Харків. Літо. 2012. (оповідання)

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 30041 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 12/04/2013Дата публікації

Рівно о 17:03, студент Харківського університету пролетарської освіти Вілен Радченко вийшов зі Школи Червоних Старшин, де проходив літню практику. Школа містилася у найвищому хмарочосі Харкова, навіть більшому від нового Держпрома. Біля входу, як завжди, чергували двоє червоноармійців на ендрюзархах (1) . Сонце сьогодні палило нещадно і ендрюзархам було спекотно. Бідні тваринки аж прилягли на асфальтовий тротуар. Вони відкрили пащі і висунули язики поміж іклами. Сидячи на м'яких смугастих спинах, бійці пильно вдивлялися у кожного перехожого, ніби прямо зараз чекали на напад агентів світового імперіалізму.

Автор: Євген Лакінський

Вілена це посміхнуло, адже жоден буржуй тепер не наважиться нападати на УСРР. З часів розпуску Радянського Союзу і запровадження товаришем Хрущовим Нового Агрономічного Курсу, капіталісти ходили осторонь і шукали з нами миру.

Вілен поспішав: у Харківському літературному музеї на нього чекала улюблена професорка, Барикада Авангардівна Пироговська. Від зустрічі залежала уся його доля, адже йшлося про головну подію у студентському житті: дипломний проект!

Ось чому Вілен так хвилювався! Ось чому так поспішав до найближчої зупинки таксі (2) !

На зупинці до нього підійшов піонер і віддав салют.

- Привіт, юний товаришу, - Вілен торкнувся свого значка ЛКСМУ. - Ти тут за головного?

- Так, товаришу комсомольцю! - звітував хлопець. - Під час літніх канікул, наш загін проходить трудову практику на фронті соціалістичного обслуговування!

Він поправив піонерську краватку:

- Вам якого, товаришу?

- Он того, будь ласка, - вказав Вілен.

Піонер підвів молоденького мастодонта.

- Будь ласка, товаришу! Ось таксі, а ось квитанція. Заплатите на місці прибуття.

Вілен заліз у сідло і скерував мастодонта до Харківського літературного музею, що містився на вулиці Фрунзе, дім 6.

Навколо буяв літній Харків. Вискочили республіканські хмарочоси. Поміж ними зеленіли парки: відтоді, як столицю накрили скляним куполом, тут з'явилися пальми і баобаби; але більшість рослин були наші, українські - дуби, каштани, яблуні, черешні, дикі кавуни. У парках, у тиші тінистих алей, заховалися пам'ятники великим людям - Щорсу, Скрипнику, Підмогильному...

А онде зовсім новий пам'ятник першому секретареві Львівського губкому КП(б)У Степанові Андрійовичу Бандері. Золоті підписи на постаменті були виконані усіма трьома офіційними мовами Галицької Автономної СРР - українською, польською та їдіш. Товариш Бандера прожив 102 роки і до останнього дня обіймав відповідальну посаду!

"Оце й є справжній герой труда!" - подумав Вілен. О, як він мріяв стати таким, як Степан Андрійович!

Пригадав про Бандеру - і знов почав хвилюватися: як відреагує товаришка Пироговська на його пропозицію? Це підтримає на шляху до прогресу?

Важко ж бо запроваджувати революційні ідеї! Коли у 1940 році Народний Комісар Усіх Наук і Мистецтв Микита Сергійович Хрущов заборонив вживати двигуни внутрішнього згорання і запровадив експлуатацію доісторичних тварин на усіх рівнях народного господарства, то реакціонери усіх ґатунків підняли шум: "Радянська Україна деградує!" Але товариш Хрущов не здавався!

І квітне тепер рідна УСРР, радіють трудящі!

Замість реакційних куркульських курей запроваджено прогресивних трицератопсів. Адже їхні яйця і більші і поживніші від курячих! Ними ми і самі наїлися і нагодували увесь світовий пролетаріят.

На селі, мамонти замінили трактори. В Українській Червоній Армії, замість танків сідають на тиранозаврів. До авіації прийшли птерозаври.

Отак науковий прогрес перетворив рідну Республіку на найпотужнішу світову державу робітників та селян. Тільки б не злякатися труднощів! Тільки б діяти по-хрущовськи!

От і вулиця Фрунзе. Вілен припаркував мастодонта на стоянці, заплатив два карбованці і пішов до Літературного музею.

