Ненасильницький спротив розвалив СРСР і знищив ГУЛАГ. Керівник Норильського повстання Євген Грицяк: ненасильство завжди перемагає

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 88987 Перегляди
  • 15 Коментарі
  • 28/05/2013Дата публікації

«Усі бачили, що я відкрито йду на смерть. Тому слухали мене», - пояснює лідер страйкарв, те як вдалося стримати колишніх підпільників від застосування сили. «Адміністрація провокувала насилля. В табір завезли холодну зброю: лопати, сокири, ломи. Деякі гарячі голови закликали щось підпалити. Усе це відбувалося не без допомоги провокаторів. Повстання потрібно було стримати від найменших силових ексцесів, бо вони завершилися розстрілами. Нам це вдалося.»

Розмовляв: Олесь Кульчинський

Ясність розуму цієї майже дев’яносторічної людини вражає. Не кожен політик, телеведучий чи політолог може похвалитися такою чіткістю формулювання думок. Євген Грицяк (1926 р.н.) – один із лідерів та організаторів повстання в радянському концтаборі Норильська в травні-серпні 1953 р. Бунт у Норильську сколихнув близько 20 тисяч політичних в’язнів, представників 86-ти національностей, потяг за собою Воркутинське та Кінгірське повстання. Адміністрація виконала частину вимог в’язнів – безпрецедентний випадок в СРСР.

Утім, основною особливістю повстання стало те, що воно відбувалося в ненасильницький спосіб. Як припускають історики, події в Норильську стали однією з причин «відлиги», появи шістдесятництва, дисидентства, зрештою – розпаду СРСР. Примітно, що на фінальних стадіях розвалу СРСР лідери Прибалтійських республік використовували ненасилля і теж добилися успіху, фактично добивши Союз.

Сам же організатор Норильського повстання, багатолітній політв’язень та автор спогадів, перекладених кількома іноземними мовами, після повстання сповідує в житті принцип ненасилля. В увязненні він опанував англійську мову, з якої перекладає книжки про йогу. Про себе стверджує: «Найбільше я реалізувався як повстанець, цілитель та йог…» Власне, про ідеї Махатми Ганді, індійську філософію, секрети ненасилля та можливості їх використання в Україні з паном Євгеном Грицяком спілкувалися ТЕКСТИ.

Євген Грицяк

- Чи відомі вам були ідеї Махатми Ганді на той час, коли ви очолили повстання в Норильську?

Тоді ще невідомі. Я віднайшов їх у собі якось інтуїтивно. Коли почалося повстання, я доклав чимало зусиль, щоб воно відбулося, і взяв команду в свої руки. Це була смертельна відповідальність, адже ясно, що я ішов на розстріл.

Пригадую, як до мене підійшов один в’язень з колишніх українських комуністів, чи соціал-демократів, що вже відсидів 21 рік, і дорікнув: «Що ти робиш?! Ти ведеш людей на розстріл! Ти не чув, що сталося у Східному Берліні, де совєти передушили робітників на очах у всієї Європи? Гадаєш, нас у цьому глухому Таймирі не подушать?» Я тоді коротко пояснив йому, що не допущу цього, і закінчив розмову.

Власне, у мене часто цікавляться, як мені вдалося організувати це повстання. Однак його не потрібно було організовувати, люди вибухнули самі. Але повстання потрібно було стримати від найменших силових ексцесів, бо вони не довели б до добра й завершилися розстрілами. Нам це вдалося.

Норильськ, Воркута, Кінгір – три місця, де масштабні повстання минулися без знищення в’язнів. Очевидно, що якби події в Норильську розвивалося саме насильницьким шляхом, то ніякого успіху повстання не мало – як і робітників у Берліні, нас би половину перестріляли.

- Адміністрація провокувала повсталих в’язнів на насилля?

Ще й як! Наша перша зона постачала руду для мідного заводу. Отже, страйк арештантів означав, що потрібно припиняти роботу підприємства. Тому ще перед початком повстання адміністрація запустила серед нас провокаторів. Та основне, що в табір завезли, по суті, холодну зброю: лопати, сокири, ломи, інші знаряддя. Зрозуміло, що якби арештанти використали цей арсенал, то адміністрації було б дуже легко застосувати вогнепальну зброю. Вона мала б оправдання.

