Гопак, «оселедець» та олімпійська медаль. Звідки беруться патріоти?

Оцінка статті на цей момент: +1/-2
Читати Не читати Коментувати
  • 120290 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 15/08/2012Дата публікації

Нинішній неприхований патріотизм українських олімпійців вигідно відрізняється від патріотизму тих, хто захищав наш олімпійський престиж вісім, дванадцять чи шістнадцять років тому. У чому причина? Звідки йдуть витоки щораз зростаючої національної свідомості українських атлетів на Олімпійських Іграх?

Автор: Микола Несенюк

Якби українці не виграли на Олімпійських Іграх у Лондоні більше нічого, окрім титулу чемпіона з боксу у вазі до 91 кілограма, їх виступ можна було б вважати успішним. Тому що переможний гопак на ринку у виконанні олімпійського чемпіона кримчанина Олександра Усика із козацьким «оселедцем» на голові став предметом законної гордості українців, які виявилися не гостями на чужому святі, а рівноправними цього свята учасниками.

Про це ми можемо впевнено говорити тому, що Ігри Олімпіади для більшості тих, хто за ними слідкує, є не лише місцем, де визначають переможців та встановлюють рекорди. Це усе щоденно відбувається на тисячах міжнародних змагань, що тривають у різних країнах упродовж усього року практично безперервно. Олімпійські змагання – це не просто спортивні змагання. Це місце національної слави, національної гордості та національного престижу.

Так було починаючи із 1896 року, коли в Афінах пройшли змагання перших Олімпійських Ігор сучасності. Записані у Олімпійській хартії слова про те, що Ігри не є змаганнями країн, а є змаганнями атлетів. ніким і ніколи усерйоз не сприймалися, так само як і вимога тієї ж Олімпійської хартії до спортсменів бути аматорами, а не професіоналами, яка проіснувала аж до 1983 року.

Олімпійський чемпіон з боксу, кримчанин Усик танцює гопак після перемоги

Саме цієї національної гордості не вистачало українцям із тих часів, коли наші атлети почали брати участь у Олімпійських Іграх. До першої світової війни наші олімпійці виступали під прапорами Австро-Угорщини та Росії, після 1920 року – під прапором Польщі, а починаючи із 1952 року - під прапором СРСР. Навіть вже за часів незалежності українські олімпійці уперше виступили на Олімпійських Іграх 1992 року під прапором так званої «об’єднаної команди», до якої увійшли спортсмени кількох колишніх радянських республік.

З того часу минуло двадцять років. Переважна більшість сучасних українських олімпійців є щирими патріотами своєї батьківщини, вони із задоволенням співають національний гімн України, цілують український прапор, а також виконують чи не усі можливі патріотичні жести, кульмінацією яких стали вже згадані гопак та оселедець Олександра Усика.

Багато хто радіє, що наші чемпіони нарешті почали розмовляти українською мовою. Упевнений, що більшість скажімо казахських чемпіонів і призерів олімпійського Лондона не те що не говорять казахською, а навіть її не розуміють.

Що вже казати про Азербайджан, який надав олімпійський притулок низці африканських спортсменів в обмін на згоду тих виступати на Іграх під азербайджанським прапором. Навряд чи розуміють арабську більшість найкращих олімпійців Катару, який теж залюбки натуралізує іноземців заради олімпійської слави.

Тож ми можемо пишатися вже хоча б тим, що усі наші олімпійські герої якщо і не говорять, то точно розуміють українську мову.

З іншого боку нинішній неприхований патріотизм українських олімпійців вигідно відрізняється від патріотизму тих, хто захищав наш олімпійський престиж вісім, дванадцять чи шістнадцять років тому. У чому причина? Звідки йдуть витоки щораз зростаючої національної свідомості українських атлетів на Олімпійських Іграх?

Мушу зазначити, що жодного дива у цьому немає, так само як і немає у цьому заслуги українського уряду, певних організацій, установ чи політичних сил. Проблема недостатньої патріотичності українських спортсменів девяностих і початку двотисячних років полягала у тому, що вони і не були українцями у повному розумінні цього слова.

Гопак українських боксерів у Лондоні

Згадаймо спортсменів минулих часів. Хіба не віддавали усі сили для перемоги легендарні українські атлети 50-80 років? Та сама гімнастка Лариса Латиніна чий вічний, як здавалося, рекорд за кількості олімпійських нагород, побив тиждень тому американський пловець Майкл Фелпс, стала українкою лише нещодавно.

Медалі ж свої вона цілком заслужено здобула під прапором СРСР, гімн якого (щоправда без слів) лунав під час її нагородження і чий прапор піднімався на її честь над стадіоном. Навіть якщо уявити собі, що Латиніна була радикальною українською націоналісткою, навряд чи їй варто було відмовлятися виступати на Олімпійських Іграх за СРСР і чекати проголошення незалежної України.

Причина сплеску патріотизму серед українських спортсменів проста – нинішні атлети почали займатися спортом вже за часів незалежності. А гімн України є на сьогодні єдиною піснею, перший куплет якої знають усі без виключення українці, що народилися після 1986 року. Бо у школі вивчали. Чиїми патріотами бути цим хлопцям та дівчатам? Не португальськими ж!

До речі, у Лондоні 2012 року призером змагань із настільного тенісу став німець на прізвище Овчаров, який народився, виріс і став спортсменом світового класу у Києві. І таких прикладів повно не лише серед українців. Так що нестачі у наших спортсменів бажання співати на Олімпійських Іграх український національний гімн, виголювати оселедці ми найближчим часом не відчуватимемо. Та чи буде для цього достатньо приводів?

Нагадаю, що на Олімпійські Ігри у Лондоні не змогла кваліфікуватися, тобто не пройшла передолімпійський відбір жодна українська команда із ігрових видів спорту. А це – футбол, баскетбол, волейбол, гандбол, водне поло, хокей на траві…

Нема вже у нас, чемпіонів із плавання та легкої атлетики, велоспорту, боротьби у численних її видах і так далі. Хоча відносно нещодавно ці чемпіони були.

Поки що виручили бокс та веслування, які разом із фехтуванням та важкою атлетикою дали нам лондонських чемпіонів. Саме про це, як на мене, варто сьогодні говорити. Були б у нас чемпіони, а патріотизм нікуди не подінеться!

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-2
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!