"Не я обираю чорні теми для фільмів, а вони мене..."

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 69378 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 27/05/2009Дата публікації

Режисер Мирослав Слабошпицький - один із небагатьох українських кіношників, чиї ігрові фільми демонструються на міжнародних кінофестивалях. Щоправда, короткометражки, зате участь у «Берлінале» - поки що нерегулярний випадок для українців. Слабошпицький заробляє гроші в Росії, проте знімає авторське кіно в Україні і залишається українським режисером.

РОЗМОВЛЯВ: Сергій Неретін, Кіно.UA, Перший національний

В Пітері Слабошпицький ностальгує за Україною

Якими вітрами вас занесло до Києва?

Тут я працюю над сценарієм свого першого повнометражного фільму. На жаль, більше я не можу нічого про це сказати, бо маю певні забобони.

Тоді зворотне питання – що за вітри перенесли вас до Пітера?

Історія дуже проста. Моя теперішня дружина Олена свого часу працювала на пітерському телебаченні ведучою й одного разу опинилася на київському фестивалі «Молодість», де ми і зустрілися. Згодом побралися та близько двох років мешкали разом у Києві, до 2002-го. А потім я зрозумів, що мені як режисеру немає місця в Україні. Тому й переїхали до Пітера. Там я влаштувався на кіностудію «Ленфільм» - спочатку помічником режисера, а потім другим режисером на низці серіальних проектів та фільмів. Останні ж кілька років я перебуваю у самостійному плаванні – знімаю рекламу та інші разові проекти.

То виходить, що в Росії є робота для режисерів, а в нас немає?

До кризи у російському кіно було чимало роботи. Зараз, звісно, поменшало. Щодо України, то наші режисери роками можуть сидіти тут без роботи. Але я все рівно періодично повертаюся на батьківщину. І в жодному разі не збираюся змінювати громадянство.

На якому ґрунті у вас виник конфлікт виник з головою Держслужби кінематографії Ганною Чміль?

В Україні, так само як і в Росії, кінематограф фінансується за державний кошт. А всі рішення щодо виділення грошей на той чи інший фільм у нашій країні вже багато років приймає одноосібно Ганна Чміль. Як тільки мене прийняли у Спілку кінематографістів, я одразу ж заявив на одному з її засідань, що пані Чміль конче потрібно піти у відставку, оскільки її діяльність вже давно не відповідає вимогам часу. Звісно, вона не пішла… Натомість я швидко зрозумів, що мені важко буде знайти роботу в Україні.

Ваша короткометражна стрічка «Діагноз» брала участь у цьогорічному конкурсі на «Берлінале», але нічого не отримала. Це не стало для вас поразкою?

Зовсім ні! Її включили до офіційної програми цьогорічного Берлінського фестивалю, що досить показово. Адже з 6000 фільмів, представлених на конкурс, було відібрано лише 18 ігрових стрічок та 11 короткометражок з усього світу, серед яких опинився і «Діагноз».

Кадр із фіьлму "Діагноз"

За який кошт ви зняли цю стрічку?

Частково за власний... Мій батько (письменник Михайло Слабошпицький – прим.ZaUA.org) також допоміг мені коштами. Але без підтримки фармацевтичної компанії «Дарниця» і фонду «Ліга українських меценатів» я навряд чи зняв би це маленьке кіно, бюджет якого склав 30 тисяч доларів. Це незалежний фільм незалежного режисера, яким я зараз є. І попри те, що він не отримав призу на «Берлінале-2009» вже той факт, що він там засвітився – дуже велика честь для мене.

Ви розглядаєте можливість повернутися до України, щоб знімати кіно?

Всі мої фільми (2 – прим. ред.) зняті тут. Звичайно, я хотів би працювати більше на батьківщині, якби була така можливість. Хоча нині можна сісти в літак й вирушити до тієї країни, в якій тобі хочеться робити кіно. Приміром, я маю знайомого режисера, який знімає фільми у Шрі-Ланці. А ще можна робити кіно спільно з іншими країнами… Та я хотів би наголосити, що мій «Діагноз» - суто українська історія, знята українською мовою, за українські кошти і в якій зіграли наші актори.

В чому проблема сучасного українського кіно?

