Страйк починається, коли люди розуміють, що власник їх дурить

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 61191 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 13/02/2014Дата публікації

Люди роками терплять систематичну затримку зарплати, урізання різних норм і гарантій. Для них таке становище стає буденністю. Тому їм потрібно показати, що для них, для їхнього рівня кваліфікації, відповідальності, працездатності - це не може бути нормою, що у них є реальні права, які роботодавцю заборонено порушувати. Необхідно апелювати до людської гідності. Про те, як підняти людей розповідає Денис Левін, один з небагатьох профспілкових діячів, котрий організовував реальні страйки, активіст Конфедерації вільних профспілок України і Вільної профспілки залізничників України

Розмовляв: Сергій Клімович

Політики вже третій місяць говорять зі сцени Майдану про страйк, та жоден з них не прийшов на підприємство до людей, аби дізнатися чи готові вони страйкувати і за що. З профспілковими активістами теж Майдан не поспішає налагоджувати співпрацю, чи хоча б встановлювати контакти. Отже, розмова із досвідченим організатором:

- Що може спонукати людей на страйк?

- Зараз це перш за все так звана "реорганізація" підприємств, в процесі якої істотно погіршуються умови праці, скорочують робочий тиждень, проводять скорочення та звільнення співробітників.

Виводять співробітників за штат, починають затримувати виплату зарплати, урізують ставки і надбавки, прибирають "шкідливість", проводять підроблену атестацію робочих місць, щоб зняти можливість доплати за шкідливість і надмірно збільшити норми виробітку, що призводить до ігнорування техніки безпеки.

У вугільній галузі теж відбувається реорганізація. Вона вже тягнеться майже 20 років, але в 2013 році цей процес став проходити швидше. Ми часто чуємо повідомлення про вибухи, завали, численні аварії на "офіційних" шахтах, на шахтах, які поки що належать державі або крупному власнику.

Мені часто доводиться чути про те, що шахтарі самі винні у своїх бідах. Але багато хто просто не розуміє, що люди спускаються в шахту, ризикуючи своїм життям, щоб забезпечити собі трохи більше краще життя, або у випадку повної безвиході, коли іншого місця роботи просто немає.

І до багатьох шахтарів, яким припиняють платити зарплату з причини якихось "економічних" обгрунтувань кризи або процесів реорганізації, просто приходить розуміння того, що вони ризикують своїм життям і здоров'ям безкоштовно. Ось з таких моментів і починається боротьба.

А тепер подивіться на життя шахтаря, який постійно ризикує своїм життям, з точки зору роботи в нелегальній "копанці", коли у людини щодня є усвідомлення того, що вона в будь-який момент загине, і її рідним в такому випадку навіть ніяк не компенсують втрату годувальника сім'ї.

При цьому цей горезвісний процес реорганізації шахт дав карт-бланш директорам навіть державних шахт не оформляти регреси, інвалідність і профзахворювання, отримані на виробництві, летальні випадки на виробництві, що часто не дає можливості оформити статус дружини шахтаря.

При тому що часто шахтар - це єдиний годувальник сім'ї, особливо в маленьких селищах, де окрім шахти іншої роботи часто просто немає.

- Що в інших галузях економіки?

- Схожі процеси відбуваються і в інших реформованих сферах: освіті (скорочення викладачів), медицині (закриття лікарень і скорочення медперсоналу), на залізниці та в портах. Також здійснюється переведення працівників цих сфер на трудові контракти.

Всі ці процеси зараз проходять на "Укрзалізниці". Поступово адміністрація залізниць вивела ряд співробітників за штат, з іншими стали застосовувати практику короткострокових трудових контрактів, які адміністрація часто не хоче продовжувати з людьми, які приносять "збитки" своїми соціальними потребами.

Так, два місяці тому керівництво залізниці "пішло" трьох матерів-одиначок, яких перевели на незручну для них ділянку роботи. Але вони змогли домогтися законних виплат і компенсацій.

