Корпоративна вуаль. У транснаціональних корпораціях керівники ні за що не відповідають.

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 56253 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 08/10/2012Дата публікації

Уже не секрет, що найбільші компанії-монополісти в Україні належать російським бізнес-структурам. Управління такими компаніями здійснюється на азіатський манер: централізація влади в руках ставленика власника і терор підлеглих як метод управління. Відтак, - новий керівник – новий звичай, нові фаворити, інтриги і боротьба. Щодо західних компаній в Україні, - так звана «західна корпоративна культура» як запорука етичного ведення бізнесу і ставлення до персоналу є лише міфом за виключенням «офіційної зарплатні», без конвертів.

Корпоративну корупцію досліджував: Павло Контрактович

В багатьох не-російського походження транснаціональних корпораціях при поділі структури на кластери Україну наряду з Білоруссю, Казахстаном, Азербайджаном, підпорядковують Східно-Азійському бізнес-кластеру, тобто Росії.

Великий західний бізнес, що так чи інакше володіє монополіями на світовому ринку і прийшов в Україну в пошуку ринку збуту своїх товарів або дешевих виробничих потужностей, несе ті ж негативні риси радянської доби: бюрократію, управління персоналом hr-маніпуляціями, імітацію зворотного зв'язку або ж цілковиту заміну їх маркетинговими хитрощами і піаром, плановість і підкручування показників. Зарплати керівника можуть перевищувати зарплату підлеглого в кільканадцять разів, тож на цьому тлі запевнення про «демократичність» менеджменту є лицемірством.

Постер канадського документального фільму, котрий критикує сучасні корпорації

Особливістю управління корпораціями на Заході, а відтак і щодо філій в Україні, є розмивання відповідальності заміна персональної відповідальності власників і менеджменту на корпоративну, так звану corporate veil - дослівно- корпоративну вуаль, а значить – ніхто з директорів персонально не відповідає ні за що.

Скандали в бізнесі упосліджені величезними штрафами, які здатні розорити найбільші корпорації. Тобто, як мінімум – загроза репутаційного ризику і втрати довіри споживача, як максимум – втрата бізнесу, і це найбільше турбує топ-менеджерів. Проте, ця відповідальність виражається у штрафах, які заплатять компанії з прибутку, а не в персональній відповідальності керівників.

Прикладів дії corporate veil на користь керівників компаній в корупційних скандалах багато, один з нещодавніх - американська фармацевтична компанія Phizer була звинувачена в заохоченні лікарів шляхом надання подарунків і безкоштовних путівок на спа- та екзотичні курорти за стимулювання виписування певного препарата пацієнтам за ширшим спектром симптомів і захворювань, аніж міститься в реєстраційному досьє.

Громадськість обурювалась тим, що менеджери не були притягнуті до відповідальності. На сайтах медіаресурсів, які оприлюднили новину, читачі писали "доки хтось з менеджерів компаній не сяде за ґрати за подібні злочини, таке буде тривати, і корупцію в бізнесі не подолати".

Авжеж, для цього потрібно змінювати законодавство і позбавляти управляючих компаніями захисту за допомогою corporate veil - що б не трапилось, відповідає компанія, управлінець ризикує тільки посадою.

Коли внаслідок аудиту 2008 року частину вищого менеджменту українського офісу відомої транснаціональної мережі ресторанів швидкого харчування звільнили, ніхто не був притягнений до відповідальності, хоча українське законодавство передбачає персональну відповідальність в економічній сфері.

Про цей випадок нічого не писали в пресі, головним чином за відсутності в Україні бізнес-журналістики, але подібних випадків в різних компаніях багато, особливо в торговому сегменті. Протягом шести останніх років багато іноземних рітейл-мереж або цілком провалили свої старт-апи в Україні, або побудова мережі затягнулась на роки. Жоден іноземний бізнес не зацікавлений в розголосі негативної інформації про себе, репутаційні ризики оцінюють як найістотніші.

Відповідальність вдома, вседозволеність за кордоном

Акт проти корупційній практики закордоном США (Foreign Corrupt Practices Act) визначає відповідальність компаній-засновників в США за корупційні дії, вчинені філіями чи представництвами на території інших юрисдикцій. Британський закон протидії хабарництву і відмиванню коштів (Anti-bribery Act 2010) із змінами 2011 року розширив поняття і відповідальність за корупцію, встановлену кримінальним кодексом 1998 року, й індивідуальну відповідальність аж до ув’язнення строком до 10 років.

Проте на практиці обидва закони більше опікуються відмиванням коштів та захистом власної суспільно-економічної системи. Вирішення питань належної бізнес-практики в країнах третього світу не є головною метою цих законів, так само як і відповідальність директорів за шахрайство перед власниками компаній.

Оскільки власність (володіння акціями) великих транснаціональних корпорацій – питання настільки ж об’ємне і розмите, як і відповідальність, в системах величезних бізнес-структур можливо все, від елементарної непрофесійності до цілих дивізіонів, функції яких нечіткі або незбагненні.

Проте так звані «гарячі лінії» для повідомлень є практично в усіх компаніях і головним чином покликані перевіривши інформацію, і уникнути більшого розголосу. Політика «повідомлень» (whistle-blowing) на Заході заохочується. Працівників зобов’язують повідомляти про конфлікти інтересів або некоректні дії колег.

