Самоорганізація Майдану вражає. Та активісти більше зайняті облаштуванням місця протесту, ніж досягненням перемоги

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 63124 Перегляди
  • 6 Коментарі
  • 16/12/2013Дата публікації

Самоцінністю для активістів Майдану більше стає їхня самоорганізована утопічна спільність тут і зараз, ніж політичний результат деінде: «І нехай там зверху нічого не вдасться, із самими цими людьми вже хочеться вірити в краще». Протестувальники на Євромайдан майже зовсім не знають, як розгортаються події в суспільстві, як ведеться їх боротьба, а, натомість, погрузли в своїй побутовій рутині. Як виявилось, для багатьох активних, включених учасників світ поза Майданом щонайменше тьмяніє.

Намагався зрозуміти Майдан: Тарас Саламанюк, Центр дослідження суспільства. В рамках спецпроекту Текстів "механізм Майдану"

Розлогі наметові містечка «Майданів», тривале перебування в яких (ще й часто в холодну пору року!) становить невід’ємну частину цієї протестної культури, вимагає не просто організації, воно вимагає налагодженої інфраструктури. Зготувати їжу, прибрати територію, надавати медичну допомогу, забезпечити охорону, обігріти змерзлих при потребі – все це вимагає вирішення непересічних логістичних завдань. Зокрема зараз, на Євромайдані.

І тут починаються домисли. Одні, очевидно вороже налаштовані ЗМІ, описують інфраструктурні рішення Євромайдану як цілком штучні. Наче за всім цим дійством стоїть якийсь політтехнолог-деміург і вдало дьоргає за нитки, забезпечуючи «голос народу» всім необхідним. Інші, запевне, дружні медіа, всіляко вихваляють протестувальників, наголошуючи на нібито виключно автономному низовому безкорисливому характері їхньої протестної організації. Протистояння цих двох описаних – умовно організованої і самоорганізованої – стратегій і визначає, на жаль, здебільшого набір цілком некритичних стереотипних ставлень до того, що відбувається в суспільстві.

Щоб зясувати, як же влаштований Майдан, ми вирушили проводити польове дослідження: озброївшись диктофоном і фотоапаратом розпитували залучених волонтерів і професіоналів.

Стан афекту

Дружня, приязна атмосфера взаємодопомоги на Майдані – перше, що кидається в очі після потрапляння туди. Мабуть, це може підтвердити кожен, кому довелось побувати включеним у це чаруюче протестне дійство. Але справа, звісно, не в чарах, як і не в якомусь гіпнозі найманих політтехнологів, а у вродженій схильності людей відповідати приязню на приязнь. Власне, це один з ефектів масової поведінки.

Висока щільність учасників Майдану, тривале перебування на ньому, об’єднання певною спільною метою протесту – це ті фактори, які виривають присутніх там людей зі звичної соціальної взаємодії, як от в громадському транспорті чи на роботі, і поміщають у фактично велике дружнє коло, де всі заодно.

Ось так зазначила мені одна із учасниць, коли я під кінець почав її розпитувати про якісь негативні випадки: «В нас конфліктів не виникає. Тут всі друг друга розуміють, тут всі працюють на одне». А ще інша просто і ясно зазначила, що для неї перебування на Майдані «як наркотик».

Дівчата-волонтерки – одні із багатьох учасниць молодіжного «суботника» на Хрещатику

Резонно, що таке дружнє п’янке навколишнє ставлення впливає і на поведінку кожного – волонтерити хочеться багатьом і по-більше. І в цьому теж нескладно переконатися. Достатньо глянути, як десятки молодих людей, яких за звичайних умов на такі «суботники» виганяють силою, гуртом масово добровільно зчищають сніг з Хрещатика. Так про це розповідає одна студентка: «Нас не послали, ми самі спитали, що нам треба робити. Там люди пішли, там пішли, там ще треба допомога. Хто що знає, ті кажуть. А реманент самі знайшли, попросили на барикадах, треба буде ще віддати».

Біля Студентського кампусу – тут обігрів і безкоштовна їжа для студентів

Але відбувається самоорганізація не тільки такої простої, очевидної роботи. Волонтерами стають також і професіонали – медики, юристи, психологи, – що прагнуть якось фахово допомогти своїм ближнім на Майдані.

