«Собес-бронетехніка». Як волонтерська група пенсіонерів ремонтує бойові машини

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 48622 Перегляди
  • 2 Коментарі
  • 22/06/2015Дата публікації

- Зібралися ми якось з друзями, подумали та й дійшли згоди, що треба хоч щось робити, - згадує один з ініціаторів групи волонтерів «Собес-бронетехніка» пенсіонер Дмитро Кузьменко. - Ну не можна ж у такий час із вудками на березі ставка сидіти чи коло телевізора дуріти, чи там “козла забивати”... Війна ж у країні, не до дурниць... Отож подумали, чим допомогти можемо, та й вирішили бронетехніку ремонтувати. Частина, де тієї поламаної техніки достобіса — поруч, руки у нас — золоті, бажання є...

Автор: Дмитро Полюхович

Поруч із Городком на Хмельниччині є великий склад озброєнь, де всілякої іржавої бронетехніки — хоч греблю гати. Військової таємниці, зауважимо, у цьому немає. Від часів прем'єрства Азарова вся “шпигунська” інформація викладена на урядовому сайті та ще з повним переліком усього, що там зберігається.

Пенсіонери

Волонтерська група виникла всього три місяці тому за ініціативою місцевих пенсіонерів.

Керівництво військової бази пішло назустріч майстрам. Тим більше, що поламаної техніки там зберігається набагато більше, ніж можуть “перетравити” ремонтні потужності самої частини. А на фронті зайвий панцерник, нехай і застарілий, зайвим ніколи не буде...

Незабаром у Городок притягли першого “бронеінваліда” - броньовану розвідувально-дозорну машину (БРДМ). Керівництво частини добре знало, у якому жалюгідному стані “пацієнт”, а от у здібностях волонтерів поки сумнівалося. Тож згідно з договором, на ремонт панцерника виділили цілих два місяці. На деяких машинах, які стояли на вулиці, на броні виріс мох і лишайники. А ті, що під дахом - покриті вапняковою шкіркою і справжніми сталагмітами. Вода, протікаючи скрізь дах та бетонні перекриття, насичувалася вапном і стікала на техніку.

Майстри впоралися за два тижні. До того ж, усе зробили дуже якісно — військові не могли нахвалитися.

Спочатку волонтерська група мала пафосну назву “Городок-бронетехніка”, але гостроязикі земляки одразу ж перейменували ремонтників на “Собес-бронетехніка” (натяк на те, що ядро ремонтників складають пенсіонери). Механіки протестувати не стали (бо народ скаже, як зав'яже) і народну назву зробили офіційною. Навіть нашивки з відповідною назвою є.

Учні з художньої школи розмальовують відремонтований пенсіонерами БТР

За три місяці волонтери встигли довести до ладу 7 панцерників — 2 шт. БРДМ, 2 — БТР-70 та 3 — БТР-60.

Якщо невеличкі БРДМ-ки передавалися військовим просто так, то всі БТР-и вже йшли “іменними”. Першим стала машина керування вогнем артилерійської батареї на базі БТР-60. Її назвали “Артек”. Назва виникла не просто так. Гроші на її ремонт зібрала інтернет-спільнота артеківців. До того ж “Артек” співзвучне з призначенням панцерника — АРТилЕрією Керувати.

Наступну машину назвали на честь Надії Савченко - незламної української “Жанни д'Арк”:

- Ми дуже хотіли підтримати нашу Надію в російській неволі, - каже волонтер Віктор Стебло. - Крім того, це був наш подарунок до її дня народження. Наша Надія про подарунок дізналася майже одразу, адвокати навіть фотографію їй показали. За їх словами, наша незламна героїня дуже розчулилася, і навіть хотіла передати нам листа з подякою, але путінські вертухаї заборонили.

Такі машини привозять Собес-бронетехніці

А це після ремонту

Ще один БТР став “двічі волонтерським”. Його назвали “Діаною” - на честь відомої волонтерки Діани Макарової. Для Діани такий подарунок виявився несподіванкою:

- Для мене така нагорода дорожча за орден, - написала вона у своєму листі.

Нагадаємо, що нещодавно її нагородили Орденом княгині Ольги III ступеню.