З точки зору суспільної шкоди, корупція становить найбільшу загрозу, наче іржа, роз’їдаючи механізми взаємодії в суспільстві, і не тільки в бізнесі. І це чудово розуміють в країнах Європи та США, і суворі покарання за такі злочини надзвичайно повчальні для інших.

В розмежуванні цілком легального принципу лобіювання бізнес-інтересів і переслідуваного корупційного злочину основну роль грає прозорість та винагорода. Якщо конгресмен лобіює інтереси тютюнових компаній, в цьому немає нічого незаконного, доки він не отримує від того матеріального зиску.

Посада «для галочки».

Після найгучнішого скандалу 2001 року з прихованим банкрутством Американської компанії Енрон, внаслідок якого також припинила своє існування міжнародна аудиторська фірма Артур Андерсен, інші компанії намагаються уникнути подібного, запроваджуючи групи різноманітних внутрішніх аудиторів, контролерів і комплаєнс-менеджерів.

Нині чи не в кожному офісі іноземної компанії в Україні є посада внутрішнього аудитора, а на додачу - комплаєнс менеджера, але уявлення, що входить в обов’язки такого працівника різняться від компанії до компанії. Недовга практика роботи compliance в Україні заводиться в глухий кут, чому служать наступні фактори:

1. Часто функцію compliance покладають на юриста або фінансового контролера. В цьому уже закладено конфлікт інтересів, оскільки в силу підпорядкування президенту компанії комплаєнс-менеджер не може залишатись незалежним і вільно здійснювати контроль, там де це потрібно, а не там, де «вкажуть». Ніхто не хоче втрачати роботу і йти на конфлікт з безпосереднім керівником в компанії.

2. Недостатній досвід і освіта комплаєнс-менеджерів, відсутність чітких базових обов’язків і повноважень. Нерідко керівники компаній навмисно пропонують цю роботу найменш фаховим і досвідченим кадрам або встановлюють сміховинно малу винагороду для того, аби номінально функція комплаєнс була, але результату від її роботи, який міг би обмежити свободу рішень керівництва, не було.

3. Якщо історично трапиться так, що робота комплаєнс буде доручена більш-менш обізнаному фахівцю, йому запропонують гарний компенсаційний пакет аби не пхав носа куди не слід, або при незговірливості будуть навпаки, жалітися на «недостатню увагу до проблем». В принципі, такої людини позбутися неважко, паче з величезним досвідом офісних інтриг, без яких в Україні не діє жодна компанія. Більшість проблем є системними, тому притаманні різним компаніям.

4. Функція комлайєнс в компанії керується централізовано з головного офісу, і головним чином створена для внутрішнього контролю і запобігання виходу інформації назовні, а не з метою подолання корупції в бізнесі. Тому важко знайти баланс між «пасивністю» чи «надмірною активністю» в цій роботі, догоджаючи і керівнику функції в хед-офісі, і локальному директору. В надто активному комплаєнс-менеджері не зацікавлений ніхто.

В прагненні вивести бізнес із тіні і подолати монополії, рейдерство і корупцію, не варто орієнтуватись на допомогу іноземних компаній з їх подвійними стандартами, бюрократією і зацікавленістю тільки в тому аби «виглядати білими і пухнастими».

Їх активна експансія до країн колишнього Радянського Союзу планомірно зумовлена можливістю швидко заробити статки, поки національне законодавство не залагодить свої прогалини. Тож на практиці, вони навпаки, зацікавлені в преференціях для свого бізнесу на ринках країн третього світу, де не завжди законно лобіюють свої інтереси в їх корумпованих урядах, аби контролювати конкуренцію.

Попри твердження про недосконалість антикорупційного законодавства України, головною проблемою є механізм застосування закону, а не сам закон. Антикорупційний закон України від року його прийняття (1995) піддавали стільком змінам, що врешті він перетворився на протиріччя самому собі. Спроба написати і ухвалити новий закон «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року, який до речі, в категоріях особистої відповідальності є доволі суворим, також не призвела до його ефективного застосування – корупція всеохопна, коли система застосування закону є вибірковою. Не варто чекати, що цим не скористаються іноземні підприємці.

Українське ноу-хау

Цікаве і напрочуд ефективне вирішення щодо функції комплаєнс демонструють бізнес-структури, належні до вищих політичних кіл України, де на кожне керуюче підприємство або холдинг ставиться «смотрящій» Ця людина слідкує за тим, аби грошові потоки і відкати йшли нагору, куди потрібно і не надто «прилипали до рук» менеджменту. Керівникам підрозділів і підприємств дається «план» по збору коштів окрім легально отриманого прибутку. Решту вони залишають собі. Все чесно, без подвійних стандартів, але на користь піраміди влади, а не працівника чи споживача.

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Так, це невід'ємна риса ієрархічних систем.
У себе в країні в більшосьі випадків вони роблять кожну бізнес-одиницю самостійним суб'єктом ринку. І проста оцінка їх топ-менеджерів по прибутковості, виконанню внутрішних графіків. А закордоном, холдінг, кластер, дівізіон та т.ін.
А відносно корупції - було б дивно, якщо б іноземні фірми працювали в Україні не так, як тут треба. Не корумпуючи керівництво, вони б нічого не змогли б зробити, бо своїх чиновників і депутатів в них немає.