Але найбільш кричущий випадок на підприємстві, на якому проходить реорганізація, був в Ізмаїльському порту, коли керівництво хотіло звільнити багатодітного батька. Нагадаю, що батьків малолітніх дітей, а особливо багатодітних батьків, від звільнення захищає КзПП.

Працівники Ізмаїльського порту

На момент акції на його підтримку і трудового колективу, який планували скоротити, у нього в сім'ї повинна була якраз з'явитися восьма дитина! Керівництво, яке планувало "косити" свій штат, навіть не поцікавилося, кого воно звільняє! І таких випадків в Україні - тисячі.

Але вся складність ще й у тому , що ці проблеми не закінчуються тільки робочим місцем і робочим часом. Коли людина виходить за прохідну з офісу, школи чи лікарні, де вона працює, вона стикається з тотальною комерціалізацією всіх сфер життя. Ти повинен якось харчуватися і годувати свою сім'ю, одягати її і взувати.

Ти повинен платити за дитсадок, школу, університет, своїх дітей. Ти повинен допомагати своїм батькам і забезпечувати їм якісне медичне обслуговування, яке коштує сьогодні великих грошей, а якщо вони ще й хронічні хворі, то це стає непомірним вантажем навіть для повністю працюючої сім'ї.

Таким чином будь-яка людина в нашій країні затиснута в лещата з двох боків: з одного боку на тебе тисне роботодавець, урізуючи маленький твій дохід, позбавляючи пенсій та соціального захисту, з іншого боку - тебе позбавляють доступу до базових потреб, примушуючи платити за освіту, медицину тощо.

Ось усвідомивши ці лещата і безвихідь, люди часто починають шукати вихід у боротьбі.

- Як організатору страйку побороти страх у працівників, протідіяти залякуванню з боку адміністрації?

- У мережевому маркетингу, щоб продати продукцію або загітувати нового "агента", людей переконують, що вони особливі, що їм необхідно розкрити свій потенціал тощо. Але організатору страйку потрібно розкрити очі на те реальне становище пролетаря, на ті обставини, які призвели до його безправного стану.

Адже за великим рахунком, люди часто роками терплять систематичну затримку зарплати, урізання різних норм і гарантій. Для них таке становище стає буденністю. Тому їм потрібно показати, що для них, для їхнього рівня кваліфікації, відповідальності, працездатності - це не може бути нормою, що у них є реальні права, які роботодавцю заборонено порушувати. Тобто необхідно апелювати до людської гідності.

Я брав участь у проведенні страйку в Полтавській області, у місті Комсомольську, на гірничо-збагачувальному комбінаті влітку 2010 року (належить родині Жеваго – Прим. Авт. ).

Там водіям великовантажних автомобілів транспортного цеху, які працювали на кар'єрі, зняли "шкідливість", тобто скоротили доплати, додаткові дні відпустки і більш ранній вихід на пенсію (і доплати до неї), при цьому інтенсивність і норма вироблення у них зросла.

Коли я займався організацією страйку, я відверто запитав у водіїв: чи будуть завтра вони виконувати за тисячу ту роботу, яку вони сьогодні виконують за три? Звичайно ж, вони обурилися, клялися, що ніколи. Тому я їм повідомив той факт, що вони ВЖЕ виконують роботу за безцінь, яка гробить їм здоров'я. І це правда. Просто вони звиклися з цим.

Але потрібно також розуміти, що для початку будь-яких активних протестних дій у трудовому колективі повинен відбутися спалах. Зазвичай це відбувається з причини нахабства керівництва. Це може бути безпрецедентне хамство нового начальника або позбавлення людей перспективи.

У Комсомольську людей позбавили як довгострокової, так і найближчої перспективи. До речі, більшість бойових профспілок в Україні створюється сьогодні саме на проблемних підприємствах, де людей позбавляють цих перспектив.

