«У нас свої закони»: побори, черги, хамство. Вагітність в українській поліклініці. Як стати на облік (ЧАСТИНА 1)

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 79487 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 05/10/2015Дата публікації

«Наташа, хочеш на двійню подивитися» — раптом запитує моя лікарка в іншої медпрацівниці, яка щойно зайшла в кабінет. Колега з ентузіазмом починає роздивлятися екран, на якому видніються два маленьких клубочка розміром з оливку. В мене просто немає слів. Відчуття таке, що я виступаю в цирку або є екземпляром на виставці. Емоції в сторону. Ще 150 грн даю лікарю за УЗД. Продовжуємо розмову. На білому папірчику з’являється перелік ліків, які я маю приймати і бланк відомої приватної лабораторії, у якій треба здати дев’ять різних аналізів.

Медичні послуги перевіряла: Любов Величко

Трешове медичне обслуговування у поліклініках зводить з розуму навіть найстійкіших. Що вже казати про вагітних жінок, у яких, у зв’язку із гормональним бумом, нерви постійно знаходяться у режимі натягнутої струни. Довести вагітну до відчаю медпрацівникам вдається дуже просто, особливо, якщо пацієнтка добре знає свої законні права і гордо про це заявляє.

Скажу відразу: навести навіть мінімальний порядок у поліклініках не можливо. Реальний шлях змінити весь цей жах, який я описуватиму нижче, запровадивши страхову медицину. Тобто, держава оплачує кожному громадянину страховку з переліком хвороб, а громадянин сам обирає, до якого лікаря звертатися. За послуги лікарю платить страхова компанія. Сподіваюся, це колись станеться, а зараз повертаємося в нашу сувору реальність «безкоштовних» поліклінік.

А як грошей не дасте, то вмрете

Щойно дізнавшись про свою вагітність, йду зробити УЗД до гінекологічного відділення в поліклініку за місцем прописки — у місті Вінниця. В реєстратурі моє бажання отримати безкоштовну медичну послугу зустріли посмішкою. Тариф — 70 гривень, а записуватися треба за місяць.

— Хочете зробити УЗД вже сьогодні? Ідіть у приватну клініку, їх у нас вистачає, — люб’язно порекомендувала мені лікар, назвавши дві адреси на вибір.

Чекати місяць дуже не хочеться, тож іду за вказаною адресою. Мене записують на завтра. І зазначають — послуга коштує 120 гривень.

Яким же було моє здивування, коли наступного дня у кабінеті спеціаліста я побачила ту ж лікарку, яка вчора не захотіла робити мені УЗД!

А, може, черги створюються штучно, щоб у приватних клініках було більше клієнтів?

Після огляду лікар встановлює точний термін вагітності — 4 тижні. І тут в її голосі починає звучати тривога — у плода не б’ється серце, хоча повинне.

— Приходьте до мене через 10 днів, зробимо повторне обстеження, — підсумувала вона і написала на картці дату та час прийому.

— Лякати лікарі уміють добре. Вигадують неіснуючі хвороби, а потім їх ретельно лікують. Я три тисячі гривень потратила під час першої вагітності і тільки в кінці терміну дізналася, що з дитиною насправді було все гаразд, — ділиться зі мною своїм досвідом 29-річна Жанна, матір двох дітей, яка зараз знаходиться на шостому місяці вагітності. — Жінки, звісно, дуже переймаються здоров’ям свого малюка, а гінекологи цим користуються.

Логіка горе-лікарів така: що більше хвороб знайдеш у пацієнтки, то більше грошей можна з неї витягнути: на «подяку», аналізи, ліки у «своїх» аптеках. Тому вже з перших місяців чи не найважливіше завдання майбутньої мами — знайти хорошого і чесного спеціаліста.

За кілька тижнів йду до гінеколога із хорошою репутацією в надії отримати розумні поради щодо подальших дій. Але навіть той факт, що лікаря мені порадив добрий знайомий, не врятував мою кишеню від спустошення.

— Спочатку давайте зробимо УЗД, а потім будемо говорити далі, — навіть не вітаючись сказала лікарка, побачивши мене на порозі свого кабінету.

Працює вона у державному медичному закладі. Кабінет гінеколога тут — наче вокзал. Медпрацівники то виходять, то заходять, порпаються у якихось документах, навіть не питаючи дозволу — чи можна зайти? Адже як не як, пацієнтка лежить напівгола у більш ніж відвертій позі, оскільки на ранньому терміні УЗД роблять вагінальним шляхом.

