Недореформа. Суди і далі залишаться залежними від влади

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 26653 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 07/04/2015Дата публікації

Справедливий суд одна з умов процвітання країни. Але нам пропонують добірку телекартинок на тему «злочин і кара»: на Царевич і Кицюка вдягають електронні браслети. І українець, який приготувався жити по-новому, починає підозрювати щось нехороше у тому, що знято недоторканність не з усіх служителів Феміди, які клепали справи проти майданівців. І що судять окаянних чомусь у Вінниці. І чи не планують, бува, тут, заснувати такий собі «печерський плацдарм»?

Автори: Олена Зварич, Катерина Бачинська

28 березня, тихо і непомітно, закон «Про забезпечення права на справедливий суд» - стовбур анонсованої владою судової реформи - набув чинності. Про «закон у дії» наразі розказати зовсім нічого навіть його палким лобістам. Закон проштовхував Президент і лояльний до нього спікер порушуючи регламент Ради.

В результат у авральному порядку зшитий із кількох законопроектів, «удосконалений» поспіхом за одну ніч шляхом розгляду близько півтисячі поправок, закон з красивою, популістською назвою містить таку кількість прогалин, що експерти-правники та навіть самі його співавтори визнають: наразі закон може бути застосованим тільки частково.

Існують ще щонайменше дві об’єктивні обставини, які не дозволяють надихнутися оптимізмом щодо швидкої імплементації закону.

Це, по-перше, несформована вже більш як рік Вища рада юстиції (а саме ВРЮ дає «добро» на звільнення та призначення суддів).

По-друге, закон слід буде узгодити зі змінами до Конституції України (за найкращого розвитку подій, ці зміни можуть бути внесені до парламенту і ухвалені не раніше кінця вересня). Фахівці не сумніваються, що після оновлення Конституції окремі пункти закону 12 лютого доведеться змінювати або взагалі скасовувати як невідповідні Основному закону країни.

«Кваліфікаційна люстрація»

Про те, як так сталося, що законодавчий процес вискочив поперед конституційного, іншими словами - чому віз поставили перед конем, поговоримо далі. А спершу розглянемо найбільш дискутовану новацію закону – норму про кваліфікаційний іспит. Його має проводити Вища кваліфікаційна комісія судів України (ВККС).

Згідно із законом, мета іспиту – «перевірка здатності судді здійснювати правосуддя (…)». Як неодноразово підкреслював у коментарях ЗМІ один з авторів нового закону, заступник голови Адміністрації Президента Олексій Філатов, значна частина служителів Феміди отримала суддівські мантії за протекцією, дехто не має юридичної освіти, тому провести кадрову ревізію, очистити систему від непрофесіоналів – нормальний, здоровий процес.

Але критики вважають, що мета нововведення – люстрація суддів, її м’який варіант. Мовляв, прийнятий на догоду розбурханому революцією суспільству закон про люстрацію наші європейські партнери затаврували як такий, що грубо порушує права людини, а тому влада знайшла інший спосіб для «зачистки» суддівського корпусу.

Заступник голови Верховної Ради Оксана Сироїд, яка спочатку розробила з колегами свій закони, а потім брала помітну участь у "зшиванні" двох законів (перший від громадськості, другий від Президента) в один, у розмові з «Текстами» визнає, що кваліфікаційний іспит справді є «елементом люстрації».

«У нас є величезна кількість корумпованих суддів, і нам би дуже хотілося знайти простий спосіб їх позбутися, - каже віце-спікер. - Але через закон це неможливо, бо звільнені звернуться до Європейського суду і виграють справу.

Звільнення суддів в інший спосіб, аніж встановлено в Конституції, означає порушення фундаментального права на незалежний суд. Потрібні зміни до Конституції, таким чином, можна було б перепризначити суддів, вивести корумпованих суддів із суддівського корпусу. А поки Конституція не змінена, обрано цей варіант, слабший, - кваліфікаційне оцінювання».

Справді, за новим законом, «екзаменатор» - Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) – не тільки проводитиме іспит на профпридатність, а й доскіпливо вивчатиме «обліко моралес» судді та відповідність його статків задекларованим доходам.

Через кваліфікаційний іспит мусять пройти усі судді, а їх в країні 9850 (не враховуючи суддів Конституційного суду). Ця процедура, за законом, добровільна. Але де-факто, примусова, позаяк «поголовна». Крім того, в законі вказано, що вона буде регулярною, проте з якою періодичністю мусять проводити кваліфікаційне оцінювання, не йдеться.

Іспит складається з письмового анонімного тесту та практичного завдання (суддя мусить продемонструвати вміння вести судове засідання, навички у застосуванні законів, психологічну рівновагу).