Ось як зазначив в розмові зі мною один адвокат, що сидів із табличкою «Правова допомога» в захопленому протестувальниками КМДА: «Народ піднявся сам. Тому я, як професійний юрист, вважаю своїм обов’язком надавати людям поради, консультації». З іншого боку, цей «піднятий народ» і сам прагне допомогти спеціалістам. Так, наприклад, розповідає про своїх доброчинців літня лікарка-волонтерка: «Їх багато. Приносять кульками, привозять машинами ліки».

Фаховий юрист, який виконуючи обов’язок перед «громадським суспільсвом», надає безкоштовну правову допомогу в КМДА

Варто зазначити, що ця взаємодопомога зовсім не обмежується логікою «ти мені, я тобі». Волонтери – деякі з нехіттю, а деякі і з радістю – допомагають цілком стороннім людям, навіть бездомним: «Ми допомагаємо їм так само. Це пункт допомоги. Якщо бездомні люди сюди приходять, значить, вони її потребують».

Або навіть супротивникам: «Нам лікарям навіть нецікаво, з якого табору наші пацієнти. Ми надаємо допомогу абсолютно всім, хто її потребує». Зрештою, ресурс взаємодопомоги в самоорганізаційних інфраструктурах Майдану акумулюється настільки рясно, що пенсіонерам зовсім не соромно попросити в тамтешніх юристів консультації з питань ЖКГ, а молоді – презервативів на складі медикаментів. «Ми розуміємо різні потреби. І намагаємось допомогти», – так відповіла на мій здивований вираз обличчя після цієї інформації одна волонтерка.

Як результат, все це лише посилює афективний стан перебування на Майдані. Його учасники просто вражаються масштабами натхненої самоорганізації: «Я взагалі шокована, що люди можуть так самоорганізуватися. В нашій країні я чесно цього не очікувала. Я дуже задоволена, в мене прокинувся патріотизм».

А це лише стимулює все більшу включеність в самоорганізаційні (хоч і виснажливі) практики підтримки інфраструктури. Так розповіла одна волонтерка зі студентської кухні: «Стомлюємося, але тут така атмосфера, що постійно хочеться щось робити». Або, як зазначила одна бабуся в білому халаті медичної допомоги: «Тут люди частіше один одному ніж на вулиці говорять дякую, частіше вибачаються одне перед одним за незручності. І тут, наприклад, я відчуваю себе молодшою».

Волонтерка на роздачі одягу в КМДА: «Це пункт допомоги. Якщо бездомні люди сюди приходять, значить, вони її потребують»

Отож, не дивно, що коли я навмисне в кінці намагався обережно розпитати моїх співрозмовників про якісь несправедливості, зловживання чи інші вади, багато з них дратувалось, злилось, деколи справа доходила ледь не до відкритого конфлікту. Учасники Майдану, занурені у такий собі соціальний афект, не схильні були піддавати сумніву функціонування чаруючої їх (само)організації.

Врешті, навіть весь отриманий опис негативу зводився до коментарів типу «тільки два випадки», «щось десь і трапляється», «треба розуміти, що тут багато різних людей з різними поглядами». Вони, як влучно відзначив вже згаданий адвокат в КМДА, «не виносили проблем на загал», а були радше місцевими, неприємними виключеннями, які треба забути. І все це підводить нас до іншої особливості (само)організації Майдану.

Замкненість на собі

Коли я вперше почув від волонтерки із координаційного намету ці слова, я здивувався. «До нас підходять люди і питають, які новини. Ніхто не знає, що відбувається за Майданом». І справді, чому це протестувальники на Євромайдані, ніби найактивніший політичний суб’єкт в країні, майже зовсім не знають, як розгортаються події в суспільстві, як ведеться їх боротьба, а, натомість, погрузли в своїй побутовій рутині. Але потім ця думка в тій чи іншій формі повторювалася знову і знову. Як виявилось, для багатьох активних, включених учасників світ поза Майданом щонайменше тьмяніє.

