Афганці Майдану. Радянські солдати передають націоналістам бойовий досвід

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 23904 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/02/2014Дата публікації

Колишні радянські солдати під час бойових дій на Майдані стоять поруч із бійцями Правого сектору. А деякі Афганці взагалі вважають себе націоналістами «А при Союзі що не було радянського націоналізму? Як ми тоді кругом без мила лізли з тими червоними прапорами? – обурюється російськомовний афганець Олександр Семьонов. – А Росія зараз зі своєю імперією – це не націоналізм?».

Автор: Сергій Демчук, спецпроект "механізм Майдану"

15 лютого – 25-та річниця виведення радянського війська із Афганістану. Цей день на Майдані присвячений їм, людям, які зі своїм військовим досвідом, що міг тільки снитися більшості силовиків, за великим рахунком є ядром самооборони.

Незвичний суботній ранок на Майдані. Із колонок лунають пісні Газманова, Розенбаума і навіть «Любе» - майже той самий репертуар, що і по інший бік перших ще сніжних барикад на Грушевського … На екрані – кадри з документального фільму про війну в Афганістані. Кілька сотень людей на площі стежать за стріляниною і вибухами на екрані. Афганців серед натовпу майже немає, всі пішли до Пам’ятника воїнам-афганцям на Печерську.

Бойові побратими знову на війні

Проте за кілька хвилин Інститутською спускається величезна колона з кількох сотень чоловік у військовій формі. Присутні на Майдані починають їм аплодувати. Біля сцени ще досить молоді і бадьорі ветерани обіймаються, вітають один одного й фотографуються, лунають вигуки «Слава воїнам-афганцям» і «Слава Україні».

«Вони тільки мирних людей можуть бити. Тих, хто без зброї, - каже про «беркут» Григорій Коршунов з міста Золотоноша Черкаської області, який воював у Афганістані у 1987 – 1989 роках і 25 років тому виходив з радянською армією. Той день згадує без особливого пафосу:

«Нас вишикували, посадили на техніку й повезли до міста Термес. Там бійців кожної республіки зустрічали за національним звичаєм. До когось навіть батьки приїхали. У мене мама сама, батько загинув, тому вона мене вже вдома зустріла. В Термесі нас посадили на літак і приземлилися ми вже в Одесі».

Зараз Григорій змушений розриватися між роботою і майданом, тому планує звільнитися. «Допрацюю до 19 лютого й приїду сюди вже остаточно, до перемоги. У мене семеро побратимів з Афганістану після війни поїхали служити в НДР і залишилися там після розвалу Союзу.

І зараз живуть у нормальній правовій державі, а мені навіть подзвонити їм немає за що, тому вони мені телефонують, - розповідає чоловік майже з розпачем, що аж підборіддя тремтить. – Нам потрібно звільнити Україну від бандитів і вступити до ЄС. Той самий Афган показав, що Росія – найбільший у світі агресор.

З ними в нашої країни немає майбутнього. Звісно, раніше ми думали, що в Афгані робимо все правильно, хоч нас і називали окупантами. Якби не ми, то американці б зайняли цю країну і був би у нас ворог у тилу. Звичайно зараз ми усвідомлюємо, що були на чужій землі. Проте яку «закалку» і досвід ми там отримали, зараз це може знадобитися…»

«Ми боремось на своїй землі»

Колишні радянські солдати під час бойових дій на Майдані стоять поруч із бійцями того ж Правого сектору. І не тільки стоять, а й діляться бойовим досвідом і учать, як потрібно воювати.

А деякі ветерани взагалі вважають себе націоналістами, як наприклад киянин Андрій Мамалига: «У вісімдесят дев’ятому я прийшов із Афгану і зразу ж поринув у національний рух. Брав участь у всіх акціях у дев’яностих, в «Україні без Кучми», в Помаранчевій революції.

Тут немає великих розбіжностей, у Афганістані я виконував солдатський обов’язок. От і все. Звичайно, це війна за імперіалістичні інтереси. Але солдати тоді цього не розуміли й дивилися на це зовсім по-іншому».

Хоча не в осьанню чергу афганців вивела на Майдан давня образа на владу: скорочуючи витрати Азаров забрав пільги у ветеранів.

Більшість афганців з Майдану навіть самі гніваються, коли чують, як націоналістів деякі «регіональні» політики називають фашистами.

«У нас держава Україна, тому тут мають бути українські націоналісти», - каже ще один воїн-інтернаціоналіст із Києва Анатолій, який уже третій місяць живе в наметі біля Стели Незалежності.

«А при Союзі що не було радянського націоналізму? Як ми тоді кругом без мила лізли з тими червоними прапорами? – обурюється російськомовний афганець Олександр Семьонов. – А Росія зараз зі своєю імперією – це не націоналізм? Так вони до нас зі своїм націоналізмом пруться. А тут, на своїй землі, крикнеш «Героям слава» і ти вже майже нацист! Ми за свою країну на свої землі боремося, так само і Бандера. Він на своїй землі боровся, а не на чужій».

