Р

Рецепт бразильського прориву: демократія, відмова від рекомендацій МВФ і німецький порядок (ЧАСТИНА 2)

Справжні зміни у Бразилії почали відбуватися, коли президент Лула відмовився виконувати рекомендації МВФ і Світового банку, а Конгрес не погодився дозволити президенту з 80% рейтингу балотуватися на третій термін. Чинний президент заборонила на нарадах слова «неможливо» і «давйте завтра», - крім управлінських і економічних реформ у країні ментальна революція.

Автори: Еріх Фоллат і Єнс Глюзінг

Джерело: Шпігель, Переклад: Артем Чапай

Першу частину читайте тут

Частина 2. “Найппулярніший політик на Землі”

І все ж міністр фінансів Кардозу, про якого йшлося у попередній частині, не зміг досягти однієї з основних цілей якісного управління – рівномірного розподілу багатства. Це завдання взяв на себе його наступник, який став президентом у 2002 році – Луіс Інасіо Лула да Сільва, відомий усім як "Лула", лідер лівої Робітничої партії.

Колишній чистильник взуття, працівник металургійної промиловості та профспілковий лідер, Лула й сам був членом нижчого класу Бразилії. Його перша дружина й ненароджена дитина померли, бо родина не могла собі дозволити необхідного медичного піклування. У 2003 році, вже ставши президентом, він спершу поїхав на зустріч зі світовими економічними лідерами в Давосі, Швейцарія, а через кілька днів – для участі у Світовому Соціальному Форумі, альтернативній контрініціативі, що відбувся в Порту Алегре, Бразилія. "На обох зборах, – з гордістю згадував він пізніше, – я виступив із тією самою промовою про голод і те, як із ним боротися".

Лулі вдалося полегшити відчайдушне становище малозабезпечених у своїй країні за допомогомою таких соціальних програм, як Fome Zero ("Нульовий голод"), яку він ввів проти прямих порад власник радників – Світового Банку та Міжнародного Валютного Фонду. Його звинувачували в "допоміжництві" – формі боротьби з бідністю, що обмежується подачками й має низький потенціал спричинити довготривалі зміни. Але Лула досяг успіху. Понад 20 мільйонів людей за його президентства здійснили стрибок із нижчого в середній клас, а відсоток бразильців, що живуть в абсолютній бідності, зменшився на 50 відсотків.

Луіс Інасіо Лула да Сільва, відомий усім як "Лула"

"Чуйний уряд" (responsive government) – назва, яку політологи й соціологи використовують для способу керування, щ діє більш-менш відповідно до запитань і застережень електорату, інтегруючи людей з різних класів суспільства та створюючи спільне почуття ідентичності. Для мільйонів бразильців Лула уособив цей принцип просто своєю біографією, й вони йому віддячили рейтингами популярності та результатами на виборах, унікальними для країн Заходу. У 2006 році він отримав 61 відсоток голосів у протистоянні з суперником від соціал-демократів, а коли Лула пішов з посади у 2010 році, рейтинг довіри до нього становив понад 80 відсотків. Президент США Барак Обама, за два роки перед тим, як його самого сприйняли ледь не за Месію за подвиг – отримання 53% голосів американців на виборах – назвав свого бразильського колегу "найпопулярнішим політиком на Землі".

Чому президенту Лулі прощають корупцію?

Вибрці країни майже з певністю обрали б Лулу й на третій термін, і інші політики з його рейтингом довіри могли б піддатися спокусі. Проте конституція Бразилії встановлює обмеження у два терміни, й конгрес країни заблокував спроби це змінити. Дотримання законодавчих процедур – ще один універсальний принцип доброго управління, але його дотримуються не всі нещодавно індустріалізовані країни.

Бажання експериментувати та вчитися

Наступниця Лули, колишня учасниця партизанської війни Ділма Руссефф, також від Робітничої партії, зайняла посаду в 2011 році. Багато в чому вона є протилежністю харизматичного Лули – Руссефф твереза, орієнтована на деталі та вкрай занурена у свою роботу.