Вони у великій мірі таки ізольовані локальним простором і часом: «Я повернулася додому, мені там мені некомфортно. Мене там всі розпитують, як ви думаєте щось вийде чи ні. Тут ні в кого не виникає таке питання». Або: «Тут дивишся якісь люди доброзичливі, цілеспрямовані, а виходиш, їдеш по місту – нема вже цього».

Прикметно, що область такої ізольованості зовсім не збігається із кордонами Майдану. Натомість вона розбита на безліч невеликих автономних груп самоорганізованої діяльності, які на мережевий лад як нейрони взаємодіють між собою у випадку появи якогось подразника. Ось так оповіли мені одні волонтерки: «Коли міліція вперше наступала на Майдан, зі сцени нічого не говорили. До нас підійшли хлопці і сказали – так, дівчата, тут наступає Беркут, тому краще вийдіть поки що з Майдану».

Чому революція організована через соцмережі може скинути владу, але не може змінити країну читайте тут

Дівчата-волонтерки зі студентської кухні та хлопець-«охоронець»

Тут і виявляється характерна розірваність зовнішнього сценічного обличчя Євромайдану із його автономною самоорганізованою інфраструктурою. Те, що на заклики опозиційного політикуму прийшло тільки 5% протестувальників було відомо ще з результатів нещодавнього соціологічного дослідження.

От тільки крім такого ігнорування політиків, з’ясовується, що є ще й принципова незалученість останніх до засадничих інфраструктурних процесів. Якщо в захоплених «штабномих» приміщеннях партії ще розбилися поміж собою на сфери опіки, то надворі такого немає.

Окремо концертна програма на сцені, окремо саморганізована інфраструктурна рутина навколо неї. Так відповіла одна волонтерка-координаторка на моє питання про важливість її роботи: «Насправді для того, щоб координувати, треба знати, що треба координувати, які цілі. Зараз цього ніхто не знає і все відбувається якось спонтанно».

Волонтерка-львів’янка із координаційного намету: «Ми тут як центр психологічної допомоги»

Саме «безцільність» і «спонтанність» і є провідними характеристиками самоорганізації на Майдані з вуст моїх співрозмовників. Разом з тим, це не означає якусь зневіру у протесті. Напроти, самоцінністю для активістів Майдану більше стає їхня самоорганізована утопічна спільність тут і зараз, ніж політичний результат деінде: «І нехай там зверху нічого не вдасться, із самими цими людьми вже хочеться вірити в краще».

Варто зазначити, що Помаранчевий Майдан не був таким «локалізованим» і замкненим на собі, він мав чітку зовнішню мету. На нього опитані мною волонтери посилалися часто та смачно. І коментар типу «в мене є досвід 2004 року» був цілком типовою вставкою в нашій розмові.

Разом з тим, такі згадування мали здебільшого дві чіткі цілі – показати тяглість поточного протесту із подіями десятирічної давнини і водночас принципову якісну відмінність теперішнього Майдану від Помаранчевого: «При Помаранчевій революції початкова організація була на ізначально вищому рівні, нижчий рівень самоорганізації.

Тут почалося із самоорганізації, а потім постала організація». В кожному разі, виходить така собі типова усна історія народу («громадянського суспільства»). При переповіданні із вуст в уста вони лише додавала оптимістичної віри протестувальникам в історичне значення своєї діяльності. Такий оптимізм, однак, не завжди має підстави.

Огранізованого впливу на політиків немає

При розгляді цієї самоорганізованої інфраструктури Майдану, нібито автономної від політиків, найбільше вражає одне – чому ніхто із її волонтерів не хоче долучатися до прийняття владних рішень вгорі? Або хоч впливу на них.

Звісно, поміж громадою і політиками від опозиції існує такий собі соціальний договір – ми не втручаємось у ваші справи, ви – у наші, ну, і намагаємось один одному сприяти. Як показово зазначила одна лікарка-волонтерка: «Політика – такий самий фах, як і медицина. Я не думаю, що політики можуть давати нам поради, як лікувати хворих. Вони повинні знати свій фах і реалізовувати політичні рішення».

Крім того, можна припустити, що більшість охочих долучатися до прийняття рішень в перші ж дні мобільно піднялися нагору. Тож ті з ким ми спілкувалися є більш пасивними протестувальниками.