Згодом мені розповідали, як уже після всього, в моєму бараку знайшли ті-таки сокири з ломами під підлогою. Досі дивуюся, коли вони встигли те все туди запхати. У кожному разі очевидно, що адміністрація розраховувала зробити видимість збройного повстання з нашого боку.

Пригадую, як мене також повідомили, що в’язні хочуть звалити шість баштових кранів на будівельному майданчику. Причому повалити їх було напрочуд легко – варто всього зачепити гаком за рейку, і крани перекидалися б самі. Це ж розцінювалося б як диверсія. Ще деякі гарячі голови закликали щось підпалити. Усе це відбувалося не без допомоги провокаторів.

- Втім, основу страйкарів складали колишні воїни ОУН-УПА. Загартовані війною, вони, очевидно, могли самі кинутися на пошуки зброї. Як вдалося переконати в’язнів, що варто боротися мирним шляхом?

Справа в тому, що ще на початку, як тільки до нас прибула комісія з Красноярська, навіть не з Москви, я почав відкрито, перед усіма розмовляти з її представниками. Коли в’язні побачили, що я відважно беру на себе відповідальність та відкрито захищаю їхні права, то відчули до мене довіру.

З того моменту вони почали мене слухати. Хоча я аж сам тоді здивувався. Адже мав усього двадцять шість років, натомість чимало таборян із різних народів були значно досвідченішими, вже пройшли війну, навіть мали високі військові чини. Тут основну роль зіграло те, що я відверто йшов на дно. Усі бачили, що я відкрито йду на смерть. Тому люди слухали мене.

- Назвіть три головні складові, які зробили ненасильницький спротив ефективним у Норильську.

Насамперед – це те, що на момент повстання ми отримали велику надію. Для людини це основне – і в найважчій біді не втрачати надії. Доти в нас уже майже не лишалося надій, лише одна – на смерть Сталіна.

Урешті, Сталін помер, і всі сподівалися на амністію.

Проте адміністрація – а можливо, це була інструкція з Москви – після смерті тирана тільки посилила режим, замість того, щоб пом’якшити його. Тобто вони пішли проти надії, сподівань людей. Якби в той момент адміністрація сама не посилила режим, то нічого й не сталося б. Люди і далі працювали би, навіть якби тієї ж сподіваної амністії не оголошували. Аж тут влада з Москви вирішила продемонструвати, що вона здатна нас давити і без Сталіна. Це викликало зворотну реакцію.

Друге – це те, що ми подолали страх. Тоді все суспільство було цілковито паралізоване страхом. Першого липня під час нашого страйку розстріляли п’яту зону, розташовану за три кілометри від нашої. Ми чули стрілянину, хоча й не бачили її. Та ми вже знали: в’язнів у п’ятій зоні розстріляли, отже, далі візьмуться за нас. Проте навіть це нас не зупинило.

І, зрештою, зіграв свою роль зовнішній чинник – розлад у Кремлі, боротьба за владу після Сталіна: Хрущов – собі, Берія – собі. Ми це також відчули під час повстання. Ворожі міжусобиці додавали нам сили.

- Отже, ви познайомилися з гандізмом уже після його практичного застосування. Як саме?

Незабаром після повстання. Спочатку мене перевели з Норильська у Володимирську тюрму. Далі звільнили постановою Комісії Верховної Ради СРСР. Та потім знову посадили на початку 1959 року. І вже тоді в таборах я натрапив на книжку «Філософія Махатми Ганді», яка була видана за тих часів у Радянському Союзі з приміткою «для научных библиотек». Це ім’я мені ще було незнайоме, «якийсь індус».

Та, прочитавши книжку, я власне зрозумів, що діяв у Норильську за принципами гандізму та діяв правильно на практиці. Відтоді Ганді визначив мій інтерес до індійської філософії. Я почав глибше пізнавати її, багато читав і творів Джавахарлала Неру, й літературу з філософії йогів. Останню практикую досі. Урешті, повстання в Норильську, затим – твори Ганді й решти індійських мислителів стали для мене світоглядною основою. Я твердо притримуюся поглядів, що тільки ненасильницькі методи ведуть до перемоги.

