УПЦ МП і Лексуси. Церкві необхідно оновлюватися

- Ми знову спостерігаємо серіал: історії із нічними візитами монашок, їх нібито викраденням, дивним поверненням (навіщо, маючи по 100 гривень, йти пішки до метро?). Це війна за вплив у Церкві?

- Маю підстави стверджувати, що влада хотіла із державного святкування 1025-річчя Хрещення Русі розпочати нову президентську кампанію Віктора Януковича. Красива картинка, нейтральна основа для спільної ідентичності всіх українців – Київська Русь. Паралелі між князем Володимиром та новим державним діячем, який християнізує та цивілізує Україну… Все це досить красиво. І хтось всю картинку свідомо ламає. Так само було із антифашистським мітингом. Все красиво для влади, і раптом якась бійка із журналістами, яка на екранах всіх ЗМІ.

- Якщо ця гіпотеза вірна, то хто може за цим стояти?

- Думаю, ті олігархи, які через телебачення готували і роздували останній скандал з монашками. Також Януковичем незадоволені ті політики, яким Партія Регіонів не дає створити окремої впливової русофільської партії. Давно ходять чутки про такий проект, давно є ідейні обслуговувачі такого проекту, але ніяк народитися повноцінній українській «Родінє» чи ще чомусь не дають. Люди ображені не менше за олігархів.

Цікаво, що вся ідеологічна обслуга цієї русофільської партії відразу кинулася розвінчувати УПЦ, відразу почала активно давати інформацію та власні коментарі для ЗМІ, відразу почала війну на інформаційне знищення кожного, хто спробує бути нейтральним чи заступитися за церкву, за Предстоятеля, за тих церковників, чия вина ще ніким не доведена.

- Все це Ваша особиста гіпотеза?

- Саме так, але лише вона дозволяє пояснити всі факти, які поступово стають відомими. Підкреслю, що я говорю із Вами лише від свого особистого імені і представляю лише себе.

- Як Ви можете оцінити плани державного святкування 1025-річчя Хрещення Русі, які концентрувалися навколо УПЦ, ідей «руського міра» та піару Януковича?

- По-перше, Церква завжди переживає щось подібне. На 1020-річчі пробував заробити якісно новий рейтинг Ющенко, на 1025-річчя розраховував Янукович. По-друге, ідеї руського світу вже не актуальні, оскільки РПЦ зіткнулася із великими проблемами у Росії, і виявилося, що РПЦ має спочатку внутрішньо бути якісно іншою, щоб виконувати геополітичну роль в глобальному чи навіть лише християнському контексті.

Тому буде велика внутрішня робота в найближчі роки, можливо буде намагання мати ідейне лідерство у християнському світі, поруч із папою Римським Франциском. Думаю що поруч із таким папою може з’явитися і новий патріарх Кирил, християнсько-демократичний, а не фундаменталістичний.

Якщо цього не відбудеться, РПЦ програє і всередині Росії, і за її межами. Думаю, відповідний повтор буде, і він буде підтриманий російською владою. Справа у тому, що після сьогоднішньої путінської хвилі антизахідної політики буде хвиля нової політики, яка пропонуватиме діалог для Заходу взагалі та для традиційного християнства зокрема. А тут потрібно трошки змінити акценти. По-третє, існуючий сценарій святкувань – оптимальний.

- Але інші українські церкви його критикували…

- Звичайно. Це їхня робота. Якщо б всі святкування були в Україні, вони б протестували б проти того, що патріарх Кирил десять днів їздив би Україною. А так вони критикують, що він не лише Україною їздитиме. Всім не догодиш. Якби був об’єктивний аналіз, то всі б визнали, що у наявних умовах сценарій – оптимальний.

- А що Ви думаєте щодо небажання патріарха Кирила бути на одних державних заходах із патріархом Філаретом?

- Знаєте, коли формувалися православні канони, процедури, православний етикет, ще не було ні РПЦ, ні УПЦ. Я думаю, що це питання треба адресувати грекам: навіщо всі ці візантійські правила придумані? Навіщо ця боязнь забруднити себе спілкуванням? Навіщо побоювання що когось ми легітимізуємо, коли спілкуємося? В часи постмодерну легітимним є що завгодно в очах суспільства. Нажаль.

- Повернімося до подій із зривом "правильного святкування" 1025-річчя Хрещення чи як це ще можна назвати… Які будуть наслідки для УПЦ?

- Загалом авторитету УПЦ історично нічого не загрожує, тому що вона все одно мала б пройти шлях внутрішнього очищення, внутрішнього оновлення. УПЦ не могла б собі дозволити залишатися такою самою на фоні небувалої активності УГКЦ.

