Кінодобірка "Українська нова хвиля": затаскані історії стандартних людей

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 39184 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 26/06/2013Дата публікації

Жодна з робіт не перевертає свідомість. Режисери поки що не можуть вийти за рамки свого «культурно-національного» оточення і показати історію глибшу. Таку, яка докопується до глибин дущі і досліджує її потаємні куточки. Для наших режисерів середовище– тролейбуси, лікарні, під’їзди, одинокі пенсіонери, важливіші за сюжет.

Кіно дивилася: Вікторія Хоменко

Сім короткометражок, створених на гроші Держкіно, вийшли в повноцінний прокат. Подивитися їх можна в Києві, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Ужгороді, Івано-Франківську, Рівному, Донецьку та Чернівцях. Хоча добірка має широку прокатну географію на емоції вона доволі в’яла – усе закручено на хворобливих патологіях суспільства – полишений донькою дід-одинак, невдаха-емігрант, пацанчики з району, і грубі шахтарі.

На відміну від попередніх двох альманахів «Мудаки. Арабески» та «Україна, гудбай!» (яких об’єднали єдиною темою), ця добірка не має загальної концепції і не пропонує нічого кардинально нового, за щоб їх можна було назвати «новою хвилею».

У свій час «нові хвилі» в 60-х розбурхували Францію, Румунію, Британію, Чехію… Під цим стилем розуміють більш художній, більш інтелектуальний, менш комерційний і принципово відмінний від того, що знімали раніше, кінематограф. Наприклад, нова хвиля у Франції - тоді Годар знімав свій дебютний фільм «На останньому диханні», де на кожному кадрі візуально цитував інші фільми. Або, приміром, чорний гумор та сюрреалізм нової чеської хвилі.

«Українська нова…» не пропонує ні того, ні іншого. Єдине, що об’єднує цю збірку – усі зняті за рахунок Держкіно. Зрештою операторська робота виконана грамотно.

Донбаські терикони розпливаються у легкому надреальному тумані в «Уроках українською», а крупні плани бородатого старигана, який розводить в криниці рибу, допомагають тримати напругу до кульмінаційного пострілу у фіналі «Бороди». Правда, «День незалежності» знову ж таки випадає з цього ряду. Фільм знімали за один день і про обдуманість кожного кадру говорити не доводиться.

Але короткометражка – це не просто правильно поставити камеру. Це вихопити правильну емоцію. Короткометражка - це можливість укрупнити свого героя. Так би мовити, забути все, що було до і після і вирвати з нього найхарактернішу складову. Тут не можна нехтувати деталями.

Із добірки одна-дві стрічки можуть похвалитися подібним, особливо тоді коли режисери розказують щось анекдотичне.

Слідуючи своєму стилеві Володимир Тихий обірвав фінальну сцену у «Гамбургу». За кілька хвилин і кілька реплік він втілює у стерильних декораціях і доволі стерильних акторах - різкий анекдот. Фраза «А куди поїде моя нирка?» якнайкраще ілюструє простодушність, приреченість і нищівну замріяність українця. З назви не важко здогадатися, що орган відлетить у кращі світи – Гамбург.

Крім самої анекдотичної ситуації святкування Дня незалежності короткометражці Антоніни Ноябрьової похвалитися нічим. Увесь фільм «День незалежності» компанія хлопців з околиці міста вирішує якби провести цей день. Зрештою їхні світлі плани (катання на катері по Дніпру, Гідропарк, салют) руйнуються більш важливими речами – побухати, покурити, пошпілити на мобільному в ігри. За «півасік і куриво» ця стрічка і отримала в свій час призи на Одеському фестивалі та фестивалі «Молодість». Як не крути, анекдотів про пацанчиків з Троєщини найбільше, то чому б не зняти про це фільм?

Знову ж таки картина Дениса Сполітака «Між двадцятою та опівночі» про студентську богему, про одну з ночей в інститутському гуртожитку. Кілька молодіжних приколів, гулянка з вином і ноутбуками. Що там сталося на ранок і не згадаєш.