для початку будь-яких активних протестних дій у трудовому колективі повинен відбутися спалах.

- Скільки активних прихильників страйку має бути у колективі, аби більшість зважилася на страйк?

- Насправді потрібно не тільки, щоб були активні, а й авторитетні люди в трудовому колективі. Одна людина, що викликає повагу в колективі, здатна зробити більше, ніж п'ять просто активних працівників з громадянською позицією. Але в першу чергу, важлива командна робота, взаємодія і взаємна доповнюваність активності та авторитету. В цілому, потрібно щоб було на весь колектив хоча б три лідера, і хоча б по два активіста на кожному підрозділі підприємства.

- Як ви переконували активістів, що потрібно страйкувати, що вам казали у відповідь?

- Найчастіше робітники говорять одне і те ж, що "один у полі - не воїн", "що приєднаються до боротьби тільки якщо інші підтягнуться", "я що один чи що такий сміливий?". Молоді кажуть, що "занадто багато пенсіонерів, вони не будуть боротися", а пенсіонери - про те, що вони вже старі й нехай цим займаються молоді. Кожен би, до речі, здивувався, дізнавшись, що його колеги, які, на його думку, не розуміють свого положення і його проблем, говорять одне і те ж 

Як і в усьому світі, в Україні діють закони "ринку робочої сили", тобто робоча сила - це товар. Роботодавець купує цей товар окремо, "вроздріб", а використовує "гуртом" на виробництві. У процесі конкуренції на ринку робочої сили, робітники, що намагаються продати свій товар, втрачають людську гідність, звикаючи до нелегкого свого становища як на роботі, так і поза нею.

Але як тільки ти розкриваєш очі на їх людську гідність, як тільки вони починають усвідомлювати всю спільність свого трудового колективу, на практиці до них приходить розуміння, що роботодавець зацікавлений в їх особливому товарі. Оскільки йому потрібно отримати прибуток.

А замінити велику кількість фахівців на нових одним махом у роботодавця немає можливості. Ось тоді вони і починають діяти як монополісти робочої сили, здатні "притримати" свій товар, щоб підвищити ціни на нього (підвищення зарплати, поліпшення умов праці, підвищення соціальних стандартів).

Страйк - це по суті і є цей процес притримання робочої сили, а профспілка і страйком - і є цей монополіст. Просто профспілка більше захищена законом і діє довше, а страйком - тільки на час проведення страйку.

- Чи були люди, котрі відмовлялися страйкувати, як ви з ними чинили?

- Кожне підприємство - це частина технологічного ланцюжка за галузевим принципом, і саме воно функціонує за певним технологічним ланцюжком, технологічним процесом. Підприємство можна зупинити навіть якщо один цех, один підрозділ гальмує або зупиняє роботу.

Тому по технологічному ланцюжку може зупинитися все підприємство. Також потрібно не забувати , що працівники перебувають у конкуренції між собою. Багато з них мають певні преференції порівняно з іншими або за рахунок інших.

Часто буває так, що один підрозділ бунтує, і щоб вони замовкли, роботодавець дає їм подачку, яку забирає в іншого підрозділу. Через деякий час, інші починають бунтувати, і роботодавець починає через премії або додаткові гарантії їм давати подачку, попередньо забравши її у попередніх бунтівників.

І таким чином, проблеми робітників не вирішуються системно, а заглушаються періодичними подачками. Така ситуація стала в певному сенсі антистрайковю тактикою роботодавців. І вона часто застосовується не тільки в рамках галузі, але часто і всієї країни, як це було на початку 90-х: прийшли страйкувати шахтарі - їм дав грошей уряд.

Прийшли медики, влада знову стала затримувати шахтарям, але дала подачку медикам. Хоча є з чого давати, адже можновладці будують особняки, купують яхти, елітні авто, нові активи, розширюють бізнес.

