Український Слов'янськ. Як місцеві активісти роблять Україну на Донбасі

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3899 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 19/01/2016Дата публікації

За свідченнями слов’янців, «вати» в їхньому місті не стало істотно менше. Більшість населення так і залишилися пасивними спостерігачами. Але проукраїнські сили в Слов'янську зміцніли. Хоча їх діяльність точкова, проте помітна по всьому місту. Для них війна, окупація і звільнення стали каталізаторами – багато хто усвідомив, якщо нічого не робити, сценарій може, як мінімум, повторитися.

Текст: Дар’я Воропаєва

Міська бібліотека, культурно-креативний простір «Теплиця», православна церква Київського Патріархату стали центрами проукраїнських рухів. Та і на будь-якому підприємстві, чи то керамічний привокзальний ринок, завод «Зевс Керамік» або міськрада Слов'янська, є прибічники єдиної України.

Візуально місто наповнилося українськими маркерами. Перед міськвиконкомом у ряд вивішено з десяток українських прапорів, а над головним входом – вивіска «Вас вітає Слов'янськ». Від пам'ятника Леніну залишився лише постамент, який тепер служить лавочкою. А знамените «граффіті» часів ДНР на одному з центральних будинків «Фошизму Ні» виправлене на «Рошизму Ні».

Хендмейд місцевих активістів. Слов’янськ з Україною в серці

У повітрі висить відчуття: «Слов'янськ – це Україна».

Спілкування з місцевими жителями довело, що відчуття не оманливе. Кореспондент ТЕКСТІВ поспілкувалася з декількома активістами Слов'янська. Кожен з них – стійкий олов'яний солдатик, зі своїм маленьким фронтом боротьби за Україну в рідному місті.

Бібліотекарки

Співробітниці центральної міської бібліотеки радісно розповідають, що за останній, повоєнний рік бібліотека наповнилася сучасними українськими виданнями. Особлива їх гордість – декілька екземплярів «Аеропорту» Сергія Лойко.

Бібліотекарки – одні з найзавзятіших поборників проукраїнських рухів у Слов'янську. Тітоньки і бабусі створили групу «Славні дівчата», у вільний час роблять нехитрі, але дуже милі сувеніри з українською символікою. Вони непрофесійні рукодільниці, але хочуть показати, що вони – за Україну. У розмові намагаються довести, що не треба всіх жителів Донбасу – під одну гребінку.

Бібліотекарки наперебій розповідають про злочини російської гібридної армії

У куточку другого поверху бібліотеки плетуть маскувальні сітки і "кікімори" для української армії. Передають їх у тому числі і своїм землякам – за даними соціальних служб станом на кінець листопада 2015 року тільки в офіційних рядах ВСУ служить 58 жителів Слов'янська і 6 жителів Слов'янського району, а всього в Донецькій області зареєстровано 1217 учасників АТО. І це не рахуючи добровольців.

Часи окупації бойовиками ДНР бібліотекарки переживали в рідному місті, тому пам'ятають усе. Лариса Марапулець розповідає про самохідні артилерійські установки Нона: «Їх було дві: одна стріляла з міста, а друга тут же – по будинках у місті. Вони так намагалися створити видимість, що це нацгвардія стріляє по місту».

Зі своїх балконів жінки бачили і танк в яру – він також стріляв у дві сторони навпереміну. І вони дивуються, чому їхні сусідки, бачачи з балконів цей же танк, продовжували вірити російській пропаганді, бойовикам, Пушиліну й Моторолі.

Чоловіка однієї із співробітниць трохи не розстріляли ДНР-івці: «Бойовики ж ці робили, що хотіли з людьми! Мого чоловіка теж до стінки ставили – побачили в паспорті, що він народився в Хмельницькому. Але хтось вчасно сказав, щоб подивилися прописку, адже він 34 роки прожив у Слов'янську! Встиг просто! Тому відпустили його».

Вчителька Алла

Алла - шкільний учитель. Вона з подругами власними силами намагаються підтримувати єдину в Слов'янську православну церкву Київського патріархату. Церква розміщується в звичайній будівлі, тулиться між магазином «секонд-хенд» і кафе-баром. Люди насилу випросили у місцевої влади дозвіл орендувати цю кімнатку в 25 кв.м. Самостійно зібрали гроші на невеликий купол.

Алла з теплотою розповідає про батюшку, який під час окупації зумів сховати дорогоцінне церковне начиння від мародерства бойовиків. І тут же згадує про 4-х проповідників протестантської церкви, замучених російськими гібридними військами за «злочини проти ДНР і підтримку української армії».

Майже відразу після захоплення Слов'янська Гіркіним жінка взяла онуків і поїхала на Західну Україну. Згадує, як осоружно їй було спостерігати за встановленням прапора ДНР над Слов'янським міськвиконкомом: «Я відчувала, що знімають те, що належить мені, а вішають щось не те. Мене обурили ці чужі прапори! Не підозрювала, що я така патріотка, що в мені живе такий патріотизм!».

Чиновник Денис і в'язень терористів Віктор

Молодий співробітник міськради Слов'янська Денис Бігунов, спеціаліст відділу з питань внутрішньої політики, згадує, що минулого літа виїхав з окупованого Слов'янська за півгодини – друзі встигли попередити про пряму загрозу його життю.

Зараз часто проводить екскурсії для школярів, студентів і всіх охочих по колишніх «штабах» російських гібридних військ. Він показав підвали міськради, де бойовики тримали полонених. Опісля ми відправилися до найстрашнішої катівні ДНР – будівлі СБУ.

