Світ ілюзорний. Мова не вічна. Але за неї варто боротися.

Оцінка статті на цей момент: +10/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 66425 Перегляди
  • 32 Коментарі
  • 18/07/2012Дата публікації

У дитинстві здається, що світ навколо нас стабільний. Що він завжди був таким, як тепер. І наш дім вічний, і що дерево у дворі було завжди - і завжди було таким же високим. Так само, наше місто завжди було таким самим. І там завжди говорили такою ж мовою, як тепер. І решта світу так: у Франції завжди жили французи, у Англії - англійці, а у Польщі - поляки. А потім підростаєш. І виявляється, що твій дім побудували за 20 років до твого народження, а раніш тут чийсь фруктовий сад. І що дерево у дворі посадили ще пізніше.

Автор: Євген Лакінський

Підростаєш ще - і розумієш, що 20 років - це дуже і дуже мало, і що минають вони швидко. А ще років за десять твій дім зносять, щоб побудувати хмарочос, а дерево засихає.

Отакий наш світ "стабільний".

І так зі всім. У Франції говорять французькою? А 700 років тому вимова була зовсім інакша: сучасний француз її б не зрозумів.

А у Англії, кажете, говорили англійською? Припустимо, але якою англійською? До Great Vowel Shift усе вимовлялося майже так, як воно пишеться. "A" читалося, як "а", а не як "ей", "I" - як "і", а не як "ай"... Але це дрібниці: до Вільгельма Завойовника англійська мала мало спільного з сучасною, а більше нагадувала німецьку.

А національні імена? Ірландське "патріотичне" ім'я "Seán" - це адаптація давньофранцузького імені "Jehan". Але не питайте у сучасних французів, що таке "Jehan" - вони не зрозуміють: в них це ім'я перетворилося на "Jean" і вимовляється зовсім не так, як колись. Взагалі ж це "національне" ірландське і французьке ім'я - запозичення з давньоєврейської.

До речі, звідки французька версія імені взялася у Ірландії? Виявляється, країну захопили франкомовні нормани і замінили собою кельтську шляхту. Виходить, патріотичне ірландське ім'я Seán прийшло від загарбників-асиміляторів.

А нормани? Скандинави, що захопили шматочок Франції і забули рідну мову. Перейшли на старофранцузьку, принесли її до Англії - і розбавили нею тамтешню, давньоанглійську. Вийшов суржик, який вчені називають Middle English.

До речі, жертви завоювання - англи і сакси - самі були завойовниками, і витіснили кельтомовних бриттів.

Решта бриттів переправилася через ЛяМанш - там тепер французька Бретань. Вони зберігали мову майже до ХХ століття - потім їх асимілювали французи.

А Франція? Назва походить від германського племені, яке колись завоювало шматок Галії. Мова - від римської латини. Абоигенне кельтське населення було асимільоване десь у V столітті...

Це - до питання стабільності світу...

Тому відчуваю певну симпатію до націоналістів - як симпатизуєш людині, що намагається відром вичерпати море.

Щоб не загубитися у абсурді історії, націоналісти увірували у спрощену модель світу: нації (і раси) у них константні - і існували з давніх давен. І кожна говорила своєю, більш-менш константною мовою. І жили вони, мабуть, приблизно там же, де тепер. Можливо, саме там їх і створив Господь. (Японські націоналісти колись вірили, ніби японці спустилися прямо з неба - на відміну від інших народів).

За цією логікою, легко поставити знак рівняння поміж давніми аланами ІІ століття та сучасними українцями. І навіть поміж українцями та давніми трипільцями.

Ідеалізм завжди приваблює. Інакше люди не ходили б у кіно, де ідеальний супермен ідеально рятує ідеальну жінку, а потім вони ідеально цілуються.

Але якби ми зустріли мешканця давнього Києва (хай навіть ХІІ століття), то, боюся, не зрозуміли б жодного його слова. Навіть звуки були трохи інші...

Націоналістичні міфи - як трава: поборють навіть асфальт, не те що реальність.

Щойно спілкувався з російським патріотом, який вважав, що російська - єдиний прямий спадкоємець давньоруської (адже не існувало держави Давня Україна). Щоб його піддражнити, спитав: чи є румунська єдиним спадкоємцем латини? Адже не було держави Давня Італія. Він пояснив, що у Румунії жили дакійці, яких асимілювали. Я нагадав йому про народи Мокша, Меря і Мурома, з якими поступили приблизно так само, як з дакійцями. Це була для нього новина. Він думав, що у Підмосков'ї та на Рязанщині завжди жили "Русския люди"...

Але хіба ми знаємо набагато більше від нього?

Інформація забувається. За пару поколінь люди забувають майже все. Молодий галицький селянин може здивуватися: "А що, тут колись була Австрія?! Ні, не вигадуй!" А скоро молодь не знатиме, що таке Радянський Союз.

