Інструменти Кремля. Як Росія перетворює на зброю інформацію, культуру та гроші

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 25699 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 27/11/2014Дата публікації

Москва на Заході експлуатує ідею свободи інформації для того, щоб впорскувати дезінформацію у суспільство. Основна мета – не переконати когось (як у класичній громадській дипломатії) та не заробити кредит довіри, але посіяти сум’яття за допомогою конспірологічних теорій та розповсюдження брехні.

Видання The Interpreter та Інститут сучасної Росії представляють спеціальне дослідження за авторством Петра Померанцева, автора книги "Усе неправда і все можливо: сюрреалістичне серце Нової Росії", та головного редактора Майкла Вейсса на тему - як Кремль перетворює на зброю інформацію, культуру та гроші, аби досягти зовнішньополітичних цілей та підірвати сили своїх опонентів.

У попередні роки Кремль активно застосовував інформаційну зброю, здобуваючи підтримку на Заході від заражених ностальгією комуністичних "попутників", зростаючих крайніх правих рухів та прихильників теорій змов. Нинішній ребрендинг міжнародних відділень державної російської медійної групи "Россия сегодня" (Russia Today) у компанію Sputnik International свідчить про наміри Кремля впливати та маніпулювати громадською думкою за кордоном.

Російські ЗМІ, що перебувають у державній власності або ж підконтрольні державі, також використовуються для поширення дезінформації, включно з відвертою брехнею, - найкращим прикладом цього є сфальсифіковані репортажі про розіп'яття дитини українськими силовиками.

Кремль також використовував культурні кампанії, експлуатуючи релігійні симпатії серед як споріднених православних націй, так і релігійних консерваторів у Європі та США, які консолідуються з путінським месиджем про традиційні цінності та гомофобію.

Російські фінансові ресурси тим часом дали Кремлю змогу не просто інтегруватися до європейських бізнесових центрів, таких як лондонський Сіті, але залучити на свій бік політиків, таких як колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, який невдовзі після відставки зайняв посаду голови ради акціонерів компанії "Північний потік", контрольованої "Газпромом".

Це дослідження розглядає способи, за допомогою яких Кремль застосовує цю зброю, і ті наслідки, які це має на міжнародну політику в той час, коли Росія зайняла відверто агресивну позицію проти Заходу та розпалює війну в Україні. Воно пропонує засоби, які, ми сподіваємося, дадуть змогу західним урядам та журналістам протидіяти цій тристоронній атаці.

Пітер Померанцев:

«Я журналіст. Як і більшість людей моєї професії, та й, взагалі, більшість тих, хто сповідує цінності ліберальної демократії, я вважаю право на свободу слова та інформації священним. Адже, врешті-решт, суперечки та розмаїття різних думок призведуть до виникнення нових ідей та загального прогресу.

Історія 20-го століття була також й історією боротьби проти цензури. Однак, що відбувається тоді, коли один із потужних суб’єктів починає зловживати інформаційною свободою та систематично розповсюджувати дезінформацію?

Тобто, використовувати свободу слова, для того щоб зруйнувати саму можливість ведення дискусії? Більше того, цей суб’єкт вдається до таких дій не лише всередині країни, наприклад у ході брудних виборчих кампаній, але й на зовнішньополітичному полі, під час ведення міжнародних військових дій.

Починаючи з 2008-го року, термінологія військових аналітиків Кремля, що стосується інформації, суттєво змінилася. Вони відійшли від використання всім звичних термінів «переконування», «публічна дипломатія» або навіть «пропаганда», від нині вони говорять про інформацію, як про засіб збиття з пантелику, шантажу, деморалізації, підриву устоїв та паралізації суспільного життя.

Як і свобода інформації, свобода діалогу між різними культурами є ключовою для ліберального бачення процесів глобалізації. Чим більше ми обмінємось культурою, тим до більшої гармонії ми приходимо. Однак, що нами робити, коли Кремль починає використовувати Російську Православну Церкву та організації співвітчизників за кордоном як засоби войовничої міжнародної політики, що спрямована на підрив життєдіяльності інших держав?

