Кримські татари втрачають мову, але ісламські настрої радикалізуються. Щоб зберегти ідентичність

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 36476 Перегляди
  • 15 Коментарі
  • 20/09/2012Дата публікації

На тлі втрати частиною кримськотатарського народу своєї мови, Іслам допомагає протидіяти асиміляції. Утім, існує в цьому складному плетиві й ще одна причина початків ісламського відродження в Криму. Основна держава, яка підтримує кримських татар - Туреччина ...

Кримський іслам досліджував: Олесь Кульчинський, журналіст, перекладач, сходознавець

... Причому, взаємодія між турецькими урядовцями й інтелектуалами та Меджлісом обумовлювалася спільністю їхніх республіканських та націоналістичних ідей. З 2002 року традиційне праве, націоналістично-світське крило політичного табору Туреччину потіснила з арени проісламська Партія Справедливості та Розвитку. І кримські татари не могли ігнорувати ці зміни.

Підйом ісламу, що спостерігається впродовж останнього десятиріччя, неминуче докотився й до пострадянських країн. Впевнене лідерство проісламської Партії Справедливості та Розвитку в Туреччині, хвиля «арабської весни» та прихід до влади колишнього члена "Братыв мусульман" Мухамеда Мурсі в Єгипті, відтак розгортання боротьби в Сирії – усі ці подуви свободи та водночас підйому релігійного духу в ісламському світі сколихують не лише його центральні країни, але й докочуються до периферії. Зрештою, Іслам нині у пострадянських країнах ще й набув ролі чинника збереження національної самоідентичності.

Й тут можна навести чимало прикладів: від Татарстану до республік Кавказу, від Казахстану та навіть до решти країн Центральної Азії. Отож, до певної міри аналогічну ситуацію ми починаємо спостерігати і в українському Криму.

Зразок Ісламського декоративного мистецтва кримських татар

Причому, щоб переконатися в цьому, варто безпосередньо поспілкуватися з кримськими татарами, які мешкають на півострові, а не лише покладатися на статистичні дані щодо кількості мечетей, або медресе при них. Власне, й таке спілкування, й детальний аналіз «тексту та контексту» кримських подій засвідчують початок «ісламського ренесансу» на території колишнього Ханату.

Отже, Іслам дедалі набуває особливої ваги на півострові з кількох важливих причин. Передусім варто зробити акцент на тому, що впродовж останніх 20 років втрата кримськими татарами власної культури та насамперед рідної мови досягла певної критичної межі.

Агресивне культурне середовище

Ті покоління кримських татар, що мешкали, або народилися та виростали на засланні в Узбекистані, нині сумно констатують, що такої асиміляції їхній народ не зазнавав навіть з тюркськими, спорідненими етносами в Центральній Азії.

Певна річ, у даному разі йде мова про асиміляцію з російською нацменшиною України. В основному ж причиною такого поступового розчинення давнього народу стають навіть не змішані шлюби, а передусім – забуття рідної мови.

Адже на 245 тис. офіційно зареєстрованих автохтонних мешканців півострова припадає всього 16 шкіл, значна частина яких функціонує в жалюгідних умовах, та й навчається там усього 16 відсотків усіх учнів кримськотатарської національності.

Таким чином, більшість кримськотатарських дітей змушена вивчати рідну мову факультативно, проте велика частина – позбавлена й такої можливості.

На наших очах відбувається черговий лінгвогеноцид, який свого часу спіткав сотні тюркських, угро-фінських, й далекосхідних мов, що потрапили в агресивні лещата російської культури. Кримськотатарська мова вже потрапила в перелік «червоної книги» у списках ООН. Нею перестають спілкуватися в сім’ях та в побуті.

Причому, коли нещодавно меджліс кримськотатарського народу виступив і на захист української мови супроти сумнозвісного закону про регіональні мови, то чинив так, добре усвідомлюючи, що згаданий документ може тільки посилити утиски й кримськотатарської культури та аж ніяк не сприятиме її захисту.

Власне, на такому тлі для багатьох представників тюркського народу порятунком стає саме Іслам. Адже релігія допомагає ідентифікувати себе та відрізняти від решти мешканців Криму. Так само Іслам навіть сприяє кількісному збільшенню численності етносу, якщо вести мову про змішані шлюби.

Скажімо, у разі, якщо росіянки, або українки не навертаються у віру чоловіка-мусульманина, їхні діти все одно стають мусульманами, згідно з шаріатом. Ще чіткіше ця ситуація проявляється і в зворотному випадку, адже, згідно з тим-таки шаріатом, одружуючись на мусульманці, чоловік має й сам навертатися в Іслам. Тому, не в останню чергу й завдяки шлюбному чиннику, кримська умма, хай і частково, але постійно поповнюється новими вірянами.

Потрібно глянути в очі реальності – кримськотатарські чоловіки, зазвичай, не вживають алкоголю, зберігають добру фізичну форму та нерідко тренуються в спортзалах, вони – дбайливі й турботливі щодо жінок і дітей, та працьовиті.

