Жінки на шахтах і не тільки. Як правило «прекрасна половина» отримує меншу зарплату.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 85641 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 11/06/2013Дата публікації

Шахтаркам доводиться опускатися зі швидкістю 15 м/с на глибину до 1500 м, підіймати вантажі до 40 кг, штовхати десятитонні вагони, дробити кувалдами породу, перебувати під землею довше за термін зміни і т.д. Згадували жінки і про випадки сексуальних домагань або грубої поведінки чоловіків. За словами лаборантки-радіометристки, за 17 років роботи вона навчилася лаятися матом і тепер може дати „здачі” будь-якому чоловіку.

Автор: Олена Ткаліч

В Україні мало кого щиро обурює розрив між зарплатою чоловіків і жінок на рівні 30 %. Багатьом це здається справедливим, адже у масовій свідомості жіноча робота перш за все асоціюється з такими професіями, як секретарка, медсестра чи продавець. Тобто загалом відносно не важкими і такими, що не потребують високої кваліфікації.

Втім, кожна п'ята з п’ята працюючих жінок задіяна у промисловості, де говорити про легкі умови праці не доводиться. Аналітик Центру дослідження суспільства Ірина Когут провела інтерв’ю з 11 робітницями шахти з видобутку залізної руди в місті Кривий Ріг, які розповіли про особливості своєї роботи та безліч труднощів, з якими їм доводиться стикатися. З міркувань безпеки респонденток та на їхнє прохання усі імена було змінено.

Шахта очима жінок

Існує знаменитий вислів про те, що у рік, коли американські жінки добилися права спускатися в шахту, російські феміністки добилися права в неї не спускатися. Що ж стосується України, то в нас з питанням важкої жіночої праці все набагато складніше. З одного боку формально жінкам і справді заборонено працювати під землею, на шкідливих виробництвах, фізично важких роботах і т.д. З іншого багато з них вимушені трудитись в даних умовах ігноруючи або знаходячи прогалини в законодавстві. Адже в деяких регіонах країни просто не існує можливості у інший спосіб забезпечити себе та свою сім’ю.

Розгрузка породи в руддворі однієї із шахт у Кривому Розі. Фото http://general-kosmosa.livejournal.com/

Опитані жінки описували роботу під землею як вкрай важку, пов’язану з запиленістю, вібрацією, використанням токсичних матеріалів. Багатьом з них доводиться опускатися зі швидкістю 15 м/с на глибину до 1500 м, підіймати вантажі до 40 кг, штовхати десятитонні вагони, дробити кувалдами породу, перебувати під землею довше за термін зміни і т.д.

Формально це не входить в їх обов’язки, але через високий рівень безробіття жінки погоджуються працювати „на повну”. Для незадоволених, за словами робітниць, керівництво має залізний аргумент: «Щось не подобається — звільняйтеся, ми на ваше місце вже сьогодні десять бажаючих знайдемо».

Робота „наземних” працівниць на шахті є менш важкою, але передбачає велику відповідальність. Лаборантки-радіометристки мають чітко визначати кількість та якість руди, що відправляється на склад, а від роботи сигналісток напряму залежить життя та здоров’я людей, які спускаються до шахти. За словами сигналістки Ольги, одного разу на цю посаду переведели чоловік, який після виробничої травми мав отримати легшу роботу. Втім, він швидко звільнився не витримавши психологічного тиску.

Вкрай незадовільними на шахта також є санітарно-гігієнічні умови. За словами робітниць, на ній немає жодного туалету, а донедавна не було й місця без пилу і вібрації, де можна було б поїсти. Деякі шахтарки відзначили покращення умов праці, наприклад, встановлення кондиціонерів. Втім, їх ставили для недопущення перегріву техніки, а не комфорту людей.

Цікаво, що незважаючи на надважкі умови жінки продовжують виконувати традиційні для них ролі. Більшості опитаних працівниць вдається поєднувати роботу з виховання дітей, при цьому, за їх словами, біля 80% шахтарок є одинокими матерями. Стабільний, хоча і не великий заробіток, зручний графік та наявність соціальних пільг на зразок можливості відправити дитину у профілакторій чи табір змушує жінок триматись за таку роботу.

Зворушливо звучать розповіді по те, як працівниці серед бруду виробництва намагаються залишатися жіночними. Дехто перед зміною накручують волосся на бігуді, вдягають на голову хустку і каску, а після зміни: «Знімає робу, вдягає чисте, робить макіяж і виходить на прохідну — фея!». Чи вистачило б у чоловіків сил після подібного робочого дня займатися своєю зовнішністю залишається питанням риторичним.

За пекельну роботу ні грошей, ні поваги

Здавалося б жінки-шахтарки мають повне право претендувати на звання героїнь, або, як мінімум, на значну повагу та відповідне матеріальне забезпечення. Але практиці ні того, ні іншого спостерігати не доводиться.