Це не означає, що завдяки ненасильницьким методам у боротьбі можна цілковито уникнути жертв. Насамперед їх буде менше. Та основне – моральна перемога, яка отримується в такий спосіб.

- Опишіть переломний момент, як колишній солдат і оунівець усвідомлює, що ненасилля – сильніша зброя, ніж автомат?

Як я згадував, під час повстання в Норильську це було якось інтуїтивно, я би сказав, що навіть випадково. Важко передати, як до мене прийшло це усвідомлення. За тих умов, єдине, що я чітко розумів: треба діяти лише так, а не інакше. Адже потрібно було рятувати людей від розстрілу, що й визначило мої напрямки боротьби. Далі знайомство з Ганді зміцнило та кристалізувало мій світогляд.

- Чи могли б гіпотетично застосовувати українці тактику ненасильства у боротьбі проти радянської окупації?

Тут важко щось стверджувати однозначно, адже за радянської епохи панував сам дух насильництва. Суворі режими й війни визначали життя людей. Але я переконаний: якби та енергія, що була вкладена у збройний опір, перетекла в ненасильницьку боротьбу, суспільство б нині мало зовсім інакший вигляд.

- Ненасильство та сучасна Україна. Що ви думаєте з цього приводу?

У нас і нині багато-хто твердить: потрібно тільки силою, через кров, воювати із владою та загарбником. Але ж хороший стратег і тактик насамперед мусить зважити власну силу та – противника. Наприклад, уявіть на сьогодні будь-яке силове протистояння з сучасною Росією.

Зважаючи на атомну енергетику, нас буквально можуть стерти в порох.

Власне, насильницька боротьба не дає ефективного вирішення проблем. Сама природа насилля – це накопичення певної критичної маси терпіння в суспільстві, чи групі людей. Ми вибухаємо: ріж, бий, мордуй!

Отже перед усякими масовими мітингами потрібно добре працювати, щоб людей стримати. Причому стримувати варто, враховуючи ще один небезпечний фактор. У маси закрадаються підозри щодо прихильників ненасилля: чи вони не грають на боці противника? Тому людям слід одночасно пояснювати, що їх ніхто не стримує, що ненасильство це один із методів боротьби.

Причому, метод ефективний. І на принципи Ганді в такій боротьбі можна цілковито покластися, щоправда не сліпо копіювати.

Слід враховувати: Індія – інша країна, з іншим менталітетом. Основне – сутність принципів. Ми знаємо, який Ганді був палкий борець проти англійського колоніалізму, надзвичайно любив свою батьківщину, але сказав приблизно так: «Я чекав би на визволення Індії тисячу років, аніж мав би домагатися її насильницьким методом».

Наведу ще один приклад з індійської історії. Давній цар Ашока був надзвичайно войовничий. Він завойовував багато територій кровавим методом. А потім сам його жахнувся та вдався у своєму управлінні до ненасилля. Відтоді він ще сорок років керував своєю державою мирним чином та завдяки цьому увійшов до історії як визначний правитель. Такі принципи миротворення універсальні для всіх народів.

Власне, ненасилля – це сила духу. А ми в Україні якраз її не культивуємо. Багато-хто натомість культивує силу кулака чи зброї. Тільки наша зброя – надто слабка. Навіть якби вся наша армія була достатньо патріотична та хотіла воювати, з наявною зброєю та організацією це було би вкрай складно. Зрештою, люди часто не уявляють собі, що таке зброя.

Наприклад, в УПА було чимало зброї, але після «фронту» не стало патронів. Чи уявіть другу світову війну – скільки потуг тилу кидалося на фронт: виробництво літаків, танків, яких в сучасній Україні немає і близько…

Я веду до того, що люди, які в Україні духовно не налаштовані до ненасильницького опору, мають хоча би підходити до нього з логічного розрахунку. Варто критично оцінювати ситуацію, після чого зважувати: ми не можемо застосовувати сили адекватної до сили ворога, отже, потрібно вдаватися до ненасильницького методу.

- У вас багато однодумців серед колишніх вояків УПА, політв’язнів?

Ні, небагато. Поясню, чому. Ви, звісно, знаєте Левка Лук’яненка. Коли він прибув до нас у зону, для всіх в’язнів це була знакова подія. Він приїхав з-під розстрілу, східняк, за незалежну Україну, західно-українці його носили мало не на руках. Та основне, що Лук’яненко ставив собі за мету – конституційно, ненасильницьки добитися незалежності, за що його, власне, засудили.