Вона на самому початку чітко дала зрозуміти, що очікує від людей навколо себе, що ті ставитимуться до своєї роботи так само серйозно, як і вона – призначала засідання кабінету в п’ятницю по обіді, а презентації о 7:30 ранку по понеділках, заборонила такі фрази як "неможливо" чи "може, завтра".

Ділма Руссефф

На відміну від Лули, якому зараз 66 і який одужує після раку, Руссефф швидко викоренила найменші натяки на корупцію, звільнивши за перший рік роботи сімох міністрів. Новий президент поглинає папки документів, що займають її робочий стіл, і має надзвичайну пам’ять на статистику. Коли репортер Newsweek запитав її, скільки робочих місць створив її уряд, Руссеф відповіла: "За перші півроку – 1 мільйон 593 тисячі 527".

Стратегії, які запроваджує Руссефф – це стратегії, що вийшли на передній план у світових дебатах щодо якісного управління: професіоналізація політичної роботи, бажання експериментувати та вчитися.

Те, що нинішній президент навчилася зі свого досвіду за роки правління Лули, коли вона була міністром енергетики та представником президента в уряді, кардинально відрізняється від уроків, отриманих у ході глобалізації іншими. На відміну від Республіканців у США чи багатьох європейських неолібералів, Руссефф вірить в урядове втручання, активну індустріальну політику та податки, які використовуються з розумом і за потреби збільшуються. Нині фінансові оборудки підлягають високому оподаткування, а спеціальний податок у 1.5 відсотка від зарплатні кожної людини йде на підтримку мистецтва у країні. Тоді як бюджети на мистецтво в інших місцях скорочують, унікальна бразильська модель принесла щорічний приріст у 10% у фінансування театру, музики та візуальних мистецтв.

Одна з основних історій успіху глобалізації

Незважаючи на безжальне втручання, регулювання й оподаткування з боку уряду, підприємтствам Бразилії нема на що скаржитися. Основні корпорації країни стали одними з найважливіших сільськогосподарських виробників у світі. Найбільший виробник сої у світі – це група Amaggi, зі штаб-квартирою в Рондонополісі в центральній частині Бразилії. Етаноловий гігант Cosan із Сан-Паулу перехопив лідерство в галузі у німецького виробника Südzucker AG. Бельгійсько-бразильський міжнародний концерн Inbev нині є найбільшим виробником пива. Й Бразилія здобуває ім’я в інших сферах, крім споживчих – таких як високотехнологічна промисловість. Виробник компресорів Embraco володіє 22% ринку холодильної техніки у світі, а Embraer – третій у світі виробник літаків після Боїнга й Аеробуса.

Візрцева країна Південної Америки, поза всяким сумнівом, є однією з найбільших історій успіху глобалізації – й після фінансової кризи 2008 року вона стла сильнішою, ніж раніше. Та все ж довгострокова життєстійкість Бразилії залежить від чинників, які виходять за межі рішень, що приймаються у президентському палаці.

Бразильський реал зараз вважається однією з найсильніших валют світу, що може стати нічним жахіттям – не тільки для туристів. "Останнім часом бразильські інвестори, які відвідують мене в Лондоні, кажуть, що для них навіть Лондон здається дешевим", – каже Джим о’Ніл, чия робота 2001 року про нові індустріальні країни призвела до закріплення самого терміну БРІК. Тепер о’Ніл є головою підрозділу з управління активами в Goldman Sachs - Goldman Sachs Asset Management.

Бразилію заполонили й продовжують робити це дешеві неякісні товари, передусім з Китаю, які душать трудомісткі місцеві виробництва. Наприклад, три чверті всієї продукції, яка продається на бразильському карнавалі, походять зі Східної Азії. Країну також заполонила спекуляція. Незважаючи на серію зменшень відсоткової ставки – востаннє це сталося в червні, коли її було встановлено на рівні 8.5% – базисна ставка у Бразилії все ще надто приваблива, щоб запобігти припливу непродуктивних закордонних фондів.

