«Війна за свій рахунок» перший фільм про східний фронт. Керівництву дивитися обовязково

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 73557 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 03/09/2014Дата публікації

Головний конфлікт, головна напруга стрічки – між патріотизмом і самопожертвою добровольців та тими умовами, в яких їм доводиться боронити Батьківщину. З одного боку, зворушливі хлопці, котрі з усіх сил намагаються за лічені дні опанувати бодай якісь ази військового мистецтва, з другого – держава, яка дає їм каски часів Другої світової, вчить маршируванню та надсилає не надто притомних командирів. Митці записалися добровольцями в Нацгвардію і зняли фільм.

Короткометражну документалку, зняту в самій гущі подій, дивився Олег Коцарев

Нещодавно у київському кінотеатрі «Жовтень» відбулася прем’єра короткометражного документального фільму «Війна за свій рахунок». Його зняли на передовій та в таборі підготовки Національної гвардії Леонід Кантер та Іван Ясній. Композитор стрічки – Едуард Приступа, більш відомий як Діля, звукорежисер – Артем Мостовий.

У «Жовтні» був справжній аншлаг і купа журналістів. А замість квитків, на вході збирали пожертви на користь українських бійців. Представники знімальної групи, що виступили перед початком показу, розповіли, що відпочатку планували показувати коротенькі щоденні ролики з зони АТО в інтернеті, але потім від цього наміру відмовилися.

Емоційна розмова бійців. Кадр з фільму.

По-перше, не завжди була змога передавати матеріал, по-друге, був ризик «засвітити» місця дислокації українських частин та інші військові подробиці. Леонід Кантер попередив, що фільм може в чомусь виявитися провокативним, а Артем Мостовий вирішив втілити його слова ще до того, як погасне світло, заявивши, що у «Війні за свій рахунок» задокументована та «херня», яка відбувається на передовій.

Одразу треба зазначити, що подібною лексикою фільм просто переповнений – адже в ньому ви побачите реальних бійців у реальних бойових умовах. Проте лексика тут, звісно, далеко не головна.

Після своєрідного «епіграфа» з нарізки бойових фотокадрів з Майдану (якщо вона, звісно, мала стосунок до фільму, а не була показана випадково – оскільки стрічку запускали двічі) розпочинається приблизно півгодинна історія про те, як звичайні молоді чоловіки різних професій, а серед них і сам Леонід Кантер, пішли до Національної гвардії захищати Україну від російської агресії.

Головний конфлікт, головна напруга стрічки – між патріотизмом і самопожертвою добровольців та тими умовами, в яких їм доводиться боронити Батьківщину. З одного боку, зворушливі хлопці, котрі з усіх сил намагаються за лічені дні опанувати бодай якісь ази військового мистецтва, з другого – держава, яка дає їм каски часів Другої світової, вчить маршируванню та надсилає не надто притомних командирів.

Ситуацію, на думку героїв і, вочевидь, авторів фільму, рятує солідарність простих українців, пожерти волонтерів, додаткові організаційні зусилля самих бійців. В обхід держави, за свій рахунок.

«Війна за свій рахунок» - це зйомки в навчальному таборі, у дорозі, на передовій. Як під час бою чи навчання, так і в дозвіллі, ба навіть під час імпровізованого святкування Дня народження одного з гвардійців. Треба сказати, суто з естетичної точки зору, стрічка вийшла більш, ніж вдалою.

Просто, але зі смаком. Сама ідея, концепція взагалі-то не дуже передбачала «чогось особливого», та Леонід Кантер з колегами зуміли зробити фільм стрункий і динамічний, добре структурований, з яскравим чергуванням манери зйомок, із насиченою присутністю героїв, їхніх поглядів, слів і колоритів.

Про лексику вже йшлося, гвардійці висловлюють свої емоції без купюр, тут же – поєднання української та російської мов, дуже українська суміш шибеничного гумору та трохи меланхолійної серйозності.

При цьому – дивовижно! – ні в словах, ні в кадрах немає особливої награності (що є великою проблемою для сьогоднішнього кіно), а ще більший приємний сюрприз, що «Війна за свій рахунок» абсолютно не вибиває сльозу в свого глядача й не намагається його емоційно прибити в якийсь інший спосіб.

Хоча, звісно, зовсім обійтися без таких речей не дасть сам матеріал. Хіба уникнеш емоцій, до прикладу, коли впізнаєш місце, де стоїть блок-пост героїв фільму – те саме місце, де взимку 2005 року ти вже затемна з приятелем довго, але таки небезуспішно намагався виїхати автостопом зі Слов’янська до Харкова?

У мистецькому сенсі «Війну за свій рахунок» можна назвати повною протилежністю нещодавно гучно презентованому «Майдану» Сергія Лозниці. Менш концептуальна, елементарніша за задумом і не така тривала, «Війна...» проте виграє в пружності, жвавості, чутті рівноваги, а далі – несподівано щонайменш не програє і в увазі до кожного кадру.

Кантер просто вгризся камерою в кожну сцену й не випустив жодної краплини соку – взяти хоч би чудовий кадр миттєвого переляку людини в подібній на колишню беркутівську форму під час артилерійського залпу, до окремої людини, до «маленьких подій».

Пізнавальна, а не лише естетична цінність фільму незаперечна. Проблеми, про які в ньому йдеться, справді дуже важливі – й хочеться вірити, що «Війну за свій рахунок» побачать представники військового і державного керівництва.

Втім, дещо анархістський пафос стрічки (суспільство, що вчиться обходитися без держави) не варто сприймати й абсолютно безкритично. Адже воюють у нас не лише добровольці на БТРах. А чи можна, скажімо, організувати особливо актуальну нині протиповітряну оборону численних можливих напрямків можливих ворожих атак без держави та генералітету – які б вони не були – питання риторичне.

Репортаж з прем'єри Громадського:

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!