Протез для бійця. В Україні можуть зробити на європейському рівні

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 13460 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 28/04/2015Дата публікації

На лікаря чекає 35-літній розвідник Саша. Він повернувся із фронту у жовтні. Коли отямився, побачив – лівої ноги немає. «Буває, сиджу, і тут раптом п’ятка починає чесатися. І не легенько, а добряче так. Дуже хочеться почухати, а не можу»,- сміється він. Саша тримається мужньо. У нього є дружина і син, і постійна робота. «Треба зробити так, щоб прохожі навіть не могли здогадатися, що він користується протезом», - каже лікар.

Автор: Любов Величко

В Україні близько 70 організацій, які займаються протезуванням. Ми відвідали одну з найкращих. Приватна протезно-ортопедична майстерня створена 23 роки тому, в ті часи протезуванням займалися тільки державні установи. Ініціатором заснування майстерні та став німецький ветеран Фрітц Кройцер, який втратив ногу у Другій світовій. Допомагав стартувати також німецький протезист Фердинанд Готтінгер – він ділився з українськими колегами досвідом виготовлення протезів.

Зараз у центрі працює троє протезистів: Олександр Стеценко, Валерій Небесний та Микола Лисенко. Їх вважають спеціалістами найвищого класу – одними з найкращих в Україні.

Візуально площа усіх приміщень майстерні – не більше 150 квадратних метрів. Євроремонту немає – бракує коштів, зате у цій невеличкій майстерні завжди усміхнений та доброзичливий персонал. І протези – якісні.

Протезування – це не фабрика

Директор майстерні Олександр Стеценко для своїх пацієнтів – мов батько. Неформальне спілкування і уважність спеціаліста змушує людей довіряти йому. Зустрічаю його в холі, він заклопотаний, спілкується із пацієнтами. Його колега Валерій Небесний проводить мене в примірочну – невеличку кімнату із двома кушетками та перилами для тренування ходьби на протезах.

Микола Лисенко підганяє протез під зріст та ходу пацієнта - щоб жоден прохожий на вулиці не муг здогадатися про його існування

- Індустрія протезування і слово «підприємство» або «завод» - це антоніми. Не може бути конвеєру. У мене не повинно бути плану як у людини, яка тут працює. Який може бути план? Я повинен мати час, щоб просто сісти, і поспілкуватися із людиною. Поки цього не зробиш – діла не буде. Людину треба вивести із шокового стану, - каже лікар.

У майстерні кожен протез виготовляється індивідуально. Тут вважають, що найголовніше – це якість, а не швидкість виконання. Адже з поганим протезом людина не зможе нормально ходити, жити, почувати себе повноцінною.

- При СССР було так, що приходиш на завод, з тебе знімають мірку, потім – гіпсовий зліпок, а потім, коли цей гіпс знімають, то він трохи зминається, втрачає форму, і протез тому незручний виходить, - згадує афганець Леонід, який прийшов по новий протез.

- А ще було таке, що мати приходить на завод, її заводять в темний підвал, дають мішок і кажуть – рийся, підбирай для своєї дитини протез. Це страшне. Людина ж не знає, як правильно його вибирати,- каже протезист.

«Формула-1» - у протезуванні

- На здоров’ї економити не можна. Купуємо німецькі, американські, англійські комплектуючі. Карбоновий протез витримує 150 кг статичного навантаження. Раніше з такого матеріалу робили ракети та супутники. А зараз – Ферарі, Ламборджині, Формула-1 і протези,- каже Олександр Стеценко.

Афганець Леонід йде по життю з девізом: життя - це рух.

Зрозуміло, що люди, які мають активну життєву позицію, працюють, займаються спортом та швидко ходять, зношують протез швидше, ніж малорухливі люди похилого віку. Тому до нововведення Мінсоцполітики щодо продовження часу експлуатації протезу з трьох до чотирьох з половиною років і пацієнти, і лікарі ставляться негативно.

- Протез – це як взуття. Якщо 12 годин на добу ходити, швидко зношується. І підбір у нас індивідуальний. Може бути дві людини з однаковою вадою – але вартість буде різною. Бо не буде бабуся бігати на спортивному протезі, - каже протезист Микола Лисенко.

До речі, афганець Леонід – яскравий приклад того, що людина із сильним духом – незламна. Він втратив гомілку. Та чоловік підтримує себе в чудовій фізичній формі, багато ходить, займається на турніках, а влітку обожнює плавати, рибалити і ходити на полювання:

- В мене є спеціальний протез, який не боїться води. З ним я на півтора кілометри від берегу запливаю. Вже не раз рятувальники за мною припливали – думали, мене від берега відбило,- каже він.

Чоловік згадує: той протез, яким він користується зараз, і протез радянського зразка – це небо і земля.

- Радянські протези були дуже незручні – громіздкі, трималися на важких поясах на манжетах. В кінці 80-х наші протези були такі ж, як у Німеччині наприкінці 40-х. Тоді я дуже стомлювався, а зараз можу пройти 10-15 кілометрів, і чудово себе почуваю,- розповідає Леонід.

- А як ставитеся до чоловіків у воєнній формі, які стоять в переходах і просять гроші на протез?

