Чому до влади завжди приходять покидьки? Пояснення на прикладі земельної "реформи".

Оцінка статті на цей момент: +7/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 51293 Перегляди
  • 2 Коментарі
  • 03/10/2012Дата публікації

Легальний власник землі – бідний пенсіонер. Тому місцеві бюджети не мають єдиного можливого джерела доходу. Банки не кредитують село, бо закласти землю під кредит не можна. Новий закон залишає територіальну громаду без головного джерела доходів, віддаючи їх державі. А громада буде і далі отримувати кошти із столиці, якщо домовиться, і під пильним контролем витрачати.

Автор: Владимир, учасник спільноти ТЕКСТІВ

Закон не наводить порядок у питанні передачі земель у власність чи користування, бо надає право це робити і сільськім радам, і районним чи обласним адміністраціям, і Держкомзему.

Перед тим, як почати аналіз земельних реформ зроблю ремарку. Важко не погодитися з аналогією російського політолога , що працює у Англії, Пастухова у якій він порівнює хворе суспільство з аутоінтоксикацією організму. Коли звичний процес життєдіяльності порушено, то організм отруюється не сторонньою отрутою, а власною. Так само країна, в якій життя організовано не правильно, піддається самоокупації. Не іноземці, а власні кримінальні елементи, асоціальні типи, не здатні до корисної праці, а тільки на відбирання та перерозподіл, підіймаються з самого дна на гору, займають керівні посади, експлуатують трудящий люд, запроваджують свої кримінальні порядки.

Для змін у суспільстві треба виправити алгоритми за якими живе суспільство, бо інакше на вільні місця у владі з дна піднімаються кримінальні елементи і «маємо те, що маємо»: люди при владі змінюються, а життя - ні. Якщо ж до влади пробивається нормальна людина, вона за таких обставин не може виконувати свою роботу повноцінно, виглядає незграбно та відходить під глузування публіки. Або стає кримінальником, як і його «колеги».

Більшість наших громадських обговорень зводиться до того, як скинути кримінальну владу та хто на це найкраще спроможний, як провести люстрацію, хто зрадник чи чийсь агент. І мало кого цікавить, який має бути порядок, щоб асоціальні елементи не піднімались нагору, а зацікавлені професіонали могли виконувати свої обов’язки.

Земельні відносини – гарний приклад. Їх невпорядкованість не тільки породжує корупцію та неефективність в цій сфері, але й спотворює інші.

Візьмемо український приклад – функціонування ринку землі і спроби його реформувати.

Земля у цифрах

42776,9 т.га – загальна площа сільськогосподарських земель станом на початок 2012 року З них рілля 32498,5 т.га (53.8% території України)

У 2001 році пройшла земельна реформа. Сільське населення отримало пай - по 3-5га землі колишніх колгоспів та радгоспів. 6,91 млн. громадян набули право на земельний пай. Із них 6,81 млн осіб отримали сертифікати. Натепер 6,58 млн. громадянам оформлено державні акти на право власності на земельну ділянку.

Більш ніж 2/3 власників паїв здали їх в оренду. Всього в оренді перебуває 17.3 млн.га землі.

На землях колгоспів подекуди працюють фермери. Але здебільшого селяни віддавали паї колишньому колгоспу чи тому на кого вкаже голова сільради. Ці господарства розміром 1-3 т.га і до сьогодні займають десь 6 млн.га сільськогосподарської землі, але їх все частіше скуповують агрохолдинги. Ці холдинги мають більше 10 тис. га кожний. За оцінками на кінець 2010 року вони мали до 10 млн.га землі (мабуть, сьогодні ще більше).

У державній власності залишається сільськогосподарських земель запасу та резерву - 6,1 млн. га, з них ріллі -2,8 млн. гектарів. Від умерлої спадщини 1,8 млн. га сільськогосподарських земель, невитребуваних паїв 1,4 млн. га.

Селяни, що здають землю в аренду, отримують на кінець року невелику оплату. Так, у 2011 року оплата склала 350.8гр/га. Тобто за пай селянин отримує 1500-1600гр, але часто – в натуральній формі. Продати зерно за ринковими цінами для сільського пенсіонера чи мешканця міста неможливо (треба везти на елеватор, шукати кращі умови), тому на місці продають дешевше і навіть таку суму не отримують.

