В

Видавець: за останній рік зріс інтерес до історичної літератури

Також краще купують сучасну українську прозу з глибоко прописаним соціальним тлом: такі твори беруть нагороди в конкурсах, з’являються в списках бестселерів. Думаю, соціальна проза про українські події найновішого часу стане трендом на найближчі роки. Сподіваємося знайти вартісні тексти. Про те, як революція і війна змінили читацькі уподобання розповідає головна редакторка одного з набільших видавництв «Клубу Сімейного Дозвілля» «КСД») Світлана Скляр

Розмовляв: Олег Коцарєв

- Читачі змінили свої уподобання за час після Революції?

Зріс інтерес до історичних творів – особливо до сучасних патріотичних та книжок, що стали класикою жанру. Також помітно зростає попит на вже довгу лінійку книжок, виданих у серії «Світові бестселери українською»

- А чи змінюється співвідношення інтересу до україномовної та російськомовної літератури?

Десь із 2010 року ми почали фіксували кращі продажі дитячих книжок українською, за умови, що пропонувалося видання двома мовами – російською та українською. Ми пояснювали собі, що виросло покоління дітей, які вчилися в школі за Незалежності, мовою навчання мали українську, тому вони бачать перспективу в житті для своїх власних дітей саме з українською мовою.

Це логічно. Тож те, що за останній рік помітна частина читачів надає перевагу книжці українською, є логічним продовженням подій, які ми переживаємо. Це, звісно, мотивує видавців.

- Наскільки це все пов’язано з політичними подіями – революцією, війною?

Авжеж, література не існує поза суспільством. Хоча, повторюся, тенденції були помітні й раніше.

- В різних регіонах читають різні книги?

Тут усе просто: переважно купують книжки на мові, якою говорять.

- А як справи з продажами? Хто, на вашу думку, більш правий – ті, хто каже, що українці потяглися до книги чи, навпаки, прихильники твердження, що нині не до книжок? Чи стаємо ми більш «читаючою» країною, а чи навпаки?

Я би сказала, що обидві думки правдиві. Нині відбувається злам парадигми, тож цілком зрозуміло, що люди бачать у книжках джерело інформації, самоосмислення…

І при цьому треба розуміти, що в нас було забагато лакун у читацьких списках, тож завдання видавців – заповнювати ці лакуни. Щоб ставати по-справжньому «читаючою» країною, треба мати широкий спектр заходів для заохочення читання, а останній рік це, як відомо, не було в пріоритеті.

- Кого з українських письменників найкраще купують?

Ми орієнтуємось на читацький попит, підкріплений літературними заслугами. Тих, чиї книжки стабільно добре продаються, тих, хто збирає повні зали на презентаціях. Тому я б назвала Сергія Жадана, Василя Шкляра, Люко Дашвар, Максима Кідрука, Мирослава Дочинця, Юрія Винничука, Андрія Кокотюху, Ірен Роздобудько.

- Наскільки українським видавцям реально потрібні пільги? Ось недощавно встановили пільги на ПДВ…

Пільга однозначно потрібна – вона, як мінімум, знижує ціну книжки на розмір ПДВ. А це робить книжку доступнішою.

- До вас постійно приходять сотні рукописів авторів, які хочуть надрукуватися. Напевно ж, багато з’явилося творів про Майдан, війну? Що скажете про їхній рівень?

У гарній книжці важливим є добрий сюжет і гарне письмо. Цікаво розказана історія. Це потребує кропіткої роботи з текстом. Але ретельно виписані твори трапляються вкрай рідко. Незалежно від того, є там щось про актуальні теми на зразок нинішній подій чи немає.

- Взагалі, чи покращується якість рукописів?

Ні, вона перманентна.

- Останні кілька років найактивніше в українській прозі розроблялась історична тематика. Зрештою, книжки з історичним аспектом регулярно перемагали в усіляких рейтингах і ви вже згадували про інтерес до них. З чим це пов’язано й чи змінюється ситуація?

Це свідчить про великий запит на літературу, яка допомагає в пізнанні своєї історії, культури. Варто відзначити й мізерну кількість авторів, здатних працювати з джерелами, фактами.

Звісно, тут слід сказати про те, що на написання історичного роману потрібно кілька років, але ж у цей період письменник має за щось жити. Жити з роялті, з продажу книжок і мати достатньо часу на написання нових – це мрія письменника.