Але коли згодом я з ним познайомився, то зрозумів, що від ненасильницьких методів за цей час ув’язнення та судилищ у Лук’яненка не залишилося і сліду. Перенести вирок розстрілу – не така легка справа.

Тому Лук’яненко вже пропагував утечу, пошук зброї, знайти десь пістолета та організувати повстанський арсенал (добродушно сміється).

- До речі, про зону. Кримінальники нерідко пробуджують страх у порядних людей. Як долати цей страх перед злочинцями, чи різними спортсменами, на мирних зібраннях, зважаючи, що влада полюбила використовувати цей ресурс?

Це, справді, дуже важко. У Норильську в нас була інша справа. Два хлопці вбили кримінального авторитета, перед яким дрижала вся зона. Коли він ішов, перед ним розступалися всі за кілометр. Він мав дуже велику владу і насамперед завдяки тюремній адміністрації, яку підтримував. Відкрито носив ножа, наручники в кишені. Його зарубали сокирою, відрубали, голову, і це був шок для всіх авторитетів.

Власне, у нас боротьба на зоні з такими авторитетами йшла постійно. Та здебільшого метою політв’язнів було нейтралізувати менш важливих фігур. Варто було знешкодити кілька «паханів» менш важливо розряду – і все присіло. Всі починали нас боятися.

Утім, скажу відверто: без убивства кількох «паханів» перейти на ненасильницький метод у Норильську було б значно важче.

- Загалом, підсумовуючи, які ключові постулати Ганді, на вашу думку, варто виділити як основні для нашого суспільства?

Перший – це саме ненасильство. І безкомпромісне. Другий – любов. Любов до всіх без винятку. Навіть до ворога. Скажу гостріше, раз іде мова про наші реалії: треба вчитися любити того ж Януковича, і його сина, що за рік став мільйонером…

- Сприймати людину негідну як заручника зла?

Так. Поважати її. У Сент-Екзюпері є такий вислів: «Повага до людини в небезпеці». Натомість на сьогодні в Україні не йдеться про повагу не те, що до ворога, а й до – сусіда, чи до однодумців усередині однієї партії. Люди наче й разом, але кожен має потаємні задуми.

Така єдність не базується на внутрішньому розвитку. Ми постійно прагнемо духовно вдосконалювати когось, тільки не прикладаємо зусиль до самих себе.

Індійський йог, мислитель Йогананда, чию книжку я переклав, писав так із цього приводу: «...Тих людей, що дуже люблять порпатися в чужій брудній білизні, не можна назвати інакше, як людськими стерв’ятниками. Зла вже й так багато нагромадилося в цьому світі, тому не думайте зле, не говоріть нічого злого і не робіть нічого злого. Краще бути, як та троянда, що дає свій аромат усім добрим і недобрим людям». Власне, це один із тих принципів творення добра, яких необхідно послідовно дотримуватися в житті.

- Ви проявляли повагу до своїх наглядачів у Норильську? В чому це полягало?

Хто були ці наглядачі? Гвинтики однієї машини. У книжці в’язня Івана Кривуцького «За полярним колом» є спомини про нашого начальника табору – старшого лейтенанта Власова. Він був дуже жорстокий.

Та коли після нашого повстання табір ліквідували, пішов майстром на цементний завод. І Кривуцький згадує про нього: «Це стала зовсім інша людина, не та, яку я бачив в уніформі, і яка давила нас». Отже, начальник табору був гвинтиком репресивної машини, а далі став гвинтиком промислової. Він виконував нову функцію, вже не каральну. Але і попередню Власов мусив виконувати, інакше не вижив би.

Власне, я нікого не зневажав. В Іркутській тюрмі, вже у шістдесятих, мене якось викликав слідчий, такий Осокорков. Відразу було видно, що людина несимпатична. Сказав мені сідати на табуретку, сам розсівся за столом, затягується цигаркою й запитує: «На каком язикє будєш давать показанія?»

Я йому відповідаю: «Мені здається, ми на брудершафт не випивали» Він тоді знову: «А што єто значіт?» Я кажу: «А те і значить, що ми в житті вперше бачимося, та я до вас звертаюся «на Ви», а ви до мене «на ти».