Недореформа

Кучмівська реформа 2000 року зробила добру річ. Вона легалізувала ринок на селі.

До 2000 року аграрне виробництво впало до нижньої точки. З 2001 воно стало підніматися і на сьогодні більшість аграрних галузей вже перевершили рівень 1990 року. Але Кучма не завершив своїх починань і аграрні відносини залишилися незбалансованими, викривленими.

Адже земля не отримала господаря, власника. Більшість власників паїв – сільські пенсіонери чи мешканці міст, що отримали землю у спадщину, не можуть виконувати функції власника. Землею фактично продовжують розпоряджатись сільська влада та призначені нею орендарі.

Низька орендна плата, незацікавленість орендарів в підтримці якості землі, обтяжливі регуляторні процедури призвели до зниження конкуренції та гіпертрофованого розвитку великих агрохолдингів.

Середні підприємства – колишні колгоспи – не могли з ними конкурувати, бо вели справу за старими радянськими технологіями. В результаті холдинги продовжують їх скуповувати.

Завдяки роздержавленню землі врожайність виросла у рази і перевищила радянські показники. Проте уряд під виглядом реформ намагається вернутися до радянської практики

Фермери не могли конкурувати з холдингами, бо не мають доступу до кредитів, їх тисне державне регулювання, відсутність інфраструктури, невміння кооперуватись. На відміну від холдингів, фермери не можуть купити закордоном новітні технології, консультації фахівців, насіння, техніку. Їм нереально скористатися програмами допомоги від Уряду, бо часто треба заповнити безліч документів, їхати до Києва, домовлятися та пробивати.

Приватні земля – основа самоврядування

Земля мала б бути потужним джерелом місцевих бюджетів. Але реально більшість селян платить фіксований податок у 36гр/га (0.15% від середньої нормативної грошової оцінки одного га ріллі по Україні - 24 тис. грн).

Це відбувається саме тому, що легальний власник землі – бідний пенсіонер, що отримує мізерну орендну плату. Місцеві бюджети залишились без єдиного можливого для них джерела доходу.

Банки не кредитують село, а тільки пов’язані з ними самими господарства, або великі холдинги, бо з інших з великою вірогідністю нічого не отримаєш. Закласти землю під кредит не можна.

Біля 10 млн.га землі у власності держави легально не використовується.

Як бачимо, багато що невірно влаштовано. Як повинно бути? Це очевидно:

- Власник землі повинен бути здатним виконувати функції власника.

- Вартість та ставка оренди землі мають бути ринковими.

- Заходи регулювання та допомоги мають бути спрощені і не давати переваг великим підприємствам.

- Селянину потрібен доступ до кредитів.

- Треба зробити реальний податок на землю, який би давав ресурс сільським радам. Чиновник має допомагати селянину, а не командувати ними.

Тобто потрібне продовження реформ. Але відбувається зворотне, що скоріше можна назвати контрреформою.

Відміна мораторію на куплю-продаж землі сільськогосподарського призначення мала б вирішити ці проблеми. Насправді, проект закону про ринок землі і інші аналогічні законопроекти направлені на закріплення землі "під" чиновником.

Суперечка лише про те, які саме чиновники та яким чином будуть цією землею розпоряджатися. Перша версія закону про ринок землі робила процедуру продажу-купівлі землі майже нереальною.

Для продажу сільський дядько чи міський мешканець повинні були дати оголошення в газету, де вказати ціну продажу. Першочергове право купівлі мала Держава у особі Держземагенства.

