Ш

«Шевченківські дні» vs «8 березня». Поет народився 25 лютого, в цей день варто його і вшановувати

Коли відзначати роковини від дня народження та смерті Тараса Шевченка? Мало не кожен школяр відповість на це питання, адже у кожному українському підручнику та енциклопедії вказано — 9 та 10 березня відповідно. Чи така хронологія справедлива чи у нії ховається пропагандистський трюк?

З хронологією розбирався: Дмитро Рибаков

9 та 10 березня, два дні поспіль. Дуже зручно — не встигли відзначити день народження, можна переходити до річниці смерті… Одначе, звідки взялися саме ці дати? Адже народився Тарас Григорович, насправді, 25 лютого. Сталося це 1814 року на Київщині –у російській Україні, де до 1918 року вживався юліанський календар. Помер 26 лютого 1861 року у Петербурзі, у тому ж «календарному вимірі». Чи це просто перенесення дат на григоріанській календарний стиль?

Насправді, за григоріанським календарем у ХІХ ст. ці дати припадали обидві на 9 березня. Юліанський календар відрізнявся тоді від григоріанського на 12 діб, а 1861 рік був на додаток ще й високосним. Отже, за Збручем, цебто австрійській «Галиції», ці знаменні для «руського поспільства» дати мали б відзначати в один день.

За радянської України, попри те, що у ХХ ст. календарі розбігалися вже на 13 днів, чомусь вирішили залишити дату відзначення дня народження поета за хронологією ХІХ ст. – 9 березня, розвівши цю дату із річницею смерті на один день.

Хто ще не знає у культового доктора Хауса вдома був портрет Тараса Шевченка, його повісила дружина доктора, котра родом з Кременчука

Причину особисто мені з’ясувати не поталанило. Або проґавили, що лютий 1861 року мав одним днем більше. Або за принципом «і вашим, і нашим» дату смерті просто прив’язали до календарної різниці ХХ ст… В обох випадках розв’язання не цілком логічне.

Скажу відверто, методика конвертації знаменних дат «юліанського» минулого у «григоріанське» сьогодення, в принципі, досі не знайшла належної концептуалізації. Чи пересунути ці дати раз і назавжди, втративши органічних зв'язок із контекстом, чи залишити номінально на своєму місці, серед чиновників та тих, хто пише підручники, залишається невизначеним.

Беззаперечною є конвертація українських «старорежимних» дат лише для 1917-19 років, коли, власне, й відбулася зміна юліанського календаря григоріанським на теренах колишньої Російської імперії, балканських країн та Румунії (Греція вдалася до реформи дещо пізніше, у 1924 році).

У ці роки прийнято вживати подвійне датування, адже коли на одній території колишньої «единой неделимой» Раднарком впроваджував календарну реформу, на іншій, вільній від «влади рад», продовжував вживатися старий календар, прив’язаний для пасхальної хронології. І з таким самим подвійним датуванням – через знак «/» – видавалася на нерадянській території й преса.

Проте, якщо йдеться про часи, коли на одному геополітичному просторі вживався один календар, за моїм глибоким переконанням, конвертація дат в такому випадку є суцільним нонсенсом, хоча й доволі поширеним. Неодноразово цій нонсенс призводив до історичних нісенітниць.

Приміром, святкування вікопомного 300-річчя «возз’єднання України з Росією», відбувалося у 1954 році 18 січня, хоча сама Переяславська рада сталася, як відомо, 8 січня 1654 року. 18 січня її б сприймали у католицькій Європі, зокрема Речі Посполитій, але не в протестантських країнах, які прийняли григоріанський календар століттям пізніше.

Принаймні жодна зі сторін-учасниць Переяславського пакту не належала до григоріанського світу. Ба, більше – у ХХ ст. відзначення цієї дати, за тією ж логікою, мало б збігтися не з 18, а 21 січня, оскільки різниця становила вже не 10, а 13 днів.

Через те, що перехід майже половини європейських країн на григоріанський календар відбувався несинхронно, принцип тотальної конвертації породжує й інші хиби.