Як зазначали мої співрозмовники: «Ще з першого дня [...] хтось старший, хто вміє керувати виходив в більш керівні ланки». І: «Хто хоче, може висловити свою думку в них, вони проводять відкриті засідання».

Тим не менше, не можна не відзначити, принципову масову зовнішню пасивність учасників протесту, вся активність яких зосереджена виключно на внутрішню рутинну діяльність. Її мені довелось спостерігати ще в перші дні Євромайдану. Однак, тоді самоорганізація не була і далеко так налагодженою, багато-що залежало від центру, сцени. Цілком інша ситуація склалася зараз.

Чоловічий шовінізм

Ще однією побаченою вадою Майдану був його гендерний перекос. Ні, на перший погляд все очевидно. Дівчата – більше зусиль на кухню, вся охорона – хлопці. Начебто цілком виправдано, особливо в ситуації «облоги». От тільки такий поділ, як і будь-який абсолютний поділ загалом, веде до фетишизації розподілених ролей.

Мабуть, ви самі вже запримітили як в наведених раніше коментарях одна волонтерка побічно розповідає про показове «бережливе» ставлення до дівчат під час першої звістки про загрозу штурму. Так ось це не випадкова оказія, а цілком типовий поведінковий шаблон, про який згадували й інші респондентки: «Так, тут за наметом в нас є два хлопця, які нас і охороняють».

В цілому роль чоловіків має на Майдані особливий символічний статус охоронців як жінок, так і «побитих дітей» з попереднього розігнананого Майдану-передтечі.

Синдром вахтера

І все би нічого. Тільки через таку фетишизацію ролі чоловіка-охоронця, виникають два цілком конкретні негативні наслідки. По-перше, підкріплюється і без цього напружена атмосфера Майдану в стані облоги. Пошук «тітушок» і провокаторів починає відігравати навіть виняткову особливу роль і горе тим, хто буде ними названий.

А підставами дій вчинених по нейтралізації цих «тітушок» ніхто особливо не цікавиться. Як показово зазначає про це зазначає одна волонтерка з кухні: «Ми звертаємось до охорони, вони вирішують ці проблеми. На це і є охорона».

До цього варто додати ще й той факт, що значна частина охорони Майдану складається із ультраправих хлопців, які зовсім не проти скористатися ситуацією пошуку ворога і побити декілька зайвих «ворогів нації», а то і просто політичних конкурентів.

Власне, за ліві переконання мало не перепало і автору під час дослідження. В перший день роботи (очевидно опізнаний під час інтерв’ювання в КМДА Євгеном Карасем, активістом ВО «Свобода» і лідером ультраправого угруповування «С14») по дорозі назад я був атакований двома невідомими хлопцями.

Вони нахабно запитували мене, що я тут пишу, і погрожували мені, щоб я більше цього не робив. І тільки чи то недосвідченість цих «охоронців», чи то присутність сторонніх спостерігачів дала змогу мені втекти від них і уникнути фізичного насилля.

По-друге, окрім невиправданого насилля, надмірним піднесенням ролі чоловіка-захисника подекуди користуються відверті нероби. Вони не лише паразитарно насідають на вільні блага самоорганізації Майдану, але й прикриваючись своїм статусом, перетворюються у неформальних «шефів», нібито зайнятих у підтримці побуту дівчат.

Ось так розповідає про це очевидець (правда, із резервного табору в Михайлівському соборі):

«На Михайловской такая себе автономная область, последний фортпост революции. Но вся власть сконцентрирована в руках мужчин среднего возраста, они вроде занимаються охраной, а женщины на кухни. Но честно, работы по охране там не много, так, что они просто сидят себе там безвылазно и всё. [...] Ну, и шуточки всякие про женскую судьбу, про блондинок, про ум женщины. Дело раз даже дошло до открытого конфликта, наиболее рьяных шутников женщины осадили».

Таким чином, гендерний фетиш зовсім не сприяє ефективному ситуативному розподілу самоорганізаційних завдань. Він принципово ігнорує жінок, що хочуть і можуть залишатися в охороні, і чоловіків, яким миліше (і ефективніше!) виконувати роль підтримки під час штурму десь на кухні чи перев’язках. Понад те, такий перекос по гендеру в самоорганізації Майдану призводить до благословіння часто безпідставного насилля і появи паразитів-«шефів». А все це прикривається громіздким пафосним статусом чоловіка-охоронця.