У другій версії, яку прийняли у 1-му читанні 09.12.2011р. першочергове право держави прибрали, але все інше ще погіршили:

- фермерські господарства вилучили із переліку тих, хто може володіти землею !!!!!!!!!!!!!!!! (це може виглядати, як преференція агрохолдингам, і як політичне рішення спрямоване проти створення сільського середнього класу,);

- повернулась вимога про пред’явлення декларації про джерело грошей на покупку;

- максимальний розмір землі у власності однієї людини зменшили до 100га незалежно від регіону;

- додатково визначено, що 1 орендар зможе орендувати не більше 5% земель району та не більше 6000га одного району;

- ринок земель запрацює з 1.1.2013р (а не 2012, як планувалось раніше);

- ціна продажу землі державою – не нижче нормативної оцінки;

- залишилася вимога до продавця давати оголошення в газеті про намір продати та умови;

- кредити під заставу землі зможе видавати виключно державний земельний банк, який має бути створений.

Фактично функції розпорядника державних земель від держагентства перейдуть до банку.

Прийнятий у 1-му читанні закон лежить без руху у ВР. Але деякі його положення приймаються у складі інших законів. Так, 06.09.2012р. був прийнятий закон, який унормовує розмежування державних земель між Державою та територіальними громадами.

Процедура розмежування, згідно з прийнятим законом, виконується без проведення землевпорядних робіт. Вся земля у межах міста чи села оголошується належною громаді, за межами – державі у особі центрального органа виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Держкомзему).

Це рішення насправді залишає територіальну громаду без головного джерела доходів, віддаючи їх державі. А громада буде і далі отримувати кошти із столиці, якщо домовиться, і під пильним контролем витрачати. Закон не наводить порядок у питанні передачі земель у власність чи користування, бо надає право це робити і сільськім радам, і районним чи обласним адміністраціям, і Держкомзему.

Іншим своїм положенням закон дозволяє Кабінету Міністрів передавати землю сільськогосподарського призначення Земельному банку. На початку вересня у 1-му читанні був прийнятий і інший закон, що забороняє юридичним особам мати у власності сільськогосподарську землю – якщо вони її отримали у спадщину, вони мають її продати на протязі року.

Тобто окремі положення застиглого в 1-му читанні закону про ринок землі приймають іншими законами. Розглянемо докладніше новації цих законів та шкоду від них.

Неправильний алгоритм

Перерозподіл грошей від місцевої влади до столиці – не суто технічне питання. Це - частина неправильних суспільних процесів, що виносить на гору гірших.

Як це працює?

Основні джерела місцевого самоврядування це податок на фізосіб та від власності (землі). За фізосіб платить «податковий агент», тобто підприємство. Якщо сільська людина працює у місті, податок йде у міській бюджет. Якщо мешканець міста чи села працює на філії київської фірми, податок йде у бюджет Києва. На місцях гроші не залишаються. Податки за землю та будови невеликі. Але тепер більша частина земельного податку піде у державний бюджет.

Уявіть, Вас обрали у місцеву владу. Ви прийшли – грошей немає. Гроші на «делеговані повноваження» Ви отримуєте від держави за складними формулами і витрачаєте за нормативами під пильним контролем державних чиновників.

Щоб коефіцієнти у тих формулах були на Вашу користь, треба працювати з Мінфіном. Гроші на розвиток виділяє Кабмін повністю в ручному режимі. Тобто, домовитесь – отримаєте. У Вас є ресурс – віддати тендер, підряд, забезпечити депутатство та т.ін в обмін на виділення грошей (відома мер Слав’яська правду казала, з неї глузували, а вона сина Азарова кандидатом в депутати привела з бюджетними мільйонами).

Ви ще можете здирати гроші з місцевого бізнесу. Хочеш працювати, отримувати дозволи та замовлення? Ремонтуй вулицю, давай робочих, техніку, плати. Якщо вас обрали, а ви так не можете? Навіщо шли у владу? Таких, щоб не здирали з бізнесу, не торгували підрядами та депутатством при існуючий системі не може бути.

Земельний банк. Трохи історії

Першою про Земельний банк заговорила тодішній Прем’єр Тимошенко у 2009 році. На той час цю ідею підтримували її радник Тигипко та голова ВР Яценюк.

Навпаки, голова Ради НБУ Порошенко був проти. Він питав, звідки у пустому бюджеті взяти гроші на статутний капітал такого банку, звідки брати гроші на кредити на неринкових умовах. Вступаючи на посаду Прем’єра 11.03.2010 року проти Земельного банку висловився і Азаров.

