Анатомія паніки. Як Росія роздуває антисланцеву істерію на Донбасі

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 33623 Перегляди
  • 3 Коментарі
  • 13/06/2013Дата публікації

Сланцевий газ за свою відносно недовгу медіа-історію вже встиг перетворитися на номінальний кошмар. Населення України настільки пристрасно любить боятися, що просто не могло обійти увагою такий захоплюючий сценарій, як екологічна катастрофа, пов'язана з маловивченими технологіями видобутку газу зі сланців. Сьогодні сланцева паніка буяє на Донбасі, але не було жодного протесту екологів проти нелегальних вугільних кар'єрів, які залишають після себе кратери, розміром з футбольні поля.

Істерію досліджував: Денис Казанський

Після масштабної хвилі грипозної паніки у 2009 році та деякого затишшя, що йшло після нього, сланцевий газ став тим самим довгоочікуваним жахіттям, якого так не вистачало українським громадянам. У силу локального залягання газових родовищ, всеукраїнського розповсюдження новий кошмар не отримав, а влаштувався лише в окремих регіонах. Зате влаштувався міцно і надовго. Враховуючи величезний пафос борців з «газовим Чорнобилем», в цьому можна не сумніватися.

Вірус паніки

На Донбас, де і було вирішено добувати цей самий газ, сланцева паніка насувалася поступово, як снігова куля. Спочатку давала про себе знати окремими публікаціями та рідкісними заявами екологів, на яких у нас давно звикли не звертати уваги. Потім раптово спалахнула в соціальних мережах. Модні та не знайомі раніше слова «фрекінг» і «гідророзрив» заполонили регіональні форуми молодих мам, прихильників здорового способу життя та інших ласих до екологічних жахів спільнот.

Сланцевий лікнеп: одинадцять простих відповідей на одинадцять складних питань (ОНОВЛЕНО)

У блогах з’явилися посилання на конспірологічні статті із заголовками на кшталт «Вся правда про те, як нас вбивають», розміщені, як правило, на безкоштовних хостингах та проросійських сайтах православно-імперського спрямування. У них тиражувалися незрозуміло коли і ким намальовані схеми буріння сланцевих порід, а також апокаліптичний опис наслідків такого видобутку. Наступним етапом поширення паніки стали багатолюдні акції протесту, широко освітлені регіональною пресою та підхоплені опозицією.

Такі листівки можна часто зустріти у Донецьку

Ефект не змусив себе чекати. Жителі самого індустріального українського регіону легко підхопили новий панічний вірус. Сланцева параноя, будучи набагато більш переконливою і логічною, ніж попередні народні страховини про холеру та грип, швидко опанувала умами мас. Загадкові та малозрозумілі населенню технології видобутку газу з великих глибин породили барвисті фобії та зміцнили найгірші підозри екологів. Налякати український народ, звиклий постійно звідусіль чекати «підстави», нескладно.

У Донецькому регіоні, де концентрація небезпечних виробництв завжди перевищувала здоровий глузд, масові панічні напади завжди мали виразний техногенний присмак.

Найчастіше народ раптово наздоганяла новина про вибух на хімкомбінаті «Стирол» у Горлівці, після якої люди щоразу кидалися зачиняти вікна та пити йод.

Одного разу ходила чутка навіть про вибух на ртутному заводі, яку передавали з уст в уста з особливим завзяттям, не знаючи про те, що ртутне виробництво лежить у руїнах з 1995 року. Мовчання офіційних ЗМІ з приводу можливої катастрофи тільки посилювало підозри "Приховують!" Втім, звинувачувати націю, яка пережила Чорнобиль, в такій зайвої підозрілості навряд чи справедливо.

Схильність українців до панічних настроїв цілком з'ясовна. Вона виховувалася в нас десятиліттями в СРСР, та й зараз, враховуючи той факт, що при владі перебуває колишня радянська номенклатура, яка звикла замовчувати та брехати, не позбавлена підстав.

Але є у сланцевої паніки і ще одна причина. Дехто із задоволенням цілеспрямовано підливає масло у багаття страху, не даючи йому згаснути.

На відміну від стихійних чуток про вибухи на атомних станціях та хімічних комбінатах, які, виникаючи з нізвідки, зазвичай так само швидко згасають, керована паніка завжди вміло підтримується на потрібному градусі кипіння до тих пір, поки необхідність в ній не відпадає.

Тут можна згадати і недавню «епідемію» холери в Маріуполі, і свинячий грип 2009 року, і передвиборні страхання 2004 року, коли в Донбасі поширювалася інформація про те, що Ющенко збирається ховати у закритих шахтах американські радіоактивні відходи. У всіх перерахованих випадках панічним настроям не давали вщухати ЗМІ.

Замітка в передвиборчій газеті Партії регіонів. 2004 рік

Звідки ноги?