Все стає ще більш ускладненим, коли ми підходимо до ідеї фінансової незалежності. Як вчить теорія, глобалізація ринків зробить будь-які конфлікти непотрібними та замінить їх мирною торгівлею. Але замість того, щоб бачити світові глобалізаційні процеси як можливість для спільного процвітання, Кремль розглядає їх як механізм для застосування агресії та впровадження політики «розділяй і владарюй».

Кремль кидає виклики, котрі однозначно можна назвати проблемами 21-го століття. Відчуваючи себе відносно слабким, Кремль навчився систематично використовувати принципи ліберальних демократій проти них же самих. Ми називаємо це «мілітаризованим використанням інформації, культури та грошей», і це є наріжним каменем кремлівської концепції «нелінійних» воєн.

Небезпека полягає у тому, що ці методи можуть перейняти інші держави або потужні, недоброзичливі, недержавні суб’єкти політики. Світ потребує нових ідей та засобів для боротьби з цим явищем. Ось з яка мета цієї статті».

Майкл Вайсс:

«Одним з найдивніших аспектів геополітики 21-го століття була відмова Заходу вважати Володимира Путіна супротивником або ворогом.

Або ж сприймаючи бажане за дійсне, або будучи наївними чи навіть цинічними, західні політики культивували корисний для себе міф впродовж останніх 14 років, а саме – Сполучені Штати та Європа мають чесного партнера та союзника в особі кремлівського господаря, не зважаючи на те, що останній часто поводився зовсім інакше.

Цей міф охоплював все: від боротьби з тероризмом до скорочення ядерних озброєнь та від енергетичної безпеки до глобальних фінансів. Не зважаючи на досить очевидні періоди збоїв – про-демократичні «кольорові революції» у Європі та на Кавказі в 2004-2005, газові війни з Україною в 2005-2006, російсько-грузинську війну серпня 2008-го – цей міф продовжував своє існування та навіть укріпився за часів «перезавантаження» відносин Росії та США у 2009.

Зовсім нещодавно, у 2011, маріонетковий президент Дмітрій Мєдвєдєв, даючи інтерв’ю часопису Financial Times, сказав: «Дозвольте повідомити вам, що ніхто так не бажає переобрання Барака Обами президентом США як я». Нині ж прем’єр-міністр Мєдвєдєв цікавиться чи не страждає Обама на «відхилення у роботі головного мозку».

Якщо триваюча катастрофа у Сирії та казус Едварда Сновдена дещо послабили міф про омріяне Росією партнерство або альянс із Заходом, то путінська анексія Криму й послідуюча інвазія до східної України просто зруйнували його. Сьогодні Сполучені Штати та Європа змушені зіткнутися лицем до лиця з реаліями по-реваншистському настроєної, мілітаризованої Росії разом з її імперськими амбіціями на додачу.

Міжнародні угоди, покликані регулювати світовий порядок після Холодної війни, було розірвано. Земля, котра ще зовсім не давно була свідком найгірших злодіянь сучасності, знову стала полем ведення активних бойових дій, тим місцем, де можна безкарно збивати літаки комерційних авіаліній, вщерть напхані сотнями ні в чому не винних іноземців.

Колишньому підполковнику КГБ, про якого подейкують як про найбагатшу людину Європи, нині випав відмінний шанс переплюнути Йосипа Сталіна, він спокійно говорить про вторгнення до п’яти країн-членів НАТО. І начебто для того, щоб продемонструвати серйозність своїх намірів, він піднімає в повітря винищувачі та стратегічні ядерні бомбардувальники практично щотижня.

Про Путіна можна сказати багато чого, однак він точно не дурний. Нині в основних столицях Північно-Атлантичного Альянсу ставиться під сумнів непохитність Статті 5 Статуту НАТО.