Цю ідею згадали при підготовці закону про ринок землі. «Професіонали» знайшли, як обійти проблеми у його створенні. До Статутного фонду збираються передати майже 10 млн.га землі, що належить державі.

Але ж кредити треба видавати грошима. У бюджеті на 2012 року. закладені 120 млн. грн. державних грошей на формування статутного фонду банка. Це – мінімальна сума фонду для банків України. Пам'ятаємо, що потреба села у кредитних ресурсах – приблизно 30 млрд. грн. Це на поточні роботи, окрім капітальних вкладень. 120 млн.грн. не зіставні з реальними потребами агросектору.

Інша проблема – закон про банки забороняє мати у статутному капіталі банків щось окрім грошей. Банкам також забороняється інша діяльність, окрім фінансових операцій. Але це нічого. Закони – вони від Верховної Ради. Рада схотіла – прийняла, схотіла – відмінила.

18.09.2012 року ВР відразу у цілому прийняла зміни у закон про банки, які дозволяє Державному Земельному банку виконувати операції з земельними ділянками та майновими правами на земельні ділянки, а сам закон про банки відноситься до Державного Земельного банку в частині, що не суперечить нормам спеціального законодавства в сфері земельних відносин.

Закон про банки народився у тяжкі часи гіперінфляції і мав необхідні запобіжники від її повторення. Як бачимо, нашій номенклатурі набридло обтяжувати себе його нормами. Гіперінфляція була давно, а заробляти треба зараз, а під час кризи це складніше.

Земельний банк – новий центр емісії

Земельному банку будуть потрібні гроші на кредитування, ще й на неринкових умовах. Де їх взяти? Один з обговорюваних способів – продати землю на аукціоні. Другий – рефінансуванння НБУ. По іншому – емісія гривні.

Тобто, окрім мільярдів на борги Нафтогазу та бюджету, НБУ буде вимушений малювати ще й мільярди на кредити селу.

Навіщо?

Треба нагадати – у радянські часи колгоспи отримували державні позики, які не повертали. У перші роки Незалежності така практика залишалась, для оплати сівби та збирання ВР виділяла втричі більше грошей, ніж було у обігу, НБУ їх малював, що було однією з головних причин гіперінфляції.

Припинення бюджетного фінансування, залучення банківських кредитів, прихід приватного бізнесу у аграрний сектор дозволило спочатку навести порядок у фінансах, потім і започаткувати підйом виробництва.

Схоже, «битому найметься» - влада хоче повернутись до емісійного фінансування села. Погані наслідки її не лякають.

Цікаво, що, наприклад, віце-прем’єр Тигипко також не розуміє, навіщо той банк. Адже у комерційних банків є гроші, нехай кредитують, треба лише дозволити їм брати землю у заставу. Але саме цього влада й не хоче. Бо це посилить незалежність приватного бізнесу від чиновника, а мета влади зворотна.

І найголовніше – масовий селянин не зможе отримати дешевий кредит під заставу землі, як він не може його отримати сьогодні. Адже намальованих грошей не вистачить на кредити всім охочим. Монополізм банку як завжди призводе до того, що кредит на неринкових умовах отримають ближчі до банку чи здатні до нього дістатися. А державний банк буде розпоряджатись і мільйонами га земель, і мільярдами грошей на свій розсуд.

Що в результаті?

Азаров не обіцяє зняття Мораторію з 1 січня наступного року.

Закон про ринок землі так і не прийнятий. А норми, що обмежують приватних гравців цього ринку приймають в обхід цього закону.

Проблема аграрного ринку була у невпорядкованих відносинах власності, в незбалансованих правах чиновників різних відомств, в обмежених можливостях приватного сектору.

Реформи повинні були вирішити ці проблеми.

Реформи готуються 3-й рік, але їх досі немає.

Але те що проголошено, обіцяє наявні проблеми лише погіршити.

Можливості влади до сваволі збільшуються, для людей легально працювати – зменшуються. Це й є відповідь, чому у владу потрапляють асоціальні елементи, а чесні та кваліфіковані – ні.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +7/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 2

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Чітка та змістовна стаття! спасибі!