Зараз про ці американські відходи вже мало хто пам'ятає. А ось енергетична незалежність України декому стала поперек горла. І інформаційна лавина компромату не змусила себе чекати. Тепер про «сланцеву загрозу» попереджають написи в підворіттях. У соцмережах активно рекомендують до перегляду американський фільм «Газленд», що розповідає про наслідки видобутку газу в США.

На мітингах в містах сходу України регулярно з'являються хлопці в протигазах і з символікою руху Медведчука - активного лобіста інтересів «Газпрому» і кума російського президента Путіна. Тепер майже ніхто в Донбасі не сумнівається у тому, що сланцевий газ - зло.

Активісти «Українського вибору»

Місцеві чиновники, які поспішили заявити, що видобуток сланцевого газу безпечний для населення, тільки погіршили ситуацію. Оскільки владі у нас давно вже не довіряють, слова обласного керівництва маси сприйняли навпаки. Але тут вже справа аж ніяк не в панічних настроях - такий вже імідж у донецьких владик. Рівень довіри до них настільки низький, що чиновників навіть не хочуть чути. Ось так, наприклад, жителі Краматорська спілкувалися зі своїм земляком, екс-губернатором Донеччини, а нині народним депутатом від Партії регіонів Анатолієм Близнюком.

Навесні проти сланцевого газу в Донецькій області мітингували майже щотижня. Мітинги в різних містах збирали від декількох сотень до декількох тисяч чоловік. Хто тільки не піарився на благодатній газовій темі - націоналісти, комуністи, вітренківці, опозиціонери! У Донецьку на один з мітингів заявилися навіть представники МММ, які старанно лізли в усі об'єктиви і пристроювалися до людей з екологічними транспарантами.

Хедлайнером політичної обструкції газовиків передбачувано стала КПУ. Специфічний електорат партії Симоненко не звик вникати в деталі, а тому авансом прийняв всі «жахи капіталізму» на віру, придумавши власне пояснення того, чому газ зі сланців добувати не можна. Наприклад, ось цей пікетувальник щиро переконаний, що сланцевий газ є радіоактивним.

Зрозуміло, в якості альтернативи українському сланцевому газу комуністи пропонують купувати газ у Росії. А щоб він був дешевший, пропонують негайно вступити в Митний союз. Треба сказати, сценарій досить передбачуваний, тому докладно розбирати його не будемо.

Відзначимо лише дивовижну вибірковість КПУ, що гнівно лає капіталістів з компанії «Шелл», але при цьому відкрито відстоює інтереси таких самих капіталістів з «Газпрому». Як кажуть самі послідовники Симоненко - «при Сталине такого не было» ...

Представники іншого газпромівського лобіста - проросійського руху «Український вибір» - люблять з'являтися на акції протесту в протигазах - неодмінному атрибуті будь якої екологічної тусовки. Протигази, крім функції нагнітання страху, виконують й іншу, не менш важливу роль - не дають пресі розгледіти обличчя рядових членів «Українського вибору» та поговорити з ними. Без масок гвардія Медведчука представляє з себе куди менш грізне видовище.

Вочевидь, створена Віктором Медведчуком партія хвора тією ж хворобою, що й інші 99% інших українських політичних організацій - вона не потрібна нікому, окрім свого лідера. Що не дивно, адже Путін доводиться кумом виключно одному Медведчуку, іншим же українським громадянам російський президент та «Газпром» нічого доброго не зробили, і рвати за них сорочку на грудях немає ніякого сенсу.

Шах і пат

Чи насправді сланцевий газ є таким небезпечним, як про це сьогодні пишуть і говорять? Однозначної відповіді на це питання поки ніхто не дав, а зацікавлені сторони надто зацікавлені, щоб говорити об'єктивно. У цій статті я не буду детально розбирати технічні подробиці видобутку - про це і так написано чимало, і щось нове додати навряд чи вдасться. Зупинюся лише на деяких фактах, які, на мій погляд, дозволяють скласти об’єктивне уявлення про події в Донбасі.

1. Безумовно, видобуток сланцевого газу, як і будь-яке інше втручання в екосистему, не проходить безслідно і завдає шкоди навколишньому середовищу. Так само, як шкодять їй видобуток нафти, розробки вугільних родовищ, хімічна промисловість та металургія. Питання в тому, чи згодні ми заради екологічної безпеки не видобувати корисні копалини? Чи згодні закрити заводи і шахти, які теж шкодять? Пожертвувати статками і комфортом, залишитися без роботи заради того, щоб повітря і вода стали чистішими? Швидше за все – не згодні.

2. Донбас буквально напханий підприємствами важкої індустрії. Важко пригадати, чого тут ще не виробляли. Навіть після руйнівної кризи 1990-х шкідливих виробництв та звалищ в області ще багато. У Єнакієвому місцева аглофабрика, побудована в 1930-х роках, кожен день труїть місто задушливої пилом, від якого немає ніякого порятунку, а чимала частина житлових будинків знаходиться в санітарній зоні місцевого металургійного заводу.