Тому профспілки об'єднуються в галузеві , національні та глобальні організації, проявляючи солідарність, щоб вирішувати проблеми в рамках галузі, країни, світу, спільно підвищувати соціальні стандарти.

Я вже говорив про те, що роботодавцю неможливо відразу замінити десяток-другий працівників, найнявши нових, або перевівши з іншого підприємства або підрозділу. Тому дуже важливо залучити в страйк якомога більше підрозділів. Але не варто забувати, що між підприємствами теж існує конкуренція.

А з приводу тих, що не беруть участь у страйку, їх умовно можна поділити на три групи: 1) внутрішні штрейкбрехери (ті, хто не бере участі у страйку заради преференцій; 2) зовнішні штрейкбрехери (яких найняли ззовні на час страйку - на заміну; 3) ті, хто вагається в силу низки причин.

Є дві тактики: їх можна ігнорувати або надавати громадський тиск. Я дам два приклади. На заводі "Азот" в Сєвєродонецьку (належить Дмитру Фірташу– Прим. Авт.) - багатотисячний колектив. Але в незалежній профспілці всього семеро активістів.

Тільки поширивши листівку про те, що у виплаті по тарифній сітці згідно з галузевою угодою підприємство не доплачує два роки по 100 гривень кожному робітникові, зробивши цю інформацію відомою всім, вдалося домогтися законної виплати у повному розмірі. При цьому не була оголошено страйку, основна маса робітників була просто спостерігачами конфлікту, але результат цієї акції відчули всі.

У Комсомольську на Полтавському ГЗК громадська думка всього міста була налаштована проти найнятих ззовні штрейкбрехерів так, що навіть адміністрація побоювалася за їх здоров'я. При цьому штрейкбрехери не могли виконати план, бо їм потрібно було стажуватися як мінімум місяць на машинах страйкуючих комсомольських водіїв.

- Чи проходили ви процедуру оголошення страйку, передбачену законодавством?

- У трьох випадках трудових конфліктів, де я консультував, починалася процедура переговорів у комісії з примирення. Але вся ця процедура потрібна роботодавцю і владі як метод вивідати інформацію про страйком і особливо про активних лідерів робітників, втягнути в юридичну тяганину, бо потрібно надати відомості про те, що більшість трудового колективу виступає за проведення страйку. До того ж варто пам'ятати, що в багатьох галузях заборонено проводити страйк, наприклад, на транспорті, у медиків, у авіадиспетчерів.

Для всіх цих випадків, як і для уникнення паперової тяганини існує "італійський" страйк, який за стандартами Міжнародної організації праці страйком не є, тому що по суті це - робота за правилами техніки безпеки. Але й така робота здатна зупинити роботу підприємства. Я брав участь у проведенні цілої низки акцій, які в тій чи іншій мірі є відображенням "італійського" страйку.

- Чи пробувала адміністрація звільнити вас або других актівістів (Денис працює на залізниці – Прим. Авт.)? Як ви захищаєтеся?

- Для того, щоб захистити колектив під час або після страйку, необхідно створити профспілку. Бо профспілкам законодавство дає більше повноважень щодо захисту своїх членів від звільнення, ніж страйком, рада трудового колективу та інші органи.

Денис Левін

- Які ще успішні страйки можете назвати?

- Можу описати , в яких сам брав участь. Захоплення Херсонського машинобудівного заводу - 2009 рік . Робітників, незаконно звільнених, відновили на підприємстві, погашені всі заборгованості по зарплаті, соцстраху і пенсійному фонду за багато місяців.

на захист прав працівників Ізмаїльського торговельного порту проти масових скорочень - 2013 рік.

У яких не брав участь: початок 2000-х - походи шахтарів на Київ. З порівняно недавніх акцій шахтарів (Красний Луч, Антрацит - Луганська обл ) - залягання в шахтах (форма шахтарського страйку, коли бригада відмовляється підніматися на поверхню), походи на Київ вчителів.

******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!