Богемна Галичина 30-х. “Українізований” абсент і подорожі світом

Розмовляв: Євген Лакінський

- Існує стереотип, ніби українська культура довоєнної Галичини була виключно сільською, а уся міська культура була або польською, або єврейською. Звісно, це далеко не так. Отже як виглядало українське міське життя Галичини у 1920ті - 1930ті роки?

Наталя: Я б сказала, що у міжвоєнній Галичині не було різкого розділення на міське й сільське культурне життя (зрештою, це становище збереглося досі).

Теперішні стереотипи про українців у містах як винятково бідноту, котрій не дозволяли навіть тротуарами ходити, на людей, дещо знайомих з реальним станом,справляють комічне враження.

Як у цей стереотип вписати видавництво Івана Тиктора, поетів Антонича, Гординського чи Чарнецького, Мілену Рудницьку і взагалі всю родину Рудницьких, Олексу Новаківського та всю його художню школу, композиторів Барвінського й Людкевича та й просто численних лікарів, викладачів, архітекторів, адвокатів – це була б велика таємниця :-) Смію сподіватися, що я дещо знаю цих людей і їх традиції – справді бюргерські у кращому сенсі слова, - бо й сама почасти з неї походжу.

Ірина: Варто згадати також про багатьох правників Галичини, високоосвічених і заангажованих у різноманітних політичних течіях, членів парламенту Галичини. Якщо читати їхні дослідження (напр., у часописі “Життя і право”) можна прийти до висновку, що вони вели набагато інтелігентніше міське життя, ніж теперішні правники.

- Як жили українські літератори та літераторки? Що це взагалі були за люди?

Наталя: На той час серед них можна виділити два покоління – старше, яке ще пам’ятало «старі добрі австрійські часи», а, може, не так їх, як літературну школу Івана Франка і намагалося продовжувати ці традиції, та молодь, що, як і водиться, бунтувала, активно вводячи нову тематику і новий погляд на життя.

Тому загалом можемо запропонувати фігури на всякий смак – «вчительку» Уляну Кравченко, поетку й громадську діячку Константину Малицьку та історичну романістку Катрю Гриневичеву, що більшу частину життя провели в Галичині, і наче на противагу їм - мандрівницю і одну з перших жінок-кінорежисерів Софію Яблонську (Китай, Марокко, Франція), «шоколадницю» Климентину Авдикович (її донька Стефа була близькою приятелькою Сартра та Сімони Бовуар), космополітку Мілену Рудницьку та витончену Дарію Віконську, що здобувала освіту в Англії і цікавилася насамперед західноєвропейською літературою. (Я насамперед про жінок, відразу ж перепрошую з цього приводу).

Соціальне їх походження було найрізноманітнішим – від чисто селянського, як в Уласа Самчука, що неабияк цим походженням пишався, до такого, як у тієї ж Дарії Віконської – доньки багатого землевласника, відомого політика й мецената Володислава Федоровича.

Переважно, однак, вони були тими, кого в радянські часи називали «трудовою інтелігенцією» (зрештою, ніякої нетрудової інтелігенції не існує взагалі).

- Які теми піднімали українські галицькі письменники?

Наталя: Найрізноманітніші і часто неабияк через це сварилися. Звичайно, тут багато залежало від швидкозмінної моди і на перший план вибивалася то історична, то соціальна, то психологічна, то релігійна, то суто мистецька тематика. Але можемо впевнено сказати – жодна сфера життя не залишилася поза увагою, в тому числі така екзотика як спорт чи далекі подорожі.

Ірина: Якщо говорити в загальному: ці письменники йшли в ногу з часом, як у Європі – це був період неймовірного тематичного насичення. Інше питання: це справа критики і консервативного оточення, яке гостро реагувало на будь-які новаторства.

- Які були літературні видання, конкурси, клуби?

Наталя: Видань різного роду було дуже багато, дослівно сотні, звісно, різного рівня й популярності.

Я б насамперед згадала двомісячник «Назустріч», що виходив у Львові і рівного якому в Україні нема й досі. Що ж стосується конкурсів, то найпрестижнішою, мабуть, була премія товариства письменників та журналістів.

Був у її історії такий цікавий епізод – в 1936 році на її здобуття були висунуті твори, як ми тепер розуміємо, вершинного рівня – «Метелики на шпильках» Ірини Вільде, «Шестикрилець» Катрі Гриневичевої, «1313» Наталени Королевої та літературна критика Дарії Віконської.