Будинок номер 6 був старенький, ще дореволюційний. Колись тут мабуть жив якийсь буржуй, а тепер - Харківський літературний музей! Бо усе в УСРР зроблено для народу, а не для купки багатіїв-паразитів.

Сьогодні у музеї багато народу - відкрилася виставка Адольфа Шикльґрубера, відомого німецького художника з Відня. Відстоявши чергу, Вілен увійшов. Перед входом зупинився біля стенду з біографією майстра. Він вже прочитав, як юний Адольф з другої спроби поступив до академії мистецтв, коли хтось погладив його по плечу.

- Привіт, студенте! - глузливо сказала товаришка Пироговська.

Попри гучний професорський титул, була вона зовсім не стара - років, мабуть, 28. Та все одно значно старша від 21-річного Вілена.

- Комсомольське вітання, товаришко професорко, - чемно привітався хлопець.

- Ну що, обрав тему для диплому? - усміхнулася вчена.

- Обрав! - палко вимовив Вілен. - "Інше життя"!

- Тобто? - не зрозуміла Пироговська.

- "Інше життя"! - повторив студент. - Покоління наших дідів навчилося клонувати доісторичні істоти. То чому ж ми, молоді червоні українці, не можемо відродити великого Леніна?! Або Драгоманова?! Або ж навіть самого Тараса Григоровича Шевченка?!

За вікном музею пронісся поштовий птеродактиль із мішком листів у лапах.

- Такі проекти вже були, - зітхнула професорка. - Але ж ти й сам знаєш, що рідна Партія забороняє клонування людей. І правильно робить!

- Знаю, - сказав хлопець, - Але в мене є ідея, як забезпечити інше життя, не вдаючися до безпосереднього клонування... Звісно, це робота на багато років, може й десятиліть. Спершу проексперементуємо на мишах та бронтозаврах, потім візьмемося за Ілліча, а там...

- Годі, годі... - обірвала Пирогова. - Не кричи. Люди ж навколо, не заважай їм... Ех, забула я про цю виставку, тому й призначила зустріч саме тут. Думала, буде тихо, як завжди...

- Шановні відвідувачі! - пронеслося над головою. Вони й не помітили, що у фойє встановили трибуну з мікрофоном. Там вже стояла завідуюча музею.

- Шановні відвідувачі, - повторила вона. - Видатний німецький художник Адольф Шикльґрубер пішов з життя рівно 50 років тому, улітку 1962 року. З цієї нагоди, уряд Німецької Соціалістичної Республіки зробив нам сюрприз, привіз цю чудову виставку! Подякуємо ж німецьким друзям за...

- Знаєш що? - шепнула професорка на вухо студентові. - Ходімо, поп'ємо кави. Я пригощаю.

Та так ніжно вона це сказала, що Вілен аж почервонів. А коли товаришка Пироговська, наукове світило цілого Харкова, взяла його під руку, то й зовсім засмутився.

На вулиці Артема вони зайшли до затишної кав'ярні імені Івана Яковича Франка.

- Вітаю, товариші клієнти! - привітно усміхнулася офіціантка. - Вам яку каву, галицьку чи етеопську?

Вілен замовив галицьку капучино, а Пироговська - етеопську американо.

- Товаришко професорко, - почав був Вілен. - Мій дипломний проект...

- Називай мене просто на ім'я, Барикада, - перервала вчена. - Не така вже я стара. Гаразд? Чекай, я зараз.

Барикада пішла у напрямку вбиральні. Вілен відкрив газету "Більшовик України", що лежала на столику. На першій смузі повідомлялося: "СЬОГОДНІ - 85 РОКІВ МОСКОВСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ. 20 липня 1927 року, рівно 85 років тому сталася страшна біда: випадковий метеорит прорвався скрізь стратосферу і впав у Підмосков'ї, та прямо на урядову дачу, де знаходився секретар ЦК ВКП(б) Йосип Віссаріонович Сталін разом із заслуженим оперативником товаришем Єжовим.

Обидва більшовики трагічно загинули. У той же день Червоний Тріумвірат у складі товаришів Зінов'єва, Каменєва і Бухаріна на екстреному засіданні ухвалили траурну постанову: 1) На зло імперіалістичним ворогам, прискорити побудову соціалізму шляхом інтенсифікації НЕПу, 2) Вшановуючи великі заслуги Лева Давидовича Троцького перед Партією і трудящим людом, відправити його на пенсію достроково..."

