У Польщі іноземцю заборонено працювати головним редактором. Україні варто запозичити цей досвід

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 70602 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 18/09/2013Дата публікації

«Головним редактором щоденної газети чи журналу може бути правочинна особа, що має польське громадянство та не позбавлена публічних прав». Тобто, польське законодавство чорним по білому забороняє негромадянам Польщі очолювати ЗМІ. Про це йдеться в законі котрий називається «Prawo prasowe», назву можна перекласти як Закон «Про пресу». В Україні теж би було доречно запровадити таку норму. Адже «головред із Росії» стає все частішою реальністю в українських ЗМІ. Це при тому, що в самій Росії журналістика набагато менш гостра ніж в Україні.

Текст: Роман Кабачій

Є щоправда уточнення: «Реєстраційний орган за погодженням із Міністерством закордонних справ може звільнити головного редактора від вимоги мати польське громадянство». Тобто, лише МЗС може дозволити умовному «варягу» бути головним редактором.

Польський закон діє з 1984 року. Себто, ухвалений він був ще за «народної» Польщі, а конкретніше в нелегкий період після введеного Войцехом Ярузельським воєнного стану. Доробляли його мало не щороку, останні поправки проголосовані в 2010-му.

Польський досвід

Один із моїх знайомих викладачів на факультеті журналістики Католицького Університету ім. Івана-Павла ІІ (м. Люблін) Лукаш Ясіна вважає, що «не дивлячись на певні недоліки з формальної точки зору та кілька застарілих правил це один із найкращих юридичних актів цього типу на європейському континенті».

Що доброго є в цьому законі крім обмеження для іноземців працювати на посаді головного редактора? Окрім того, що в ньому присутні такі на перший погляд смішні норми як те, що журналісти та редактори «мусять дбати про правильність мови та уникати вульгаризмів» (пишу «на перший погляд», бо в Україні навіть з цим маємо проблему), то він містить і більш конкретні позиції, котрі звучать чітко і однозначно.

У сфері авторського права польський закон твердить: «Журналіст не може відмовити особі, яка надає інформацію, авторизації дослівно цитованого висловлення, якщо вона не друкувалася раніше» (ст. 14). «Бути на сторожі особистого імені, а більше того – інтересів інформаторів, та інших осіб, котрі це роблять у доброму умислі та йому [журналісту] довіряють» (ст. 12). У ст. 15 читаємо, що журналіст має право приховувати власне ім’я у таємниці.

З приводу нашумілої минулоріч в Україні проблеми повернення кримінальної відповідальності за наклеп, то польский кримінальний кодекс 1997 року розрізняє аж три види особистої образи: «pomówienie» (наклеп), «zniesławienie» (образа гідності), «zniewaga» (зневага). Якщо людина доведе у суді, що її зневажено публічно, винуватця можуть покарати штрафом або в’язницею до року; якщо це сталося через ЗМІ то термін може бути збільшено до двох років.

Проте, як подають польські юристи, якщо журналіст провадить свою діяльність ретельно, у нього практично немає шансів бути засудженим за наклеп, оскільки елементом який від покарання звільняє, є власне правдивість поданого матеріалу. Тобто, основною різницею польської та української ситуації є те, що в Україні наклеп можуть використати через продажність судів; у Польщі це виключено.

У Законі «Про пресу» є також запис щодо явища, яке нині в Україні називають «джинса»: «Журналіст не може провадити приховану рекламну діяльність, що пов’язана із набуттям матеріальних чи особистих вигод від особи чи організації, зацікавленої рекламою» (ст. 12). Окремо із прихованою рекламою бореться польський закон «Про боротьбу із нечесною конкуренцією» та кілька актів Євросоюзу, які теж діють на території країни.

Втім, на думку польського журналіста українського походження Петра Андрусечка, у Польщі більш дієвою є моральна складова: впіймана на «джинсі» особа автоматично потрапляє під остракізм і має шанс випасти із професії назавжди.

Імпортні "главрєди"

Звісно, можна відразу зазначити, що у Польщі ситуація зі ЗМІ та журналістськими кадрами назагал краща ніж в Україні, проте чомусь найбільшому закордонному медіа-інвестору, німецькому Axel Springer (має у власності тижневик «Newsweek Polska», польський «Forbs», таблоїд «Fakt», чи не найпотужніший інтернет-портал Onet.pl) не приходить в голову везти у валізах із Німеччини спеців та розставляти їх на керівні посади. Винятком була програма про іноземців які проживають у Польщі, котру вів німець за походженням.

Що ж ми маємо в Україні? Про московську прописку топ-менеджмент телеканалів, які і призначаються для автоматичного перекачування серіалів, КВН, поп-концертів російського виробництва, ніби й відомо. Але коли росіяни стають обличчями цих телеканалів та головними редакторами журналів і газет, формують їх редакційну політику, це пряма загроза культурному коду українців як народу.

Судіть самі: новий головредукраїнського «Форбса» Міхаїл Котов був головним продюсером і виконавчим директором російського агентства «РІА Новості», а до того, з 2010 до березня 2013-го, працював головним редактором російського інтернет-видання «Газета.Ru».

З Росії був також його попередник – Володимир Федорін попри народження в Одесі навчався та увесь кар’єрний шлях відбув у Москві. Перед ним український журнал очолював Леонід Бершидський, теж громадянин Росії.

Сайт «Обозреватель» очолює Михайло Подоляк, котрий прожив 10 років у Білорусі, де очолював низку видань, в тому числі російських. Михайло з повною серйозністю стверджує, що журналісти, які їздять у президентських пулах, мають апріорі бути провладними. Українську версію сайту, котру Подоляк декларує нібито зробити повноцінною, поки що «звужено» до новин західноукраїнської тематики.

