Патріарх Кирило шокував православних богословів

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 69476 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 14/08/2009Дата публікації

Вперше за новітню історію незалежності Кирило презентував цілісну ідеологію, яка обґрунтовує необхідність глибокої інтеграції з Росією. Також Кирило намагався нейтралізувати проукраїнське крило в УПЦ МП

АВТОР: Остап CАВИЦЬКИЙ, експерт Агентства стратегічних досліджень

Візит Патріарха Кирила завершився більше тижня тому, завершилися пікети противників і радісні паломництва прихильників, усі зацікавлені церковні діячі виступили із відповідними заявами. Пристрасті одним словом вляглися. Саме час тверезо проаналізувати, які ж наслідки для нас матиме ця непересічна подія.

Московські геополітичні директиви під прикриттям віри

Критикуючи сучасні суспільні негаразди, зокрема, ідеологію споживацтва, Патріарх РПЦ представляє думку, що це та інші біди є наслідками ліберальних цінностей, які поширені в Європі. Тобто вони нам привнесені, і нам по природі не характерні. На противагу їм він запропонував православні цінності, зберігачем якої є т.зв. східнослов’янська цивілізація, якої основою є спільна „давньоруська купіль” Білорусії, Росії та України.

Політиці Путіна вірні! Ілюстрація з блога Сергія Манту

Не варто зупинятися над походженням та науковою достовірністю цієї ідеї, бо важко переконати в чомусь її прихильників, які не здатні критично оцінювати історію. Проте ця ідеологія творить певну завісу між Європами західною, вільною і „ліберальною”, і східною, деспотичною і „православною”, суть якої полягає у створенні для мешканців сходу ілюзії ворога на заході. До західної, таким чином, потрапляють навіть такі православні країни як Румунія, Болгарія і Греція.

Втіленням цієї завіси є фанатичні виступи проти Євросоюзу, НАТО і будь-яких зближень із Заходом. На українському політичному рівні це мало би означати єдиний російський вектор міжнародної політики. Звичайно, в устах Патріарха це звучало як необхідність збереження духовної єдності трьох народів: українців, білорусів, росіян. Іноді він їх називав одним народом.

І саме ця геополітика замість душпастирської проповіді викликала чи не найбільший і закономірний гнів українських експертів. Відомий український релігієзнавець Віктор Єленський вказує, що Патріарх Кирил під час проповідей в Україні „замінив християнство геополітикою і далеко не завжди цю підміну можна легко розрізнити «з голосу»”. Філософ і релігійний публіцист Юрій Чорноморець, який сам є вірним УПЦ МП і пов’язаний з мас-медіа цієї Церкви, в інтерв’ю РІСУ охарактеризував цю цивілізаційну ідею як спробу збудувати стіну між Східною Європою і рештою континенту, яка мала би захищати, за словами Патріарха Кирила, православних українців, білорусів та росіян від ідеології споживацтва, поширеної на Заході.

Таким чином, Патріарх намагається фактично зазомбувати свою паству на сприйняття заходу як виключно ворожого середовища, мобілізувати народ для активного спротиву західним цінностям, у т.ч. правам людини. Тут доречно пригадати проект Постанови Верховної ради України "Щодо схвалення Декларації Верховної Ради України про гідність, свободу і права людини", яку нещодавно вніс регіонал Вадим Колесніченко і в якій можна прочитати такий шедевр: «... Права людини не можуть бути вищими за цінності духовного світу...», - аятола Хомейні б плакав від щастя.

В розвиток теми колективних цінностей Патріарх хоч і критикував радянський атеїзм, але з певною ностальгією згадував за СРСР, де „всі ми були і нам було добре”. Таким чином, як зазначають експерти, йдеться про ревізію православного вчення, яку не може побачити загал вірних, але добре розуміють люди з богословською освітою.

Здобутки УПЦ МП можуть бути знищені

Але в УПЦ МП помітили і були від цього не в захваті. За останні два-три роки в УПЦ МП намітилися серйозні зміни, які мають зробити УПЦ українською не лише за назвою. В оточенні Митрополита Володимира, Предстоятеля УПЦ МП, появилися молоді та активні священнослужителі, які почали поступово надавати цій Церкві українське обличчя.

Таким чином, вони ніби відповіли на закид конкурентів, що УПЦ МПє лише українською за назвою. Це відбувається на рівні перекладів українською богослужбових текстів, підтримкою президентських ініціатив збереження історичної пам’яті тощо. Знаковим було осудження Синодом УПЦ МП т.зв. „політичного православ’я”, яке в Україні представляють кілька прицерковних громадських організацій, які користуються підтримкою певних владик УПЦ МП, зокрема, митрополита Одеського Агафангела.