- Ну, то що ти казав про дипломний проект? - Барикада повернулася до столику.

- Тільки те, що Наука має служити пролетаріяту, - Вілен ковтнув кави. - Коли у 1930 академік Вавілов заснував у Харкові Інститут Червоної Генетики, усі думали, що він і далі вивчатиме рослини. Та він був справжнім вченим: вже у 1935 клонував перших мамонтів та динозаврів.

- А як це стосується твого диплому? - Барикада нахилилася до студента і солодко усміхнулася.

- Дуже просто! - хлопець аж світився від захвату. - Товариш Вавілов відмовився від рослин і пішов клонувати тварин. А я пропоную повернутися до рослинної складової. Хай живе інше, рослинне життя!

Барикада недовірливо похитала головою.

- То ти хочеш відродити Великого Леніна у формі рослини?

І вона обдарувала хлопця таким поглядом, що в того аж дихання перехопило. Щось таке було у очах професорки, що примушувало хвилюватися і червоніти

- Чому ж відразу Леніна? - сказав Вілен, впоравшись із незвичними почуттями. - Можна почати з чогось простішого... Ось, дивіться! Я й формули написав!

Він дістав з кишені списаного зошита. Та так хвилювався, що професорці довелося взяти його руку та погладити її.

- От дивіться! - студент водив пальцем по нерівних рядках. - Труд зробив з мавпи людину... а що як і рослини почнуть працювати? Це ж створить нову форму розумного життя! Іншого життя!

- Так, так... - вчена уважно роздивлялася математичні формули та молекулярні рівняння. - Але отут в тебе помилка... Сума протилежних векторів...

- Це не помилка! - перервав студент. - Ось бачите цей ікс помножений на отой ігрек?

- Ти хочеш сказати... - захоплено вигукнула Барикада.

- ...Що ми застосуємо зовсім несподіваний чинник! - докінчив за неї Вілен.

- Оь послухайте! У 1990-ті роки Ніколай Іванович Зайцев, великий вчений з Уфи і заслужений винахідник Соціалістичної Радянської Республіки Башкортостан, відкрив мікролептонне випромінення, яке назвав "Дамаською сталлю", або ж "Дамою". З мікролептонного випромінення створено увесь Всесвіт. Вчений вважає, що "Дама" й сама є живою і розумною істотою(3) .

- Останнє припущення поки що є гіпотезою, - зауважила товаришка Пироговська.

- Хай буде... Але дивіться, я отут усе підрахував... - Вілен перегорнув сторінку. - Якщо застосувати електропарові бульбулятори, то енергію мікролептонного випромінення можна використати для векторного працевлаштування рослинних істот - і створення з них ІНШОГО ЖИТТЯ, не подібного на наше!

Барикада дивилася на нього захоплено і ніжно.

- Ти хоч розумієш, дурнику, що твій винахід переверне усю соціалістичну науку? - сказала вона нарешті. - І взагалі усю науку! І цілий Всесвіт!

- Розумію... - тихо сказав хлопець. - Це буде найважливіша геополітична подія після розпуску ССРР у 1950 році...

- Геополітична катастрофа, - виправила Пироговська. - Як вчена, я не маю жодного права розпочинати цей проект. Маємо просити дозволу в керівника нашої рідної КП(б)У, в самого товариша Леоніда Макаровича Кравчука.

- Але ж він не дозволить... - розчарувався хлопець.

- І правильно зробить! - запевнила Барикада. - Бо товариш Кравчук найбільше на світі дбає про добробут пролетарів. Він би радше загинув, ніж ризикував би щастям трудящих.

- Та й я ж дбаю про народне щастя... - почав був Вілен.

- Це дуже небезпечний експеримент! Ніхто ж бо не знає, як себе поведе оте Інше Життя на рослинно-лептонній основі! А що як воно виявиться антирадянським?!

- Якщо рослини радянські, то й життя радянським стане, - відповів Вілен, але не так вже й впевнено.

- Не факт. Але припустимо... Але якщо ото інше життя дестабілізує Всесвіт? Або навіть його знищить?

- А яким чином?

- Ну от спонтанно синхронізується з календарем майя, що закінчується у цьому грудні? А?! В тебе ж є і така формула...

Вілен злякався.