Що після перемоги?

«Як ви гадаєте, чи буде ще якась самоорганізація після Майдану?», – звично питаю під кінець свого чергового співрозмовника. «Ой, не знаю. Я думаю це було б важко. Але вже змобілізовані на протестах люди будуть хотіти самоорганізовувати щось далі. І якби ця самоорганізація продовжувала функціонувати для незабезпечених людей – це було би дуже і дуже добре».

І справді, масштаби самоорганізації в таборовій інфраструктурі Майдану для України практично безпрецедентні. І хоч, як зазначає моніторинг протестів Центру дослідження суспільства, за майже 4 роки було зафіксовано більше 150 протестів у вигляді наметових містечок.

Проте, навряд хоча б в якомусь із них низова скоординованість досягала такого ж рівня як зараз на Євромайдані. І вже точно вона не мала стільки ж залучених учасників – найчисельніше зафіксоване з 2010 року наметове містечко існувало під час Податкового Майдану і становило лише кілька тисяч людей.

Загалом, можна виділити два основні погляди на майбутнє такого сплеску самоорганізації, які зустрічались мені поміж опитаних волонтерів Майдану. Одні, умовно «оптимісти», вважають, що самоорганізація згенерована під час протестів матиме наслідки і пізніше, в мирному житті, покращуючи його горизонтальною кооперацією.

Інші, умовно «реалісти», стверджують, що зараз все затихне, оскільки «концентрація буйних» чи просто «обща справа» необхідні для такого можливі тільки під час масових народних виступів. Однак, якщо нові обрані лідери не виправдають виказану їм довіру, народ підніметься і самоорганізується знову.

Вправи, які допоможуть активістам перетворити стихійну самооргназацію на сильний політичний рух дивіться тут.

Як із протестувальників зробити "народну" і сильну політичну партію читайте тут

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 6

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Спостереження часом цікаві, однак видно що
1. автор - сторонній спостерігач, не залучений у процес
2. на нього тисне його політична агенда(його ліва політична агенда), тобто написано з відповідними, дуже видимими, упередженнями.

Насправді, нагадаю, що крім облаштування інфраструктури, учасники #євромайдану започаткували і провели вже багато десятків акцій та ініціатив, як протестних, так спільното-утворюючих.

а зацитуй уривки з дуже видимими упередженнями?

Цей коментар вилучено автором.

Анатолію,

наприклад, мене, гадаю, не зовсім справедливо було би назвати спостерігачем, не залученим до процесу,

ба навіть більше, якщо говорити про акції, то минулої п’ятниці зранку я був серед тих, що пікетували Клюєва у Рудиках, —

але при цьому 99% спостережень і думок автора я поділяю.

Отличная статья, Тарас! Честная и проливающая свет на подоплеку происходящего. Вопрос евроинтеграции - чисто повод собрать большую толпу и подчинить Украину мировой закулисе, в первую очередь, оторвав ее от России. Участники майдана и руководство оппозиции - бездельники, корыстные запроданцы и ведут Украину к краху. Первые по глупости и необразованности, а вторые - под давлением оккупационной власти и собственных авуаров за рубежом. Их тестикулы настолько цепко прижаты европейско-вашингтонской дверью, что их судьбе не позавидуешь.

Второй интересный момент вашего исследования - таки в ментальности нашего народа есть эта социальность, общинность, потенциал самоуправления. Этот "дух Майдана" бы сориентировать в производительном направлении, для построения общества будущего хотя бы на низовом уровне - было бы славно. Вместо этого они являют собой ступеньку для государственного переворота и обретения собственного ничтожества. Какая трагическая гримаса истории! :(

Vitaliy:
Ага, з такими відірвеш Україну від Росії. Ага, всі змовились проти Росії. Ага, я лінивий запроданець, а ви ні. Поміряємося IQ? Тому ви надаєте перевагу власним яйцям в лещатах Росії?

Ви би сходили на Майдан, чесне слово, перед тим як нести таку "пургу".