В моєму дитинстві, Друга Світова була для народа реальністю. Багато людей пам'ятало, як про неї сповістили по радіо, як обстрілювали міста, як вони проводжали близьких на фронт. Ветерани були ще відносно молоді і активні - років по 60-70... Для них це був не міф, а "вчорашня" подія.

А тепер молодь, що не цікавиться історією, може легко спутати радянсько-німецьку війну з громадянською.

Довоєнна молодь теж не цікавилася історією: їм були байдужі наполеонівські та російсько-турецькі війни... Просто у 1941 історія несподівано зацікавилася ними. І різко змінила їхнє життя...

Чи візьмемо Новочеркаські події 1962 року. Для людей, в яких застрелили родичів, це реальність. А для їхніх онуків - "бабусині казочки". Впевнений: якщо за років за 20 опитувати молодь на вулицях міста - ніхто нічого не знатиме (окрім нудних "ботаніків", що цікавляться історією - замість того, щоб ходити на дискотеки).

Страшно подумати, скільки мов та культур зникло навіть за останні 500 років. Але ж за кожною вмерлою мовою - долі конкретних людей... Ситуації, коли онук не розумів, що каже дідусь. Люди, що забували мову свого дитинства...

Цей процес триває тисячоліттями.

Вчені вважають, що малайсько-полінезійські мови походять з острова Тайвань. Вони розповсюдилися від Мадагаскару до Полінезії. Але не стільки за рахунок міграцій, скільки асиміляції. На Філіппінах та у Індонезії населення не змінилося, але засвоїло "чужоземну" мову.

А що ж з "прабатьківщиною"? Коли у XVII острів захопили голландці, місцеві мови домінували. Голландці навіть створили письменність для однієї з них. Потім Тайвань захопили китайці, які не мали з аборигенами нічого спільного. Потім - японці. Після війни острів повернули Китаю. Коли Мао захопив більшість території Китаю, Чан Кайші втримав владу на Тайвані. Він привів з собою 2млн китайських переселенців. Зрозуміло, що більшість аборигенних мов зникла, а решта ледь тримається.

Це - типова ситуація.

Так звані "літературні мови" - річ доволі абстрактна. З багатьох діалектів обирається якийсь один. Його стандартизують - і нав'язують усьому населенню. Коли ж хто вживає елементи рідного "діалекту", вчителька каже, що це "неправильно" і знижує оцінку.

В Україні виходить цікаво. Якби Котляревський писав би твір у сучасній школі - отримав би двійку за "помилки" та русизми. Якби твір писав Іван Франко, йому знизили б оцінку за слово "огень".

З російською мовою - взагалі абсурд. По перше, ще 1000 років тому територія Центральної Росії була заселена фінно-угорськими народами. Їх слов'янізували.

Потім серед безлічі діалектів Московії обрали один, "стандартний" варіант. Над ним попрацювали німецькі лінгвісти.

З'явилося багато іншомовних запозичень. Цей книжний варіант поширили на міста, а згодом - на села. Традиційні, "сільські" діалекти вважалися "неправильними" і з них сміялися. Стандартний варіант поширили на русифіковане населення - від литовських євреїв, до аборигенних народів Волги, Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії та Кавказу. Не кажучи вже про українців та білорусів.

Тепер у Одесі нащадки русифікованих українців, болгар, євреїв, греків, поляків, кримських татар, румунів говорять про захист "рідної російської мови".

Світ - сюрреалістичний і непевний. Нам залишається лише обрати ту версію реальності, яка нам ближча - і боротися за неї. Зрештою наша реальність це і є наш шлях ми маємо пройти його достойно.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +10/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 32

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Емігранти - такі емігранти. Логіка втікача - така логіка втікача.

Чому неправильна? Правильна - як логіка втікача і емігранта. Але кому вона потрібна, окрім втікачів і емігрантів? Люди, фігурально висловлюючись, втратили свій дім, і тепер шукають собі психологічного заспокоєння, розповідаючи, що це не в них, а в усіх нема дому і дерева всохли. Ну а про лінгвістичні недоречності автора можна написати окрему статтю.

Перепрошую, але чи не могли б Ви у 2-3 реченнях сформулювати суть статті, як Ви її бачите?

Звісно, можу. Автор доводить "ілюзорість" понять "мова" і "нація" на основі тенденційно підібраних прикладів (там намішане грішне з праведним), хоча насправді ілюзорним є мовний та національний стан самого емігранта-втікача, що "завис" між двома мовно-національними утвереннями. Від першого він відстав, а до другого не пристав. І оскільки емігрант-утікач, вочевидь, відчуває з цього приводу певний butthurt, він трактує свою особисту проблему як прояв якихось загальносвітових тенденцій "плинності світу".

