Панікери. Сприймати дійсність мовою війни

«Де Аваков? Що робить Наливайченко? Чому Махніцький не заарештує всіх сепаратистів?» - обурюються завсідники українських соцмереж. І роблять це тоном відвідувача дорогого ресторану, де він замовив собі стейк готовності medium rare, а йому натомість посміли принести well done.

Майже всі українці називають стан, в якому перебуває нині країна, війною, але мало хто насправді здатен оцінювати те, що відбувається, не з позиції суспільства споживання, а з позиції громадянина, держава якого веде повноцінні бойові дії проти зовнішнього агресора і озброєних ним сепаратистів.

Ми надто звикли сприймати світ як великий супермаркет: щось не так - кличте адміністратора, хай виправляє негайно недоліки в роботі свого персоналу. В ситому демократичному суспільстві з білими зарплатами і законослухняними громадянами такий підхід є виправданим, але українська реальність не така затишна.

По-перше, ми в стані війни. Аналогії з радянськими часами будуть занадто жорстокими, то ж уявімо, що британське суспільство зразка 1940-го року голосить: «Ну що за лузер той Черчілль? Де наша військова авіація? Чому це боші бомблять Лондон, а уряд не вживає ніяких заходів?» Можливо, були й такі настрої, але з панікерами у військовий час не панькалися ніде.

Об’єктивно нас атакував значно сильніший ворог, наші силові структури прогнилі наскріз. І боротьба в таких умовах не може бути ані швидкою, ані легкою. Атакував непрямо, через свою п’яту колону. Окупував шмат території і націлився далі.

В масі своїй ми всі виховані на фільмах і книжках про Другу світову. Тому в нашій уяві війна – це танкові котли, бомбардування і артпідготовка, атаки а ля «комуністи, вперед!».

Стереотипи Другої світової заважають нам уповні сприймати нинішню війну як справжню. Тому багатьом здається, що це поки прелюдія, а справжня – це коли танкові колони рушать на Київ на Чернігівській трасі.

Попит на такі картини породжує пропозицію, і ось з вуст експертів, чия поінформованість викликає дедалі більше сумнівів, звучить сакральне: почнеться завтра, на цих вихідних, все вирішиться у найближчі дві доби. А поки уява і фантазія працюють, ворог захоплює місто за містом на Луганщині, і танки йому для цього зовсім непотрібні. Поразка – це коли на адмінбудівлею піднімають триколор, а не коли в місто заходить бронетехніка з Ростовської області.

Звісно у нинішньої влади бракує духу визнавати ці поразки. Але це не привід кричати: «Зрадники, зливають Донбас!» Треба розуміти кадровий ресурс влади. А він вельми вбогий. Наші джерела свідчать, що Україна має лише 200 (двісті) надійних спецназівців. Тому кожен боєць на вагу золота.

Перш ніж кинути фразу: та заарештувати їх всіх у тому Луганську, варто подумати: хто і як фізично це може зробити. Перш ніж кричати, що обмін альфівців на терористів породжує новий тероризм варто подумати чи є ким замінити на полі боя трьох полонених.

Ні для кого не таємниця, що левова частка тамтешніх ментів і прокурорів або прямо, або опосередковано працюють на ворога, чиновництво залякане і деморалізоване. Армія може воювати тільки зі збройними формуваннями і кидати її проти тітушек з битами – це непропорційне застосування сили, і якщо закон для нас не дишло, то на це треба все ж зважати.

Так само не можна кидати десантників-строчників чи Нацгваодію у бій проти елітного спецтазу, якийх стоїть за безумними тітками.

Уся показушна кадрова чехарда з головами облуправлінь МВС у проблемних регіонах жодного результату не дає. Добре, що влада це зрозуміла хоча і доходило їй це довго.

Поступово формуються нові й нові батальйони територіальної оборони, стягуються в місце бойових дій щойно сформовані загони Нацгвардії.

Їм можна доручити відновлення законності, але розуміємо – це не справа кількох годин. Влада по-трохи вчиться на своїх помилках і починає усвідомлювати, що розраховувати на вчорашніх орлів Захарченка, які погони вони б не носили, не доводиться, то ж альтернативні формування єдиний вихід.

Ніхто не може спрогнозувати тривалість і подальший характер війни, яку вже західні ЗМІ встигли назвати «нелінійною». Можливо, на нас чекає доля сучасної держави Ізраїль, що живе у стані бойової готовності з дня свого заснування й донині.

Терористичну і диверсійну діяльність не зупинити міліцейським свистком, тому боротьба з сепаратизмом може розтягнутись на роки і зрозуміти, що за кожен вибух і постріл не варто вимагати відставки силовиків – просто нерозумно.

Перемогти у війні можливо, якщо громадяни не сприйматимуть бойові дії як погано зрежисовану телекартинку, а відчуватимуть особисту причетність до зміцнення обороноздатності.

Зараз є чимало способів долучитись до цього - від безпосередньої служби у війську чи у спецбатальйонах добровольців, які формуються МВС, МО і СБУ і, які зараз почали проходити пристойний і не радянський вишкіл, до численних волонтерських рухів.

Але чимало людей залишаються таки у «диванній сотні» і продовжують звідти як Чапаєв з картоплею уявляти себе великими стратегами і давати поради рівня комбрига щонайменше.

Практика показує, що це здебільшого люди, непридатні до стройової служби в силу віку або здоров’я, або ж «ідейні дезертири».

Загалом, можна виокремити щонайменше п’ять типів сучасних українських панікерів.

Морально переможені – ті, хто впевнений у повній окупації України Росією, зазвичай ці люди налаштовані на еміграцію.

Конс’юмерісти – люди, упевнені в тому, що силовики їх неякісно «обслуговують», і публічно обурюються цим.

Конспірологи – панікери, яким для відчаю не потрібно зовнішніх подразників: вони поширюють легенди про таємну змову Тимошенко і Путіна, агента ФСБ Коломойського і тп.

Вічні опозиціонери – здебільшого колишні політики, що роздувають щоки і намагаються справили враження солідних експертів, які ніби мають уявлення про реальний стан справ, хоча їхні прогнози здебільшого не підтверджуються.

Побутові панікери – ті, хто прагнуть скуповувати їжу та інші продукти з міркуванням: ніхто не знає, що завтра буде. Цій верстві людей ми не в останню чергу «вдячні» за постійне зростання цін.

А загалом кожен з цих типів продовжує гратися у війнушку, не усвідомлюючи того, що вони живуть у прифронтовій смузі, де паніка діє часом ефективніше за закладену диверсантом бомбу.

****

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

війна