Ніч на 22-ге. Рік тому в лікарні

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 23610 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 23/02/2015Дата публікації

«Тітушки найгучніше репетують «Слава Україні», коли потрапляють в лікарню, – вела далі волонтерка, яку ми мали змінити на чергуванні в одній із київських лікарень. – Так вона підмазуються до лікарів і волонтерів – щоб не пізнали. Якщо чесно, ніхто з майданівців не кричав «Слава Україні», коли їх заносили чи завозили сюди. Та лікарям все одно, кому вправляти щелепу».

Згадувала: Тетяна Синьоок

Вона неквапливо кладе шматочок дорогої ковбаси на хліб. У неї тонкі пальці, тендітні руки. Їсть повільно, поволі розповідаючи нам про наші завдання. Взагалі, мені сумно дивитися, як їдять люди, але вона це робить елегантно. Ми заворожено дивимося на неї – ця людина нам про все має розповісти. Їй же спадає на думку, що ми голодні.

- Ви не соромтесь, пригощайтесь – усю їжу принесли мешканці сусідніх будинків «щоб волонтерів підгодувати». Зараз ще тітка Ліда прийде, сказала, що пиріжків напекла. Знову. Ранкова порція швидко розійшлась». Втомлено усміхається.

Далеко за північ. У палаті тепло. Пахне ліками й кавою. Усі розетки зайняті – два телефони, ноутбук, чайник під’єднані. Її айфон мовчить, стара нокіа-цеглинка час від часу моргає.

- Смски приходять на запис на чергування, – пояснює. А взагалі, цим телефоном користуйтесь, коли треба зв’язатися зі штабом, якщо не можете вирішити проблему на місці. От, наприклад, пораненому треба телефон, бо свій на Майдані загубив.

Телефонуєте їм, скоро підвезуть. Зайвий раз поранених не турбуйте і особливо ні про що не розпитуйте. І лікарів не дратуйте, менше ходіть по коридорах – у них обертом голова йде від волонтерів. Хай хтось один спілкується з лікарем і медсестрами. Поки я тут, будіть мене – до мене вони вже якось звикли.

«Так ось чому, – подумала я, – коли ми зайшли в лікарню і зазирнули в реєстратуру із бадьорим «Ми прийшли замінити попередніх волонтерів, що треба робити?», на нас так непривітно подивилися й нічого не відповіли».

- Ти б ішла поспала, - до палати заходить якась дівчина, - скільки часу на ногах! Дівчата, проганяйте її вже.

Нова дівчина кладе на койку телефон, схожий на ну кирпичину, з якої нам «зі штабом зв’язуватись».

Наша співрозмовниця не поспішає відпочивати. Здається, їй уже байдуже, скільки часу вона не спить. Я чомусь думаю, що вона схожа на Земфіру.

- Один із пораненою ногою сказав жінці й батькам, що поїхав у відрядження. Тепер загубив телефон і не може з ними зв’язатися. Я кажу йому, з мого набери, номер пам’ятаєш? Він усміхається і чомусь відкладає дзвінок на потім.

Нокіа-кирпичинка видає якісь мультяшні звуки, вона бере трубку: «Лікарня, Баговвутівська, 1. Чим можу допомогти? Ні, це звичайна лікарня, польові забиті, приїжджайте до нас, йому нададуть допомогу. Ні, лікарі в курсі. Наші хлопці до вас самі під’їдуть, якщо треба. Вогнепальне? Тим більше! У польових нема умов для такого. Ви упевнені? Сьогодні ж нібито стихло… Так… Так… Я розумію… Якщо передумаєте, телефонуйте… Чекайте, я вам номер штабу продиктую, може, там вам щось порадять…»

Вона диктує номер. Кладе трубку.

- Вогнепальне поранення. Ноги перебиті. В лікарню їхати відмовляється – боїться, що міліція забере, годен їхати тільки в польові. От що тут робити?

На які п’ять секунд западає тиша.

- Ваше завдання – не так по ліки бігати й пишатися пораненими майданівцями, як не допускати до них міліцію. Як це робити – вирішуйте самі. Одні репетують і кричать, що не відпустять, другі все фотографують чи знімають на відео, треті вішаються зверху, четверті апелюють до якихось нормативних документів, ще хтось намагається поговорити «чисто по-людськи»… Взагалі ж, переважно, вони йдуть ні з чим, лікарі їх намагаються подалі заховати, але буває різне…Та й ніби зараз трохи спокійніше, ніж учора.

Ми мовчимо. Не знаємо, як ми будемо поводитися, раптом що. Ми тут, бо вдома лишатися перед теликом важче. Бо вдома якось гостріше відчувається безвихідь. Удома страшніше, ніж на злощасному мітингу на Шовковичній, ніж біля безглуздої гори бутерів біля Михайлівського, ніж тут, у лікарні. Удома ти сам, не те що тут.

Лікарі Майдану

Волонтерка, схожа на Земфіру, питає нас, де ми вчимось, що і як. Одна з нашої зміни каже: «Я вже не могла вдома, хоч чимось хочу допомогти. А ви йдіть поспіть. Ви давно тут?»

- Трохи більше доби, - відповідає "Земфіра".

- Тільки добу? – дивуюся я. – І оце скільки всього за цю добу було?

Я не уявляю, що бували дні, коли ця лікарня не чула її кроків – здається, що вона тут знає усе.

- Добу ж? – вона сама сумнівається, щось ніби згадує. – Ну да, точно. Трохи більше. Та да, було чимало.

Нарешті ми переконуємо її піти поспати, вона забирає свій айфон з айпедом і йде. Потім ще раз вертається розказати, як нам треба ліки посортувати і дає останні настанови щодо того, в яку аптеку йти, якщо в лікарняній не буде потрібних ліків.

Цією порадою ми користуємось – одному хворому на запалення легенів треба якісь препарати, ми утрьох ідемо по них. Одна лишається відповідати на дзвінки, а її чоловік вартує в коридорі.

Тієї ночі в лікарню не стукала міліція. Ми спокійно сортували ліки, відповідали на дзвінки, але поранених не привозили. Познайомилися. В однієї горів офіс у Профспілках, але через віддалене розташування вогонь майже не зачепив нічого – за нього роботу зробили мародери. В другої другу-оператору одного з каналів «беркутівці» кілька разів трощили камеру й били. Ще в когось друзі поїхали на Майдан, а тепер батьки не знають, де вони. Багато про що говорили тоді, але було й таке, про що не могли. Ми мовчали про Небесну Сотню.

Зранку лікарню збудили збуджені голоси, що лунали поблизу реєстратури: «Ми волонтери! Що треба зробити? Агов, ви нас чуєте?»

… Коли я відсипалася від чергування, на один із дзвінків, від яких уперто намагалася зберегти свій сон, таки довелося відповісти.

– Ти що, спиш досі? Котра година??? Ти взагалі новини читаєш? – збуджено лився голос. – Люди увійшли до Межигір’я.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!