Як виховувати орків: досвід радянської педагогіки. Агресія і прагнення диктатури закладається із дитячого садочка

Оцінка статті на цей момент: +6/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 46368 Перегляди
  • 3 Коментарі
  • 08/10/2015Дата публікації

"Чому росіяни так себе поводять? - спитав мене кубинський таксист у Варадеро. - Приїжджають на Кубу, щоб відпочити, а натомість напиваються, починають битися і все ламати. А коли кубинські охоронці намагаються їх заспокоїти - б'ються ще й з охоронцями. Їх за це депортують з Куби без права повернення та ще й стягають немалі гроші за збитки. Навіщо вони це роблять? Розумію, що ти не росіянин, а українець, але може ти знаєш?" Я знаю, бо ходив у радянську школу.

Автор: Євген Лакінський

- У них дуже низька самооцінка, - відповів я. - Вони хочуть здаватися "сильними". Їм здається, що якщо будеш занадто чемним, тебе вважатимуть за "слабкого" і зневажатимуть. Тому деяким з них треба обов'язково показати, що вони "круті" - можуть дати у писок кому завгодно.

Я не сказав, що ця проблема є не тільки в мешканців РФ, а і взагалі в багатьох з тих, хто пройшов крізь радянську чи пострадянську систему освіти. Просто не всі лізуть битися п'яними.

Низька самооцінка і зверхність до інших. Хіба не цьому вчили у тисячах садочків і шкіл СРСР? "Дурниці! - заперечить хтось. - У нас було щасливе дитинство, з іграми і манною кашею, з дружбою і першим коханням, з люблячими батьками і смачним морозивом! Наші вчителі - чудові і людяні. Нам дали досить добру освіту." Все це правда: добрі люди, цікаві ігри, смачне морозиво. Але попри це, дітям були передані певні месиджи.

Наведу лише ті приклади, що бачив на власні очі в дитячі роки. Але певен, що чи не кожен читач пригадає щось подібне. Усі ці епізоди сприймалися нами як банальні і "нормальні" - що тут особливого? Такі приклади можна зустріти і зараз в українських школах.

Епізод 1. Віршики

Дитячий садок. Вихователька кілька разів читає дітям віршик на 10 рядків і вимагає цей віршик запам'ятати і відразу ж розповісти. В мене була добра пам'ять і я легко переказав цілий віршик, за що й отримав подяку. Хтось з дітей теж запам'ятав майже все, інші - лише частину. Але знайшлися хлопчик і дівчинка, які не могли пригадати жодного рядка. Вихователька (!) поставила їх перед цілою групою і почала сварити. Діти стояли, опустивши голови.

Месидж був простий: якщо 6-річна дитина не впоралась з завданням - вона погана і її треба змішувати з брудом. А якщо, раптом, впоралася - має зневажати "лузерів".

Що зробили б за нормальних умов?

У жодному разі не принижували б дитину, особливо перед іншими. Якщо є змога, допомогли б дитині подолати труднощі.

Епізод 2. "Не грайте з нею!"

У садочку дві дівчинки посварилися й одна облаяла іншу. "Жертва" поскаржилася мамі, а та влаштувала скандал мамі "агресорки", яка працювала нянечкою в тому-таки садочку. Це, звісно, обурило педагогічний колектив.

Як відреагували виховательки? Наказали (!) всім дітям, щоб вони не гралися з "поганою" дівчинкою, що поділилася з мамою своєю образою. Педагоги мстилися дитині за поведінку її мами. Заодно вчили дітей колективно цькувати інших (кого скажемо, того і байкотуйте).

Що зробили б за нормальних умов?

У жодному разі не мстилися б дитині за поведінку батьків. Тим більше - не робили б цього прилюдно. Нормальний педагог мав би: 1) поговорити з обидвома дівчатами, розібратися, що сталося; 2) поговорити з мамою наодинці, наголосити, що "вербальна агресія" неприпустима; попросити в аналогічних ситуаціях звертатися безпосередньо до виховательки, щоб та розібралася.

