Книга «АмнезіЯ» працює в онлайн-режимі та поєднує в собі текст, музику, фотографію, живопис, відео

Електронізація літератури буде трендом в найближчі кілька років. Кількість букрідерів, планшетів у світі невпинно зростає. Відповідно, література на це реагує. ВІдповідно є думка, що майбутнього виглядатиме як сайт – буде аудіо, відео, картинки. Це майбутнє і намагалися втілити «АмнезіЯ».

Щоденником назвати це важко. Це фрагменти, випадкові думки. Вони безликі – жодного конкретного «Я». Ось декілька цитат, котрі йдуть одна за одною без особливого зв'язку між собою. Порядок читання не має значення. Така задумка.

«Конспекти думок, плани оповідань та повістей, залишені, щоби дописати пізніше, нагадують покинуті домівки. Землянки, знесені вітром». «Почав пити вітаміни. Новий сюжет мильної опери звичайного життя». «Вона – фюрер, а ти – флюгер. От і вся формула вашого сімейного щастя». «Проблема деяких книжок – вони занадто довгі. Проблема деяких авторів, що їх забагато і вони не вміють зупинятися». «Записані переживання вмирають, зникають. Текст – як хвороба й забування. Текст – як втрата пам’яті». І тому подібне. Жодного сюжету, героїв, мелодрам та кінцівок.

Один з розділів книги починається цим фото

Ця книга – всього на всього флешка на кілька гігабайтів. На неї Михед скопіював кілька спостережень за своїми емоціями, людьми, ліжками, барами, будинками, маршрутками. Що це? Запозичена ідея «Хозарського словника» Павича (який можна читати від Я до А, та з півночі на південь) чи невдала інтерпретація «борхівських енциклопедій». Але в цих маститих літераторів окрім самої фрагментарної форми є потужна міфологія і герої, химерам і вчинкам яких дивуєшся, здригаєшся і переосмислюєш. Про «АмнезіЮ» цього не скажеш.

"У мене проста біографія: школа, інститут, завод, театр, пішов з театру. А все інше: пам'ять". Саме на концепті пам’яті команда проекту «АмнезіЯ» і намагалася вибудувати свою інтерактивність. Як не крути, це поняття – резинове і багатофункціональне, тому його можна нашпигувати непередбачуваними трактуваннями – чим і користуються автори проекту.

Отже, книга - це власні рефлексії автора на тему пам'яті. На сайті проекту цей текст сплітається в з роботами десяти художників, київським музичним колективом OY Sound System та читачами-глядачами.

Для кожної комбінації фрагментів тексту музична група OY Sound System написала оригінальний трек. Музика в стилі ambient не нав’язлива, фонова, атмосферна, невизначена. Модулюється тембрами і найчастіше звучить в саундтреках. 10 треків до 10 фрагментів з книги вмикаються щоразу як ти хочеш почитати один із щоденникових записів.

До участі в проекті також запросили художників і фотографів з України, Білорусії та Грузії. Роботи створювалися знову ж таки «за мотивами» тексту. Один – сканував сумочку, інший – зробив полароїдні знімки, третій – цифрове полотно в програмі Excel. Різні техніки, сюжети, думки. От тільки цими полотнами можна проілюструвати будь-яку книгу, в якій так чи інакше згадується слово пам'ять. Тому вони лише – декоратив тексту-сайту. Не більше.

Краще щось показати, ніж розказати словами. Це втягує глядача в те, що відбувається. Ідея не нова, і автори проекту «конспектним» способом показали як це можна втілити на прикладі однієї книги. Книги, яку вони перетворили на мініфестиваль різних видів мистецтв.

Бо окрім музики, картин та фото, записували на відео спогади від усіх бажаючих. Відповідали на питання «Яку подію свого життя Ви б хотіли забути, але знаєте, що ніколи не забудете?» І в цьому скудному доробку з десяти відео – люди не 25-ти років хочуть забути смерть близьких родичів (бабусі, сестри) та вчинки дитячих подруг.

Кожна людина в кожен момент свого життя невідворотно щось переживає і щось думає. І з плином часу ми все більше мислимо фрагментарно. Цьому сприяють і щоденні пости у соцмережах, і намагання вихопити по абзацу з найважливіших новин, які переглядаємо в онлайн-виданнях.

Само собою напрошується порівняння з Бартівським визначенням сучасного тексту: на відміну від класичного замкнутого твору, який "зводиться до певного означуваного», у проекті АмнезіЯ "означуване відкладається на майбутнє". У такому разі про проект команди доречно говорити не в термінах художнього твору, а в термінах роботи, яка стає уже і роботою глядача.

Є спогади дитячі, є страхи про спогади, кольорові, із запахами, небезпечні, високі і з карими очима, болючі й мокрі, секундні, щовівторка, під ліжком та на мобільному телефоні. Спогадів настільки багато, що писати про них стало дурним тоном. Аби перетворити книгу на мініфестиваль у веб-режимі не обов’язково прикриватися одразу усім цим. Достатньо було осягнути конкретні й прості речі. Сфокусуватися на конкретній сюжетній подачі.

Як прецедент – цей проект задає тон у новому підході до інтерпретації тексту книги. Але хоча б один вид мистецтва має вести за собою інші, а не феєрверком вибухати на сайті. Зрештою, головною тут все таки має бути книга. Людина кінечна і за своєю суттю хоче закінчених історій. Щоб почуватися цілісним важливо доходити висновків. «АмнезіЯ» пропонує лише фрагменти.

література мистецтво інтернет