Під час процедури на екрані видно не один, а два ембріона. У мене — двійня.

— Наташа, хочеш на двійню подививтися? — раптом запитує моя лікарка в іншої медпрацівниці, яка щойно зайшла у кабінет.

Колега з ентузіазмом починає роздивлятися екран, на якому видніються два маленьких клубочка розміром з оливку.

…А як же медична таємниця?! Адже статтею 286 Цивільного Кодексу Українигарантується кожному право на право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при медичному обстеженні.

У мене просто немає слів. Відчуття таке, що я виступаю у цирку або є екземпляром на виставці.

Емоції в сторону. Ще 150 грн даю лікарю за УЗД. Продовжуємо розмову. На білому папірчику з’являється перелік ліків, які я маю приймати і бланк відомої приватної лабораторії, де треба здати дев’ять різних аналізів.

— Щойно дізнаєшся результати аналізів, зателефонуй,— закінчує свій інструктаж лікар.

На шляху додому зайшла в аптеку. Вдивляюся у список із п’яти пунктів. Провізор підсумовує — ці ліки коштують 850 грн.

Що ж, доведеться економити. Викреслюю зі списку пігулки «для заспокоєння нервової системи» вартістю 250 грн. Впевнена, що мені буде спокійніше, коли ці гроші залишаться в мене в кишені.

Ще 124 грн вдається зекономити, замінивши один препарат на дешевший аналог.

Мінімальні витрати вагітної у першому триместрі при обслуговуванні в державній поліклініці

Вагітним на ранніх термінах лікарі рекомендують приймати йод і фолієву кислоту. Якщо купувати ці ліки окремо, то в сумі це виходить: 120 грн+14 грн=134 грн. Але ж фармвиробники — генії. Вони змішали цих два інгредієнти, і створили препарат вартістю 260 грн.

Ще більший сюрприз мене чекав на сайті приватної лабораторії, куди мені порадила звернутися лікар. За 9 аналізів потрібно заплатити 930 грн!

Якщо витрачатиму кошти такими темпами, то скоро мені доведеться економити на їжі. Виходу немає — треба офіційно стати на облік у державному медичному закладі.

Незважаючи на те, що мене поставили на офіційний облік у державний медзаклад, лікар дає направлення у приватну лабораторію, «бо в нас таких аналізів не роблять». Але роблять у лікарнях швидкої допомоги — про це в поліклініці пацієнтам не розповідають. Ціни в лабораторії Дніпролаб дивіться тут

Взяти штурмом найближчу поліклініку

Випробування не для слабких — стати на облік за місцем проживання.

Керівник юридичного департаменту Всеукраїнської Ради захисту прав та безпеки пацієнтів Людмила Солоп пояснює — кожен громадянин має право на вільний вибір лікаря, і щоб стати на облік у поліклініку за фактичним місцем проживання, потрібно всього-на-всього написати заяву на ім’я головного лікаря із відповідним проханням.

— Надавши заяву, вам мають у той же день призначити дільничного лікаря, і виписати амбулаторну картку. Легально й абсолютно безкоштовно. А якщо спробують відмовити, треба нагадати адміністрації про кримінальну відповідальність за це — ст. 139 ККУ.

Озброївшись цитатами із профільного закону «Про основи законодавства про охорону здоров’я», йду стати на облік за місцем фактичного проживання — до Деснянської поліклініки №3 (офіційна назва — Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва).

До речі, жоден з кандидатів у мери не піднімає ось таке питання: чому в той час, коли на вулиці 21-е сторіччя, у жодної державної поліклініки немає власного сайту? Немає грошей? Добре, в такому разі можна навіть не створювати окремий сайт, а просто виділити на веб-сторінці міської адміністрації трохи простору для розміщення детальної інформації про кожен медичний заклад.

Та максимум, на який спромоглися у КМДА — це завантажити на свій сайт вордівський файл у вигляді таблиці з інформацією про адресу, телефон та іменами головного лікаря закладу. Ну дуже інформативно.

Найдивніше в цій ситуації те, що у Києві реалізовується проект «електронного бюджету» та «електронних закупівель». А от до сфери медицини все ніяк руки не доходять.