Йде тотальна піар-кампанія УГКЦ, її предстоятеля, її ідей, її дійсних та мнимих здобутків. Вже настільки сформована суспільна думка, що УГКЦ завжди права, що УГКЦ завжди прогресивна та класна, що будь-яка спроба нагадати про реальні помилки чи проблеми уніатів закінчується інформаційним програшем.

З великим трудом можна хоча б довести власну точку зору до суспільства. УГКЦ перетворилася на такого собі глобального менеджера на ринку релігійної уяви в Україні. Звичайно, у більшості випадків УГКЦ торгує красивими словами, проектами, обіцянками, але люди вірять цьому. Під цей шумок розвивається програма тотальної присутності УГКЦ по всій Україні.

Все це означає дуже просту річ: УПЦ тіснять тепер не лише протестанти, але і уніати. Подивимося на Київську область. Скільки на вихідних православних у храмах і скільки протестантів та служіннях – практично порівну. Подивимося на Донецьку область – значне випередження протестантів. І це вже факт.

Допустити, щоб ще УГКЦ зайняла спочатку віртуальний простір, домінуючи в інформаційній сфері, а потім ще й реальний простір – це була б історична помилка. Але і протестанти, і уніати якийсь простір посідають виключно тому, що цей простір незайнятий православними. Що десь православні спали, а не діяли.

А чому православні тієї самої УПЦ не можуть зайняти весь інформаційний простір, не можуть давати суспільству власні ідеї, давати власне бачення сьогодення і майбутнього? Тому, що кожен скаже: хлопці, спочатку очистіться, змініться, перемініть власний імідж, а потім ми Вас послухаємо. Спочатку перестаньте почивати на лаврах канонічної території, а розпочніть працювати із кожною людиною – і тоді ми до Вас підемо.

Коли протестанти створювати добру медійну картинку – православні говорили: це не наші методи. Але ось традиційна церква, ще й східного обряду – робить правильну піар-політику – і тут кожен має прислухатися до тих православних, які казали про необхідність системної робити в цій ділянці. А це між тим не просто православні казали, а всі знаючі люди – починаючи від Патріарха Кирила і закінчуючи головою інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.

Коли протестанти йшли до кожної людини, багато батюшок казали – я сам свідок цього!: це не метод традиційних церков. До нашого храму мають приходити люди самі, а ми не маємо йти до людей. І ось з’являється в селі чи місті Сходу чи Центру України капличка УГКЦ.

Цілком традиційний піп, тільки трошки осучаснений, йде до кожного, працює із людьми. І раптом у нього – храм. Раптом повно людей. Особливо це часто буває у центрі. На Сході людей важче «розворушити», там дійсно більшість членів парафій УГКЦ – це переселенці із Західної України. Але центр – це просто вже якась епідемія навернень до УГКЦ.

Заборонити? Нереально. Домовитися, щоб вони не діяли так грубо? Не хочуть.

Що ж робити? Змінюватися самим. Виростати до рівня власного християнського покликання. Бути справжніми православними. Являти всім красу православної традиції, красу Євангелія – і робити це швидше і краще, ніж УГКЦ.

Думаю, ми повинні перейняти тактику і стратегію наших опонентів. Говорити постійно: ми всіх любимо, ми – за мир, за дружбу, за взаємну допомогу. Але діяти скрізь – і на нашій території, і на їхній, і в церковних огорожах, і поза ними. Показувати, що дійсна церковність у нас, що ми – найкращі виразники християнської традиції.

- Але важко уявити, щоб УПЦ МП говорило «ми усіх любимо». Частіше в публічному просторі, умовно кажучи, чути: «ми проклинаємо усіх хто не любить Російську Імперію».

- Це хибне враження. Всі церкви вже сьогодні живуть у періоді пост-політичному. Подивіться на церкви, які молилися на Майдані: вони розчаровані у політичному класі як такому. Подивіться на УПЦ МП: вона зробила висновки із ситуації 2004 року і вже ніколи не мала прямої політичної заангажованості.

Сьогодні залишилися лише окремі особистості, які підгодовані «Інститутом проблем СНД» і тому є політичними православними русофілами. З іншого боку дехто з політичних технологів опозиції до цього часу на церковне поле дивиться крізь приціл свого своєї віртуальної гармати – блогу на Українській правді...

Звичайні віруючі та керівництво церков живуть вже у новій парадигмі. Я би це назвав логікою подвійної чистоти. Церкви намагаються самі бути повністю чистими від політичних та геополітичних проектів, спрямовуючи свою енергію на розбудову власне церковного життя.

Вони вже побачили за 20 років, що політично і геополітично корисною є така церковна організація, яка є живою спільнотою місцевих громад. І навпаки, політики із настороженістю ставляться до втягування їх у внутрішньоцерковні проблеми.