А пан вірить у правдавніх укро-трипільців?

Пан не вірить у прадавніх укротрипільців. Але пан знає, що англійська мова, попри мегапотужний вплив франкомовних норманів, залишилася германською, а не романською. Що ніяких "скандинавів, що перетворилися на франкомовних норманів" в природі не було - місцеве франкомовне населення як було франкомовним, так і залишилося, і нормани-переселенці просто-напросто розчинилися в цьому оточенні. Більше того, автор плутає вимову і правопис, і те де і те пе. Можна було б аналізувати ці недоречності детальніше, але в цьому нема особливого сенсу. Чому - бо всі вони суть рефлексії емігранта в першому поколінні, який відчуває, що "втрачає коріння", і хоче знайти виправдання цьому хворобливому для ного процесу, вишукуючи якісь загальносвітові тенденції.

Можливо, деякі лінгвістично-історичні неточності і мають місце бути (автор все ж не історик), проте я поділяю основний меседж цього тексту, яким я його розумію: як і все, мови та нації не є константами, а були більш-менш сформованими у певний час і у певному місці. Навіть більше, цей процес цілком інтенсивно триває і у наш час.
Я вважаю, що на цьому потрібно наголошувати, тому що віра у те, що якийсь шмат землі твоїм "співплемінникам" був наданий від самого початку якимись вищими силами (як вважає одна партія), призводить до всяких нехороших речей, наприклад, воєн.
А щодо Вашого зверхнього ставлення до емігрантів мушу зауважити, що більшість Ваших т.зв. співвітчизників становлять люди, які ганебно емігрували з Африки понад мільйон років тому...

"місцеве франкомовне населення як було франкомовним, так і залишилося". Але ж не завжди місцеве населення тих територій було франкомовним, ось у чому річ.

Зрозуміло, дякую.
Особисто для мене головна ідея все ж в іншому. Що багато гуманітарно-соціальних штук живуть більше у нас в головах, а не у предметному світі. Що межа між тим, що є насправді і тим, що ми вважаєм справжнім - дуже умовна. Через наші уявлення про світ ми значною мірою конструюємо його (он чеську "придумали", на на Закарпатті зараз "придумують" русинів як щось окреме). І саме через таку "вигаданість", "ілюзорність" багатьох речей до них потрібно ставитись дуже уважно, бо якщо люди перестануть вірити і існування комарів, то комарі як були так і далі будуть, а от якщо українці перестануть вірити в існування українців - українці можуть запросто зникнути.

"Плинність світу" одна з основних філософських концепцій сходу. Якщо емігранти відчувають "плинність" краще ніж "вкорінені", то це свідчить що їх мозок гнучкіший.

Свята правда: емігранти - люди безтолкові. Отже те, що вони пишуть, не варте уваги.

Втім, кожна нормальна людина знає, що від Сяну до Дону завжди жили українці, завжди усвідомлювали себе українцями, завжди мріяли про українську соборну незалежну національну державу і завжди боролися саме за це.

про лінгвістичні недоречності - каюсь, українська не є моя перша мова.
Крім мене, вона не є першою для, як мінімум 10-15 млн мешканців України. Більшість з них українською не говорять, не пишуть і стараються не дуже й читати. Якщо ж таки доводиться щось сказати/написати, то багато русизмів.

Половина тих, для кого українська таки перша, теж говорять з русизмами.

Втім, мовний пуризм - це добре, навіть коли в інтернеті.

А я от не впевнений, щодо русизмів і пуризму. Справа в тому, що ряд слів, які часто вважаюсь русизмами не є, так би мовити, "росіянізмами". Тобто це слова, що залишились з більш давніх епох - від староукраїнської, а то й від давньоруської. Багато слів також є запозиченнями з різних мов. Наприклад, що в український, що в російській "цукор/сахар" є запозиченням, причому в українську слово "сахар" запозичене не з російської, а з грецької ("цукор" - з німецької). Причому я неодноразово чув від старих сільських людей, що розмовляли чистою українською, вживання саме форми "сахар". То чи повинні ми "сахар" в українській таврувати як русизм?

Все складно. :)

"За пару поколінь люди забувають майже все. Молодий галицький селянин може здивуватися: "А що, тут колись була Австрія?! Ні, не вигадуй!""

Автор мабуть ніколи не бував на Галичині. Галицький селянин не лише знає, що тут "була" Австрія, а й ностальгує за тим часом, бо це була найбільш "людяна окупація" за останні 600 років з часу втрати державності. Молодий галицький селянин ніколи не бачив тої Австрії, проте легенди, що передаються з уст-в-уста з діда прадіда живуть і понині, як вічний франковий огень...

У Галичині бував. З Австрією справді трохи погарячкував: є ще якісь спогади про діда у австрійському однострої (про це згадують або немолоді люди, або інтелігенція). Але не знаю, чи пам'ятатиме про це молодь років за 20.