- С-справді... є... - визнав він. - Але вона ж... Ймовірність лише 14,7%...

- Це занадто багато! - сумно сказала товаришка Пироговська. - А як помножиш на середню швидкість квантового потоку...

- Це правда, правда... - неохоче визнав студент. - Занадто небезпечно...

- Ну та й кинь до біса оті ідеї, - порадила вчена. - А диплом напишеш з нейтронної оптимізації народного виноробства у кімнатних умовах. Це дуже перспективна тема! А я буду твоєю керівничкою...

Вілен насупився.

- Значить, усе марно?! - він ледь не плакав. - І я не синтезую Інше Життя?!

Професорка обійняла студента.

- Розслабся, дурнику, - шепотіла Барикада, - Інше життя - тут, в Україні рад! Хіба не про інше, щасливе життя мріяли наші предки - козаки, кріпаки, чумаки, бурлаки? Здійснилися народні мрії! Розвалилась зла руїна! Цвіте Січослав, Закарпаття і Дін! Осе й є справжнє інше життя!

І професорка поцілувала його у губи довгим солодким поцілунком.

- Та хіба ж можна цілуватися із власною викладачкою? - тихо сказав Вілен. - Та ще й у громадському місці?

- Що за забобони! - обірвала Барикада. - Ти ж комсомолець, а я - партійна членкиня. Геть пережитки буржуазної моралі!

Вілен хотів був щось заперечити, та йому завадив новий поцілунок, довший від першого. Далі про науку вже не йшлося.

....

Квартира професорки Пироговської Б.А. містилася на останньому поверсі 500-метрового Хмарочосу імені Шумського. З балкона видно цілий Харків. Місто й не думало спати. У темряві, воно світилося мільйонами вогнів. Усюди гуляли люди, у Лопані плескалися іхтіозаври. Усюди панувало життя і щастя. Повітря було теплим і духмяним.

Барикада повернулася до кімнати. Квартира була зовсім маленька - лише спальня та кухонька. Світло було вимкнене. Під п'ятиметровою стелею повільно крутився вентилятор.

Вілен мирно спав у ліжку. Барикада нахилилася над ним та й поцілувала.

- На добраніч, винахіднику, - усміхнулася вона. Потім зібрала його одяг і акуратно повісила до шафи.

Нестерпно хотілося спати, проте треба було ще дещо зробити. Барикада пішла на кухню і сперлася руками на підвіконня. Телепатично зв'язалася із колонією розумних мікробів, що керували Всесвітом.

- Альо, можна головного? - подумала вона. - Так, це я, Пироговська. Все гаразд, студент під контролем. Ніякого іншого життя він не винайде, я про це подбаю. Всесвіт може спати спокійно... Гонорар надсилайте у карбованцях, як завжди

Вона перервала зв'язок.

І відразу ж зв'язалася з марсіянами.

- Добрий вечір, це Барикада... Так, сусідка з Землі... Ви просили повідомити... Тобто, так, усе гаразд. Інше життя не з'явиться... Гарантую. Взагалі, залітайте якось на кульбабове вино! Домовились! На добраніч...

У голові залунали короткі гудки.

Пироговська поправила волосся і приготувалася до нової розмови.

- Вітаю, - звернулася вона до розумних електронів з молекул водню, які теж контролювали Всесвіт, - Ну, як там у вас справи?.. А в мене - просто чудово! Кінець Всесвіту відміняється... Так, усе контролюю... Славний він хлопець! Мені подобається... Так, у карбованцях УСРР... Дякую...

Втомлена, Барикада пішла чистити зуби. Потім прийняла душ і увійшла до кімнати. З останніх сил скинула халат і впала на ліжко біля Вілена.

Вона засинала щасливою: не кожного дня рятуєш Всесвіт від синтезування Іншого Життя...

1.Ендрюзарх - доісторичний хижак, що не належав ані до котових, ані до песовидих. Читач і сам би про це дізнався, якби зазирнув до пошукової системи Ґуґль за адресою http://www.google.com

2.У капіталістичних країнах, таксі - привілей багатих; але в УСРР 2012 року кожен студент може собі дозволити цей швидкий і зручний вид транспорту.

3 Теорія Ніколая Зайцева існує і в нашій реальності. Читач може ознайомитися з нею за наступною адресою: http://damaskayasteel.angelfire.com/

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!