Невже одного дня цей здавалось би священний договір може бути розірваний на догоду таємничому та непередбачуваному авторитарному лідеру?

Ті ж самі столиці, що перед цим неохоче приєднались до санкцій проти російських держустанов та високопосадовців, тепер намагаються сигналізувати президентові РФ про те, що готові допомогти йому зберегти лице, а також про власне бажання повернутись до старих-добрих бізнесових оборудок якомога швидше.

Так само як Ленін, – що колись сказав, про капіталістів, котрі продають йому мотузку, на якій він їх повісить, – Володимир Путін з посмішкою спостерігає за західними політиками, що радо затягують мотузку на своїх власних шиях.

Мета цієї статті лише одна – допомогти уряду, громадському суспільству та журналістиці оцінити характер потужного супротивника в очікуванні майбутніх конфліктів із ним. Для цього найкраще розпочати із розуміння того, як Путін прагне завойовувати дружбу та впливати на людей по всьому світі, а особливо на Заході.

Росія гібридизувала не лише звичайну війну, але й інформаційну. Після завершення Холодної Війни демократичні держави думали, що більшість тогочасної епістемології можна відправити на звалище історії, однак сьогодні стає очевидним, що чимало тодішніх уроків має бути вивчено наново та адаптовано навіть до хитромудріших форм пропаганди та дезінформації.

Мудрість Орвелла необхідно поєднати із здоровим глуздом Дона Дрейпера із серіалу Mad Men.

В сучасній Росії постмодерністська цинічна посмішка добре поєднується із радянським «а у вас негров линчуют!» та чекістськими «активными мероприятиями».

Тоді як радянська влада кооптувала та використала концепції «демократії», «прав людини», «суверенності» для того, щоб прикрити ними абсолютно протилежні речі, путіністи сьогодні грайливо використовують їх, щоб створити враження начебто навіть Захід насправді в них не вірить.

В’язниця Ґуантанамо, Іракська війна, події у Ферґюсоні 2014, ВР та катастрофа у Мексиканській затоці, партія «Йоббік», Герхард Шрьодер – весь лібералізм є лицемірством та будь-кого можна купити.

Путін, головний постмодерність світу

Ймовірно, мафіозна держава, створена торгашами, є набагато небезпечнішою аніж комуністична суперпотуга, оскільки ідеологія сьогодні не є основним вбранням політики, а швидше її набором суперечливих та взаємозамінних аксесуарів. «Нехай ваші слова промовляють не через їхнє значення» – писав Чеслав Мілош у своїй поемі «Дитя Європи» – «але через тих, проти кого вони спрямовані».

Як боротися із системою, котра сприймає Тупака та Інстаграм, однак порівнює Обаму з мавпою та вважає Інтернет винаходом ЦРУ? Котра цензурує інформацію он-лайн, але з задоволенням надає платформу засновникам ВікіЛікс, самозваних постачальників повної «транспарентності»?

З системою, що зневажає корпоративну жадібність та підтримує Occupy Wall Street, водночас претендуючи на звання ще більш корумпованої економіки ніж у Нігерії?

З системою, котра здійснює Аншлюсс сусідньої країни, одночасно використовуючи риторику антифашизму та націоналізму, замішаного на крові та землі? Ось чому американські соціал-реакціонери, австралійські анархісти, британські антиімперіалісти та угорські неонацисти знаходять застосування путінізму як вдома, так і закордоном. Путінізм може бути всім чим вони забажають.

Далі слідує огляд викликів, що ця система кидає Заходу, а також набір скромних рекомендацій, як краще боротись із ними».

Кремлівська скринька інструментів

• Кремль експлуатує ідею свободи інформації для того, щоб впорскувати дезінформацію у суспільство. Основна мета – не переконати когось (як у класичній громадській дипломатії) та не заробити кредит довіри, але посіяти сум’яття за допомогою конспірологічних теорій та розповсюдження брехні.