Добре, спитаємо в волинянина про ВКЛ...

Приймається :)
Про ВКЛ дійсно мало що пам'ятається...

До теми укротрипільців.

Чи може автор дати пояснення, чому моя бабуня писала писанки точно такі ж, як за доби Київської Руси(недавно знайшли писанку віком 800 років), чому на вишиванках моєї бабуні зустрічаються солярні знаки та свастя такі ж, як у трипільців чи арійців? Моя бабуня і гадки немає про Трипілля та аріїв і не знайома з технікою виконання писанок доби Київської Руси, проте схожість разюча!!!
А мій дідо з Карпат на Різдво заносив у хату власноруч зробленого великого Дідуха, набирав у ложку куті і підкидав до стелі - якщо багато каші прилипло до стелі, то добрий буде врожай, якщо ні, то ні... Хіба ці традиції не йдуть з доби Трипілля? І чому наш народ їх так дотримується, чому наші близькі сусіди не мають таких сильних традицій у писанкарстві, вишиванках, гончарстві і т.д.?

Гірка правда в тому що культура Трипілля зникла за довго до утворення Київської Русі і поширювалася більше на території сучасної Румунії ніж нинішньої України

Це - пам'ять віків. Справді цікаво, скільки всього передалося повз тисячоліття. Люди може й не пам'ятають первинне значення/символізм процесу, але бережуть його.

Це мене завжди зачаровувало.

Але трипільська культура тут ні до чого.

нідочого... але пам'ять про неї живе не у віках, а у тисячоліттях... якось дивно чи не так?

Тут не йдеться про територію, а про звичаї, культуру, вірування...
Культура Трипілля нікуди не зникла, вона й надалі живе у писанкарстві, ткацтві, вишиванках, легендах. Сходіть у Львові на "Вернісаж", або в Коломиї чи Яремчі на етно-ринки - попадете у той культурний зріз, який називають «Кукуте́ні-Трипі́лля». Зауважте, що часова дистанція між нами і "ними" 6-8 тис. років!

базар в яремчі переносить у той культурний зріз, який називають "кіч" та "китайський ширпотреб" :)
Якщо у львові проходить фестиваль ірландського танцю, це ж не доводить кельтські впливи на етногенез українців

щодо трипілля - археологи однозначно фіксують зникнення (вимирання) цієї культури, тяглості щодо неї немає. Крім того, наскільки мені відомо, "трипільці" були носіями інших антропологічних ощнак, ніж суч. українці - невисокі, череп у них був широкий, і довгі носи, "вірменоїдний тип".

1. Китайський ширпотреб можна знайти будь де, але це не доводить, що він формує національну культуру. Чи ви бачили китайську писанку чи вишиванку в Яремче?

2. фестиваль і вплив на етногенз українців, - не розумію до чого це.

3.Ареал трипільців був між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км².,населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн.
І ви, чи там якісь вчені, стверджуєте, що так просто взяли і всі вимерли (найбільш успішний у культурі та технології того часу етнос), а на їх місце прийшли неясно звідки якісь арійці, але малювали ті ж "сварги" мали схожий посуд та зброю. Якщо так, то порівняйте Київську Русь та Україну, різниця помітна і у побуті і у ведені господарства проте, сподіваюсь питання не виникає чи це той самий етнос.

Щодо антропологічних ознак.
В антропології час вимірюється не роками, а поколіннями. Якщо взяти, що за 100 років змінюється 3 покоління, то за 8000 років змінилось приблизно 240 генерацій, тож не дивно, що пращури виглядали дещо інакше, адже і харчування та стиль життя докорінно різнився. Якщо взяти сучасного українця і жителя Київської Руси, то середній зріст різниться на 8 см!

"...невисокі, череп у них був широкий, і довгі носи, "вірменоїдний тип"."
про широкий череп і довгі носи в трипільців, сучасні "вчені" зробили висновок з глиняних статуеток, а не з реальних черепів.
Більше про це можна прочитати у статті
доктора історичних наук, професора-антрополога Сергія Сегеди:
http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=319

Перепрошую, але вчені вважвють, що трипільці бцли персами і вони пішли у Персію. Час такий був, люди мандрували цілими громадами о)))

Підкажіть, будь ласка, де можна побачити фотографії оригінальної "Енеїди" Котляревського. Ось такі
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/b/bc/%D0%92%D0%B8%D1%80%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D0%B0_%D0%AD%D0%BD%D0%B5%D0%B8%D0%B4%D0%B0_%D0%A1%D0%9F%D0%B1_1809_by_Russianname.jpg

Я впевнений, що порівнюючи сучасну мову з таким текстом двохсот річної давнини можна зробити більш конкретні висновки про плинність часу та невічну мову.