По всьому Донбасу гостро стоїть проблема породних відвалів, які місцями майже впритул примикають до житлових будинків та огортають житлову зону отруйним смородом. Але ніде не видно і не чутно ні політиків, ні активістів екологічних організацій, бо вони болісно реагують виключно на сланцевий газ. При тому, що останній може нашкодити колись у майбутньому і гіпотетично, а терикони вбивають вже тут та зараз.

3. Найгостріша проблема нелегальних вугільних кар'єрів та копанок, які спотворюють природні ландшафти та завдають важкої шкоди екосистемі, є фактично табуйованою темою як для політично партій, так і для екологічних активістів Донбасу. За весь час в Донецьку не було зафіксовано жодної серйозної екологічної акції, спрямованої проти нелегальних вуглекопів, що залишають після себе не засипані кратери, розміром з футбольні поля.

Не дивлячись на те, що від діяльності нелегалів в області страждають степи і ліси, а помешкання простих громадян просто провалюються під землю, проблеми для екологів, гнівно викриваючих гідророзрив, начебто не існує. Зате очевидно, що коли боротьба ведеться проти видобутку газу зі сланцевих порід, у сотень людей різко з'являється і час, і ентузіазм, і гроші на друк листівок та газет.

4. Безумовно, не всі члени екологічних організацій виконують політичне замовлення. Більшість з них - чесні та ідейні громадяни, яких дійсно хвилює стан навколишнього середовища. Разом з тим, сам факт існування політичного замовлення та штучного нагнітання сланцевої паніки, не залишає сумнівів. Це доводить, як демонстративний ігнор лідерами протестів інших екологічних проблем Донбасу, так і пряма участь у процесі відомих політичних сил.

5. Екологічні потуги комуністів, які протягом усього свого існування тільки й робили, що гвалтували природу, виглядають так само безглуздо, як було би якщо б активісти партії «Свобода» в Україні раптом взяли шефство над «Хеседом». Знищивши Аральське море, зпоганивши Урал відходами виробництва плутонію, допустивши страшну аварію у Чорнобилі, червоні раптово позеленіли, немов волосся Іполита Матвійовича Вороб'янінова, котрий щойно випробував контрабандну фарбу «Титанік». Такі метаморфози щирими бути ніяк не можуть.

6. Противники видобутку сланцевого газу скаржаться, що дохід від продажу палива побачать тільки чиновники та олігархи, однак при цьому закликають боротися не з корупцією, а з корисними копалинами.

Тобто, свідомо плутають причину та наслідки. Насправді, в тих країнах, де вже давно видобувають сланцевий газ, жителі газоносних територій отримують за свою землю непогану компенсацію, і українцям треба виступати за дотримання своїх прав, а не проти технічного прогресу.

Ці та інші факти вказують на явну профанацію екологічного руху Донбасу. Питання видобутку сланцевого газу - цілком реальна проблема, що вимагає тверезого рішення - потонуло у популістських криках, за якими вже не розібрати правди. Очевидно, ідейні натхненники сланцевої паніки насправді не зацікавлені у вирішенні проблеми, а виконують зовсім інші завдання.

Зупинка в Макіївці

Апогей всій цій історії скоріш за все ще попереду. Головне дійство організатори вочевидь намітили на президентські вибори, а це означає, що «донецький» Янукович з великою ймовірністю зіткнеться на батьківщині з небувалим падінням підтримки. Ось тільки винна в цьому буде не українська опозиція, а російське лобі. Якщо, звісно, гроші на реальну підтримку російської «п'ятої колони» все-таки одного разу дійдуть до України, а не будуть розкрадені по дорозі, як це бувало досі.

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

ЛікПей

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 
 

Коментарі 3

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Россія багато чого роздуває, а протиставити нема чого - спецслужби паралізовані, армія розкладається, міліція корумпована....

Я бачу, сланцефоби влаштували тут істерику - саме таку, про яку писав автор. Сперечатися з цією публікою нема сенсу - іди розберися, хто там носить шапку з фольги, а хто від Медведчука бабло отримує. Тому наведу простенький факт для адекватних людей - завдяки сланцевому газу США за 5 років наростили видобуток на 135 (СТО ТРИДЦЯТЬ П"ЯТЬ) мільярдів кубометрів, і зараз 35% від 680 мільярдів кубометрів газу, який видобувають у США, - це сланцевий газ. Завдяки сланцевому газу ціна на газ у США в ЧОТИРИ рази нижча, ніж у Європі.

До речі, в Сполучених Штатах і бензин дешевше за наш і за Європейський, і електрика дешевша.

Ну а про сукупні наслідки незрівнянно дешевших джерел енергії (та газу) в Сполучених Штатах зараз не пише хіба що ледачій.

Хоча би от і от.

І як тут не згадати, що завдяки переможним газовим контрактам нашого політично ув'язненого демократичного лідера ціни на газ в Україні іще вище за Європейські!