Іще одна стрічка про побут, але цього разу молодої пари - «Діалоги на самоті» Юлії Райвентер. У центрі короткометражки – непорозуміння та небажання слухати між найближчими людьми. Поки чоловік знемагає від зубного болю, дружина встигає розповісти не лише чим вранці снідала, і куди вчора ходила за покупками, а й скільки місяців спить з новим коханцем…

Найбільш драматично грамотно вибудувана історія у «Бороди» Дмитра Сухолиткого-Собчука. Навіть якщо він і використовує затасканий часом і режисерами образ «рушниці, яка під кінець має обов’язково вистрелити», до останньої кульмінаційної сцени режисер тримає глядача в напрузі. Головний герой – буркотливий небритий дядько у закарпатському селі. Дружина померла, донька виїхала з сім’єю до Італії, а все що має в житті – рибу в криниці, сусіда за парканом і кулю в рушниці…

Відповідно, найбільш експериментально з усіх семи фільмів виглядає короткометражка «Уроки української» Руслана Батицького. Протягом дії немає жодного діалогу, лише в кінці герої вимовляють кілька слів – українською. Донецьк – локація, яка одразу задає потрібний градус абсурду у свідомості глядача - донбаська місцевість і українська мова…

Тому і сам фільм вибудуваний на протилежностях. Краса проти роздертої туши корови, ніжні почуття проти жорстокості, зламане піаніно проти попсової дискотеки. І саме в цій атмосфері ніжні стосунки між молодою вчителькою та шахтарем викликають єдине бажання у місцевих робочих – влаштувати на них полювання…

З алегоричною стрічкою Максима Ксенди усе доволі просто. Мелодрама «Дорога» розповідає про 11-літнього підлітка, який побився об заклад і причепився в інвалідному візку до фури та проїхав так із Харкова до Полтави. Там живе його батько. З матір'ю той розлучений. І спілкування з водієм цієї ж таки фури дає йому набагато більше, ніж така бажана зустріч з батьком. Про непотрібних дітей дивитися українському глядачеві не звикати – це одна з улюблених тем телевізійних новин.

І все таки короткометражки є обличчям сучасного українського кіно. Про це можна судити хоча б по світовим фестивалям. Той же «Крос» Марини Вроди або «Подорожні» Ігоря Стембіцького отримали головні нагороди на Каннському фестивалі в минулі роки, а «Ядерні відходи» Мирослава Слабошпицького - срібну нагороду в Локарно.

Зрештою, справа зовсім не у візуальній диковинці, гуморі, психоделічних експериментах або такого страшного слова як «інтелектуальне кіно», важливо зачепитися за емоцію - каверзну, смакову, грубу…

Проте жодна з робіт добірки не перевертає свідомість. Режисери поки що не можуть вийти за рамки свого «культурно-національного» оточення і показати історію глибшу. Таку, яка докопується до глибин дущі і досліджує її потаємні куточки.

Героїв не можна просто копіювати з оточуючого життя: вихопити одну-дві риси з розповіді родича, з побаченого у тролейбусі, прочитавши в пресі (наприклад, ознака молоді на вечірках - вино і музика – як у «Між двадцятою…», або на Закарпатті усі виїжджають на заробітки в Італію - як в «Бороді»). Як казав один з номінантів цьогорічних Канн, режисер Цзя Жунцзе, котрий знімає гостре соціальне кіно: «Щоб зрозуміти дійсність потрібно додати вигадки».

Так, у нас колоритна дійсність – чого тільки варті касирки в метро, або неформальні концерти в напіврозваленій Малій Опері. Про те це лише умови, в яких може розвиватися герой, взаємодіяти, змінюватися і робити вибір.

Так само в «Уроках української» маємо більший акцент на візуальний ряд - старі фотографії родини, годування батька з алюмінієвої миски, килими на стінах… Середовище по суті є чи не найголовнішим героєм, а зовсім не тема «порозуміння та комунікації» між людьми.

Або ж в «Дні незалежності» про Гідропарк, пиво і салют навряд чи буде зрозуміло людині, яка живе за сто кілометрів від Києва.

Що ж, я в жодному разі не хочу знівелювати «українськість» короткометражок. Але вона має відтіняти ідейні режисерські ходи, а не перетворюватися в набір клішованого українського середовища – тролейбуси, лікарні, під’їзди, одинокі пенсіонери… Мабуть тому після перегляду короткометражое я багато думала про дрова. От маєш палку, необтесану. Хочеш зробити з неї скульптуру Пензеля - прибери зайве. Так само з кадром. Кожен рух має бути обдуманим.

Проект «Українська нова хвиля» робитимуть регулярним. В кінці року запустять ще одну добірку. Залишається тільки сподіватися, що цього разу від фільмів буде жарко.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!