Паралельно ВККС вивчає об’ємне суддівське досьє. Фінальним етапом кваліфікаційного іспиту є співбесіда, на якій, згідно зі ст.84.п.3, можуть бути присутніми «всі заінтересовані особи», у тому числі і представники медіа.

Досьє міститиме десятки документів та довідок, зокрема, інформацію про кількість розглянутих суддею справ, дотримання строків розгляду справи, середню тривалість підготовки тексту вмотивованого рішення, кількість скарг на суддю тощо.

А ще – довідки про доходи та майновий стан не тільки судді та членів його родини, а й «близьких осіб» (ст.85, п.3, пп.12).

У суддівському корпусі панує переляк і обурення. Злі язики плещуть, що з огляду на економічну скруту і в передчутті можливої втрати посади ставки хабарів у судах суттєво зросли.

«Суддів зробили винними ледь не у всіх бідах держави, чомусь забувши, що не занесе прокурор – не візьме суддя. Чому прокуратуру не проганяють через такі люстраційні норми? - каже Ольга Н., суддя одного з районних судів столиці. – Боюся, жертвами «кваліфікаційної люстрації» можуть стати більш-менш чесні судді, а ті, хто купив собі місце, і тепер викрутяться, за гроші, звісно ж».

Європейським партнерам України, яких кидало в гарячку від самого лише слова «люстрація», ідея обов’язкового іспиту для обраних безстроково суддів також не подобається.

Венеціанська комісія, котра аналізує законопроекти країн-членів на предмет відповідності європейським нормам і цінностям, гостро критикувала подібні рішення у Сербії та Грузії, наполягаючи, що кваліфікаційних тестів слід уникати, адже вони ставлять під загрозу незалежність суддів. Ця рекомендація залишається актуальною і для України.

Оксана Сироїд зауважує, що вона, як і низка інших правників, не в захваті від цієї норми закону і розглядає її як вимушений метод і… тимчасовий. Мовляв, після внесення відповідних змін до Конституції потреба в такому жорсткому характері кваліфікаційного іспиту відпаде.

Також варто зазначити, що ВККС створили за часів Януковича. І Венеціанська комісія вважає, що функції ВККС частково перегукуються з функціями Вищої ради юстиції та рекомендує або ліквідувати Комісію, або зробити її структурним підрозділом ВРЮ.

Тест на профпридатність?

Як головну мету запровадження кваліфікаційного тестування задекларовано очищення системи від непрофесіоналів. У суддівському корпусі вони є, і про це добре знають люди, які працюють у системі.

«Професійна якість суддів, які були обрані безстроково в останні 5-7 років, дуже впала, - розповідає «Текстам» співробітниця апарату ВККС, котра побажала залишитися не названою. – За вказівкою згори чи через зрозумілі стимули суддями ставали особи, які провально складали тести.

І це були не поодинокі випадки, а досить часта практика. Як? Мали доступ до сервера і підправляли тести «потрібних» кандидатів. Знаю кілька випадків, коли суддями ставали люди без юридичної освіти, з якимись сумнівними дипломами».

До слова, за часів Януковича спільнота правників підозрювала в подібних корупційних діяннях тодішнього голову ВККС Ігора Самсіна. Настала «нова ера», але чи змінилася картина?

У червні 2014 року випадки зловживання з боку двох членів ВККС потрапили в поле зору Генпрокуратури. Як пояснив тодішній заступник Генерального прокурора Олексій Баганець, «троє суддів були відібрані під час конкурсу з порушенням вимог закону, тобто без трирічного юридичного стажу, шляхом внесення неправдивих даних у документи, які вони подавали на конкурс».

Результати тієї прокурорської перевірки нам не відомі. Як би там не було, але факт втручання у сервер ВККС вийшов за межі перешіптувань у коридорах системи. Про нього знають усі, кому треба знати.

Зокрема, судді, які незабаром готуватимуться до кваліфікаційного іспиту. І хоча ВККС віднедавна має нове керівництво, та й остаточно її склад не сформовано (за новим законом, у складі Комісії має бути 14 членів, а зараз є 11), рівень довіри до цього органу, не є високим. Судді не вірять, що тут змінилися методи роботи. По собі міряють.

Визнають проблему і автори закону. «Зрозумійте, не можна в законі написати норму «Не лізь до сервера!» Можна лише зазначити, що іспити мають бути незалежними, а інформація захищеною. Все інше залежить від добросовісної роботи ВККС, голови ВККС», - пояснює Оксана Сироїд.