Уряд Бразилії навмисне обмежив у минулому році зростання, зі страху, що економіка може перегрітися – внаслідок цього Бразилія замикає список БРІКу, зі зростанням економіки лише на 3%. Але тепер президент знову намагається розігріти економічний бум країни.

Фонтан нафти

Нафта – ресурс, який для стількох країн виявляється більше прокляттям ніж благословенням і часто призводить до "поганого урядування" – до нерівності, корупції та кровопролиття – може відіграти визначальну роль у встановленні майбутнього курсу Бразилії.

Бразилія – країна з багатьма природними ресурсами. Країна має величезні дощові ліси, які зараз нелегально вирізають мафіозні групи, які досі не спромоглася контролювати навіть адміністрація Руссефф. Бразилія також має понад половину плодючої сільськогосподарської землі в Південній Америці, а також вдосталь ресурсів гідроенергетики та мінералів – і крім того, велику кількість природного газу та нафти. Якихось шість років тому в шельфі на півдні Бразилії було знайдено нові поклади нафти, що перебувають глибоко під водою у 300 кілометрах від Ріо-де-Жанейро. Доступ до цих покладів складний, але вони мають потенціал принести величезні прибутки.

Бразильська нафтова компанія Petrobras, мажоритарним акціонером якої є держава, має монополію на видобування цієї нафти. Petrobras, із валовим доходом понад 120 мільярдів доларів, є однією з найбільших компаній світу – а її найкращі дні досі попереду. Нині Бразилія експортує лише близько 800 тисяч барелів нафти – ледь одна десята частка того, що експортує Саудівська Аравія.

Дослідницький центр Petrobras виглядає так, ніби його збудували схильні до охорони природи прибульці. Білі бані та скляні коридори, які захищають і від спеки, і від шуму, відповідають останнім стандартам в охороні природи та використовують майже винятково сонячну та вітряну енергію. "Викопне паливо – надто цінне для подібного", – каже чільний інженер Жозе Фагундес Нетто з наглядової ради компанії на кампусі університету на околиці Ріо.

Petrobras планує до 2015 року вкласти 225 мільярдів доларів – "найбільша інвестиція у світі" – в це шельфове родовище нафти. Деякі з покладів розташовані на глибинах понад 5 кілометрів, при цьому останні 2 кілометри до жаданого ресурсу складаються з соляної кірки. Технічний виклик надзвичайний, але інженери Petrobras вірять, що можуть його подолати. "Ми на передовій світу в тому, що стосується глибоководного буріння", – впевнено заявляє Нетто. Але і Бразилії теж у січні довелося боротися з витоком нафти на глибині, тимчасово припинивши операції в Каріоці, своєму п’ятому за величиною родовищі нафти.

Petrobras планує почати видобування з усіх глибоководних місць до 2017 року. Через кілька років потому, якщо все піде добре і не станеться надзвичайних подій, бразильська корпорація може стати першою в світі за ринковою вартістю та виробництвом. Зараз будується новий нафтопереробний завод і плануються ще. Це дозволить експортувати не лише сировину, але й перероблені продукти. Ця далекоглядність відрізняє Бразилію від багатих на нафту країн, таких як Іран, Ірак або Венесуела, котрі десятиліттями видобувають нафту, а при цьому часом вимушені імпортувати бензин і дизельне пальне.

Уникнення "голландської хвороби"

Наскільки Petrobras важливий для президента країни, можна побачити з вибору Ділмою Руссефф нового голови правління компанії – це 58-літня Марія дас Грасас Фостер, яка є водночас визнаним експертом з енергетики та ще одним із запаморочливих прикладів успіху в Бразилії. Фостер походить із фавел Ріо і працювала весь час, поки навчалася в коледжі, водночас виховуючи доньку. Завдяки тяжкій праці впродовж 30 років вона піднялася кар’єрною драбиною від учня до техніка нафтової платформи й до головного по газу в компанії.