Перемогла, врешті, Ірина Вільде, але, що цікаво, вона здобула тільки другу премію, а першої взагалі нікому не присудили, вважаючи загальний рівень недостатньо високим :-) Звісно, тепер це сприймається як історичний курйоз.

- Як протікало життя галицької богеми? Слово "богема" асоціюється із свободою, екстравагантністю, викликом соціальним нормам. Як це проявлялося у галицьких умовах?

Наталя: Як іншої богеми в цілому світі. Її представники могли тижнями не виходити зі своїх холодних горищ, всі сили віддаючи суто творчому процесу, а потім не менш довгий час проводити у львівських чи паризьких кав’ярнях, а то й заїхати для розваги на інший кінець світу.

Можливо, я краще порекомендую повість Оксани Керч «Альбатроси», яка вже є на нашому сайті? Авторка сама була представницею того середовища і описувала насамперед те, що знала безпосередньо.

Ірина: Згадаю тут непересічну особистість Петра Карманського (перекладача з багатьох мов, зокрема, португальської) і його книгу спогадів “Українська богема”, де описане середовище “Молодої Музи” – вони пили “українізований” абсент і обмінювалися цікавинками культурного життя:)

- Як складалися відносини українських літераторів з митцями польськими та єврейськими? Чи буди якісь контакти? Спільні проекти?

Наталя: Контакти безперечно що були, відсилаю хоча б до рецензій Михайла Рудницького, що друкувалися в польських «Сигналах». Цікаво, що український «Назустріч» був чи не найавангардовішим мистецьким часописом в Галичині, періодично то і єдиним такого роду.

Тому в ньому дописували також польські та єврейські автори відповідного спрямування. Українська тематика в ті часи залишалася доволі модною в польській літературі, назву тут хоча б Івашкевича. Ще б варто згадати видання "Biuletyń polsko-ukraiński",найпомітнішим з його авторів був Юзеф Лободовський.

Ірина: Розповім одну річ, яка мене зацікавила при читанні часопису “Дажбог”: в одному з номерів вміщено інформацію, що польські часописи зацікавилися українською культурою і почали вміщувати переклади; відразу ж наступний номер “Дажбога” опублікував поезії Стаффа, Вєжинського, Павліковської та інших.

Так мабуть творився цей діалог: в згадуваному часописі “Назустріч” легко і приємно, в інших, націоналістично налаштованих, так би мовити, з-під лоба. Натомість справа контактів і проектів – це тема, яку ми беремося досліджувати, про це не так багато знаємо, але вони звісно були: співпраця і дружба Б.–І. Антонича і Тадеуша Голлендера, наприклад.

А от щодо євреїв: достатньо лише згадати Бруно Шульца, згадки про нього можна знайти у багатьох часописах. Певна, що його читала більша частина інтелігентських кіл, та ще б було не читати твори цього геніального творця!

- Ми говорили про літературне життя Галичини. А чи існувала українська богема, скажімо, на Волині? А у Закарпатті? На Буковині?

Наталя: Тут я знаю дещо менше, але все ж можу згадати волинянина Самчука і буковинця Володимира Залозецького. Один – селянин, в родоводі іншого відмітилася ледь не вся аристократія Дунайської імперії, про життя обох можна написати цікавенні романи (Володимир Залозецький вже й з’являвся на сторінках роману «Срібний павук» Василя Кожелянка, але запевняю, що його біографії ще багато на що б вистачило!).

Поки що складається так, що сфера зацікавлень учасників проекту більше зв’язана з Галичиною. Дуже сподіваюся, що в майбутньому ми цей перекіс вирівняємо, здобувши дописувачів з різних регіонів України, Польщі, а, можливо, з інших сусідніх країн.

Ірина: В контексті сонячного Закарпаття спадає на думку постать поета Зореслава (літературний псевдонім Степана Сабола): фантасмагоричного, екзистенційного творця філософсько-релігійної поезії. А Буковину можна представити знову ж таки жіночою письменницею Ольгою Кобилянською, творчість якої концентрується насамперед на темі інтелігенції – це лейтмотив всієї її творчості.

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

ЛікПей

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

U336801545841 - наш гаманець у гривнях на ВебМані

література культура галичина історія