Але повернімося до професійної атестації суддів. Припустімо, ВККС, працюючи прозоро і на совість, виявляє, що кришталево чистий, не запідозрений у корупційних діях суддя, який живе в однокімнатній квартирі на Троєщині і їздить на метро, на більшість питань тесту відповів неправильно і не впорався з практичним завданням іспиту.

Тобто показав свою профнепридатність. Що робити у такому випадку? Закон безпорадний. Ця особа і надалі буде виконувати функції судді, а через рік пройде повторний іспит. Звільнити її неможливо, бо – дивись вище – це неконституційно.

Узагалі, кожен суддя, звільнений через люстрацію чи в інший спосіб, аніж вказано в Конституції, може впевнено крокувати в ЄСПЛ, знаючи, що справу буде виграно. Країна може отримати сотні справ на кшталт «Волков проти України»і, відповідно, виплачуватиме колосальні суми відшкодувань.

Отже, провалений кваліфікаційний іспит загрожує судді лише репутаційними втратами. І то коли ще він буде, той іспит?

Нагадаємо, в Україні 9850 суддів. Ще в січні Олексій Філатов бідкався виданню «Юрліга»: «Навіть якщо проводити атестацію безперервно, то знадобиться років п'ять – шість, і то, якщо дуже інтенсивно працювати». Після ухвалення закону Верховною Радою, в інтерв’ю LB. ua пан Філатов оптимізував терміни до двох-трьох років. Бо що можна сказати про ефективність нагальної реформи, якщо тільки один її технічний етап розтягнеться на цілих шість років?!

Проте у ВККС сумніваються, що вдасться вкластися у два роки. «Перед ВККС стоїть задача протягом півроку перевірити суддів Верховного суду, протягом двох років – суддів апеляційних судів, а вже потім – місцевих, на що потрібно буде теж близько двох років, - повідомило наше джерело у ВККС. – Починатимемо із суддів, у яких закінчуються повноваження на посаді».

«Вогнем і мечем». Показові виступи

Судова реформа загрожує розтягнутися на такі довгі роки, так що аж замислюєшся: "чи ця влада встигне її завершити!?". А суспільство жадає бачити зміни вже зараз.

Звичайний громадянин не бажає читати 120-сторінковий закон, що обіцяє право на справедливий суд. Звичайний громадянин бажає знати просту річ - що звернувшись до суду, закон забезпечить йому це право, а не позивачу/відповідачу, котрий заніс судді товстий конверт.

Не знаю, чи хоче звичайний громадянин «упитися» суддівської крові, але безперечно, він хоче покарання для суддів-здирників і суддів, які провадили очевидні політичні розправи. Тобто він хоче справедливості. І це все.

Натомість йому пропонують добірку телекартинок на тему «злочин і кара»: на Царевич і Кицюка вдягають електронні браслети. А про Кірєєва і Вовка картинок нема – ці судді в бігах. І українець, який приготувався жити по-новому, починає підозрювати щось нехороше у тому, що знято недоторканність не з усіх служителів Феміди, які клепали справи проти майданівців, а тільки з двох, і що судять окаянних чомусь у Вінниці, і чи не планують, бува, тут, на славній батьківщині Президента, заснувати такий собі «печерський плацдарм»?

Як робити правильно?

Чи була у влади можливість почати цей знаковий для суспільства процес – очищення суддівського корпусу – відразу, законно, не гаючи часу і не вдаючись до люстраційної гільйотини? Експерти певні: так, була.

Одіозних суддів, які судили учасників Майдану, можна було притягнути до відповідальності за чинним на той час законодавством через ВРЮ, і в такий спосіб дати сигнал системі про невідворотність покарання за завідомо неправосудні рішення, за корупційні дії, вважає знаний фахівець у галузі конституційного права Марина Ставнійчук.

«З іншого боку, слід вдосконалювати суддівське самоврядування (судова гілка влади організована так, що судді самі обирають свої керівні органи. Проте за попередньої влади ці обрання були суто формальними, - ред.) . Як тільки система отримає саморегуляцію, вона пробуксує і повільно, але почне відроджуватися», - впевнена пані Марина.

Проте, розпустивши ВРЮ у березні минулого року (на підставі того, що частина її членів були призначені або пролобійовані «злочинним режимом»), нова влада, не зробила потрібних кроків для формування нового складу. Зокрема, Президент і Верховна Рада не призначили своїх представників.

Не було проведено й достатньої роботи з тим, щоб спонукати професійні середовища (адвокатів, суддів, працівників юридичних наукових установ та внз) до якнайшвидшого проведення з’їздів для обрання кандидатів до складу ВРЮ.

