Дні, які змінили історію: як воював Майдан 18- 20 лютого. Хронологія у спогадах очевидців

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 46819 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 11/03/2014Дата публікації

Як так сталося, що Майдан переміг, а Беркут і ВВ у паніці тікали. Аби відновити перебіг доленосних подій, котрі завершилися перемогою революції ми попросили майданівців по годинах розповісти, де вони буди і що робили у вирішальні дні в історії України, а то і світу 18 – 20 лютого.

Записав: Сергій Демчук у рамках спецпроекту ТЕКСТІВ"Механізм Майдану"

Усі наші співрозмовники перебували в різниш місцях, кожен робив щось своє, хтось кидав у Беркут бруківку, а хтось бойові гранати, а дехто в цей час робив саморобні снаряди, набиваючи скляні лампочки паприкою, одні жбурляли коктейлі, інші рятували поранених… Крім того, багато людей просто перебували у шоковому стані, наприклад, коли, не орієнтуючись на місцевості, тікали від Беркуту під час наступу 18 лютого, переховуючись у під’їздах або у квартирах киян. Не дивно, що спогади лишилися рвані та фрагментарні. Щось побачене взагалі вилетіло з голови, бо свідомість теж захищається. Отож спробуємо скласти цей пазл.

18 лютого

Руслан Надкерничний з Вінниці

Рятуючись люди залазили на ходу на машини

8.00

На Майдані збирається народ, на вівторок оголошено «мирний наступ» на Верховну Раду з вимогою ухвалити всі рішення для виходу з кризи. На площі багато жінок з дітьми, літніх людей. Хлопців зі щитами й палками з самооборони не більше 15 %. «Ми пішли для того, щоб захистити простих людей, якщо міліція почне бити.

10.30

Колона протестантів, яких зібралося близько 20 тисяч, Інститутською прийшла на вул. Шовковичну й Липську. Там стояла сцена, виступали політики, але їх ніхто слухав. Народу було дуже багато.

11.30

Були у Маріїнському парку, почули перші вибухи. Одразу ж побігли до кордону Беркуту у цьому парку. «Годину-півтори ми кидали в них брущатку, а вони в нас гранати. Нас обстрілювали гумовими кулями й дробом,тітушки кидалися камінням, ми спалили дві їхні палатки в парку коктейлями.

12.30

Наша сотня наблизилася майже впритул до Беркуту у Маріїнському парку. Чоловіки вистроїлися в ряд зі щитами на відстані 30 метрів від спецпризначенців. «У нас було затишшя. Ми пили молоко, сонечко світило, все було нормально. А на Шовковичній у цей час ішли бої, палали підпалені «Урали». Проте нашу сотню туди не направляли.

15.00

Беркут у Маріїнському вишикувався стіною метрів 150. Повз нас стали проносити поранених – здається до Будинку офіцерів. І тоді Беркуту дали команду «вогонь». Вони поперли з усіх боків, почалася паніка, всі кидали щити і тупо тікали у бік «Арсенальної».

Там інколи зупинялися, намагалися будувати барикади, виносили на дорогу лавочки, навіть розвернули поперек вулиці тролейбус. Але був такий обстріл гранатами й помповими рушницями, що встояти було нереально. А в нас навіть каміння не було, тому біля «Арсенальної» всі почали тікати в різні боки.

Багатьох дуже побили й захопили в полон. Я ще в житті так швидко не бігав… Деякі люди навіть чіплялися до джипів, які проїздили, і так тікали. Кругом валялися покинуті палки, шоломи й щити.

16.00

Я і ще кілька чоловіків з нашої сотні сховалися в під’їзді житлового будинку. Там просиділи не менше двох годин, після чого пішки повернулися на Майдан. Там народ вже відтіснили до пам’ятника Засновникам Києва. Ми почали будувати барикади».

Іван Рудковський з Кам’янець-Подільського

На Грушевського погрожували відрізати голову

На Грушевського тим часом теж тривало протистояння майже з самого ранку, сили були нерівні, проте в міліції не було наказу атакувати, спочатку не було

8.00

З самого ранку нашу другу сотню, вивели на барикади вул. Грушевського. Було нас там, , чоловік п’ятдесят, не більше. По інший бік барикади, на відстані 30 метрів, близько півтисячі солдатів ВВ. Вони нам погрожували повідрізати голови, ми їм. Ми вже не звертали уваги. Як відомо згодом в мережі з’явилося відео, на якому видно як правоохоронці несуть на ношах обезголовлене тіло.

