Ще ременя? Для чийого блага ми вчимо своїх дітей насильству.

Оцінка статті на цей момент: +3/-1
Читати Не читати Коментувати
  • 72175 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 27/11/2012Дата публікації

“Я ж ска-за-ла не лі-зь на гір-ку, во-на бру-д-на” — ритмічно гамселить по попі мама свого трирічного непослуха, який намагається захиститись, підставляючи ручку під удари. Поки я думаю, чи соромно їй дубасити дитину за те, що замастила штанці, на іншому кінці того ж майданчика інша матір голосить: “Та я тебе в зоопарк віддам, подалі від нормальних дітей”. “Я бачу, як на вулицях батьки б’ють за будь-що: впала дитина — б’ють, стрибнула — б’ють, погано вчиться — б’ють.

Автор: Валентина Кузик

Це безґлуздо: навіщо народжувати, а потім ненавидіти дітей! «Мене били практично за все, я це завжди пам’ятатиму батькам», — у коментарях в мережі анонімний користувач узагальнює досвід цілих поколінь дітей Радянського Союзу. Сучасні молоді батьки — діти, виховані радянськими батьками, і практично кожен з нас знає, що таке пасок чи куток.

Б’ють, бо люблять?

Згідно із дослідженням ГО “Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка”, проведеного цьогоріч на замовлення Уповноваженого Президента України з прав дитини, кожна друга дитина у віці 10-17 років засвідчила, що батьки карають її за певні вчинки. Через погане навчання “отримують” 65% опитаних, невиконання домашніх обов’язків — 55%, невчасне повернення додому — 49%. Кожну дванадцяту дитину б’ють. Що менша дитина, то частіше до неї застосовують фізичну силу. Що старша — то частіше вона чує лайку.

“Загалом, офіційна статистика про насильство, як правило, показує значно краще становище ніж в реальності, оскільки переважно ґрунтується на випадках насильства, які були зареєстровані в поліції. У будь-якому суспільстві, насильство, як правило, є прихованим явищем, так як діти не мають розуміння того, що являють собою порушення їх прав, соромляться чи бояться розповідати про насильство над собою, можуть не знати, куди звертатися, або не вірять в позитивний результат таких повідомленнь.” — пояснює Габріель Акімова, керівник програми “Захист дітей” ЮНІСЕФ Україна.

Причини, через які діти зазнають насильства з боку дорослих, дуже різноманітні, однак найчастіше пов’язані з тим, що стосунки між батьками та дітьми ґрунтуються на владі та підлеглості.

За словами Оксани Сафронової, координатора напрямку соціальної роботи з особами з проблемою насильства Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, батьки застосовують насильство (а це не тільки фізичні покарання, але і психологічні: образи та приниження) щодо власних дітей тому, що вважають останніх своєю власністю, також мають значення патріархальні традиції (“мене били, всіх б’ють і я битиму”), плюс батьки не усвідомлюють наслідків таких своїх дій.

“Випадки застосування фізичних покарань — це просто симптом інших проблем у сім’ї, як наприклад, невміння батьків адекватно виявляти свої почуття, чи бути для дітей прикладом.” — переконана Наталка Касим, приватний психотерапевт.

Українські батьки, незвиклі до того, що дитину можна і потрібно трактувати саме як людину, часто почуваються безпорадними і замість поговорити з дитиною чи пояснити, чого від неї хочуть, радше відлупцюють “непослуха”.

В одній зі знайомих родин старший нащадок важко переживав появу меншого і часто вдавав “малюка”: повзав, “агукав” і навіть інколи не просився на горщик, хоча раніше давав собі з цим раду.

Це доволі поширене явище, навіть має свою назву, “регрес”, і вирішувати проблему психологи радять, приділяючи більше уваги старшій дитині. Вона з появою меншої переживає неймовірні ревнощі, такі самі, як дорослий закоханий коли бачить об'єкт своєї пристрасті в обіймах іншої людини.

У конкретному випадку старшому хлопчику пощастило, він має доволі “просунутих” батьків, а от дідусь, часто радив “тріснути” малого, аби той “не дуркував, і вже б давно став шовковим”.