Рада Юстиції не працює вже рік, і це робить чимало норм нового закону мертвими. В ідеалі, говорить Оксана Сироїд, упродовж двох-трьох місяців можна провести з’їзди, на яких буде обрано нових кандидатів.

«Проте, - сумнівається вона, - чи спроможуться усі інститути, які повинні формувати новий склад ВРЮ, сформувати його якісно та ефективно? У мене є побоювання, наприклад, стосовно з’їзду адвокатів.

Помітне бажання або зірвати його проведення, або ж в майбутньому оскаржити результати цього з’їзду, і таким чином підірвати легітимність нового складу ВРЮ».

Віце-спікер уникає пояснень причин таких застережень, утім відомо, що в Спілці юристів зберігаються сильні впливи Медведчука та Портнова.

Очевидно, навколо формування ВРЮ тривають брудні політичні ігри. «Ситуація із непрацюючою ВРЮ створюється навмисне», - констатує Оксана Сироїд.

Закон «Про забезпечення права на справедливий суд» - це, по суті, зміни і поправки до закону «Про судоустрій та статус суддів», тільки з іншою, суголосною духові часу назвою.

За останні півтора десятиліття, за різних президентів та різних історичних обставин, зміни до закону «Про судоустрій…» вносили тричі. Це вже четверта спроба. Тільки один цей факт доводить, що для руху реформи законодавчого інструментарію вочевидь недостатньо і треба насамперед вносити зміни до Конституції.

«Алгоритм реформи обрано початково хибний, - вважає Марина Ставнійчук. – З цією багатоаспектною проблемою можна впоратися тільки йдучи класичним правовим шляхом, який підказує нам Венеціанська комісія, аналізуючи досвід «старих» демократій і хід судової реформи в пострадянських країнах.

Європейські структури дають нам комплексні рекомендації, згідно з якими першочерговими мають бути зміни до Конституції, а потім уже вдосконалення законодавства з метою, зокрема, усунення політичних впливів на судову гілку влади, ліквідації дублюючих функцій судового самочинства Ми ж тільки регулярно змінюємо закон про судоустрій».

Отже варто почати б так: спершу сформувати ВРЮ і усунути судів, які використовуючи чинне законодавство усунути суддів, які виносили неправомірні рішення щодо активістів Майдану. Потім зробити все можливе для налагодження суддівського самоврядування. Далі - конституційні зміни, а потім вже удосконалення законодавчої бази.

Про спокусу осідлати судову гілку

Попри все, «куратор» судової реформи в Адміністрації Президента Олексій Філатов вірить (чи заявляє, що вірить) в успіх реформи, а повільність її просування виправдовує її масштабом.

Роботи неміряно – на черзі зміни процесуального законодавства, вдосконалення законодавства про адвокатуру та прокуратуру, безоплатну судову допомогу, юридичну освіту тощо.

«Скажіть, будь ласка, як можна 23 роки не мати довіри до суду, а потім за один день її відновити? Судова реформа - це довгий шлях. І ми зараз стоїмо на його початку», - солідарна в цьому з Філатовим пані Сироїд.

Оскільки визнано, що роботи неміряно, то й виміряти, впорядкувати і вкласти її в чітку, зрозумілу, з термінами виконання, концепцію наразі не спромоглися. Принаймні цього досі не зробила створена Президентом Порошенком Рада з питань судової реформи.

Яку систему правочинства ми матимемо в «кінці тунелю», коли туди прийдемо, яким і чому саме таким буде наш перший, другий, третій і т.д. кроки на цьому шляху, як їх гармонізувати, які ресурси ми в усе це вкладаємо і хто відповідальний?

За рік після Майдану і майже за рік реформаторського гамору суспільство не почуло відповіді на ці питання, а фахівці констатували, що натомість реформи маємо її імітацію, відсутність єдиного центру розробки рішень і хаотичність «реформоподібних» рухів. А звідси висновок – що влада не вміє або не хоче провадити судову реформу. Або і те, й друге в одному букеті.

Млявість до реформ можна пояснити бажанням влади зберегти вплив на судову гілку. Врешті-решт, так сформувалася ганебна політична традиція за період української незалежності.

«За всіх президентів, починаючи від часів Леоніда Кучми, існували групи впливу, які в той чи інший спосіб намагалися зберегти можливість впливів на суддівську гілку влади. Я далека від думки, що окремі персони у нинішній владі не ставлять собі це за мету, - говорить Марина Ставнійчук. – Ті кроки, які зроблено нині і з точки зору прийняття законів, їх реалізації, запровадження практик, - свідчать, що влада вкотре намагається взяти судову владу під контроль».

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!