Зі свого боку Фонд Діани Макарової пообіцяв повністю екіпірувати підрозділ, який буде воювати на цьому панцернику.

Четвертий іменний БТР своєю назвою зобов'язаний юним помічникам, які нещодавно з'явилися у пенсіонерів-механіків.

Городоцькі “броневолонтери” за роботою

Діти

Так склалося, що волонтнерський гараж-майстерня знаходиться поруч із місцевою художньою школою. Тож усі еволюції бронетехніки (іржава, страшна та ще й на буксирі - в одну сторону, а гарна і відремонтована — в іншу) відбувалися просто перед її вікнами. Врешті цікавість взяла верх і юні художники прийшли подивитися, що ж відбувається у тому гаражі, і чому їх мирним Городком туди-сюди ганяють БТР-и. Прийшли, подивилися і відразу ж запитали, чим можуть допомогти.

- Та чим можуть допомогти нам діти? - розповідає волонтер Едуард Ратушняк. - Звісно нічим. Хіба що зекономити на сніданках та морозиві і передати нам кілька гривень. Але то крапля в морі - на ремонт БТР-ів треба зовсім інші суми. І брати дитячі гроші не хочеться. Без них якось розберемося з фінансуванням. Проте діти палали патріотичним бажанням допомогти, тож сказати “дякуємо, але не треба” — язик не повертався.

От і виникла ідея - залучити юних художників до фінального оформлення панцерників. Тим паче, що у цьому разі діти відчуваюсь свою причетність до допомоги фронту, а хлопцям, яким потім на цій техніці воювати, — приємно знати, що про них думають і про них турбуються навіть діти... Та й нам, якщо чесно, морочитися ще й з оформленням було ліньки.

Тоді ж діти придумали ім'я для свіжевідремонтованого панцерника - “Укроп” (Український опір). За кілька днів потому юні художники розмалювали БТР симпатичними “укропчиками” та емблемами у вигляді проштрикнутого тризубцем колорадського жука... Але малювати на машині, яку готують до відправки на фронт, — розмах не той. Камуфляж ще ніхто не скасовував та й не зовсім доречно малювати квіточки на військовій техніці. А малювати хотілося!

Тож після того, як “Укропа” передади військовим, юні художники придумали грандіозний арт-проект під кодовою назвою “Бронеписанка”:

- У нас у місті 1-го червня, на День захисту дітей, відбулося грандіозне свято, - розказує юна художниця Віка Скробут. - От у рамках того свята ми й придумали перетворити БТР на величезну “писанку”. Звісно, малювали гуашшю, аби перед тим, як панцерник будуть перефарбовувати у камуфляжне, все це можна було змити.

- От хтось може запитати, нащо це було робити? - продовжує думку дванадцятирічний художник Максим Васильєв. - Мовляв, намалювали і змили... А сенс? А сенс у тому, що нашу “бронеписанку” та сам процес малювання ми сфотографували.

Всі ці фотографії ми наклеїли всередині БТР, аби наші воїни бачили, як виглядав їх панцерник, і знали, що ми їх любимо, турбуємося про них і пишаємося ними. Сподіваємося, що світлини “бронеписанки” піднімуть солдатам настрій та бойовий дух. Це найменше, що ми могли зробити для наших захисників.

"Бронеписанка". Малюнки сфотографують і замалюють камуфляжем

Колишню “бронеписанку” волонтери одноголосно вирішили назвати “Бахмут український” (Наразі це українське місто носить радянську назву Артемівськ). Назву та іншу патріотичну символіку на броню вже традиційно нанесли учні художньої школи.

Як і попередні імена, це також із підтекстом.

Дівчата

- Назву “Бахмут український” ми присвятили нашим колегам-волонтерам з Артемівська, - розповідає механік Володимир Водяний. - Конкретно - волонтерам однойменної місцевої групи... Їм чи не найтяжче в усьому українському волонтерському русі. Адже якщо інші волонтери повертаються з фронту в мирні Київ, Дніпропетровськ, Одесу чи Львів, а ми, наприклад, взагалі увесь час у тилу, то “бахмутчани” постійно живуть у прифронтовому Артемівську.