Які на це підстави? У такому разі я з вами не розмовлятиму». Той тоді сердито придавив у попільниці свою «папиросу», почервонів, а потім звертається заново: «На каком язикє будєтє давать показанія?» (сміється)

Проте в слідчих було заведено завжди тикати в’язням, навіть сивочолим. До речі, Берія за все життя нікому не казав «ви», тільки «ти». Але вміння відстояти свої права на основі взаємоповаги переінакшує ситуацію.

Після того випадку, де б я не був, навіть найвище начальство у таборах до мене більше не "тикало". Та, звісно, висловлюй я до тих осіб якусь зневагу в обличчя як до людей, незалежно від того вороги вони, чи наглядачі, то навряд чи цього домігся б.

Людську гідність не можна принижувати, хай би хто перед вами не був. Якось у штрафному таборі в Сибіру один злодій захотів вилити переді мною душу. А хтось із таборян, один росіянин, підбіг і каже: «Та це злодій! Ти що, будеш із ним говорити?» Але ж переді мною насамперед була людина, яка хотіла вилити душу. Я міг їй щось підказати, порадити. Звісно, ми порозмовляли.

Власне, ще 1993 року газета «Известия» надрукувала мій виступ перед колишніми в’язнями ГУЛАГу, де я пропонував, що нашим катам потрібно винести єдиний вирок – прощення. Саме на принципі прощення тримаються всі великі релігії світу. Аж ніяк не мучителі, а насамперед мученики вдосконалюють світ.

Тому я закликав колишніх в’язнів усвідомити, яку роль у духовному розвитку людства відіграє мучеництво. Цей-таки принцип сповідував і Махатма Ганді

- Складно. Проблема в тому, як в нинішній Україні не відчувати ненависті до людей, що пограбували кожного з нас? Причому вони й далі підігрівають наші емоції щодня.

Дуже складно. Причому ця проблема ще дужче ускладнюється на побутовому рівні. Тут не потрібно вдаватися до високих філософій, плекати надзвичайні духовні чи релігійні ідеали.

Важливо, щоб люди у таких випадках наруги над ними були масово готові до громадянської непокори. Тоді їх жодна влада не зможе подолати. І тут один вихід – клопітка щоденна праця.

- Яка?

Постійно готувати людей до мирного опору та переконувати, щоб у критичний момент стримати від необдуманих кроків. Та вже під час самих протистоянь кожен крок має бути продуманим як на шахівниці. Ви постійно маєте передбачати хід противника та зважувати: як він буде діяти, у який спосіб застосовувати метод мирного опору, є така можливість, чи ні, та яким чином її реалізовувати.

Про стратегію ненасильницької боротьби читайте у Джина Шарпа

Власне готуватися потрібно заздалегідь, адже коли людська стихія вибухає, її вже ні в чому не переконаєш. Так, під час індійської боротьби англійці заборонили індусам видобувати сіль, з якої ті мали основі доходи. Ганді послав на копальні своїх сатьяграх, тобто «мирних воїнів», втім, індуси у відповідь таки застосували проти колонізаторів силу.

Ганді тоді заявив, що він погано інструктував своїх послідовників.

Отже, його сила була також у тому, що він умів визнавати свої помилки. Я порадив би нашим опозиційним політикам також навчитися цієї риси. А насамперед – опанувати шахи. Гра важлива з огляду на те, що суперники думають не лише про свої ходи, але і про дії противника.

Якщо думати лише власними категоріями і не ставити себе на місце супротивника – ми нічого не придумаємо. Переваги ненасилля як методу боротьби саме з логічного ракурсу стають очевидними. Це потужна тактика.

- В чому її сила?

Наведу тут іще один приклад. Природно, якщо на мене нападають – я хочу боронитися. Якось один товариш по зоні розповів мені історію. Він був мисливцем та вполював лисицю. Але не вбив, замкнув у приміщенні. Потім для цікавості підводить до неї собаку – подивитися, яка буде реакція у тварин.

Пса він тримає, той важко дихає, хекає перед звіром. Урешті лисиця психологічно не витримала, вона кинулася на пса першою – той роздер її. Лисиця наперед програла психологічно, вона не розрахувала сили пса і – свої. Не кинься вона першою – і залишилася б жива.