Словом, володіють тими всіма рисами, що й решта традиційних мусульман та загалом – мовою ісламської богословської термінології – «людей писання», тобто всіх тих представників різних релігій, котрі відштовхуються в своїх уявленнях від Старого Завіту.

Тим часом набожні мусульманки кидають виклик ультра-ліберальним тенденціям у суспільстві, намагаючись бути передусім скромними та тихими, незайманими нареченими та відданими чоловіку жінками.

Певна річ, на тлі втрати традиційних цінностей у сучасній Україні такі суспільні позиції не можуть не привертати увагу багатьох людей, які залишаються прихильниками консервативних устоїв.

Натомість російськомовне населення Криму, попри його агресивне декларування християнства, здебільшого демонструє протилежну поведінку.

Власне, щоб це повністю усвідомити варто прогулятися окремими околичними кварталами Сімферополя навіть удень, аби побачити вдосталь п’яної чи наркотично отруєної молоді.

Таким чином на тлі втрати частиною кримськотатарського народу своєї мови, його традиційна релігія починає виступати тим фактором, що допомагає чинити опір асиміляції та нав’язуванню ворожих світоглядних і ментальних форм.

Вплив Туреччини

Утім, існує в цьому складному плетиві й ще одна причина початків ісламського відродження в Криму. Як відомо, традиційно основною державою, яка підтримувала кримських татар з часу їхньої репатріації на батьківщину, була Туреччина.

Причому, взаємодія між турецькими урядовцями, інтелектуалами, культурними діячами й фундаторами та меджлісом як головним представником кримськотатарського народу нерідко обумовлювалася спільністю їхніх політичних поглядів, в основі яких лежали національно-демократичні, республіканські та націоналістичні ідеї.

Між тим, з 2002 року традиційне праве, націоналістично-світське крило політичного табору Туреччину потіснила з арени проісламська Партія Справедливості та Розвитку на чолі з нинішнім прем’єр-міністром цієї країни Реджепом Таїпом Ердоганом.

Як відомо, відтоді, впродовж останнього десятиріччя відродження ісламу набирає неабияких обертів у Туреччині. Відтак і пантюркізм, котрий так чи інак проявляв себе в державному дискурсі Турецької Республіки з початку 20 ст., та, мабуть, найдужчою мірою – впродовж 90-их років, коли її президентом був Сулейман Демірель, змінила ідеологія неоосманізму.

Отож, якщо пантюркізм, одним з основних ідеологів на початку 20 ст. був відомий кримськотатарський інтелектуал Ісмаїл Гаспринський, передбачав зближення всіх тюркських народів на ґрунті спільного етнічного походження та близькості культур і мов, то нееосманізм можна радше вважати ідеологією, яка частково перегукується – мовою сучасної орієнталістської термінології – з панісламізмом, тобто намаганнями об’єднати всіх мусульман в одну умму, незалежно від національного та етнічного походження.

Тому, власне, кримські татари, традиційно орієнтуючись на Туреччину, наскільки це можливо, переймають і її правила гри та, отже, поступово переймають і те ісламське відродження, яке шириться Близьким і Середнім Сходом.

Сьогодні ми це можемо цілковито спостерігати і в повсякденному житті автохтонних мешканців півострова. Так, мешкаючи цього літа в Криму саме в час посту під час священного місяця Рамазан, я неодноразово спостерігав як навіть цілковито світські кримськотатарські сім’ї строго дотримувалися посту.

Подейкують, що й сам голова меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, будучи затятим курцем, наполегливо долав свою шкідливу звичку. Особливо ж іслам набуває популярності серед молоді. Не раз спілкуючись з молодими мусульманами і в Сімферополі, й на курортному побережжі Криму, я зауважив, що вони з особливою повагою відгукуються про свою релігію.

І навіть цьогорічна неймовірна спека в субтропічній зоні України не стала їм на заваді в утриманні до заходу сонця від найнагальнішої з потреб - споживані води. Чимало з цих представників молодого покоління кримських татар уже кепсько володіють рідною мовою, а між собою відверто послуговуються російською. Утім, майже всі вони покладають сподівання, що завдяки релігії з часом відродять і мову.

Як твердо переконані деякі з них, саме на ґрунті релігії їхній нації буде легше й порозумітися з українською як історично однією з найбільш дружніх. Сподівання, вочевидь, мають раціональний грунт.

Недаремно ж Київ в українському християнстві називають другим Єрусалимом, на відміну від російських доктрин, в яких ідеться про Москву як сумнозвісний «Третій Рим».

Адже що таке Єрусалим в уявленні багатьох «людей книги»? Це, власне, місце їхньої зустрічі, їхнього діалогу, пошуку шляхів до любові та миру.