• Мовчазна згода Заходу у приховуванні брудних, корупційних російських грошей деморалізує російську опозицію та робить Захід більш залежним від Кремля.

• На відміну від часів Холодної Війни, коли Радянський Союз активно підтримував лівацькі угрупування, розмитість ідеології дозволяє Кремлю одночасно спонсорувати як ультраправі, так і ультраліві рухи, антиглобалістів та фінансові еліти. Основна мета цього полягає у загостренні протиріч та створенні ефекту загальної підтримки Кремля.

• Кремль експлуатує відкритість ліберальних демократій, щоб використовувати Православну Церкву та НУО співвітчизників для досягнення агресивних зовнішньополітичних цілей.

• Робляться спроби кооптувати частину експертного співтовариства Заходу за допомогою таких заходів як, наприклад, Валдайський форум. Також, деяким поважним експертам похилого віку пропонують посади у російських компаніях, змушуючи їх бути речниками Кремля де-факто.

• Фінансові PR фірми та найняті лобісти активно просувають кремлівську тезу про те, що «не слід змішувати фінанси та політику». Але в той же час, Кремль, користуючись відкритістю глобальних ринків, все більше застосовує гроші, комерцію та енергетику як засоби агресивного ведення зовнішньої політики, тоді як прихильники ідей ліберальної глобалізації бачать світову торгівлю як шлях до загального миру та подальшого укріплення взаємозв’язків.

• Кремль посилює видатки на ведення «інформаційної війни». Бюджет медіа-холдингу Russia Today, що продукує багатомовні випуски новин та веде мовлення у кабельних та радіомережах, оцінюється в більш ніж 300 мільйонів доларів. Варто зауважити, що 41 відсоток складають видатки на франко- та німецькомовні канали. Також, відмічається посилене використання соціальних мереж для розповсюдження дезінформації, атаки на окремі публікації та тролінгу певних осіб.

• Мілітаризоване використання інформації, культури та грошей є невід’ємною частиною ведення кремлівської гібридної, нелінійної війни, що поєднує в собі як вищезазначені елементи, так і приховані, дрібномасштабні військові операції.

Конфлікт в Україні продемонстрував нелінійну війну в дії. Інші авторитарні держави можуть запросто скопіювати московську модель гібридної війни, тоді як країни Заходу просто не будуть мати інституційних або аналітичних засобів, щоб дати цьому раду.

Слабкі місця Заходу

• Кремль застосовує різні підходи у різних регіонах світу, граючи на локальних протистояннях та образах, успішно впроваджуючи політику «розділяй і владарюй».

• Кремль систематично експлуатує слабкі місця західної системи, неначе рентгеном просвічуючи нутрощі ліберальної демократії.

• Офшорні зони та незрозумілі компанії-прокладки підтримують корумпованість Кремля та посилюють його вплив.

• Відсутність прозорості у фінансуванні та розмиття границь між мозковими центрами та лобістськими агентствами дозволяє Кремлю впевнено просувати свій порядок денний без належного контролю.

Рекомендації

Для боротьби з мілітаризованим використанням інформації:

«Transparency International» для дезінформації: створення НУО, що розробить авторитетну всесвітньо-признану рейтингову систему для оцінки ступеню дезінформації та надасть аналітичні інструменти для визначення форм комунікації.

м

«Хартія про дезінформацію» для медіа та блогерів: слід уникати цензури згори, однак конкуруючі медіа, починаючи з Al-Jazeera та закінчуючи BBC, Fox та ін., мусять зібратися разом та розробити хартію про прийнятну та неприйнятну поведінку у сфері інформації.

Звісно ж, запеклі суперечки та розбіжності слід заохочувати, але медіа-організації, що свідомо практикують обман, повинні бути виключені із світової спільноти. Схожий кодекс поведінки можна запропонувати блогерам та іншим впливовим он-лайн персонам.