Якби кожен пацієнт міг би ще вдома подивитися в Інтернеті, у якому кабінеті приймає той чи інший лікар, і його години прийому, це б уже полегшило йому життя. Але ж — ні. Треба йти у поліклініку, дивитися на табло, у якому навіть дні тижня не проставлені. Заплутатися тут дуже просто. Тому без підказок із реєстратури не обійтися.

У маленькому квадратному отворі у стіні мене зустрічає похмуре обличчя жінки у білому халаті. На вигляд їй років 65.

— Доброго дня! Я хочу стати на облік у поліклініку, написала заяву на ім’я головного лікаря. Її вам залишити чи принести у приймальню?

— А ви де прописані?

— У Вінниці.

— То чого до нас прийшли?

Приємний початок ділової розмови.

— Я проживаю у Деснянському районі, хочу обслуговуватися тут.

— Де саме проживаєте?

— У Військовому містечку.

— То у вас же на Биківні є своя поліклініка. Туди і йдіть.

— Але ж по закону я маю право на вільний вибір лікаря…

— Це по якому закону? У нас свої закони! От найшлася розумна! — уже не стримуючи емоцій, кричить на мене медпрацівниця.

— Скажіть мені, куди мені звернутися, щоб стати на облік, — не здаюся я.

Врешті-решт, після десяти хвилин палких дискусій у мене в руках опиняється роздрукований бланк заяви для отримання «тимчасового медичного обслуговування». А ще — список із трьох кабінетів, куди треба зайти. А в голові крутяться останні слова, які мені сказала тітонька із реєстратури. Пристойність не дозволить їх тут написати, але суть їх зводиться до того, що я дуже нерозумна і неприємна людина.

Уже з подавленим настроєм йду до першого пункту призначення — каси. Тут мене ввічливо попросили внести благодійний внесок за обслуговування. «Символічні 10 грн» я принципово давати відмовилася, оскільки вирішила перевірити реакцію медзакладу. Мені пощастило — жінка по той бік віконця лише промовила «як бажаєте».

А от у наступному віконечку (№428) адмінпрацівниця трапилася із характером. Почувши про моє бажання стати на облік по вагітності, вона видала мені ще один паперовий бланк-заяву і заяву про те, що я добровільно надаю благодійні внески на рахунок поліклініки. І впевнено заявила, що «доведеться щомісяця платити у касу 50 грн».

— Що це у вас за тарифи такі? — не витримала я.

— Це не тарифи. Це благодійний внесок. Читайте на стіні.

Зліва від входу висить три аркуші із витягом із закону про благодійну діяльність.

— Але ж благодійні внески вносяться не в обов’язковому порядку, а за бажанням пацієнта, — аргументую я відмову платити гроші.

— Тоді вашу заяву я не реєструю, — здається, це вже шантаж.

Йду до головного лікаря. Мене зупиняє секретарка:

— Ви по якому питанню?

— Хочу стати на облік, а мене в касу посилають і кричать постійно.

— Це хто кричить? — уточнює вона, і набирає кілька номерів стаціонарним телефоном.

Краєм ока бачу, як ручка дверей кабінету головного лікаря спочатку опускається, а потім піднімається. Розмовляли ми голосно, тож він чув про негаразди, яких я зазнала за останні півгодини. Але вийти з кабінету так і не наважився. І справді, навіщо йому знати про проблеми свого закладу?

За кілька хвилин у приймальню зайшло двоє жінок у білих халатах. Одна представилась завідуючою жіночою консультацією — це Наталя Богомол.

Інша вирішила не представлятися, а просто сказала, що працює у реєстратурі. Вислухавши лекцію на тему дуже розумних пацієнтів, які знають свої права, але не знають порядків у поліклініці, я отримала список ще із трьох кабінетів, куди потрібно зайти, щоб таки стати на облік.

Отже, реально, для того, щоб стати на облік по вагітності за фактичним місцем проживання, жінка повинна пройти ось такий шлях:

1) отримати у реєстратурі заяву з проханням стати на облік;

2) у касі сплатити благодійний внесок;

3) завірити заяву підписом заступника головного лікаря;

4) завірити заяву підписом керівника філії;

5) завірити заяву підписом керівника відділенням жіночої консультації; при цьому нарешті дізнатися прізвище гінеколога, який і буде оформляти документи;

6) прийти в кабінет до гінеколога, і заповнити два бланки на 7 сторінок формату А4 (а заодно пройти перше обстеження).

