Журналістика вмерла. Новини пишуть роботи і «райтери» з Філіппін

Оцінка статті на цей момент: +1/-1
Читати Не читати Коментувати
  • 63214 Перегляди
  • 4 Коментарі
  • 16/04/2013Дата публікації

"Я віддаю на аутсорсинг все, що можу, - говорить власник сайту, - Звісно, людина з Маніли не може зрозуміти, що відбувається у Каліфорнії". Проте економіка така, що аутсорсинг – неминучий. Інша компанія генерує на комп’ютерах від десяти до двадцяти тисяч статей на тиждень для сайтів про нерухомість, і контент-індустрія переконана, що комп’ютерні алгоритми стануть ключовою частиною написання новин у найближчому майбутньому. Що станеться з демократією, якщо інтернетна модель бізнесу не зможе фінансувати журналістику?

Автор: Роберт МакЧесні

Джерело:

Салон

Переклад: Артем Чапай

Уривок із книги: “Цифрове роз’єднання: Як капіталізм обертає інтернет проти демократії”.

"Digital Disconnect: How Capitalism Is Turning the Internet Against Democracy"

Занепад журналістики упродовж останнього покоління, що прискорився в останнє десятиліття, важив би менше, якби чинні новинні ЗМІ успішно переходили на цифрову модель, або якби інтернет створював гідну довіри заміну. Проте загалом дані свідчать, що цифрові новинні ЗМІ сприяють кризі журналістики. Звичайно, причиною цього є не брак зусиль, оскільки комерційні новинні ЗМІ одержимі інтернетом з 1990-х років: вони розуміли, що за ним майбутнє.

На плаву втримаються тільки загальносвітові видання

Для традиційних новиннх ЗМІ цифрова дорога була дуже тяжкою. Звіт 2012 року, зроблений на основі даних про власність і глибинних інтерв’ю з керівниками десятку основних компаній, що володіють цифровими ЗМІ, виявив "зміщення до відшкодування втрат у доходах від друкованої рекламі до нових цифрових доходів забирає довше часу й виявляється складнішим, ніж цього хотіли б керівники, і на даний час більшість газет продовжують зазнавати втрат із швидкістю, що викликає тривогу".

На кожні сім доларів, утрачених з доходів від друкованої реклами, припадає лише один долар доходів від інтернет-реклами; керівники сказали, що "боротьба лишається важкою боротьбою за виживання". Відсоток газетної індустрії в загальній кількості реклами в інтернеті у 2011 році впав до 10% - найнижче за весь час. У 2003 році цей показник становив 17%. "Немає сумніву, що ми зараз банкрутіємо", – сказав один із керівників. У будь-якому разі, для старих змі "тікає годинник", який змушує їх шукати способів виживання онлайн у неминучому переході в інтернет.

Трагічне й жалюгідне видовище – як віддані справі журналісти не можуть придумати, як зберегти свої ньюсруми живими. "Нам треба знайти робочу бізнес-модель – це необхідно", – сказав ученому з Університету Нью-Йорка Родні Бенсону редактор Christian Science Monitor Маршал Івгверсон. – "Я ненавидів це слово, але за останні п’ять років воно стало всюдисущим – нам необхідна монетизація. Як монетизувати те, що ми робимо? Так само, як усі інші". Журналістів задовбали лекціями, що їм "треба звернутися до нових технологій та нещадно відкинути старі способи ведення справ. Це давно повинно було статися. Це повинно статися тепер".

Вважається, що повинен існувати спосіб отримати прибутки, займаючись цифровою журналістикою – якщо лише журналісти та власники порозумнішають і приймуть програму. За останні кілька років багато американських газет задешево скупили хеджеві фонди – тепер вони володіють майже третиною найбільших щоденних газет – із підтекстом, що ці безнесові генії зможуть створити прибутки там, де дурні журналюги обламалися.

Як каже Джон Пейтон, журналіст, який став головою газетної компанії, купленої у 2011 році хеджевим фондом Alden Global Capital: "Ми мали 15 років на те, щоб зрозуміти інтернет, і як індустрія ми, новинарі, з цим не впоралися". Вочевидно, й менеджери хеджевого фонду теж не справляються. Девід Карр у липні 2012 року написав, що "хеджеві фонди, які вважали, що скупили все на найнижчому рівні, дряпаючись, шукають виходів, яких не існує".