Основна мета – офшори. Варто створити широку мережу позаштатних кореспондентів у офшорних юрисдикціях, що забезпечить проведення масштабних розслідувань походження фінансових активів російських олігархів та посадових осіб.

Редактори з контр-дезінформації: Чимало газет сьогодні наймають «громадських редакторів» або омбудсменів, що ставлять під сумнів певні полемічні статті та оцінюють матеріали з точки зору гостроти суспільної дискусії, котру вони можуть спричинити. «Редактори-контр-пропагандисти» крім того могли б відсіювати новини та матеріали, неприйнятні для традиційної журналістики.

Відслідковувати кремлівські мережі. Ми мусимо забезпечити реєстр спікерів, посадовців та інтелектуалів, котрі підтримуються Кремлем. Співробітники аналітичних центрів, експерти та консультанти з розробки політик мусять розкривати свої фінансові інтереси у публічних заявах, якщо вони стосуються країн, з якими вони співпрацюють.

Публічні інформаційні кампанії. Зупинити потік дезінформації назавжди – неможливо. Публічні інформаційні кампанії необхідні для того, щоб показати механізми дезінформування. Іншою їхньою метою має стати зміна поведінки громадськості, у бік більшої критичності в сприйняттях «гарячих» повідомлень.

Цільова робота он-лайн: з аудиторією, що перебуває під системним та інтенсивним впливом дезінформаційних кампаній, наприклад російськомовна спільнота Балтійських держав, потрібно працювати за допомогою цільових он-лайн кампаній, що містили б якийсь еквівалент соціальної роботи за принципом «рівний-рівному».

Для боротьби з мілітаризованим використанням грошей:

Стратегічні дослідження корупційних дій та Фонд для боротьби з наклепом на журналістів. Масштабні розслідування в такій чутливій галузі, як перетин політики, безпеки та корупції, потребують серйозної фінансової та інституційної підтримки.

Журналісти, що можуть бути звинуваченими у наклепі та втягнуті у тривалі судові процеси через свою розслідувальницьку діяльність, також потребують захисту та допомоги спеціального фонду. Потреба неприбуткової організації діяльність якої буде спрямована винятково на захист журналістів назріла давно.

Основна мета – знову офшори. Варто створити широку мережу позаштатних кореспондентів у офшорних юрисдикціях, що забезпечить проведення масштабних розслідувань походження фінансових активів російських олігархів та посадових осіб.

Спільнокоштові розслідування: в інтересах НУО залучати досвідчених блогерів, громадських журналістів, просунутих користувачів соціальних медіа до співпраці по висвітленню окремих новин та подій. Важливо, щоб ці залучені особи дотримувались тієї ж емпіричної строгості стандартів, що й традиційні журналісти.

Для боротьби з мілітаризованим використанням культури, ідей та концептів:

Відновити транспарентність та цілісність експертної спільноти: саморозкриття джерел фінансування окремих аналітичних центрів та чітке розмежування спонсорів та дослідників стало б першим кроком відновлення довіри до третього сектору та його самоочищення.

Альтернатива Валдаю. Широке коло експертів та розробників політик повинно сфокусуватися на:

- розв’язанні проблем, що виникають внаслідок страху розмиття традицій, релігії та національного суверенітету;

- активному залученні таких держав, як Україна, Грузія та Естонія, до дебатів навколо російської політики;

- взаємодія з «непевними державами», котрих Росія намагається втягнути до Антизахідного Інтернаціоналу. Це зокрема держави БРІК та регіонів Близького Сходу, Азії, Південної Америки.

Загалом, боротьба з дезінформацією, державною корупцією та відновлення віри у ліберальну демократію – це не винятково російська специфіка.

Просто, сьогоднішній Кремль найкраще можна схарактеризувати як авангард злоякісної глобалізації. Методи, що він використовує, можуть запросто перейняти й інші недобросовісні режими та організації, тому вищеокреслені контр-міри варто й потрібно розповсюджувати по всьому світу.

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!