Є люди, які до цього питання ставляться стриманіше, як от один із лідерів афганців Ігор Сердюк з Чернігова. «Ми з Правим сектором, наприклад, ніяк не взаємодіємо, але ставимося до них з повагою», - каже він.

Комп’ютерна гра для «Беркуту»

Досить часто афганці згадують те, як знущалися над козаком Михайлом Гаврилюком. Цей випадок у якісь мірі навіть змінив свідомість багатьох із них. «Я ніколи не чув, щоб хтось в Афгані обрізав бороди чи вуса опонентам. Коли вони відрізали оселедець, який є національною гордістю, вони принизили всіх, всю Україну», - каже Сердюк.

«Я спілкувався з деякими беркутами, так ті, що приблизно нашого віку, все розуміють. Вони до останнього будуть якось ухилятися, відтягувати насилля, - розповідає Андрій Мамалига. - А молоді, тім що по двадцять років, це окрема історія. Там за душею немає нічого, пустота. Все, що відбувається, для них така собі віртуальна реальність, а ми – «очаг сопротивления», який потрібно придушити. Це для них як комп’ютерна гра».

Чечня з афганцями

Живуть афганці в наметах за сценою, до вівторка їхні намети також стояли біля Стели Незалежності. Стороння людина туди потрапити не може, бо намети відгороджені і на вході варта – таке собі невеличке військове містечко. Проте мешкають з ними не тільки афганці. Ми, наприклад, зустріли там навіть одного чеченця.

«Я в Києві з перших днів, живу з афганцями, - розказує російською Руслан Арсаєв із міста Аргун. – Під час війни в Чечні у моєму загоні були хлопці з УНА-УНСО: зі Львова, з Тернополя, з Карпат, із Закарпаття… Ми не один раз прикривали один одного. Коли мене поранили і схопили росіяни 1999 року, українець мене із полону викупав. Тому в мене совість не спить, я не міг не приїхати, коли дізнався що відбувається».

У багатьох ветеранів на голові така ж сама афганська шапочка «паколь», як і в чеченця Руслана. Кажуть, що привезли її з війни. «Не думайте, з мертвих душманів не знімали. Це нам місцеві дарували. Ті з них, які вчилися, наприклад, на медиків у Союзі могли навіть українця від росіянина відрізнити», - усміхається Ігор Сердюк.

Про Афган тільки приємне

На кожен намет приблизно по двадцять афганців. Запевняють, як треба буде, поставлять двоповерхові ліжка, і ночуватимуть по сорок чоловік. Зараз спиться нормально, не холодно, а коли були сильні морози, ночували в Будинку профспілок. Помешкання розділені на дві частини завісою

У першій «кімнаті» стоять столи, стільчики. В день виводу військ столи були заставлені різними наїдками: копченим салом, консервацією і навіть тортами. У деяких вітальнях стоять навіть комп’ютери з Інтернетом, можна зайти, почитати новини, поспілкуватися у соціальних мережах.

Перед тим, як говорити з журналістами, просять показати, що пише їхнє видання!..

Про війну в Афганістані в цих наметах говорять щодня. Кажуть, що згадують переважно приємне, все інше типу «в архіві пам’яті».

«Найкраще запам’ятався перший бій, бо він найважчий, - згадує Григорій Коршунов з Черкаської області. - Тривав чотири години. А ще він запам’ятався тому, що в нас не було втрат. Нам потрібно було доставити боєприпаси. В дорозі нас із гір почали обстрілювати душмани. Як завжди били першу і останню машини. Ми вискочили з броні й полягали хто куди. Хто за камінь, хто під броню і відстрілювалися. Потім прилетіли наші вертольоти й почали каруселі робити, тоді душмани пішли… Чи загинули, ми не перевіряли».

Свято для «прєдсєдатєлей»

Виведення радянських військ з Афганістану святкували і офіційно в палаці Україна і на опозиційно на Майдані. «Позвали в «Україну» одних «прєдсєдатєлей» обласних організацій і їхніх замів, хоч би одного безрукого запросили!» - каже Олександр Семьонов.

На Майдані після промов депутатів і самих афганців, один з воїнів-інтернаціоналістів заспівав зі сцени пісню Газманова для своїх побратимів. Ті вишикувалися під сценою і взялися за плечі. Народу на площі зібралося вже досить багато, всі скандуювали: «Молодці, молодці…». А співак замість «Офицеры, россияне, пусть свобода воссияет» у приспіві наполегливо ігнорує одне слово і співав «Офицеры, офицеры, пусть свобода воссияет». Довелося пожертвувати римою…

******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!