З одного боку шлях фізичного насильства часто здається дорослим простішим і можливо навіть “правильним”, бо — “традиційним”. З іншого, таке “ефективне” лупцювання має купу “побічних дій”. У короткостроковій перспективі — дитина може так і не зрозуміти, за що “отримала” (зокрема чи зрозумів би, за що його б’ють, обділений увагою хлопчик?), адже їй не розтлумачено правил та меж, батьки вважають, що уже встановлюють їх просто б’ючи. А тому ймовірність, що проблема повториться — доволі висока.

Окрім того, наслідки можуть бути і доволі довготривалими: “Це і підвищена тривожність, і відсутність внутрішньої опори та відчуття безпеки. Ззовні це може виглядати, наприклад, як агресивність, але за нею зазвичай — страх, адже дитина не впевнена в тому, що її почують і її почуття приймуть. У дорослому віці таким людям важко адаптуватися до стресів, вони схильні до депресії чи залежностей, до психічних розладів.” — деталізує пані Касим.

За словами Оксани Сафронової, найбільш ефективною є партнерська родина, де панує любов та повага: “це не модель, де дитині дозволяють усе, не встановлюючи меж та відповідальності, але і не тоталітарний тип, де авторитет закріплений за дорослим, котрий повинен бути суворим”. Пані Сафронова категорично проти думки, що “жорстке” виховання батьками-тиранами може дати позитивний результат: “Ми це все уже проходили. У Адольфа Гітлера теж був батько-тиран і мати, котра в усьому догоджала главі сім’ї, бо так само боялася його. Наслідки такого виховання, як бачимо, вийшли далеко за межі конкретної родини.”

В Україні скоюють приблизно 2,5 тис. убивств і замахів, ще кілька тисяч гине унаслідок, висловлюючись казенною мовою, «нанесення умисних тілесних ушкоджень» , часто вони такі ж безглузді, як і розстріл охорони в ТЦ «Караван». Кореляція між цією цифрою і методами виховання дітей – тема окремого дослідження. Але ризикну припустити, що загальний рівень агресії у суспільстві визначається саме нашим дитячим досвідом.

Очевидно, що так чи інакше діти наслідують своїх батьків. Одна моя знайома чотирирічна дівчинка була дуже агресивною з ровесниками — вона могла вдарити за найменшу дрібницю. Її мати, почуваючись незручно перед батьками “битих” дітей, всіляко виправдовувалася: “Та ми гадки не маємо, чому вона така агресивна. Вже і я її лупила, і батько, а їй все невтямки, що діток бити не можна.” Ці наївні батьки навіть не здогадуються, що діти не завжди слідують словам, але чітко відновлюють модель поведінки застосовану до них.

Діти — хто вони?

У західному суспільстві нині мейнстрімною є концепція виховання, заснована на партнерстві між батьками та дітьми. Від сучасних батьків чекають, що вони поважатимуть свою дитину як індивідуальність, дослухатимуться до її думки у вирішенні сімейних справ, визнаватимуть за нею право на власні почуття, інтереси та бажання. Простіше кажучи, ставитимуться так, як до партнера і друга, а не як до підлеглого.

Бити та обзивати дітей не можна. Санкції застосовують ситуативно і вони повністю походять з учинку дитини, наприклад: не поклав на місце батькові інструменти, наступного разу тато не дасть їх тобі, бешкетував у магазині, мама наступного разу піде туди сама (приклади із праці Адель Фабер, Елейн Мазліш “Як слухати, щоб діти з нами говорили. Як говорити, щоб діти нас слухали” - Ред.).

Однак це далеко не єдиний погляд на виховання. На тих же західних теренах бестселерами стають посібники з виховання, котрі пропагують кардинально протилежний підхід. У Сполучених Штатах це книга професорки права Емі Чуа “Бойовий гімн матері-тигриці”, що презентує традиційне виховання дітей у Китаї, у Німеччині — книга дитячого психіатра Міхаеля Вінтергоффа “Чому наші діти стають тиранами або Загублене дитинство”, котрий стурбований тим, що слідування мейнстрімній концепції нівечить життя дітей, а також робить їх абсолютно нездатними пізніше стати повноцінними членами суспільства (зокрема — слідувати його законам, відповідати нормам тощо).