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 15

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Боюся, що той, хто спробує дружити з цим політичним Ісламом (ісламізмом тобто), що підіймає нині голову по всьому світу, через певний час сам стане частиною Дар аль-Іслам. І є підстави вважати, що це вже буде не поміркований Іслам Середньовіччя, а фундаменталістський салафізм з обов'язковим шаріатом та ін. "прєлєстями"...

Поживемо-побачимо. І салафізм буває різний. У середньовічному Ісламі так само здавна існували різні течії, зокрема, якщо вести мову про Османів. Одні ортодокси-улеми, другі- суфії, більш налаштовані на співпрацю з "кяфірами":) Тому як на мене тут не варто бути категоричним. З одного боку, українцям поки-що легше порозумітися з націоналістами з кримськотатарського боку, отож і з турецького. Але час "ідей націй" певне потрохи сходить на пси, або, принаймні потребує релігійного оновлення. Тож хай на противагу Третьому Риму сяє Другий Єрусалим, даруйте за патос. Це хороша формула, щоб знайти порозуміння з людьми Корану.

Я невіруючий, але пафос ваш мені чомусь подобається :-) Але боюся, для того, про що ви кажете, треба мати більше, ніж підзабутий бренд. Щоб розігрувати релігійну карту треба стати справді релігійною спільнотою, ну і припинити фізичне вимирання популяції. Краще ще й сильну економіку до всього цього додати. Усе це не про Україну, і, тим більше, не про Київ і навколишні землі. От на Заході таке ще може відбутися в разі широкої федералізації чи взагалі відокремлення Західної України...

Із цим важко не погодитися. Але, по-моєму, в Києва, власне, й залишилося два вибори: або стати центром тяжіння, або перетворитися на такий смітник, що й мешкати тут не личить. А Захід міг би непогано допомогти в реалізації першого варіанту, оскільки ще з часів Вишенського зберігає імперську ідеологію, яку ненароком спрямував аж надто в північне річище) Федералізація, справді, не найгірший варіант у цьому разі.

>Щоб розігрувати релігійну карту треба стати справді релігійною спільнотою, ну і припинити фізичне вимирання популяції.

Якщо вже йдеться про кримців, то якраз у них демографічні успіхи дуже навіть непогані. Якщо так буде продовжуватися, то за 2-3-4 десятиліття вони «повернуть» собі Крим суто завдяки більшості серед населення.

Ну, не все аж так геть оптимістично. У них наразі спала народжуваність. Але от щодо України: або вона йде далі в ногу з фігті-шо постосовєтським, або з західним постмодерним, і ми готуємося на старості оточувати країну ядерними мурами, чи ще чимось таким, або повертаємося до релігійної карти. Тільки до московської - це той самий програшний варіант постсовєтського фігті-шо. Захід України ще й має всі сили, щоб регенерувати віру, отже, й народжуваність. ДО речі, всі ці 20 років він традиційно й не вимирав, на відміну, від русского міра, про що писали Тексти.

Ну так, «Русскій мір» вимирає, і Тексти про це писали. От ходиш по Києву чи Одесі чи навіть Чернівцях і бачиш: російськомовне населення чахне і вимирає прямо на очах, а натомість приходять стройні ряди україномовних юнаків та дівчат з гарячим Кобзарем у серці...

Як не дивно, однак в цій іронії є лише частка іронії. Київ дійсно українізується, українська (причому не лише селянська, але й "висока") на вулицях вже не викликає здивування, почути її стало набагато легше... Київ наразі не є україномовним, але, наскільки я розумію, є двомовним (з різним балансом мов) вже років 150...

Іронія справді недоречна. Приблизно на око, щонайменше четвертина киян уже розмовляє українською, або стала двомовною. Пригадую, на початку 90-их, українці в цьому місті ще почувалися диваками. За такої динаміки, диваками почуватимуться російськомвні мешканці. Бувають дні, коли радше дивуєшся, чуючи, що тобі на вулиці, або в крамниці хтось відповість російською, ніж навпаки. До речі, ви нагади про ще одне спостереження - п"ють здебільшого справді люди з російсько-пролетарськими рисами облич, колятсья та злодіюють так само. Тут без жодної статистики, просто цікавість до облич у громадському транспорті)

оце люто доставило
"Потрібно глянути в очі реальності – кримськотатарські чоловіки, зазвичай, не вживають алкоголю, зберігають добру фізичну форму та нерідко тренуються в спортзалах, вони – дбайливі й турботливі щодо жінок і дітей, та працьовиті."

Що є те є. Це, загалом, стосується багатьох мусульман. У нас, може, було б негірше, якби люди підв\язали з бухлом, або, принаймні, навчилися пити.

І це закид до українців. Як так, чому не вистачає кримськотатарських шкіл в Україні?

Питання риторичне. В Криму не вистачає і українських шкіл. Там при владі російські націоналісти а держава Україна занадто слабка щоб впливати на ситуацію, навіть тоді коли таке бажання було у попередньої влади.

це не націоналісти, а шовіністи