Мало хто бажає зважити на очевидне запитання:

А що як просто неможливо генерувати комерційно життєздатну популярну онлайн-журналістику, не кажучи вже про журналістику, адекватну для самоврядного народу? Тоді що?

Тим часом мас-медійні корпорації щосили прагнуть віднайти свою цифрову Шамбалу. Першим шляхом традиційних новинних ЗМІ стало полювання на долари від цифрової реклами – з результатами, що розчаровували. Більшість вебсайтів для видавців і мовців вивішують передусім загальні банери, "одні з джерел комерційної інформації, що викликають найменшу довіру", відповідно до досліджень серед споживачів.

Рекламодавці швидко від них відмовляються. Сайти цифрових новин весь час відстають за "використанням технологій, які б кастомізували рекламу на основі онлайн-поведінки користувачів". Ще гірше те, що більшість місцевої реклами – колись хліб із маслом для новинних ЗМІ – пішовши онлайн, не підтримує сайти з новинним контентим чи сайти з незалежним контентом будь-якого виду. "Виник консенсус, що реклама на вебсейтах", – стверджує гідний довіри звіт 2011 року, "ймовірно, ніколи не зможе підтримувати повноцінний щоденний новинний сайт".

Втім, цифрова реклама дала газетам понад 3 мільярди доларів доходів у 2011 році – це значно більше за всі інші форми інтернет-доходів. Її не залишать, хоч ніхто й не очікує, що вона значно зросте.

Оскільки можливість цифрової реклами як панацеї поступово згасає, увага звернулася до того, щоб змусити людей платити за онлайн-новини.

Це спрацювало для жменьки видатних видань, таких як Wall Street Journal та Financial Times, із багатими читачами та спеціалізованим бізнесовим змістом. New York Times також добре впорався, залучивши близько чотирьохсот тисяч передплатників, відколи ввів систему оплати у 2011 році.

З іншого боку, Washington Post відкинув систему оплати як "недієву". Керівник компанії Дон Грехем стверджує, що оплата може спрацюати лише для таких видань, як Times або Journal, яких передплачуватимуть по всій країні. В іншому разі платна система зменшує прибутки, й дослідження трьох десятків газет, які спробували її ввести, виявило, що лише 1% користувачів вирішили платити.

Тим не менш, близько 20% із 1400 щоденних газет у США ще до 2012 року мали у планах брати оплату за доступ на сайті, а деякі фірми, такі як Gannett, стверджували, що отримують значний прибуток. Їх надихає успіх платних сайтів новин у таких місцях, як Фінляндія та Словаччина.

Вочевидь, ключ полягає в можливості запропонувати багато контенту за низьку ціну – в ідеалі від багатьох газет разом – що може бути легшим у маленькій країні з окремою мовою, ніж у США, де кількість англомовних матеріалів зашкалює.

Чи існує тут ендшпіль, неясно – передплатники ніколи не давали достатньо доходів для ЗМІ – і це здається радше актом відчаю. Звісно, немає часу й подумати про такий побічний ефект, що плата беззмінно залишає багатьох людей без доступу до новин, що свідчить про її недемократичний характер.

Найновіша надія полягає в тому, що швидке зростання мобільних комунікацій відкриє нові способи монетизації контенту. Але ж суть професійної журналістики в її ідеалізованій формі полягала у відокремленні новин від комерції, маркетингу та політичного тиску, щоб створювати необхідну інформацію, яка б дозволила громадянам розуміти й активно брати участь у діяльності своїх суспільств.

В теорії, одні люди не повинні мати більше можливості для інших для споживання журналістики. Тому вона й була демократичною. Журналісти робили судження на основі професійної освіти та навичок, а не на підставі комерційних міркувань. Ось чому люди могли довіряти журналістиці.

Основна проблема всіх цих спроб зробити онлайн-журналістику платною – вони прискорюють комерціалізацію журналістики, знижуючи її чесність та руйнуючи її функцію служіння громадськості. Ліки можуть виявитись гіршими за хворобу.

Так головні редактори шанованої Washington Post "прийняли погляд, що вивчення патернів поведінки інтернет-користувачів може стати корисним для визначення того, на чому зосереджувати ресурси газети".

Вони відчайдушно шукають, який контент апелюватиме до бажаних споживачів та до рекламодавців, які прагнуть досягти до багатих споживачів. У таких стосунках усі козирі – в руках рекламодавців, а ЗМІ мають малі важелі.

В еру "розумного" рекламування це означає, що контент формуватимуть так, щоб він сподобався бажаним споживачам, аж до персоналізації новин разом із персоналізацією реклами.