Інший приклад. Коли в наш табір під час страйку прибула московська комісія, то відразу попрямувала до нас, на територію в’язнів. Ми ж висунули вимогу зустрітися спочатку з нашими представниками. Та комісія на те не звернула уваги, проігнорувала вимогу. Я тоді наказав повстанцям мовчки «стати стіною» і не пускати їх у табір.

Але один хлопець не витримав, схопив камінця, жбурнув його і потрапив у голову полковнику з комісії. Той скомандував: «Вогонь!». По нас почали стріляти, двадцять в’язнів поранили. Ось вам приклад насильницької боротьби в нерівних умовах.

Тобто, під час усякого протистояння йде гра нервів. Але сила духу вимірюється якісно, а не кількісно. Потрібно вміти не зірватися, і тим самим перемогти противника.

Окрім того тактична перевага методу ненасилля – це його відкритість. Така боротьба не є підпільною. Пригадую, як до мене підійшов у таборі один із колишніх «власовських» офіцерів зі списком із восьми осіб. Він сказав: «Цих людей потрібно ізолювати, бо після повстання вони розкажуть адміністрації все і про всіх». Я подивився на нього й відповів: «Ми анікого не будемо ізолювати. І без них знайдуться люди, які все донесуть. Але ми самі анічого ні від кого не приховуємо».

Ненасильницька боротьба не є підпільною. Тут не потрібно критися, ховатися за псевдонімами. Люди йдуть відкрито.

Тактичні прийоми ненасильства вивчайте у Підручнику ненасильницького спротиву

- Коли принцип ненасильства не діє?

Розумієте, важливо відділяти ненасилля від полови. Уявіть собі ситуацію. До вас у дім увірвалися бандити. Вони можуть поглумитися над вами, вашою сім’єю, над дітьми. Ви ж не сидітимете, заклавши руки. Інакше це буде не принцип ненасильства, а втеча від боротьби.

У Бхагавадгіті є така історія. Учень Крішни, Арджуна, зіткнувся з великими полчищами ворогів. Він розуміє, що не дасть опору і тоді говорить Крішні щось про ненасильницьку боротьбу. У відповідь Крішна звинувачує його у боягузтві. Він каже йому: «Ти спершу доведи, що можеш воювати, а тоді відмовляйся від насильства». Адже якщо від насильства відмовляється людина слабосильна, це однаково, що євнуху відмовлятися від жінки, якої він немає, чи жебракові – від багатства. Чого він зрікається, якщо в нього немає багатства? (посміюється)

Отож тут варто підходити творчо, але ідею ненасильства завжди мати в основі.

Переклад книги Ганді «Сатьяграха у Південній Африці» читайте тут

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

ЛікПей

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

U336801545841 - наш гаманець у гривнях на ВебМані

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 15

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

В когось є ідеї, як зацікавити Інститут Альберта Енштейна http://www.aeinstein.org який вивчає по всьому світ ненасильницькі рухи досвідом Норильська? Цей досвід вартий того, щоб на нього звернув увагу світ

А якщо просто перекласти це інтерв"ю англійською і надіслати їм з приблизно таким текстом "це ваша тематика, можливо вам буде цікаво" (але без будь-яких амбіцій типу "ви мусите негайно зайнятись вивченням норильського повстання"!)? Думаю є шанс, що спрацює.

Постає питання хто перекладатиме, або хто платитиме за переклад

50 грн тисяча знаків, інтервю десь на 20 тисяч. Приблизно 1000 грн.

Можу дати половину цієї суми (тобто ~500грн), якщо ви десь ще знайдете решту.

Дякуємо! Як знайдемо інші 500 вам повідомимо

Ми знайшли перекладача і решту суми. Ви зможете перекинути гроші на картку Привату?

Цей коментар вилучено автором.

Так, але викликають занепокоєння категоричні узагальнення на кшталт:

Я твердо притримуюся поглядів, що тільки ненасильницькі методи ведуть до перемоги.

Також слід не забувати, що незалежність Індія досягла не одними лише "ненасильницькими акціями" Ганді, були і збройні загони, і збройні заколоти.