На додачу до того, що Фостер є експертом з викопного палива та управління компанією, вона багато знає про футбол і є фаном Botafogo, однієї з компанд у вищій лізі Бразилії. Проте вона не терпить працівників, які відстають. Якщо це станеться, то Фостер, як і її подруга-президент, може стати дуже неприємною особою.

Тепер один із основних викликів для Бразилії – уникнення "голландської хвороби" – цей економічний термін позначає зменшення конкурентоспроможності виробничого сектора країни зі зростанням експлуатації природних ресурсів. Також треба уникнути кумівства, до якого схильне керівництво країн, що видобувають нафту – і, натомість, забезпечити, щоб народ отримував справедливу частку прибутку, отриманого від природних ресурсів країни.

Наразі найкраще рішення цієї проблеми показала Норвегія, за допомогою незалежного фонду, який переводить частину прибутків країни від нафти в інвестиції. Petrobras заявляє, що приклад Норвегіє є для компанії взірцем. Та все ж урівноваження наказів уряду, який володіє більшістю акцій Petrobras, із інтересами міноритарних акціонерів, скоріш за все, виявиться в нещодавно індустріалізованій Бразилії значно складнішим, ніж у давно демократичній скандинавській країні.

В Копакабані не пікнікують

Ми знову в Ріо, на краю центру міста й на відстані кількадесят метрів від чорного хмарочоса муніципалітету, в приземкуватій новій будівлі зі скляними стінами. Якщо зовні будинок здається футуристичним, то всередині він ще більше нагадує центр контролю за місією у фільмі з серії "Зоряних воєн".

Майже чверть усіх каріокас – так називають себе 6 мільйонів мешканців Ріо – живуть у фавелах, і лише незначана кількість цих фавел було замирено, як Кантагалу. Багато фавел також ризикують бути змитими селями під час щорічних злив. Усі ці чинники спричинили рішення заснувати у 2010 році новий командний центр.

Тут люди в білих комбінезонах стежать за велетенською стіною моніторів, які відображають постійний потік нових даних про Ріо в реальному часі. 560 камер передають у високій роздільній здатності відео з перехресть, станцій метро, площ і пляжів усього міста. Метеорологічний супутник показує поточні дані щодо штормів. Сирени, встановлені в 66 фавелах, із особливим ризиком розташованих на схилах, вчасно сповіщають про небезпеку, а 400 працівників, які працюють цілодобово, записують дані про злочини та нещасні випадки, пожежі та зникнення струму, одразу передаючи ці дані поліції, пожежникам і швидкій допомозі. Невдовзі контрольний центр планує надати онлайн-доступ до своєї інформації всім, що дозволить знати, в які частини міста краще не їхати в кожен конкретний момент.

Американська комп’ютерна транснаціональна компанія ICM, яка створила цей центр за 11 мільйонів євро, сподівається, що в разі ефективності центру в Ріо подібні замовлять і інші великі міста.

Але ідея виникла не в північноамериканській компанії. Комп’ютерному гіганту висловив свої детальні побажання мер Ріо, 42-річний Едуардо Паес. Сьогодні він із гордістю каже: "Моє бачення – це місто з меншою нерівністю. Можливо, нам досі бракує для досягнення цього кілька аспектів, але ми на правильному шляху. Ми хочемо зробити Ріо взірцем для інших міст у цілому світі".

Паес керує Ріо-де-Жанейро так, як Ділма Руссефф керує країною – з майже німецькою педантичністю. Наприклад, у знаменитому районі Копакабана заборонено пікніки, а в футбол до п’ятої вечора не грають. Але Паес визнає, що забезпечити виконання цих рішень весь час і за всіх обставин не завжди можливо. "Ми не хочемо, щоб наше місто стало таким, як Лозанна чи Цюрих", – заспокоює він.

Звісно, хаотичні, буйні ночі в міських фавелах дозволяють не дуже хвилюватися про цю конкретну небезпеку найближчим часом. Онімечення Бразилії зайшло ще не так далеко.

Бразилія досвід реформи інозмі

Знак гривні
Знак гривні