Найкращі новини для продажу – це гнучкі новини. "Головний виклик у тому", – пише Джозеф Туроу, – "щоб зрозуміти, як здійснити редакторську персоналізацію так, щоб це не налякало публіку". Він відзначає, що за всією логікою системи рекламодавці вимагатимуть, щоб їх позитивно згадували також і від імені редакції. Дослідження показують, що це і справді дуже допомагає продажам. Як висловився один роздратований редактор, "Може, це й першокласне гівно – але воно все одно смердить".

Небагато зміниться і якщо глянути на нові компанії, які виникли, щою використати інтернет як таран для входу в індустрію ЗМІ. "Всі ці люди, які передбачають кінець газет через занепад реклами та небажання користувачів платити за контент, не можуть пояснити, а як же тоді виживуть або навіть процвітатимуть нові вебсайти інтернет-журналістики – оскільки більшості з них також потрібна реклама і/або передплатники", – сказав Грег Мітчел, давній редактор видання Editor & Publisher. - "Я цього просто не розумію".

Нові комерційні ідеї вар’юються від "ферм контенту" до програм для мобільних.

Ферми контенту, такі як Demand Media або Associated Content, "прийняли розмиття межі між державою та церквою та перетворили це розмиття на модель бізнесу". Ці фірми наймають фрілансерів, які швидко та дешево створюють статті спеціально під популярні пошукові запити в інтернеті – а потім продають поруч зі статтею рекламу. Всім процесом керують потреби рекламодавців. Ключ до комерційного успіху – створення недорого велетенської кількості матеріалу. Чільні ферми контенту можуть генерувати тисячі одиниць тексту й відео щодня.

Pulse став однією з чільних комерційних новинних програм – його скачали безкоштовно близько 13 мільйонів користувачів смартфонів. Pulse є агрегатором новин від інших фірм, він заробляє гроші, працюючи з рекламодавцями та продавцями. Він займається "рекламою брендованого контенту", де реклама з’являється поруч із відповідними історіями для кожного користувача індивідуально.

Питання в тому, чи створить Pulse робочу модель бізнесу і чи встановить монополію. Станом на 2012 рік він агресивно намагався надавати місцеві новини – з можливістю розміщувати рекламу в реальному часі відповідно то точного місця перебування людини – і проводити таку операцію на глобальному рівні. Ця послуга вже доступна вісьмома мовами.

Pulse не продукує власних новин, і його засновники визнають, що вони мало знають про журналістику. Жоден інший мобільний агрегатор не генерує оригінальної журналістики – проте частина прибутків зрештою, ймовірно, опиниться в руках ЗМІ та зрештою допоможе платити власне журналістам.

Журналістська компанія, яка справила найбільший вплив в інтернеті – це AOL, яка була слабко пов’язана з Warner упродовж десятиліття, перш ніж знову стати незалежною в 2009 році. Тоді AOL купив Patch, щоб стати "гіперлокальною" цифровою службою новин із відділеннями у близько 860 спільнот, які підтримує реклама.

Іншими словами, це стало б ніби цифровою газетою, але без велетенських витрат на виробництво. Детальна та дуже позитивна розповідь одного з редакторів Patch на півночі штату Нью-Йорк описує, як служба логічно зосередилася на багатших спільнотах. Після того, як упродовж кількох місяців редактуру та комерційний бік тримали окремо одну від одної – цю стратегію відкинули. Відтоді редактори працюють разом з рекламістами, серед іншого "створюючи заголовки та підзаголовки, які б збільшили продаж реклами". Редакторів навчили надавати перевагу контенту, за яким люди приходили б на сайт з пошуковиків, а також культивувати "безкоштовний юзер-генерований контент".

Patch іде до моделі бізнесу, характерної для Huffington Post: покладайтеся на добровільну волонтерську працю, агрегуйте контент з інших ЗМІ, робіть наголос на сексі та знаменитостях задля збільшення трафіку, й генеруйте трохи власного контенту, якщо можете собі це дозволити.

Судилося так, що у 2011 році Huffington Post була придбана AOL. Внутрішня інструкція щодо журналістики від голови AOL Тіма Армстронга показує комерційну логіку: він наказав усім редакторам оцінювати всі майбутні історії на основі "потенційного трафіку, потенційного прибутку, якості редактури та часу перебування на сайті". Він наголосив, що всі історії слід оцінювати за "прибутковістю".