Іван Рудковський

9.00

«Правий сектор» почав кидати в солдатів коктейлі. У наш бік у відповідь полетіли світло-шумові гранати, почали нас газом труїти. Ми запалили скати. Поруч стояв військовий ЗІЛ з газовими балонами, ВВшники відганяти його не захотіли, у машини почали горіти колеса. Як він не вибухнув?.. Тоді вони ще в нас не стріляли. Таке протистояння тривало пів дня.

15.30

Прийшов Беркут. Хлопці з самооборони думали, що це перезміна. Проте тільки-но беркутівці вишикувалися, одразу зробили «черепаху» й пішли у наступ. Ми відбивалися як могли – тими ж коктейлями, камінням. Але вистояли всього 15 хвилин. Цього вистачило, щоб з Українського дому евакуювали народ. Мене контузило, з вуха текла кров. Відступав, тягнучи за собою щит по землі, але коли побачив, що Беркут в кількох метрах від мене, включив п’яту передачу. Доганяли в основному жінок і старих. І били їх. Мізків нема зовсім.

17.30

З Грушевського я перебрався на барикаду на Інститутській. Бачу стоїть жінка з дитиною років півтора, а ці ідіоти її водою давай поливати, якраз водомет підігнали. Я її щитом прикрив і почав відводити, а з самого аж тече, вся одежа мокра. Беркут стояв тоді під мостом на Інститутській.

18.30

Мене і ще кількох чоловіків відправили на барикаду поруч з Будинком профспілок, бо там стримували натиск Беркуту всього 30 чоловік. У мене були дві гранати. РГД-5 і Ф-1. Одну я в них кинув, не стримався – у натовп. Розбігалися у всі сторони. Скількох ранило, якщо чесно – я не бачив…

Одному хлопцеві, років шістнадцять, Беркут влучив каменем в голову, малий став кричати: «Дайтє шльом, дайтє шльом!», а йому кажуть: «Піди і забери». То він підбіг до кордону Беркуту і почав стягувати з одного шолом, інші його дубасили з усіх боків, але якось йому вдалося зірвати ту каску і втекти. Я ще такого не бачив!

20.00

На барикаді біля Будинку профспілок відкрилася пробка в моїй пляшці з Молотовим і в мене спалахнув рукав. Я одразу впав на палаючу руку, ще й ганчіркою допомагали гасити. Ліва рука обгоріла.

22.02

Точно пам’ятаю час, коли резинова куля влучила в око, бо якраз тоді дивися на годинник на Будинку профспілок. Тоді ще якимсь чудом, завдяки обстрілам феєрверками, вдавалося втримати наступ. Пам’ятаю, що відвів чомусь трохи в сторону щит – одразу ж подача в око, я й пішов з тої барикади.

00.00

Автомайданівці відвезли мене до Олександрівської клініки. О четвертій ранку око прооперували. Все відділення було забите людьми з Майдану. В палаті був чоловік, у якого на лобі розірвалась граната – два ока вибило. Жінка на перекур виводила. Мені сказали, що буду бачити пораненим оком, але погано.

Зараз бачу навколо туман, а посередині фіолетову пляму. Наступного дня, з лікарні поранених почала забирати міліція. Попросив хлопців з Автомайдану, щоб посадили мене на потяг до Кам’янець-Подільська. Там перебув кілька днів у лікарні, а вже 1 березня з заклеєним оком повернувся на Майдан.

Денис із Києва, студент-медик

Поранених ховали у напівпідвальних приміщеннях

З восьмої години ранку 18 лютого 17-річних студент-медик (Національний медичний університет ім. О. Богомольця) із Києва Денис був на Майдані. Медиків спочатку ніхто нікуди не відправляв – "мирна хода".

11.00 – 12.00

Приблизно об одинадцятій я побачив у інтернеті, що почалися сутички й одразу з двома напарницями побіг на Інститутську. Там вже відбувалось те саме, що раніше на Грушевського, - з одного боку світло-шумові гранати та гумові кулі, з іншого – коктейлі й бруківка. Було вже багато поранених. Комусь надавали допомогу на вулиці, декого відносили до під’їздів жилих будинків і там робили перев’язки.