І ось коли церква чиста він політичного інтересу, а політика чиста від релігійних уподобань, тоді несподівано і відкривається простір для співпраці. Якщо співпраця церкви та політиків стає справою технічною, спрямованою на реалізацію конкретних проектів, корисних і для церкви, і для нації, то тоді з’являються позитивні результати.

Все це стосується і питань реституції майна, і проблеми визнання дипломів вищих духовних навчальних закладів, і проблеми запровадження «Основ християнської етики» як обов’язкової дисципліни. Тому що на рівні технічної співпраці, на рівні конкретних процедур завжди можна досягти порозуміння і співпраці. А поки є політичний інтерес, то відбувається «бурхлива імітація процесу»: засідання,

документи, а церквам нічого не дають. Або ще гірше: звужують їхні права.

- Отже, всі українські церкви вступили у епоху пост-політичну?

- Так, і це добре. В старій парадигмі залишилися лише нечисленні маргінали, але така вже природа релігії. Про це писав Ганс Кюнг: якщо у фізиці одна парадигма змінюється на іншу повністю, то в релігії стара парадигма, як правило, залишається на маргінесі церковної дійсності.

Тому ще потрібно потерпіти цих людей, хоча вони реально смішні люди.

Уявіть собі: сьогодні в Інститут фізики приходить людина і починає доводити, що матерія складається не з атомів та електронів, а з чотирьох елементів, чи починає розповідати про теплород. А ось у релігії таке стається. Тому існують такі явища як «політичні православні» - хоча з кожним роком їх чисельність скорочується.

- Наскільки маргіналізація політичного є помітним процесом?

- Скажімо, за останні п’ять років число таких людей скоротилося на порядок, удесятеро. Але повністю такі люди не зникнуть, вони будуть існувати, будуть писати фантастичні політичні доноси, зчинятимуть ґвалт при кожній нагоді. Але часто ідеологи політичного православ'я вже просто займаються «п’ятихвилинками ненависті», описаними у романі Орвела «1984».

Вони вибирають собі жертви і займаються інформаційним кілерством, перекручуючи будь-яку інформацію, будь-які слова… Але ненависть не має майбутнього. Їм образливо, що вірні більше не мають політичних ілюзій, але тут вже нічого не поробиш: пора політичних сподівань просто пройшла.

Їх позиція непродуктивна: вони закликають нас ненавидіти літо, тому що вона наступило на зміну весні. Це просто смішно. Треба йти в майбутнє разом із історією, разом із церквою. Були часи, коли була у багатьох віруючих політична заангажованість в Україні. Але кожен здоровий християнин жалкує, що таке було, а не згадує ті часи із ностальгією та не намагається їх повернути.

- Скандали навколо матеріальних благ, активність протестантів і УГКЦ, намагання втягнути УПЦ МП у війну за відродження Російської імперії. Загроз багато, яка відповідь?

- Так чи інакше, Православна Церква в Україні просто не може не підтягнутися, не може не оновитися. Найважливіше питання просте: ось є Папа Франциск як нове обличчя католицизму. Ось є патріарх Святослав як нове обличчя УГКЦ. Уявіть собі що на підході – нові лідери в інших церквах, які теж будуть привабливими для суспільства, теж стануть лідерами громадської думки. І що тут може дати УПЦ?

Ясно, що деякі молоді архієреї вже не зможуть бути авторитетами – їх накрило політичними залпами. Так само може бути із деякими умовно старими архієреями, за яких теж взялися ЗМІ. Але, повірте, більшість єпископату УПЦ може показати і авторитетних представників старого покоління, і нових лідерів. Церква – вона не там, де ієрарх-господарник.

Церква – вона там, де ієрарх-місіонер, ієрарх-проповідник, ієрарх-богослов. Тут мені згадуються слова владики Антонія із його доповіді у Львові: «не стомлюватися свідчити про красу вічного Добра, про красу жертовної Любові, про красу Пасхальної Радості. Не треба ні з ким сперечатися. Замість того, щоб доводити, що ми не такі чи не такі, просто повезіть людей до владики Лонгіна в Банчени. Він вже всиновив на сьогодні 405 дітей. Ось – святий Миколай наших днів. І повірте – і сьогодні у Святій Православній Церкві є свої праведні Іоани Кроншдатські, і свої Миколаї Японські, і свої Петри Могили, і свої Сергії Радонежські. Треба просто це вміти побачити».

Думаю, потрібно шукати внутрішні резерви та дивитися на те, що ми можемо зробити для нової сторінки в історії українського православ'я. І тут кожен може спитати себе – а що я зробив особисто для українського християнства? Як я віднайшов своє покликання і реалізував його? Який я позитив вніс до церковної дому, щоб хвилі політичних перестрілок не змогли знести цей будинок із каменя-Христа?

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

ЛікПей

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

скандал УПЦ МП Церква