Так, у наших підручниках досі зазначається, що датою смерті Міґеля де Сервантеса та Вільяма Шекспіра є 23 квітня 1616 роком. Але насправді ці два стовпи європейської літератури померли з різницею в 10 днів, оскільки в католицькій Іспанії новий стиль діяв від початку запровадження його Ватиканом у 1582 році, а Великобританія перейшла на нього лише 1752 року.

Отже, через те, що значна частина Європи ще півтора століття продовжувала дотримуватися юліанського календаря, у принцип конвертації дат кінця XVI – початку ХХ ст. закладена пастка – або хронологічна, або історична помилка. Уникнути її можна було б залишивши номінальні дати, або зазначаючи подвійне датування за місцевим та григоріанським календарями, враховуючи актуальну на той час різницю днів.

Мультинаціональні історичний процеси взагалі неможливо коректно описати без подвійного датування. Скажімо, дати Північної війни, у яку були втягнуті й «григоріанські» Російська та Британська імперії, і на той час вже «юліанські» Данія, Ганновер, Саксонія (з 1700) та Пруссія (з 1610).

Ба більше, шведський король Карл ХІІ спочатку так само здійснив григоріанську реформу, але вже 1712 року повернувся до юліанського календаря, який на одну добу відрізнявся від православного юліанського.

Одноманіття в цьому питання не було практично ніколи. Так, Бородинську битви 1812 року – знаменну подію як для російської, так і французької історії, яка сталася 26 серпня/7 вересня (12 днів різниці у ХІХ ст.), реконструктори з усіх країн все одно відзначають у перші вихідні по 26 серпня.

Так само, згідно з номінальною датою, і Полтавську битву 1709 року – 27 червня Хоча, як вже зазначалося, у протестантській Швеції тоді на кілька років запровадили григоріанську реформу. Ніхто ніколи ці дати не конвертував.

Аналогічні приклади можна множити. А висновок, радше, один: встановлення дати вшанування річниці Тараса Шевченка на 9-10 березня, зроблене за радянської доби, слід визнати хибним.

Чи, можливо, свідомо помилковим… Адже в такий спосіб роковини майже збігалися з «міжнародним» жіночим днем, яке своєю популярністю цілком здатне було відтінити пам’ять «поета-пророка».

Зазначу, що до контамінації з датами саме з ідейних міркувань вдавалися не лише радянські функціонери. Так, 2005 року Держдума Росії запровадила 4 листопада так зване Свято народної єдності. Приводом стала річниця «зачистки» Москви ополченцями Пожарського від польсько-українського гарнізону у 1612 році.

Казус у тому, що всі без винятку джерела вказують на дату 27 жовтня, коли відбулася капітуляція експедиційного загону Струся і Будили, і «прочей ляцкой сволочи». Для польських сучасників-католиків це було 6 листопада (нагадаю, 10 днів календарної різниці у XVII ст.).

Однак, ця дата опинилася у небезпечній близькості до «красного дня» річниці Жовтневої революції, яку, за плебісцитом 2004 року, визнали святковим днем 63% громадян РФ. Щоб уникнути конфлікту, вирішили назвати свято нейтрально, прив’язавши до святкування ікони Божої матері Казанської-осінньої, покровительки Другого земського ополчення.

Крім Росії жоден наш сусід дати не конвертує. Приміром, дата знакової для історії Литви та Польщі битви під Грюнвальдом (Жальгірисом) незмінно відзначається під автентичною датою 15 липня – без додавання властивих для ХХ ст. 13 діб (і далеко не тому, що 1410 року про григоріанський календар світ ще не знав).

Але повернімося до предмету, з якого, власне, було розпочато цей текст.

В мене питання суто риторичне: чому вже двадцятий двадцять другий рік поспіль саме за такою помилковою хронологією ця знакова річниця відзначається у незалежній Україні?

З погляду на правила хронології та практики сусідніх європейських країн, перенесення дня народження і смерті Тараса Шевченка з 25-26 лютого на 9-10 березня є кроком необґрунтованим, адже народився й помер поет цілком «у сфері» вжитку юліанського літочислення.

Без Тараса Шевченка ,не було б модерної української ідентичності – ба навіть української ідеї як такої. І до відзначення його пам'яті варто ставитися уважніше.

Знак гривні
Знак гривні