Пам'ятаю цю будівлю, якою вона була півтора роки тому: уперше я приїхала до Слов'янська на 5-й день після відходу росіян. Тоді на будівлі висіло попередження «Небезпечно. Міни». Навкруги стояли кинуті блок-пости бойовиків, валялися забуті ними в поспіху чашки, консерви, одяг, якісь книги й іконки.

Зараз на фасаді СБУ розміщена табличка на згадку про Володимира Рибака, першого мученика, убитого ДНР-івцями.

Денис познайомив мене з Віктором Бойком, людиною котра відчула на власному досвіді, що таке «підвал СБУ». Чоловік провів у цьому сирому приміщення дві доби – за спробу розповісти жителям, що місто обстрілюють самі бойовики, а не національна гвардія України. Після ув’язнення у нього з'явилися хронічні захворювання.

Але розповідь Віктор розпочинає не зі свого полону: «Треба сказати правду, всьому світу сказати правду! Ця війна готувалася десятиліттями російськими спецслужбами. Російські фашисти прийшли сюди встановити «руській мір». Якась купка зрадників були місцеві, але ними управляли росіяни».

Віктор Бойко біля місця свого колишнього ув'язнення

Після відходу бойовиків Віктор був присутнім на опізнаванні розстріляних мирних жителів. Він називає власну оцінку жертв: «Ми знаємо про декілька справжніх братських могил, масові поховання. Точне число убитих вже не дізнатися. Але більше 240 чоловік вони убили – замучили, розстріляли. Це окрім тих, хто став випадковими жертвами обстрілів».

Технолог Михайло

Михайло Голуб, начальник ділянки випалення слов'янського керамічного заводу «Зевс-керамік», вільно говорить українською, російською й італійською.

«Вам якою мовою екскурсію провести, замовляйте!», – Михайло задоволений можливістю розповісти про досягнення «Зевсу». Він розповідає, що продукцію заводу купує вся Європа і багато країн Азії.

Ми говоримо про встановлені на заводі кращі в Україні очисні споруди, про зону, де роботу повністю виконують роботи. Говоримо про виробництво, але не лише про нього. Війна не обійшла «Зевс-керамік» стороною.

Технолог Михайло розповідає про обстріли

Технолог свідчить про умисне псування підприємства бойовиками за часів ДНР: «Прицільно були знищені наша лабораторія, дослідницький цех. Потім вони намагалися пояснити, що це випадкове потрапляння снаряду. Але ми ж самі бачили, які наслідки від артобстрілів. Так от, від них немає загорання. А у нас все вигоріло. Коктейль Молотова кинули спеціально у вікно».

Оскільки підприємство бюджетоформувальне для міста, його співробітників не призивають до армії. Але вони йдуть добровольцями. Так, з підлеглих Голуба на фронт пішло двоє хлопців. Чоловік гордо розповідає, що вони відвоювали і благополучно повернулися додому, а сам він отримав прізвисько «Старшина».

Марія і "Теплиця"

Марія, молода вчителька праці, розповідає, що завжди любила Львів і Київ за їх сучасні, стильні центри для культурних посиденьок, саморозвитку і творчості.

Вона мріяла створити щось подібне у своєму рідному Слов'янську. Ось тільки не знала, як. Допомогли сусіди – у Краматорську на початку 2015 року запрацював проект «Вільна хата». Обмін досвідом між сусідніми містами відбувся швидко, і вже навесні 2015 року активна молодь Слов’янська зробила для себе і для всього міста власний культурно-креативний простір – «Теплицю».

Молодь любить тусуватися в Теплиці

Марія тут – адміністратор.

«Теплиця» – принципово новий проект для Слов'янська. Це небувалий по відкритості й доступності перший у своєму роді суспільно-культурний заклад. У «Теплиці» завжди невимушена атмосфера, гарячий чай і цікаві освітні, творчі, розважальні події. Тут можна послухати концерт місцевих музикантів, подивитися кіно, відвідати майстер-клас або лекцію відомого письменника, правозахисника, журналіста.

"Теплична" молодь не лише розважається. Ініціативні групи реалізовують важливі соціальні проекти. Найгучніші – «БУР», «Свято двору».

«БУР» – масштабний волонтерський проект по відновленню зруйнованих війною будинків. 40 жителів Слов'янська і 50 добровольців з різних областей України впродовж місяця відремонтували 24 будинки.

Марія відмічає, що найбільше активістів розраховувала побачити серед студентів. Проте допомагати пришли… школярі! «Особливо запам'ятався 13-річний хлопчина, який обурювався пасивністю слов’янців. Він говорив: «Та як так?! Люди їдуть здалека, щоб нам допомогти, хоча навіщо ми їм потрібні? А ми самі не виходимо ремонтувати свій дім!». І він день у день приходив і допомагав».

На акції «Свято двору» декілька активістів упорядкували один з дворів міста: прибрали сміття, відремонтували і пофарбували лавочки, а ввечері влаштували невеликий концерт. Але не всі місцеві зрозуміли, навіщо наводити лад. За свою ініціативність "теплична" молодь отримала несхвальні відгуки від деяких жителів цього ж двору.

Але молодь не опускає руки. Так само, як і інші – і бібліотекарки, і Віктор Бойко, й Алла – роблять те, що вважають правильним. Хоча часто не знаходять розуміння і підтримки не лише у своїх земляків, але буває, що і у своїй сім'ї. Проте вони повинні знаходити підтримку в усіх українців. Адже вони – це приклад тих позитивних, оновлюючих змін, яких так чекає вся Україна від Донбасу.

За організацію поїздки до Слов'янська

дякуємо платформі ініціатив «Теплиця»

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!