П

Помножені на нуль. Опозиція складає мандати – Регіони отримують 350 депутатів.

Уявіть собі на хвилинку кандидата, який каже людям: я склав мандат, щоб зробити раду неповноважною, а тепер проголосуйте за мене знову. Ідіотизм становища, в якому опиниться опозиція, очевидний. У будь-якому разі частину округів, де зараз обралися опозиціонери, виграє влада. Перевиборів по списку не буде.

Безумство лідерів аналізував: Тарас Шамайда

Понад тиждень лідери опозиції, замість того щоб виробляти реальний план подальшої боротьби з режимом, цілком серйозно обговорюють ідею так званого «обнуління» списків і нових парламентських виборів. І хоч будь-яка знайома з Конституцією і виборчим законодавством людина одразу розуміє, що такий «план» – цілковита нісенітниця, ідея пішла в маси, викликавши ентузіазм у багатьох «патріотів у Фейсбуку» і легкий шок у звичайних виборців, які голосували за опозицію.

Можна зрозуміти, коли законів не знають пересічні українці, але не можна пробачити цього політикам національного рівня. Тим часом від їхніх ідей віє або відвертим невіглаством, або махровою гапоновщиною. Бо насправді спроба реалізувати їхній сценарій призвела б не до нових виборів, а до всевладдя Партії Регіонів.

Достеменно невідомо, хто і навіщо запустив гуляти ідею про відмову опозиції від щойно вибороних мандатів. Але деякі мітингові активісти, зокрема Олександр Данилюк, вже 2-3 листопада переконували людей під ОВК й на майданах, що, мовляв, немає чого порядним опозиціонерам робити у такій Раді. На всеукраїнський рівень цю ідею запустив 4 листопада один з провідників об’єднаної опозиції Анатолій Гриценко: «негайно… скликати З'їзд ВО "Батьківщина" – обнулити і партійний список, і список мажоритарників. В Раду за цих умов – не йти!.. Яценюк підтримав. Турчинов теж. Соболєв теж…». А далі почалися змагання в «героїв» і «боягузів». Попри здоровий глузд усім хотілося виглядати героями.

Піп Гапон виголошує промову

Арсеній Яценкюк заявив, що починає «консультації з нашою майбутньою фракцією у Верховній Раді та з нашими партнерами по опозиції – це Свобода і УДАР, щодо відмови від мандатів і дострокових парламентських і президентських виборів». Представники «УДАРу» й «Свободи» теж заявили, що, якщо треба, готові покласти мандати.

Але чи треба?

Одразу відкинемо емоційні аргументи про «неможливість сидіти поруч з фальсифікаторами» (нібито фальсифікаторам буде гірше, якщо опозиція не заважатиме їм «працювати» в Раді) і заяву Яценюка про дострокові вибори Президента, які з якогось дива мали б відбутися після його «консультацій» з опозиціонерами. Більш логічною на перший погляд виглядає ідея, що відмова від мандатів спричинить нові вибори, і от тоді вже опозиція точно переможе. Але це лише не перший погляд.

На яких підставах мали б відбутися такі вибори?

"Коли в нас буде 150 депутатів, які готові відмовитися від прийняття присяги, тоді юридично, згідно Конституції, Верховна Рада нелегітимна", - заявляє Анатолій Гриценко і продовжує, - "я знаю, що будуть уроди, які поведуться на те, що вони потрапили і не підуть. Я дуже сподіваюся, що таких буде мізерна кількість, і в нас залишиться 150 людей, які покажуть владі справжню силу".

І справді, в статті 82 Конституції написано: «Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу». Отже, мовляв, понад 150 нардепів відмовляються від мандатів, у Верховній Раді немає 300 депутатів, і вона стає неповноважною, а значить мають бути нові вибори.

Що ж відбудеться насправді при спробі реалізувати такий сценарій?

По-перше.

Опозиційні партії не можуть відібрати мандати у своїх депутатів (змусити їх не приймати присягу тощо). Кожен обранець може прийняти це рішення лише добровільно. Але зробимо фантастичне припущення, що серед 180 опозиціонерів не буде жодного, за термінологією Гриценка, «урода», і всі як один відмовляться від складання присяги. Стаття 79 Конституції передбачає, що «відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата». Отже, в Раді залишиться 270 депутатів і вона дійсно буде неповноважною. Отже, справді нові вибори? Зовсім ні! Тому що

По-друге.

Згідно зі статтями 77 і 90 Конституції і статті 15 Закону «Про вибори народних депутатів України» позачергові вибори може призначити лише Президент України. Причому це швидше його право, ніж обов’язок. І проблема навіть не в тому, що це право виникає лише якщо пленарні засідання чергової сесії вже повноважної ради не можуть розпочатися 30 днів, а зовсім не в описаному випадку. Головне, що Януковичу немає жодного сенсу користуватися цим правом, працюючи на сценарій опозиції.

Цим ситуація кардинально різниться від 2007 року, коли президент Ющенко діяв заодно з опозицією і коли зрештою не було іншого виходу, - адже колишня рада давно припинила повноваження, а поточна стала неповноважною. Зараз же для Януковича простіше, щоб нинішня Рада (яка голосує за помахом руки Чечетова) попрацювала ще трохи, доки новообраний парламент матиме 300 депутатів і буде, отже, повноважним. А ці 300 депутатів обов’язково з’являться. Бо

По-третє

Втрата депутатами мандатів означає, що запускаються визначені законом процедури заміщення цих депутатів іншими. Якщо мова йде про депутатів, обраних за списком, то відповідно до статей 101 і 105 виборчого закону, стати депутатами пропонується наступним за черговістю кандидатам із того ж списку. І так, доки список не вичерпається.