Це не проблема, а швидше біда. Адже вітчизняні фільми вже багато років не прориваються на великі міжнародні фестивалі. Такий тотальний неуспіх я можу тільки пояснити тотальним невіглаством. Тому що лікарів, приміром, навчають шість років тому як влаштований організм людини… Нічого не виникає з нічого! Наші режисери погано знають історію кіно, вони зовсім не занурюються в його принципи. От їм подобаються фільми Квентіна Тарантіно, але вони ж не знають, що перед тим як зробити їх він передивився чималу кількість інших фільмів. І у кожній його картині свідомо розміщена певна кількість кіноцитат. Треба достеменно знати той предмет, яким ти займаєшся.

В основі вашого дебютного фільму «Жах» покладено історію про нице зґвалтування й вбивство дівчини, а в «Діагнозі» - про вбивство ВІЛ-інфікованої дитини… Чому ви весь час такі темні теми обираєте?

Це не я їх обираю, а вони мене. В цьому контексті не можу не згадати відомий старий анекдот, коли з «совку» до В’єтнаму відправляли гуманітарну допомогу. Прийшла, приміром, партія швейних машинок у розібраному вигляді – в’єтнамці зібрали її, але замість машинок в них чомусь вийшли автомати Калашникова… Отак і у мене! Я знімаю про те, що відчуваю. Якісь болісні моменти чіпляють мене… і потім чомусь виходить «темне», як ви кажете, кіно.

Слабошпицький не обирає чорні теми, це чорні теми обирають його

Після перегляду ваших стрічок виникає враження, що ти дивишся екранізовану кримінальну хроніку.

Коли «Жах» демонстрували на фестивалі британському місті Кембриджі, то одна газета написала, що це, мабуть, найстрашніший фільм цього заходу. І в тій рецензії так і було сказано, що це схоже на екранізацію кримінальної хроніки. А от стосовно «Діагнозу» я чув чимало відгуків відносно теми, але ніхто не звернув увагу на те як саме зняте це кіно.

І як же?

В дусі нового реалістичного європейського кіно. Тобто, мова йде про відсторонену і холоднокровну манеру подачі матеріалу, щоб у глядача виникало відчуття документальності, а відтак і співпереживання.

Риторичне запитання - для кого або для чого молоді режисери знімають короткометражне кіно? Адже вітчизняний глядач, за великим рахунком, його не бачить… Хоча у Європі ситуація інакша – існують численні фестивалі та кінозали, де можна побачити ці проби пера.

Ви праві – у розвинених країнах ситуація інакша, бо там молодим кінематографістам допомагають стати на ноги. А взагалі короткометражні фільми – неокупні. Між іншим, європейські телеканали часто купують стрічки молодих кіношників або вкладаються в них фінансово.

Це могла би робити, приміром, і Національна телекомпанія України - «відстьогувати» 10% свого бюджету на так звані проби пера, щоб показувати потім їх у своєму ефірі. Звісно, це не принесе їй дохід, але почекайте – не все ж міряти комерційною лінійкою - треба ж комусь дбати про нові покоління митців. Сьогодні вони знімають нікому не потрібне й візуально малопривабливе кіно, але таким чином «набивають руку» і проявляють себе. Інакше великі кінобоси не нададуть їм можливість зняти щось більше –потрібно наочне підтвердження режисерського потенціалу.

Що ж стосується моїх фільмів, то один з них – «Жах» - вже побував на 27 світових фестивалях… Таким результатом не можуть пишатися навіть деякі повнометражні стрічки. А після показу на «Берлінале» «Діагнозу» я отримав чимало цікавих пропозицій щодо співпраці.

Ваші стрічки мають хоча б якийсь комерційний зиск?.. Все ж таки, така кількість фестивалів!

Фестивалі не «відбивають» фільми. Ніхто нікому не платить жодних грошей на фестивалях, які б вони не були. Так, мені можуть оплатити дорогу та проживання, але не більше. Крім того, що стосується моєї дебютної стрічки «Жах», то я не маю жодних прав на неї – вони лежать у тому ж таки Мінкульті.

Ви внутрішньо вже готові до великого кіно?

Та я вже років п’ятнадцять до нього готовий… Періодично щось починаю робити в цьому напрямку, але щось не складається. Мені немає чого боятися, оскільки за плечима вагомий досвід кіновиробництва. У Пітері я здобув чимало практичних навичок й розумію всі механізми кінопроцесу.

Санкт-Петербург якось вплинув на ваш світогляд?

Очевидно, що так... Навіть не можу остаточно сформулювати чим саме, але знаю точно, що вплинув. Як казав Ленін: «битіє опредєляєт сознаніє».

У рубриці "Відео" можна подивитися кілька хвилин розмови з Мирославом Слабошпицьким

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!