Згадаймо також нетривалу спробу видання в Україні журналу «Der Spiegel-Профиль» із його одіозним головредом Міхаїлом Лєонтьєвим та не меншим українофобом Сємьоном Ураловим в ролі шеф-редатора.

Таблоїд "Блик", який почали, а потім перестали видавати в Україні німці теж очолював іноземець, щоправда німець.

Київські англомовні ЗМІ такі як KyivPost це окрема тема. Запрошення іноземців на посади головних редакторів у цих виданнях можна виправдати мовою. Власники могли б знайти і українців, котрі довгий час жили в англомовних країнах.

Редактор журналу «Вести. Репортер» Іскандер Хісамов свого часу був шеф-редактором аналітичних телепрограм Владіміра Познера на Першому каналі Російського телебачення та працював заступником головного редактора російського журналу «Эксперт». Потім очолював тижневик «Експерт-Украина».

Пропонований росіянами контекст вражає. Найбільш показовим на цій ниві є новий тижневик «Вести. Репортер», котрий називають медведчуківським проектом.

Це творіння того ж холдингу, що й безкоштовна (зранку) газета «Вести», і скерований до більш розумної аудиторії, ніж та, котру головред «Вестей» намагається відбити в очолюваної ним ще рік тому щоденки «Сегодня». Донині вийшло поки що три числа «Вести. Репортера», і кожне з них «перевершує» наступне. Перший номер вихваляв Сталіна як людину, котра «створила Україну». Подібні аргументи висуває хіба що компартія.

Другий номер «порадував» рейтингом «100 головних книг сучасних українців», у першій десятці якого сім позицій пов’язані із російською та радянською літературою, дві зі світовою і одна з українською – на 9 (!) місці Тарас Шевченко зі своїм «Кобзарем». На весь рейтинг із «укрсучліту» всього дві позиції: у Сергія Жадана (47) і в Юрія Андруховича (66). У репортажі з села на Хмельниччині 3-4 рази чуємо нарікання, що за совка було краще жити. Третій номер попросив «от редакции» вибачення у Маргарет Тетчер за підтримку критикованої нею ідеї європейської єдності.

Тенденцією всіх трьох номерів є передрук статей із російського «Репортера» без жодних пояснень, уточнень тощо. На обкладинці другого номера маємо дуже важливу вочевидь для українського читача тему бесланських випускників, а в третьому у статті про вибори мера Москви читаємо про «страну», «президента», а чию страну і президента не вказано – в стилі «отечественного производства», «отечественной истории», «отечественного кино и музыки», з якими в Україні вже втомилися боротися.

Підміна понять, ототожнення із чужим для українців контекстом як зі своїм – виразний напрямок редакційної політики журналу «Вести. Репортер».

В усіх цих випадках громадяни України не змогли набути досвіду, не отримали більшу зарплату. Точку зору на українські події формували і формують люди, котрі мало розбираються в нашому житті.

Проблема контенту «made in не Україна» так чи інакше глибша ніж особистісний фактор кожного із редакторів чи продюсерів з іноземним паспортом. Це питання до тих, хто безпосередньо «виписує з-за кордону» вправних виконавців побажань інвесторів.

Чому власники хочуть саме москвичів у головних ролях? Не вірять у професійність українців, а отже і свою власну? На це риторичне запитання відповідь у кожного своя. Тільки от хтось свого часу мені пояснив: «Для Казахстану Москва лежить на Заході». А для України - на Сході.

Закон «Про пресу» ПНР, 26.01.1984.

Стаття 25.

1. Редакцією керує головний редактор.

2. Головним редактором щоденної газети чи журналу може бути особа, що є повносправною, має польське громадянство та не позбавлена публічних прав.

3. Головним редактором газети чи журналу не може бути особа, засуджена за злочини проти основних політичних та економічних інтересів Польської Народної Республіки, якщо не спливло 10 років від дня закінчення відбування покарання, а також особа, покарана за елементи злочинів того ж роду, якщо не спливло 3 роки з дня закінчення відбування покарання, а також особа, покарана за злочини скоєні з аморальних мотивів, а також особа, яка щонайменше тричі була покарана за злочини, окреслені медіа-законодавством. Реєстраційний орган за погодженням із Міністерством закордонних справ може звільнити головного редактора від вимоги мати польське громадянство.

4. Головний редактор відповідає за вміст підготовлених редакцією медіа-матеріалів та за редакційні та фінансові справи редакції у межах, окреслених статутом або у відповідних правилах. Зобов’язаний відповідати також за правильність мови друкованих матеріалів та протидіяти їх вульгаризації.

4.а. У випадку, коли головний редактор знаходиться під слідчим імунітетом, зобов’язаний вказати редактора, що несе відповідальність, окреслену ст. 49.а.

5. Головного редактора призначає та знімає видавець, засновницький орган видавництва чи інший відповідний орган.

6. При редакції діє редакційна колегія, якщо статут редакції чи відповідні правила її передбачають.

7. При редакції може діяти також редакційна рада (програмна, наукова) як опініє-дорадчий орган головного редактора.

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

російський (кремлівський) "бізнес" видає в Україні промосковські ЗМІ, а російський же бізнес (в тому числі й транснаціональні компанії, рекламні відділи яких контролюються з Москви) дають в цих нерейтингових виданнях свою рекламу, таким чином, підтримуючи ці ЗМІ.