І в Україні цю мрію реалізовують одиниці. На жаль, у нас дуже мало книгарень та інших точок продажу книжок, щоб забезпечити великі продажі й пристойні роялті. Тому багато авторів відволікаються на переклади, журналістику, сценарії, викладання, а письменництво йде на додаток до основної роботи.

Я би скзала, що інтерес зріс не лише до історичних романів, а й до сучасної прози з глибоко прописаним соціальним тлом: такі твори беруть нагороди в конкурсах, з’являються в списках бестселерів. Думаю, соціальна проза про українські події найновішого часу стане трендом на найближчі роки. Сподіваємося знайти вартісні тексти.

- Розкажіть про цікаві новинки, котрі вийшли чи вийдуть найближчим часом.

З найсвіжіших новинок — роман Володимира Лиса «Країна гіркої ніжності», що продовжує тренд, заданий у «Столітті Якова», де історія буремного ХХ століття проходить крізь долі героя — у цьому романі крізь долі жінок трьох поколінь. Нове життя «Біґ Маку» Сергія Жадана – «Біґ Мак. Перезаватаження». Вже відомі читачеві твори — і низка малознаних оповідань Жадана. Співзвучність прози й поезії, текст на межі музики…

У березні вийшла антологія «Волонтери. Мобілізація добра» Про те, як працюють сотні волонтерів у зоні АТО. Сповнені болю та обурення, віри та гіркоти, суму та надії історії про тих, хто, забувши про спочинок, допомагає біженцям і бійцям АТО, ризикуючи власним життям, намагається зберегти чуже.

До книжки ввійдуть твори Сергія Жадана, Ірени Карпи, Макса Кідрука, Галини Вдовиченко, Лариси Денисенко, Ірен Роздобудько, Ірини Славінської, Гаськи Шиян, Андрія Любки, Катерини Бабкіної.

І, звісно, новий роман Стівена Кінга, що в оригіналі вийшов лише в листопаді минулого року. «Відродження» - як на мене, найглибший роман Короля жахів. Тут є драбина Якова (і в біблійному значенні, і як фізичне явище), прощення, виховання, подолання залежності та багато-багато року.

Фото з презентації українського перекладу книги Стівена Кінга «Відродження». За участі перекладачів Олени Любенко та Сергія Крикуна, письменника Макса Кідрука. Фото Артем Скорина

- А як стоять справи з українським детективом? Чи з’являються достойні конкуренти в Андрія Кокотюхи?

Знайшли нового автора завдяки літературному конкурсу «Коронація слова». Це Сергій Бут із детективом «Листи з того світу». А Андрій Кокотюха «благословив» дебютанта – написав передмову, тож конкуренція в них буде абсолютно доброзичлива.

- І від популярних жанрів – до «некомерційної» літератури. На вашу думку, який найкращий спосіб популяризувати експериментальну, «нішеву» прозу, поезію та подібні важливі речі, котрі видавництва не завжди готові друкувати з огляду на невелику аудиторію в нашій країні?

Нішева література часто лишається цікавою незначній кількості читачів. Але трапляється, що й виходить за межі вузької теми. Наприклад, твори Зиґмунда Фройда, Стівена Гокінга – це нішева література, яка стала шалено популярною, бо розглядає не тільки біологічні чи фізичні процеси, а питання світобудови.

До речі, так само можна розглядати й епопею про Гарі Поттера чи хай навіть «найбестселерніші» «П’ятдесят відтінків сірого», що вийшли з самвидаву.

Поезія завжди була «нішевою» (окрім класиків!). Але от сучасна українська поезія стала популярною. Існує кілька великих літературних фестивалів, деякі видавництва друкують і авторські збірки, й антології, деякі з них навіть були в топах продажів книгарень.

- А які поети опиняються в топах?

Наприклад, Ліна Костенко та Сергій Жадан. Взагалі, я думаю, що якісні твори – експериментальні, нішеві, однаково знайдуть свого читача. Більшу загрозу я бачу для документалістики, мемуарів, листувань, біографій. Це дуже потрібний контент, але для стабільно невеликої аудиторії.

У нас система книгорозповсюдження понад 20 років бореться за виживання, тому більшість українських бестселерів має наклади у 5000 примірників. У таких умовах надзвичайно складно видавати книжки з низьким комерційним потенціалом, але суспільно важливі. Така література має бути представлена в публічних бібліотеках, можливо, лише в цифровому вигляді. Але для цього треба доопрацьовувати законодавство, займатися цим питанням цілеспрямовано.

Світлана Скляр

література культура книги

Знак гривні
Знак гривні