Студент-медик Денис виніс четверо вбитих

15.00 – 16.00

Беркут пішов у наступ. «Мені трохи поталанило, я тоді повів пораненого на Майдан. Але потім я повернувся до ст. м. «Хрещатик» на Інститутській, Беркут вже був там. Я пройшов крізь їхній кордон і вже надавав допомогу пораненим на їхній території.

Їх було дуже багато, більше ніж на Грушевського у перші дні, вони просто лежали на асфальті: переважно рвані рани від гранат і скалок, гематоми від гумових куль і кийків, переломи.

Важко поранених ми відтягували ближче до жилих будинків, ховали у напівпідвальних приміщеннях та під’їздах. Багатьох забирали до квартир мешканці. На інститутській 14 бійців самооборони забрала до себе одна бабця. Тільки завдяки цьому вони вціліли. Інколи ми просто закривали поранених собою, бо медиків у той день не били. Дуже тяжких на ношах відносили до швидких, їх було небагато – декілька автомобілів.

17.00

Робив перев’язки трьом бійцям ВВ біля готелю «Україна». У дох були гематоми на ногах. Ще в одного – вивих ступні, я йому вправляв ногу. - На той час всі ВВшники були надзвичайно виснажені, вони ледве стояли, а Беркут сидів – відпочивав.

Деяких поранених, які були вдягнені у звичайне вбрання, ми відводили на Майдан по Інститутській, ВВшники їх пропускали. Хлопців у камуфляжі з самооборони так вести ми не наважувалися, проводили їх різними обхідними шляхами.

18.30

Ввечері всі медики були на Майдані, поранених на Інститутській вже не було. Кордон міліції знаходився під мостом над дорогою біля Жовтневого палацу.

20.00

Беркут і ВВ пішли на штурм і відтіснили протестантів майже до сцени. За ними зразу ж поїхав водомет. Ми відносили поранених ближче до Будинку профспілок. Тих, кому потрібна була допомога фахівців, капельниця або переливання крові, ми заносили до самого Будинку профспілок. На третьому поверсі місця не вистачало, розносили поранених і на верхні поверхи. Це була велика помилка.

Приблизно у цей час мене контузило, світло-шумова граната розірвалася за один метр. Перші 20 хвилин дуже сильно боліла голова, потім трохи попустило. Проте вогнепальних поранень тоді, навіть уночі, я не бачив. На той час.

19 лютого

1.00

Підпалили Будинок профспілок. Недалеке від входу до будівлі був розташований невеличкий медпункт, там я надавав допомогу. Всі почали кричати: «Горять профспілки». Тоді і я побачив, що будівля палає. У мене були свої поранені, тому всередину я не побіг. Я знав, що там є свої медики. Паніка, звісно, була, але недовго, оскільки люди, яким було страшно, на той момент усі втекли.

Ті, то залишився, намагались робити хто що може. Всіх поранених винести не встигли. Тих, що були на третьому поверсі, евакуювали. З вищих поверхів кого винесли, а кого ні. У будівлі залишилися чоловік 40 – 50, не менше. Люди згоріли. Про це ніхто не говорить, бо нікому це не потрібно, крім тих хлопців і дівчат, які тут рятували людей.

Крім того, Небесна Сотня… Вона не одна. Коли евакуювали готель «Дніпро» під час наступу Беркута, мої друзі розповідали, що відступали буквально по тілах… Загиблих – чоловік п’ятсот.

За даними Євромайдан СОС, станом на 23:00 8 березня про повідомлень 257 зниклих, їх продовжують розшукувати, проте активісти вважають, що реально зниклі 30 – 50 людей.

Після того, як загорівся Будинок профспілок, поранених вивозили на приватних машинах через Софійську площу.

2.30

Відчув, що виснажений, зрозумів, що не зможу більше допомагати й поїхав додому. 19-го був вдома, бо після контузії сильно боліла голова.

Дмитро Кушак зі Старого Самбору

Перестрілювалися щоб не заснути

Вночі з 18 на 19 лютого Беркут зупинився. Палаюча барикада, яку назвали лінією вогню, простягалася від кута догораючого Будинку профспілок до Консерваторії. На тому бойові дії практично зупинилися.