Самі жінки називають свою працю «добровільні пожиттєві каторжні роботи». Крім шахт жінки працюють на малооплачуваних роботах, котрі вважаються принизливими для чоловіків. За словами Катерини, машиністки конвеєра на дробильно-сортувальній фабриці, чоловік не погодиться на таку роботу з позиції «Ну як же я буду отримувати менше, ніж жінка!». А один з профспілкових активістів шахти заявив, що на так званих «жіночих» спеціальностях чоловіка просто засміють.

При цьому такі спеціальності передбачають далеко не найлегшу працю, проте вважаються некваліфікованими або ж такими, що не дають жодних шансів для просування по службі. Середня зарплата на підприємстві 5400 грн., жінки отримують від 1700 до 2500 грн. Самі ж респондентки назвали ряд професій, які є аналогічними, або приблизно рівноцінними по рівню кваліфікації чи важкості, але ті, де зайняті чоловіки, оплачуються вище або їм присвоюються вищі розряди.

Також, незважаючи на офіційне працевлаштування, жінки не завжди можуть домогтися виконання певних соціальних гарантій. Наприклад, часто виникають проблеми при виході на лікарняний через хворобу дитини. На підприємстві, де працюють опитані жінки, існує лікарняно-кваліфікаційна комісія, куди входять переважно начальники підрозділів. Вони розпитують про причини та перебіг хвороби, в тому числі інтимного характеру, що вкрай обурює жінок.

А одна з респонденток згадувала, як представники комісії на неї кричали «Хто тебе просив влаштовуватися на роботу з маленькою дитиною!». Через подібні труднощі жінки беруть лікарняні тільки заради дітей. Свої ж недуги намагаються лікувати у вільний час не відриваючись від виробництва.

Розповідаючи інші особливості праці у переважно чоловічому колективі думки жінок розділились. Робітниці з електроремонтного цеху говорили, що «наші чоловіки нас поважають, допомагають нам, вітають з 8 березня, наприклад, або якщо щось треба важке піднести». А за словами лаборантки-радіометристки, за 17 років роботи вона навчилася лаятися матом і тепер може дати „здачі” будь-якому чоловіку.

Згадували жінки і про випадки сексуальних домагань або грубої поведінки чоловіків. Чіплятись до „своїх” жінок, батьки чи чоловіки яких працюють з ними на одній шахті, вважається для чоловіків негідним. «Що ж ти не сказала, що ти дочка такого-то, я б до тебе не ліз». В той же час працівниці без подібного „захисту” часто залишаються вразливими. Однак опитані жінки розповіли, що їм вдавалось впоратися з таким залицянням.

Домагання мають переважно вербальний характер або виражаються у небажаних дотиках, але часто жінки-шахтарки стають жертвами пліток. Мовляв, спускаючись під землю вони розраховують в першу чергу на увагу чоловіків, влаштувалась сюди завдяки сексуальним послугам, і продовжує їх надавати прямо на робочому місці. З огляду на те, що робота й у чоловіків, і в жінок є фізично важкою, небезпечною, стомлюючою, респондентки назвали такі чутки просто смішними.

Втім, надважка робота шахтарок в купі з необхідністю відбиватись від небажаних залицянь та відстоювати власну гідність перетворюється на справді пекельну.

Важка жіноча праця – виключення чи правило?

Приклад важкої та низькооплачуваної праці жінок-шахтарок є для України далеко не виключенням. І це незважаючи на те, що більшість українок задіяні не в промисловості, а держсекторі та сфері обслуговування.

Так, бюджетники на зразок вчителів, дільничних лікарів або держпрацівників нижчих рівнів отримують мізерні зарплати, хоча й зобов'язані мати вищу освіту та постійно нести відповідальність за свою роботу. Втім, дані посади в більшості випадків дозволяють жінкам використовувати передбачені КЗпП права і поєднувати роботу з вихованням дитини.

Що ж стосується сфері обслуговування, то тут, як правило, працюють робітниці з низькою кваліфікацією. Посади продавців, касирів, офіціантів не відрізняються високою зарплатою, та, окрім цього, часто передбачають нелегальне працевлаштування або часткову зарплату „в конвертах”. Відповідно, норма КЗпП щодо праці жінко в більшості своїй ігноруються.

Наприклад, продавці в невеликих магазина чи на ринках нерідко самостійно розвантажують товар, вага якого перевищує дозволені норми, а касири цілодобових супермаркетів чи офіціанти клубів працюють вночі, в той час я к це обмежується і взагалі не дозволяється вагітним жінкам, чи жінкам з малолітніми дітьми.

Отже українські реалії сприяють тому, що жінки готові виконувати тяжку та небезпечну для життя і здоров’я роботу, яку як з точки зору законодавства, так і з огляду на традиційні погляди аж ніяк не можна назвати „жіночою”. При цьому вони отримують значно нижчі зарплати, ніж чоловіки.

Причини цього слід шукати як в загальному рівні безробіття та тіньової зайнятості населення, так і в широко розповсюджених в Україні гендерних стереотипах. Втім, боротись з останніми не зацікавлені ні роботодавці, ні держава. Адже саме завдяки ним жінки, які все життя працюють на рівні з чоловіками, погоджуються на мізерні зарплати в обмін на стабільність та можливість поєднувати роботу з материнством.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!