- Військовий так принижуватися не буде. Принаймні, я жодного свого колегу не бачив з протягнутою рукою. Хоча пенсія у нас – три тисячі гривень. До того ж, якщо пишуть, що треба гроші на протез – 100% брехня. Всі протези держава безкоштовно забезпечує.

Життя після АТО

У примірочній на лікаря вже чекає 35-літній розвідник Саша. Він повернувся із зони АТО у жовтні. Коли отямився, побачив – лівої ноги нема нижче стегна. Чоловіка все ще мучать фантомні болі.

- Буває, сиджу, і тут раптом п’ятка починає чесатися. І не легенько, а добряче так. Дуже хочеться почухати, а не можу. Просто мозок ще не в курсі, що ноги немає, нерви працюють,- сміється він.

Саша тримається мужньо. У нього є дружина і син, і постійна робота. А ще – лікар, який знає, які слова підібрати, щоб допомогти навчитися по-новому жити.

- От подивіться на Сашка: він може і хоче гарно ходити, але іноді йому треба допомогти, підбадьорюючи «давай, давай, давай, пішов-пішов-пішов». Треба зробити так, щоб прохожі навіть не могли здогадатися, що він користується протезом, - каже Піднебесний.

Починається примірка. За словами протезиста, зараз Саша проходить процес обкатки – розмір його протезу підганяють під розмір стегна, який продовжує змінюватися. Його протез візуально здається громіздким, але насправді важить всього 4 кілограми. Для Сашка роблять протез, який не боїться води – в ньому можна плавати.

- Ну що, Саша, як гільце?,- питає протезист, дивлячись на те, як чоловік уже без милиць намагається ходити.

- Та наче нормально.

- Нє, не піде,- придивляється уважніше лікар. - Треба стопу трохи назад відрегулювати. Бачиш, в тебе носок трохи всередину завертається?

Те, як турботливо і уважно він обходиться із Сашком, зворушує.

У майстерні роблять протези будь-якої складності, один збирають за 2-3 тижні. В минулому році до майстерні звернулося семеро солдатів, які приймали участь у бойових діях на Сході, а в 2015-му році – ще чотирнадцятеро. Всього ж щороку майстри встигають виготовити 240-260 протезів.

- Я роблю протези універсальні – з ними – і в бруд, і в воду можна! А можна протез кольору засмаги зробити,- каже Небесний.

Заходимо в ламінаційне відділення, де робляться форми майбутнього протезу. Приміщення нагадує майстерню скульптора: всюди – зліпки, загадкові металеві інструменти і, підлога – у білій пилюці.

- Спочатку робиться гіпсовий зліпок, потім його підправляють, роблять вакуумну пластику – виходить жорсткий куксоприймач. Потім починаємо збирати докупи - стопу, гомілку. За рахунок вакуумної вставки ремені не потрібні,- розповідає Микола Лисенко, демонструючи, як силікон заливають у форму.

Завершальна стадія виготовлення форми протезу

До речі, одна штучна нога може коштувати і 150 тисяч гривень. Саме тому фінансування виготовлення протезів – це витрати держави.

Боротьба за пацієнта

В Україні немає спеціалізованих шкіл, де можна було б навчати пацієнтів, як жити із протезом. Але протезисти вважають, що такі установи мають бути лише приватними, бо як показує практика, там, де є державна організація, виникають корупційні схеми.

Проблем вистачає і зараз - оскільки на кожного пацієнта виділяються великі кошти із державного бюджету, на українському ринку протезування виникає внутрішня (не завжди чесна) боротьба за клієнтів - за інформацією Мінсоцполітики, зараз протезування поранених учасників АТО здійснюється на понад 70 підприємствах.

Протез ноги повинен бути міцним та легким водночас.

Офіційна процедура отримання протезу виглядає так: військовий звертається до управління праці та соціального захисту населення, де йому розповідають про види протезів та підприємтсва, де ці протези можна замовити за рахунок держави.

Потім учасник АТО обирає підприємство, на якому буде проведено протезування. На обраному заявником підприємстві здійснюється медичний огляд та подальший супровід із надання протезно-ортопедичної допомоги. Держава ж оплачує рахунок.

Протезисти констатують – в Україні дуже багато підприємств, які виготовляють протези, костилі і коляски по старим технологіям.

- Коляска для людини без обох ніг має бути легкою, компактно складатися. Українських колясок високої якості дуже мало,- каже Піднебесний.

Але й імпортні товари – не завжди якісні. Для 25-річного студенту журфаку із Запоріжжя Івана все місто збирало кошти на протез руки, яку він втратив внаслідок нещасного випадку. Але якість протезу за 3 тисячі євро виявилась жахливою. Вже через місяць на ньому виникла поломка.

- Я ж не знав, який він має бути. А він слабенький вийшов,- бідкається хлопець.

- Зробили не протез, а якусь суцільну катастрофу. Це якби ми з кумом на дачі його робили, то було б нормально, а тут – 3 тисячі євро! А тепер все треба переробляти,- каже Піднебесний.

Так виглядає халтура - кажуть у протезцентрі

Плече Івана прикрашає тату ангела-охоронця. Хлопець вірить, що буде хорошим журналістом, коли його руки знову будуть працювати, мов справжні.

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!