Навіть якби Індія і здобула незалежність так, як тепер розповідають в міфологізованій історії, існує іще більша купа країн, колишніх колоній, які здобули незалежність через збройний опір. Інколи це було вдало, як у випадку Сполучених Штатів, інколи це призводило до іще гірших результатів, як, наприклад, у В'єтнамі.

Ну і можна пригадати приклад ближчий до нас, який призвів до втрати незалежності та безлічі смертей і страждань: пацифізм Центральної Ради під проводом соціялістів. Так:

Наприкінці грудня 1917 перед початком українсько-більшовицької війни 1917-21 УНР з причин політичного характеру не мала регулярної боєздатної армії.

оскільки:

Центральна Рада відкидала необхідність створення регулярної армії, обстоюючи принцип формування збройних сил на міліційній основі. Внаслідок цього, а також під впливом більшовицької агітації українізовані частини розклалися.

Зрозуміло, що насильство не слід возвеличувати у якийсь культ чи зациклюватись на ньому. Тим більше, безглуздо вдаватись до насильницьких провокацій на політичних мітингах та демонстраціях.

Проте, не забуваймо і слова Джорджа Орвелла часів Другої світової:

Пацифізм об'єктивно виступає на боці фашизму. Це простий здоровий глузд. Якщо на війні ви заважаєте одній стороні, то автоматично допомагаєте іншій. ... Саме тому нацисти роблять усе можливе для поширення пацифізму у Великобританії та Сполучених Штатах. Нацисти навіть запустили радіостанцію "свободи", яка неприховано займається пропагандою пацифізму у Великобританії. ... З огляду на ефективність, пропаганда пацифізму дієва лише проти тих країн, де існує бодай якась свобода слова; іншими словами, вона допомагає тоталітаризму.

та звичайно, Грицяк і сам каже про те, що ненасильницька боротьба - не панацея:

"Розумієте, важливо відділяти ненасилля від полови. Уявіть собі ситуацію. До вас у дім увірвалися бандити. Вони можуть поглумитися над вами, вашою сім’єю, над дітьми. Ви ж не сидітимете, заклавши руки. Інакше це буде не принцип ненасильства, а втеча від боротьби."

Позитивна суть його історії у тому, що вона показує, як можна добитись результату, вдало використавши сприятливі обставини. І в цьому конкретному випадку ненасильницькі методи зробили дуже вагомий внесок.

А загалом історія дуже фактурна і кінематографічна: повстанець УПА, який отримав духовне просвітлення і став йогом-пацифістом :)

"Ненасильницький спротив" - лише "аспект істини" боротьби. Неважливо, який спосіб боротьби обрано, важливий "інтегральний" результат у "найбільшій перспективі". Кажучи у кількох словах - кожна дія має бути "спроектована на вічність". І Євген Грицяк сам же згадує описану в Ґіті битву з Арджуною, який спочатку відмовляється воювати - цей текст є найкращим виправданням-поясненням війни/"насильства", але застованого адекватно й не задля вдоволення "нижчих мотивів", "ображеного еґо" тощо, а в ім'я ідеї/вищої сили. Адекватність застосування "насильства" (краще сказати - фізичної сили) саме й полягає у застосуванні її саме "для ідеї", для "вічного", "абстрактної справедливости" тощо - у цьому разі, якщо й справді відкинуто будь-які нижчі мотивації, будь-яка дія буде досконалою, адже людина стає слухняним (і досконалим) інструментом вищих сил.
("Вищу силу" можна ототожнити із "свідомістю", "прозорливістю", "досконалим розрахунком", інтуїцією тощо)

Можна ще згадати й Шрі Ауробіндо (окрім показового епізоду війни у Ґіті, яким і починається "пісня богів"); Шрі Ауробіндо, якого оцінюють як одну з найважливіших постатей у боротьбі за незалежність Індії відкидав концепцію (застосування лише) ненасильства (що "не особливо" конфліктує з його містичною творчістю й усім, що він створив-сказав "нового" для "західного" й не тільки західного світу).
Дуже ражду всім, хто ще не читав "Бхаґават Ґіту", прочитати (хоча б) початок того чудового твору - де Кришна переконує Арджуну воювати. Чи не найкраще пояснення необхідності зброїної боротьби ("коли це потрібно").