Епізод 3. "Злочин" і кара

Під час "тихої години" у садочку хлопчик 6 років по секрету розповідає дівчинці, що одна вихователька подобається йому більше, ніж інша. Дівчинка негайно звітує про це "неулюбленій" виховательці.

"Неулюблена" вихователька негайно мститься дитині: після "тихої години", забороняє одягатися, наказує залишатися у ліжку, коли всі пішли гратися і відверто лає за те, що той "її не любить". Доводить до того, що дитина плаче і каже: "Я люблю тільки Вас". Тільки тоді дитині дозволяється встати з ліжка, одягнутися і піти до інших.

Що зробили б за нормальних умов?

Звісно, неприємно чути, що когось люблять більше від тебе. Але мститися за це - як мінімум неправильно. А вже коли вихователька карає за таке дитину, то це вже свинство. Не кажучи вже про те, що нормальний педагог перш за все спробував би розібратися у чому річ і чи все він робить правильно.

Епізод 4. "Поганий" учень

Спеціалізована школа. Щоб записати дитину до першого класу, вона мала скласти міні-іспит: порахувати, назвати букви, прочитати віршика. Отже, більшість у школі складали ті, чиї батьки дбали про освіту дітей та мали бажання і змогу займатися з дітьми. Як правило, шкільні оцінки досить незле корелювалися з бажанням і можливостями батьків сидіти над домашніми завданнями. Але дітей з сусідніх будинків інколи брали до школи "поза конкурсом".

І ось до "привілейованого" класу потрапляє дитина з багатодітної сім'ї, де батьки, як то кажуть, "університетів не кінчали", та й просто фізично не мають часу регулярно допомагати з "домашками". Не дивно, що в людини значно гірші оцінки, ніж у більшості класу.

Як реагує вчителька початкових класів? Регулярно лає "поганого" учня перед цілим дитячим колективом: дивіться, діти, ось двієчник!

Що зробили б за нормальних умов?

Для початку, збагнули б ситуацію. Звісно, не завищували б оцінок, але принаймні не розпікали б перед цілим класом. Якщо є можливість, спробували б займатися додатково.

Епізод 5. "Погана" учениця

Дівчинка 10-11 років отримала кілька двійок підряд з певного предмету. Після чергової невдачі вчителька під час уроку відкриває її портфель, дістає щоденник, знаходить там двійки і з інших предметів - і наглядно демонструє цілому класу: "Бачите! Вона взагалі погана вчиться!" І ще хвилин 5 змішує дитину з брудом, при всіх.

Чи знала вчителька, що над цією дитиною вже пару років знущалися інші учні? Навіть якщо й не знала, це не є виправданням.

Що зробили б за нормальних умов?

No comments

Випускники радянської школи в Туреччині

Найцікавіше, що всі ці події суб'єктивно сприймалися, як "нормальні". Ну подумаєш, покритикували "нєрадівого" учня. Ну дорікнули "невдячній дитині". Ну присоромили "ябєду". Чому залучали до цькування інших дітей? Ну, щоб вони розуміли, що добре, а що погано (чи, може, хто поганий? але хіба то не та саме?). Впевнений, що багато хто саме так і прокоментує цю статтю.

Отже, я пригадав "звичайні елементи нормального життя". Настільки звичайні і нормальні, що дехто їх навіть не пригадає і щиро скаже: "А в нашій школі чи садочку нічого подібного не було! (А якщо й було, то це дрібниці)".

В кожного з нас є багато теплих спогадів з садочку і школи. Ми вдячні нашим вчителям і вихователькам. Вони справді, назагал, вчили нас добрим і правильним речам. Але весь цей позитив не виключає прикрого факту: кожен з п'яти епізодів, наведених вище, - грубе порушення професійної етики педагога. І, на тривалу перспективу, такі порушення коштують суспільству дорожче, ніж, скажімо, хамство продавця чи помилка сантехніка.

В Радянському Союзі приниження і зверхність були елементами повсякденного життя. У магазинах, кафе, службах побуту доводилося _просити_ про послугу - і радіти, якщо тобі її надали та ще й не нахамили. Натомість, продавець чи бармен мав змогу зверхньо дивитися на клієнта.