Знайти лікаря — місія неможлива

Ставши на облік, вагітна повинна звернутися ще як мінімум до п’яти вузьких спеціалістів — кардіолога, окуліста, стоматолога, ендокринолога, терапевта. А також здати кілька аналізів у визначений час, і зробити УЗД. Якби всі спеціалісти одночасно знаходилися на своїх робочих місцях, то щоб потрапити до них усіх, потрібно було б потратити приблизно дві години. Але графік лікарів побудований таким чином, що за один день їх застати на роботі неможливо.

У кращому випадку — на медобстеження у першому триместрі вагітності треба витратити тиждень (відповідно, працювати у ці дні не вийде — доведеться брати відгули). Адже навіть якщо ви прийшли до кабінету згідно з графіком, ніхто не дасть гарантії, що лікар буде на місці.

Приміром, Наталя Богомол приймає пацієнтів з 11:00. Але натомість з’явилася на своєму робочому місці лише о 11:35. Більше того, зайшовши до свого кабінету, незважаючи на чергу із вагітних жінок, начальниця безцеремонно зачинилася зсередини на замок. А через 5 хвилин уже зібралася кудись йти.

— Ви куди? Я до вас за підписом, — зупинила її я.

— Зачекайте! Мені треба йти!, — безапеляційно крикнула та на весь коридор.

— Ви спізнилися на 35 хвилин, вас люди чекають. Що це за ставлення таке? — не відступаю я.

— Звідки ви такі розумні тут взялися? — обурилася лікарка, але вирішила впустити мене і поставити підпис на бланку. Я сиділа під дверми разом з іншими вагітними 35 хвилин лише для того, аби отримати автограф лікаря!

Що найбільше мене дивує у вагітних пацієнток, то це їх терплячість. Адже картина у відділенні жіночої консультації здивує, ні, навіть шокує будь-якого європейця, а тим паче американця. І справа ж не в бідності обстановки, ні. Шокує саме ставлення медперсоналу до пацієнтів.

Складається стійке враження, що лікарі приходять на роботу як до себе додому. Постійно ходять одне до одного в гості, в години прийому зачиняються на замок з колегами у кабінеті, і кілька разів на день збираються на «п’ятихвилинки», які на практиці виявляються двадцятихвилинками.

Пацієнти терпляче чекають, поки лікар повернеться із чергової «п’ятихвилинки». Реальну тривалість позачергового "виходу" передбачити неможливо

Нагадаю, зазвичай лікар приймає пацієнтів по три години на добу. Вагітним доводиться годинами чекати своєї черги, спостерігаючи за тим, як гінекологи неквапом цокають каблучками під ручку одне з одним, розповідаючи якісь веселі історії.

Українські жінки наче у полоні страху. Вони бояться скаржитися на лікарів відкрито, пред’являти претензії, і тим паче, подавати на них у суд на надання моральної шкоди — наче після цього двері поліклініки перед ними будуть закриті назавжди. А лікарі, відчуваючи свою невразливість, цим користуються.

Медики, як ніхто, повинні пам’ятати, що стресові ситуації для вагітної жінки створюють пряму загрозу для здоров’я її ще не народженого малюка.

Останні медичні дослідження показали, що стрес може призвести, зокрема, до таких аномалій як «вовча паща», розвитку діабету, серцево-судинних захворювань, аутизму, порушень розвитку нервової системи та передчасних пологів. Хіба цих аргументів недостатньо для того, аби ставитися до вагітних із повагою?

Перспектив виходу з цього пекла черг, хамства, поборів не видно. Міністр охорони здоров'я, інтерв'ю з яким я нещодавно публікувала, грузин Олександр Квіташвілі подав у відставку, але парламент її вже двічі не прийняв.

Міністр ходить на роботу, але ентузіазмом розгрібати українське болото не палає. Закони, які впроваджують страхову медицину, блокуються медичним лобі ще на рівні комітету Верховної Ради. Чарівний пендель депутатам від Президента чи Прем'єра міг би дати старт змінам та їхні дружини не ходять у народні поліклініки, тому вони навряд чи здогадуються про існування проблеми, як такої.

Ми також плануємо описати пригоди нашої журналістки в поліклініці після другого і третього триместру вагітності.

*****

Графіка для ілюстрації цієї статті виготовлена за підтримки "Ініціатив з розвитку аналітичних центрів", яку виконує Міжнародний фонд "Відродження" у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні (SIDA). Думки та пропозиції викладені у цій публікації є позицією автора та не обов'язково відображають позицію уряду Швеції.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!