Ці праці, хоча і досить різні за тональністю і жанром, обстоюють одне — дітям потрібні жорсткі рамки, аби вони сформувалися як особистості (лідери, успішні люди тощо). Встановити ці рамки, а також стежити за дотриманням правил, як і карати за їх порушення, повинен дорослий, батько, котрий і є незаперечним авторитетом. Але і тут не йдеться про побої.

Дитина, вихована у такій суворості, — матиме своє місце у житті. Вона не тільки не проспить роботу, забезпечуючи цим самим надійне та стабільне функціонування суспільної машини, але і досягне успіхів на професійній ниві.

Автори особливу увагу звертають на нездалість освітньої системи Заходу, де усі норми пристосовують до можливостей дітей, толерують невисокі успіхи у навчанні: західні батьки нібито передовсім бачать проблему у вчителеві чи системі освіти, але не визнають, що їхня дитина не працює достатньо, просто не задовольняє вимогам школи. Поняття норми, що переживає занепад, нібито свідчить про згасання західної системи освіти та виховання в цілому. Але виникає риторичне питання, чому решта світу хоче жити і вчити своїх дітей, саме у цій «занепадаючій» західній системі?

Відповіді, котра концепція є більш дієвою не дає ні досвід окремих батьків, ні статистика (хоча усі праці переповнені реальними прикладами, однак автори, як правило, доволі тенденційно їх трактують). Але вочевидь, вона десь посередині: дитина та дорослі мусять співіснувати згідно із усім нам зрозумілими правилами, водночас “жорстке” виховання, яке перетворює дитину із творчої індивідуальності на машину виконання освітніх завдань навряд задовольняє вимоги часу, який потребує творчих і креативних людей.

На практиці рамки бажаної поведінки мають бути максимально чіткі, і дитина повинна розуміти чому їй щось заборонено. Або чому вона має робити певні дії. Психіка дитини влаштована так, що їй легше жити з чіткими правилами ніж без них. Відсутність чітких і зрозумілих правил породжує вередування і непослух, які тріпають нерви і батькам і самим дітям.

Та чимало батьків, котрі б'ють своїх дітей, не здатні випрацювати такі правила. Коли в них поганий настрій вони лупцюють дітей за брудні штани (невже не в усіх ще є пральні машини?), а коли гарний настрій любуються тим, як мило їхні діти бешкетують переходячи припустимі межі.

Межі права чи право без меж?

Можливість насильства над дитиною, чи фізичного чи психологічного, і права на це насильство передовсім лежить у площині прав людини.

“Доросла людина теж може зробити помилку. Що як до вас хтось підскочить хтось, ударить і закричить “ти дурень, йолоп”! Чи буде вам соромно, образливо, прикро? Але ви доросла людина і можете відповісти кривднику. У вас є, крім того ж, багато способів це зробити. Чи є хоча б якась можливість відповісти у дитини? Ні, немає жодної, тому що вона слабша, і є повністю залежна від дорослого: батька, матері, вчителя.” — говорить Оксана Сафронова.

Чи є людиною дитина?

Відповіді на це питання очевидні у правовій країні, але не в Україні, де діє винятково право сильнішого. Якщо Вас зупинив працівник ДАІ, то правий він. Якщо людину на пішохідному переході збив мажор, а журналіста побив чи навіть убив чиновник, то праві також вони. За цим же принципом праві усі судді, податківці, депутати.

Правий також той хто фізично сильніший, чи той, у кого тісніші зв’язки у відповідних колах або ж є достатньо фінансових ресурсів для забезпечення таких зв’язків. Більш того, цю ситуацію легітимізує кожен із нас, хто грає за цими негласними правилами.

Тому абсолютно природно, що ситуація, коли кожен дорослий як сильніший вдовольняє свою владу принижуючи, ображаючи чи б’ючи дитину вважається цілком прийнятною у суспільстві, в якому діє право сильнішого.

Цим ми так само програмуємо наших дітей, привчаємо їх до того, що “право сильнішого” абсолютно нормальне. Це особливо зручно верхівкам авторитарних режимів (саме тому авторитарні концепції виховання часто поширені у східних країнах).

Адже керувати людиною, котра не знає, що таке власна гідність та власні права, а знає тільки, що вона “йолоп,” “безтолоч”, “бидло” можна дуже легко та ефективно. Саме до цього ми і готуємо своїх дітей, та чи “для їхнього ж добра”?

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-1
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!