Це стосувалося чи не всіх сфер життя. "Кто ж вам виноват, что у вас такие вены!" - сказала в середині 1980-х медсестра дитячої лікарні після двох невдалих спроб поставити крапельницю хворій дитині.

Щоб захистити свої права, доводилося "влаштовувати скандал", щоб тебе "боялися".

Не дивно, що потрапивши за кордон, випускники радянських шкіл сприймають будь-яку помилку офіціанта як особисту образу і нехтування собою: невпевненість у собі прищеплювалася з садочку. І як реагувати в таких випадках? Правильно: "вчинити скандал".

А тепер повернемося до репутації "російських туристів" на Кубі. Уявіть собі, що об вас постійно витирали ноги. І от раптом ви випили пляшечку рому - і вся стримана агресія виходить назовні. "Зараз я вам доведу, що я крутий, а не якесь там чмо!"

За радянських часів людина і мала почуватися невпевнено. Треба було завжди бути вдячним державі: за садочок, за можливість вчитися, за роботу, за пенсію. Та й узагалі бути "перед Родиной в вечном долгу".

За ідеал виголошувалося працювати майже безкоштовно, ночувати "под старою телегою" і губити здоров'я, аби тільки побудувати "для Батьківщини" залізницю чи завод. Зрозуміло, що насправді всі дбали про добру зарплатню і певний комфорт, але комплекс вини перед "Родіной", яка "дала тобі щасливе життя", все одно залишався десь у підсвідомості.

Під час мінських протестів 2006 року білоруській журналістці Жанні Ямайкіній здавалося, що біда її країни - брак об'єктивної інформації: якби білоруси знали правду, вони б напевно постали проти диктатури.

Але досить швидко вона переконалася, що проблема значно глибша. Усе починається з сім'ї: дітей б'ють і принижують, батька треба боятися. В результаті доросла людина підсвідомо тягнеться до аналогічних патернів: авторитаризм сприймається за "силу", жорстокість диктатора викликає повагу.

Антидотом від любові до диктаторів, як це не парадоксально, Жанна вважає люблячого тата, який не соромиться гуляти з коляскою, міняти памперси і співати дитині колискові. І звісно, не б'є дружину. Дитину, вважає вона, треба вчити поважати себе й інших, давати впевненість у собі.

Звісно, виховання - річ неймовірно складна, як рівняння з багатьма змінними. І проголошувати педагогічні теорії значно легше, ніж втілювати їх у життя. Але одне можна сказати точно: людині треба давати впевненість у собі (не плутати зі зверхністю і самовпевненістю).

Чи, принаймні, не принижувати. І якщо ми не хочемо, щоб наших людей плутали з окремими московськими туристами, то варто відмовитися від деяких "досягнень" радянської педагогіки. І все більше українців це усвідомлює.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +6/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 3

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Це так, звісно, але жодної монополії на авторитарних батьків та педагогів у СРСР не було.
У Діккенса - те саме, і самодур батько (Броуді) і знущання над дітьми у школах. І нічого, не було там за часів Діккенса диктаторів. Виростали чемними джентльменами

Ще є такий собі "недопараметр" IQ, який хоч і не є "добре визначеним" й ретельно обчисленим для кожної спільноти ("всередньому"), однак який, у наявних ("кимось зібраних", певне "чистої води расистами") даних, жорстко корелює із "добре дослідженим/обчисленим" GDP ("на душу населення" тощо). Чим унікальна Україна, то є тим, що "жорстко порушує" цю кореляцію (як, зокрема, й Московія, якій Україна "формально" завдячує відсутністю адекватних суспільних традицій і виховання;) (і окрім московії, північної кореї й монголії у тій кореляції значних відхилень, схоже, більше немає )
Є деякі дотепники, що прослідковують генетично виокремлені підмножини людиноподібних (особливо, най хоч і "підсвідомо") схильних до канібалізму, й неоднаково розподілених у різних місцях (раптова кардинальна зміна "стратегічних культур" певних народів у певні історичні моменти, нмд, заперечує це спостереження)

http://www.photius.com/rankings/national_iq_scores_country_ranks.html

https://en.wikipedia.org/wiki/IQ_and_the_Wealth_of_Nations