Як написано в одному з досліджень про майбутнє журналістики, це "добра новина для професіоналів піару, які намагаються просунути свої матеріали", оскільки "ці сайти шукатимуть більше безкоштовного контенту, щоб заповнити свої сторінки".

Інструкція Армстронга піднімає питання: Що стається, коли історія – як-от історія про далеку війну чи про приватизацію місцевого водоканалу – не має достатнього "потенційного трафіку, потенційного прибутку".

Що, коли піарщик хоче відтіснити її, надавши безкоштовний контент. Історія зникає з радарів – а отже, громадяни не зможуть дізнатися, що зроблене від їхнього імені, але без їхньої інформованої згоди? Для бариг це круто, але це жопа для демократичного суспільства.

Є два важливі аспекти стосунків між капіталізмом і інтернетом. По-перше, якщо хто і зможе заробити на цифровій журналістиці – це майже напевно буде дуже велика, централізована діяльність, імовірно, монополія чи близько до того. Інтернет виявився ефективнішим у централізації корпоративного контролю, ніж у децентралізації – принаймні в тому, що стосується ЗМІ. "Мабуть, ми значно більш централізовані, ніж були в минулому", – сказав один із медійних керівників.

Значною мірою це пов’язано з тим, що люди здатні регулярно відвідувати лише незначну кількість сайтів. Пошуковий механізм Гугла посилює концентрацію, тому що сайти, які не опиняються на першій сторінці пошуку, по суті, не існують. Як висловився на сайті Wired Майкл Вулф, "Топ-10 сайтів забрали у США 31% переглядів у 2001 році, 40% у 2006 році та близько 75% у 2010 році. Станом на 2012 рік, 35% усіх заходів на інтернет у США були на Google, Microsoft, Yahoo! та Facebook. (Саме ці чотири фірми отримують дві третини доходів від онлайн-реклами у США.)

Величезна іронія в тому, що інтернет, який колись вважали агентом розмаїття, вибору та конкуренції, став двигуном монополізації. У журналістиці неясно, чи будь-хто зможе досягти комерційної окупності, окрім матеріалів, спрямованих на багатіїв та бізнес-спільноту.

Інший аспект осі капіталізм-інтернет – це розуміння, що зарплатня журналістам може різко скоротитись, а робоче навантаження піднятися до раніше небаченого рівня. Інструкція Армстронга заявляє, що від усіх журналістів AOL вимагатимуть виробляти "від п’яти до десяти історій щодня". Тім Раттен із Los Angeles Times чудово вловив суть цієї вимоги, пишучи про купівлю AOL видання Huffington Post: "Щоб зрозуміти модель бізнесу Huffington Post, уявіть галеру, на якій гребуть раби та якою командують пірати. В ландшафті нових ЗМІ вже ясно, що це злиття штовхне ще більше журналістів ще глибше в сектор низькооплачуваних робіт у нашій дедалі брутальнішій економіці".

За умови масового безробіття та безрадісних перспектив, надзвичайний тиск донизу на зарплати та робочі умови журналістів – це двотонний слон, який заліз у ліжко демократії.

"В нових ЗМІ", – робить висновок Раттен, ми бачимо "найгірші зловживання старого індустріального капіталізму – потогонку, прискорення конвеєру та поштучну оплату праці; велетенські прибутки для власників; відчай, непосильна праця й експлуатація працівників. Поки що без дитячої праці – але якби вона приносила більше переглядів..."

Девід Вотс Бартон описує надзвичайну складність створення гідної довіри журналістики на основі волонтерської праці. "Редагування коштує грошей. Громадські журналісти – дешеві й можуть навіть бути добрими. Але навіть видатним журналістам потрібна певна редактура. Громадським журналістам її потрібно багато... Без професійних журналістів, немає й журналістики".

Існує "суперлокальний" виробник новин для інших сайтів Journatic. Виявилося, що багато новин про США для нього пишуть журналісти, розташовані на Філіпінах. Так, на Філіпінах. Вони використовують численні псевдоніми – не лише через неамериканські імена, а й тому, що кількість матеріалів, написаних однією людиною, була б підозрілою. Від кожного вимагають писати не менше 250 матеріалів на тиждень.