- Подвиг артемівських волонтерів ще більш значущий, якщо врахувати, що більшість з них — жінки та дівчата, - продовжує думку волонтер Олександр Когут. - Назвати наш БТР на честь донбаських волонтерів - це найменше, що ми могли для них зробити.

Для бахмутських волонтерів ця новина стала несподіванкою:

- Звістка, що городоцькі волонтери назвали на нашу честь панцерник спочатку збентежила, а потім я відчула радість та тривогу, — розповідає одна з найактивніших волонтерок Артемівська Олена Лав. — Радість, бо дуже приємно, що колеги-волонтери так високо оцінила роботу моєї прифронтової організації, а тривога - бо подумки вже з екіпажем “Бахмута” і дуже хвилююся за кожного з хлопців.

Волонтери Бахмуту (Артемівська), на честь яких названо панцерник, передали майбутньому екіпажу прапор

Олена Лав знає, що таке хвилюватися. З осені минулого року більшу частину свого часу вона допомагає у місцевому шпиталі. Тож знає, як воно там, на війні, не з телевізора. Артемівський шпиталь, зауважимо, особливий. Сюди поранених привозять одразу з передової, до того ж найважчих:

- Тут до нас одну лікарку з Харкова відрядили, - розповідає пані Олена. - Хоча вона до того вже встигла пропрацювати в харківському військовому шпиталі, але побачене у нас стало для неї шоком. Бо до Харкова доправляють бійців після того, як їм уже надали первинну допомогу — прооперували, зашили, перебинтували, помили.

До нас же поранених привозять одразу з “передка” — чорних від землі, крові та кіптяви, посічених осколками, з рваними ранами... в обгорілих та закривавлених одностроях, перебинтованих аби як... До цього звикнути не можна. Буває, що й ціпенієш. Раз у перев'язній кручу в руках закривавлений берц з відірваної ноги і... і не знаю, куди його подіти... шок напевно...

Кожен, кого нам вдається врятувати, - радість. А кого ні — горе. Пам'ятаємо всіх бійців, що через нас пройшли. Зокрема, запав у душу один хлопець, сильно посічений осколками...

Наш судинний хірург дуже тішився, що зумів врятувати йому руку і ногу — пришив фактично відірвані кінцівки. Але хлопець за два дні по тому помер. Не витримало серце. Як же ж він страшно кричав безперервно, все просив укол... А йому жодні, навіть найсильніші знеболювальні, не допомагали...

Крім роботи в шпиталі, Олена Лав та її друзі-волонтери возять допомогу на фронт та на блокпости — воду, шкарпетки, білизну тощо... Відпочиває Олена, займаючись рукоділлям — плете “кікімори” для розвідників і снайперів та в'яже маскувальні сітки:

- Після шпиталю така праця діє, як заспокійливе, — каже волонтерка, обіцяючи, що особисто сплете маскувальну сітку для БТР “Бахмут”. Останню вона обіцяє доправити відразу ж, як стане відомо, якій військовій частині передадуть панцерника. А ще Олена обіцяє молитися за майбутній екіпаж “Бахмуту”, аби кулі, осколки та снаряди оминали хлопців.

Звісно, що “Олена Лав” - то псевдо. Бути волонтером на Донбасі, особливо коли не знаєш де завтра проляже лінія фронту, не лише важко, але й небезпечно.

Волонтери “Бахмуту українського” також обіцяють узяти екіпаж однойменного БТР-у під свою опіку. А поки що вони надіслали у подарунок майбутньому екіпажу БТР-у прапор із назвою своєї волонтерської групи, яка відтепер є і назвою бойової машини.

Тим часом, механіки “Собес-бронетехніки” вже розпочали ремонт 8-го за рахунком панцерника...

Для допомоги

“броневолонтерам”: карта Приватбанку 5168 7572 9045 3853, Полюхович Дмитро;

“Бахмуту Українському”: телефони для зв'язку +38(050)815-35-52 +38(063)457-39-10; карта Приватбанку 5168 7420 1587 4716, Науменко Олексій.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 2

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Они молодцы: ведь делают, может и маленькое, но великое дело. Ведь может именно их БТР в нужный момент и спасет кому-то жизнь.