Дмитро Кушак робив "гранати" із лампочок і перцю

Наступну добу було більш менш спокійно, інколи вони кинуть у нас гранату, інколи наші коктейль запустять, щоб ні ми, ні вони не засинали, - пригадує Дмитро – Ми в наметі робили гранати з лампочок і перцю. Вони дуже дієві: перець попадає в легені, в очі, людина на тиждень зі строю виходить. Десь опівдні 19-го почав народ підвозити скати, бо до того не було чим палити. Кидали у вогонь все – матраци, куртки… В середу також ми побудували нові барикади. Вони дуже сильно гідрантом дошкуляли. Чому вони нас не дотиснули вночі, лишається загадкою.

20 лютого

Олег Саварин, однокласник Дмитра Кушака

Підготовка до штурму

4.30

Ми разом з Дмитром сиділи за партою, разом і «Майдан рухати приїхали». Ми були в наметі й курили. Коли бах, бах… Одна за одною почали розриватися гранати. Ми одразу на барикади – де хто пристроївся. У мене навіть щита не було, в самій касці.

Олег Саварин

Вони на нас не йшли, а кидали гранати й заливали водою палаючу барикаду біля пам’ятника Засновникам Києва – готували прорив у тому місці. Хлопці керували, казали: «Лівий бік»! І туди залпами бруківка летіла. Вони чомусь постійно перися через лівий бік – біля Будинку профспілок. З іншого боку, з балкону консерваторії по них хтось постійно лупив із помпової рушниці, тому той фланг вони атакували менше. Такий бій тривав кілька годин.

8.30

Ходить легенда, що контрнаступ почався із вистрілу дробовика. Кажуть, що стріляли з Консерваторії у Беркут, який намагався її підпалити, бо там облаштувався новий медпункт.

Почалася так звана контратака Майдану. «У них огнестрелы, у них огнестрелы… Коротше вони почали тікати всі. Ну так, де в кого була і мисливська зброя, й інша, до того ж вони знали, що у Львові захопили склади зі зброєю. Вони ж герої зі зброєю проти людей з паличками і камінчиками. А коли по них почали палити, то й розбіглися. За інерцією хлопці побігли за ними, а там снайпери…

Ярослав з Тернополя

10.00

У наступ спочатку пішли чоловік тридцять, не більше. А вже за ними побігли інші. Крім того, більше вранці 20 лютого підоспіли люди з інших міст, народу на Майдані було значно більше, ніж напередодні.

Стримувати ментів було дуже важко. Люди були готові на все. Беркутівці вибігали з Жовтневого палацу і потроху відступали, а ми прямували за ними. Відходячи, вони відстрілювалися з автоматів. Дві кулі влучили в руку моєму товаришу.

Ярослав, Тернопіль

Він каже, що відчув щось гаряче на руці. Я повів його до лікарів. До речі в Жовтневому після Беркуту залишилися купи використаних шприців. Чим їх там кололи, я не знаю. Але ж очевидно – вони не думали, що ми люди.

Знову студент-медик Денис

Виніс з Інститутської чотирьох загиблих, ранених не рахував

12.00

Приїхав на Майдан приблизно опівдні. Четвер (20 лютого) я пам’ятаю дуже погано, лише якісь уривки. Знаю, що виніс з Інститутської не менше чотирьох трупів. Поранених не рахував. Щити були як картон, бронежилети пробивало на виліт. Акуратна дірочка спереду і акуратна дірочка ззаду, а всередині м'ясо, органи, кістки.

Тоді особливо не задумувався, сидів під барикадою і розумів, прилетить куля так прилетить. Потім чув крик: «Медик»! і біг. Коли виносив поранених, думав щоб їм не прилетіло.

14.00

Я з кількома хлопцями зі щитами сиділи під барикадою на Інститутській. Почув, що кличуть медика. Вибіг із укриття до пораненого. За мною побігли ще двоє, хотіли прикрити щитами. Я не просив цього, вони самі побігли. Спочатку один впав на ходу, а потім інший.

Обидва були поранені. Хочу сказати, що були снайпери, які тільки ранили, не вбивали. І навіть намагалися ранити якомога «слабше», прострілювали м’язи, цілили так, щоб не зачепити кістку. Але більшість стріляли «на убой»: голова, шия, серце. …Більше я нічого не пам’ятаю.

21.00

Додому потрапив вже під вечір. Не можу навіть згадати, як добирався. Перші чотири дні мені снились убиті. Зараз трохи легше. Наступні дні після вбивств були виснажливі морально, бо на Майдані постійно відспівували загиблих. Кожного разу доводилось бігти до труни й допомагати родичам.

******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!