Це рішення було важким і доволі небезпечним для керівництва УПЦ МП, оскільки цей напрямок підтримується Москвою, а одного з його лідерів перед цим синодальним рішенням нагородив тоді ще митрополит Кирил (Гундяєв). І зараз представники „політичного православ’я” під час візиту намагалися відігравати роль громадських лідерів, керуючими відомими скандуваннями хто чий патріарх.

Треба зауважити, що всі ці самостійницькі, проукраїнські рішення або ініціативи не давалися УПЦ МП легко. Навіть найменші з них викликали спротив і критику. Так Митрополиту Володимиру діставалося за підтримку звернення членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій щодо засуду сепаратизму в Україні, тобто зрозуміло, що йшлося про засуд проросійських провокацій. А який бруд та прокляття лилися на владику Софронія за автокефалістські виступи.

Нині ж склалася ситуація, що багато цих досягнень зараз опинилися під питанням – чи вони потрібні, чи вони схвалені Москвою, якщо вони мають за мету плекати українськість УПЦ МП, українську православну ідентичність, культуру, які заходять у суперечність з патріаршою цивілізаційною ідеєю.

Як і те, що робити з тими особами, яких нагородив Патріарх Кирил, які виступають від імені УПЦ МП, але які є переконаними українофобами і тим самим дискредитують УПЦ МП, яка, в свою чергу, від них робила спроби відцуратися? Дійсно склалася ситуація, яка потребує перегляду свого бачення подальшого розвитку цієї Церкви.

Перед УПЦ МП залишається ще проблема збереження цілісності і свого особливого статусу. Ще перед виборами патріарха звучали заклики обмежити нинішній статус УПЦ, який є, на думку авторів закликів, надто самостійницьким. Такі думки звучать якраз від представників „політичного православ’я”, чільних діячів південно-східних єпархій, тих, хто давно хоче мати контроль над цілою УПЦ МП.

Хто замінить Митрополита Володимира

Під час візиту аналітики намагалися відстежити, хто з чільних владик УПЦ МП отримає підтримку на майбутнє предстоятельство. Згадувався й митрополит Іполит з Донецька, який дуже вірноповіддано вітав Патріарха і який давно вже не проти разом з іншими „донецькими” взяти під контроль Київ.

Оточення Митрополита УПЦ МП Сабодана вважається проукраїнським, але наступника він собі не підготував

Та й згаданий владика Агафангел не раз згадується як можливий майбутній предстоятель, не дивлячись на свою одіозну, відверту антиукраїнську спрямованість.

Проте, на жаль, аналітики фактично не згадують, хто з проукраїнських владик міг би очолити УПЦ.

Для самих же прихильників цієї позиції найоптимальнішим залишається варіант якнайдовшого перебування на цьому престолі Митрополита Володимира, дуже шанованого у православному світі, якого авторитет не дозволить розкраяти УПЦ чи знову її звести до рівня екзархату.

В той же час, для прихильників проукраїнської лінії в УПЦ МП зараз буде важко відмовитися від неї, оскільки вона має підтримку і серед частини клиру та пастви, і серед політиків чи навіть у мас-медіа.

Дотримання цієї лінії дасть шанс для пошуку спокійних і врівноважених форм дискусії заради порозуміння з однодумцями з інших Церков, насамперед УПЦ КП і УАПЦ, а також УГКЦ, про що вже багато говориться. Це буде також час випробування для політиків, які замість пустослівних закликів можуть надати підтримку цим діям. Оскільки складалася досі ситуація, що політичні партії швидше готові були підтримати той чи інший псевдоправославний радикальний популізм (можливо сам популізм політикам ближчий за духом і формою), ніж реальні кроки, часто непомітні, але дуже важливі.

І після періоду осмислення результатів візиту варто очікувати певних кроків з боку керівництва УПЦ МП, з яких можна вже буде робити висновки: чи відбився візит на директорії розвитку УПЦ МП, а якщо відбився, то як саме. Тому очікуючі погляди багатьох в УПЦ МП і поза нею спрямовані на Митрополита Володимира та його оточення.

А ще варто дивитися в сторону Константинопольського Патріархату. Бо хоча нещодавно Патріарх Кирил заручився підтримкою Константинополя, все ж за нинішніх обставин духовного і політичного тиску Кремля погляди багатьох вірних, а навіть священиків УПЦ МП, а також УПЦ КП і УАПЦ, можуть бути зверненні саме сюди, як шанс бути в українській за духом, але канонічній Церкві.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!