Не дивно, що ці новини – "лише переписані прес-релізи". Тут також значна кількість помилок, качок та плагіату. Але для звичайного читача сайту, що є клієнтом Journatic, здаватиметься, що сайт переповнений оригінальним місцевим матеріалом. Інші видавці також захищають концепцію аутсорсингу в журналістиці. Джеймс МакФерсон із Пасадени, штат Каліфорнія, заявляє: "Я віддаю на аутсорсинг все, що можу. Передусім я шукаю людей, яким зможу платити менше за велику кількість роботи". Він визнає, що існують обмеження: "Звісно, людина з Маніли не може зрозуміти, що відбувається у Пасадені". Проте економіка така, що аутсорсинг – неминучий.

А далі постає логічне запитання: навіщо взагалі людська праця? StatSheet використовує алгоритми для перетворення цифрових даних у розповідні статті, які вивішує на 418 спортивних вебсайтах.

Фірма генерує на комп’ютерах від десяти до двадцяти тисяч статей на тиждень для сайтів про нерухомість, і контент-індустрія переконана, що комп’ютерні алгоритми стануть ключовою частиною написання новин у найближчому майбутньому. "Я впевнений, що журналіст напише статтю краще за машину, – стверджує голова агентства нерухомості, який використовує матеріали StatSheet, – але мені потрібна радше велика кількість матеріалів певної якості".

Коротко кажучи, інтернет не послаблює тертя між комерцією та журналістикою – він його посилює. За умови недооплаченої чи неоплачуваної праці, як свідчать дослідження, оригінальна журналістика з інтернету тяжіє до легкого та веселого, "зосереджуючись на темах про стилі життя, таких як розваги, продаж і спорт, а не справжніх складних новинах".

Із розпадом традиційної журналістики, не виникло жодних моделей для створення прибуткової журналістики – хай навіть поганої. Й немає причин очікувати таких моделей у майбутньому.

Мабуть, немає кращого доказу того, що журналістика є громадським благом,

ніж той факт, що жоден з фінансових геніїв США не може придумати, як на ній заробити.

Порівняння з освітою тут вражає. Коли менеджери застосовують до шкіл ринкову логіку – вона провалюється, бо освіта є кооперативним громадським благом, а не бізнесом.

Корпоратизовані школи викидають за борт дітей, які відстають, такі школи припиняють фінансування дорогих проблем і бомбардують дітей нескінченними тестами, а потім зменшують зарплати вчителів та нищать профспілки як головну перешкоду для "спіху". Ніхто не заробив на якісній освіті – комерційна освіта завжди захоплює громадські фонди й заробляє лише на тому, що не вчить людей. У цифровій журналістиці та сама динаміка створює ті самі результати та призводить до тих самих висновків.

*******

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів

Ми давно вважаємо, що якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

ЛікПей

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

U336801545841 - наш гаманець у гривнях на ВебМані

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-1
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 4

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Маячня. Коли Дюранті фабрикував новини за сталінською вказівкою, то ніякої загрози для демократії не було. Коли його послідовники (деякі нагороджені його премією) займались навмисним викривленням новин — також ніякої загрози для демократії не було.

А от варто було з'явитись альтернативі помітно брехливим "традиційним виданням", як виникла "загроза демократії".

Аналогія з освітою взагалі висмоктана з пальця.

Та і безглуздо називати захисниками демократії ліві видання, типу New York Times, які спеціалізуються на маніпулюванні суспільною думкою заради нав'язування соціалістичного світогляду.

За що я люблю українців, так це за те, що вони з легкістю можуть обісрати чужу роботу. Самі сидячи по вуха в навозі. Не перший раз спостерігаю цю захопливу рису

Вам більше подобаються люди, які некритично сприймають будь-що, аби тільки було закордонне? Іще ліпше, коли це закордонне притягнуто із марксистсько-ленінського смітника.

Заголовок статті — геть безглуздий і неадекватний. Занепад традиційної журналістики ніякої загрози для "демократії" (слово-портмоне) не несе, або ця загроза в статті не висвітлена.

Присутнє в тексті статті припущення про високу якість та довіру до традиційної журналістики нічим не обґрунтоване. Умовиводи алогічні, притягнуті за вуха. Гадаю, що і книга так само являє собою булькотіння американського прогресивного "інтелектуала".

А що змінилося "принципово" із появою нових засобів розповсюдження інформації? "Розподіл праці" "викривився"? ( і схоже, що "якісна журналістика" як була потрібна, так і буде потрібна завжди, а "чесна" як була так і надалі буде завжди "дорогим задоволенням". Роботів, врешті, теж комусь навчати потрібно; а людей чомусь на планеті поки не меншає, не дивлячись на "загрозу безробіття", спричинену "роботизацією")