Саме тому Гриценко й говорив про «обнуління» списків, тобто про вилучення з них усіх кандидатів, які ще не обрані депутатами. І тоді просто нікому буде прийти на зміну опозиціонерам, і місця залишаться вакантними, а Рада – неповноважною. Проблема, однак, полягає в тому, що можливість «обнуління» з законодавства давно вилучено.

Останній термін, коли партії могли викреслити зі списків своїх кандидатів, минув за 12 днів до виборів, тобто 16 жовтня (частина четверта статті 61 закону про вибори). Більше того, кандидат навіть за власним бажанням не може вийти зі списку після цієї дати. Він, правда, може відмовитися від мандату, коли підійде його черга. Теоретично.

А практично – в списках «Батьківщини», УДАРу й «Свободи» - понад 630 кандидатів! І якщо навіть 30 (менше 5%!) з них погодяться на депутатство (про яке дехто з хвостів списків і мріяти не міг) – в Раді одразу з’явиться 300 депутатів. Кожного, хто вивчав опозиційні списки, не потрібно переконувати, що бажаючих буде значно більше, ніж 30. І зрозуміло, що всі, хто за таких обставин погодиться взяти мандат, у Раді діятимуть спільно з Партією Регіонів. Але й це ще не все, бо

По-четверте

«Обнуління», примусове чи добровільне, мало сенс лише за пропорційної системи, коли всі депутати обиралися за списками. Зараз же половина обранців – мажоритарники, і щоб зробити Раду неповноважною, вони теж мають скласти мандати. У цьому разі ЦВК за законом призначає проміжні вибори у їхніх округах.

І щоб не віддати ці округи регіоналам, які зроблять Раду повноважною, опозиція має знову боротися в цих округах. Але кого вона там висуне? Переможців виборів 28 жовтня? Уявіть собі на хвилинку кандидата, який каже людям: я склав мандат, щоб зробити раду неповноважною, а тепер проголосуйте за мене знову. Ідіотизм становища, в якому опиниться опозиція, очевидний, і картина не зміниться, навіть якщо вона висуне інших кандидатів. У будь-якому разі частину округів, де зараз обралися опозиціонери, виграє влада.

Так чи інакше, за рахунок самого лише просування списків Банкова матиме в новій раді в не менше 350 штиків замість нинішніх 250, і ще чимало мандатів отримає в мажоритарних округах. Не нові вибори, а конституційна більшість регіоналів і парламент без опозиції, як у Росії чи Білорусі – таким був би реальний результат «благих намірів» вождів опозиції.

По-п’яте

Зміни нюансів сценарію не змінюють його фіналу. Якщо, наприклад, опозиція захоче скласти присягу, щоб припинилися повноваження старої Ради, а потім відмовитися від мандатів, залишивши країну зовсім без парламенту, результат буде той самий. Більше того, оскільки за Конституцією за припинення повноважень депутата має проголосувати 226 його колег, регіонали й комуністи можуть навмисне «не відпустити» невелику частину опозиціонерів, щоб у Раді залишилося 300 людей.

І, по-шосте, революції не буде. Принаймні зараз.

Є серед прихильників теорії «обнуління» ще одна категорія людей. Це ті, хто усвідомлюючи абсурдність ідеї з правової точки зору, вважають, що складання мандатів опозицією спричинить бурхливу підтримку суспільства, і революційні події зметуть правлячий режим.

Наївність таких надій очевидна для кожного, хто хоч трохи знайомий з суспільними настроями. Люди в Центральній та Західній Україні готові голосувати за опозицію, яка протидіє Януковичу, але зовсім не збираються йти за неї на барикади. Особливо через складання мандатів, ідею якого звичайні виборці сприйняли зі здивуванням, а то й обуренням.

Одну-дві масові демонстрації у Києві організувати можна, але завершаться вони не революцією, а швидше повтором сутичок березня 2001 року і, як наслідок, зміцненням режиму.

Звичайно, серед опозиціонерів чимало розумних людей. Імовірно, що вони переконають лідерів припинити говорити дурниці й серйозно готуватися до боротьби з режимом як в парламенті, так і поза ним.

Але навіть самі розмови про «обнуління» вже дезорієнтували людей і викликали розчарування у багатьох прихильників опозиції. А коли опозиція остаточно відкине цю ідею, розчарування виникне вже у тих, хто встиг повірити у чудодійну силу «обнуління».

Якщо опозиціонери хочуть набирати вплив, а не втрачати, їм слід, серед іншого, навчитися спочатку всебічно обговорювати серйозні питання, і приймати зважені рішення, а вже потім оголошувати їх на всю країну.

Розпочати можна з елементарного – створити координаційну раду, в яку увійдуть по кілька повноважних представників «Батьківщини», «УДАРу» й «Свободи», включаючи й лідерів партій. Ця рада могла б оперативно розглядати гострі проблеми й узгоджувати спільні дії. А заодно й зупиняти в зародку всі авантюри, які лише шкодять і опозиції, і всій країні.

Знак гривні
Знак гривні