Бийтеся з «Беркутом», мобілізуйте електорат Регіонів! Про тактику і стратегію протестів

Оцінка статті на цей момент: +12/-2
Читати Не читати Коментувати
  • 86572 Перегляди
  • 46 Коментарі
  • 06/07/2012Дата публікації

Головне завдання акцій на захист мови - перетягнути більшість населення на свою сторону. Бризнути в беркутівця сльозогінним газом - це особистий героїзм, але стосовно спільної справи – співпраця з режимом. «Беркут» починає штовханину: усі сідають на землю. Побиття сидячих зовсім не та телекартинка, яку б хотіла бачити влада. Для неї «саме те» -штовханина з несамовитими націоналістами. Кожен удар по Беркуту мобілізує сотні розчарованих у ПР виборців прийти на виборчу дільницю і проголосувати за «менше зло».

Редакційна стаття

Політично активні українці у своїй більшості вважають, що «капля камінь точить», потрібно постійно протестувати, і рано чи пізно ми отримаємо своє. Така думка помилкова. Відомий теоретик ненасильницького спротиву Джин Шарп називає таке припущення абсолютно помилковим. У своїй новій книзі, яку почали перекладати ТЕКСТИ він пише: «Багато гарних людей вважають, що якщо вони досить активно засуджуватимуть режим гноблення або протестуватимуть проти нього досить довго, то бажані зміни постануть самі по собі. Це припущення є помилковим.»

Теорія

Політична кампанія може бути направлена на усунення режиму в цілому чи на досягнення менш глобальної мети. У цій статті ми поміркуємо про досягнення конкретних цілей.

Як досягти поставленої мети, наприклад, усунути дискримінацію? У вас є прихильники різної ступені лояльності; байдужі та люди, які не знають про вашу проблему; противники, які здійснюють дискримінацію чи отримують вигоду від неї.

Світовий досвід свідчить, що успіху добивалися тоді, коли більшість населення починала підтримувати вимоги групи, котра вела боротьбу. Причому як у авторитарних країнах, так і в демократичних. Ключ до успіху кампанії - перетягнути на свій бік більшість, яка або байдужа до ваших проблем, або не знає про них.

Це зробити не просто. Кожна із вище згаданих груп: прихильники, байдужі, противники діляться на менші підгрупи і детально аналізуються: вивчається все- від їхні інтересів і способу мислення до тих каналів інформації, якими вони користуються. І кожна дія в кампанії підпорядкована загальній меті: як завоювати прихильність більшості. Ганді взагалі вважав, що ненасильницька кампанія досягає успіху, коли противник із чистим серцем погоджується прийняти ваші вимоги. І він добивався цього.

Надзвичайно важливо те, як проводиться акція. Пропонуємо розлогу цитату із перекладеного ТЕКСТАМИ підручника про ненасильницький спротив (Частина 6 початок):

«Медіагуру Маршал Маклуен казав: “ЗМІ і є саме повідомлення”. Наприклад, телебачення підштовхує до певного способу сприйняття світу, незалежно від того, що показано на екрані. Особисті розмови дають інший ракурс.

Для активістів так само: засіб інформування — буквально спосіб дії — є повідомленням. Згідно точки зору, що в психології називається теорією когнітивної відповідності, авдиторія робить висновки стосовно мотивацій вчинків людей відповідно до послідовності їхніх дій. Якщо активісти погрожують або вчиняють насильство — наприклад, підривають бомби, здійснюють теракти або захоплюють заручників — багато хто зі спостерігачів вважає, що активісти мають на меті руйнацію суспільства. Метод, в даному випадку руйнація, сприймається як відображення мети.

Якщо робітник на пікеті різко висловлюється про менеджера, повідомленням є зневага і неповага, що може відштовхнути авдиторію від повідомлення про занадто низьку заробітну платню і погані умови праці».

Цей хлопець попав на шпальти Нью-Йорк Таймс, але яке повідомлення він несе більшості українців?

Українська практика

Тепер давайте застосуємо ці аксіоми до мовних протестів. У нас є група прихильників української мови, група людей, котрі за розвиток української але проти ущемлення прав російської, група, якій байдужа мовна ситуація, прихильники двомовності з домінацією російської і зовсім мала група, яка вважає, що української мови не існує.

Ці групи можна подрібнювати і аналізувати й далі. Але найбільш чисельна – байдужі. Для усіх груп, крім невеликої кількості на крайніх полюсах, згідно з опитуваннями у різних регіонах, мовні проблеми є мало актуальними : 31-ше місце у спіску пріоритетів на Сході в 15-те у Львові. Людей хвилює інше.

Відповідно, яка мала б бути стратегія боротьби за збереження української мови? Завдання №1 – перетягування більшості на позицію «збереження статусу кво».

При тому, що чинна ситуація влаштовує навіть тих, хто за двомовність, і їх в першу чергу турбують економічні проблеми, завдання завоювати більшість не виглядає таким уже фантастичним.

Стратегія громадських організацій, котрі відстоюють права української мови «Займайтесь ділом, а не язиком», вкупі з поясненням, скільки коштуватиме впровадження закону Коєсніченка-Ківалова, - ефективна. Проблема у організаційній слабкості і відсутності ресурсу у цих організацій. Послідовне впровадження цієї стратегії призведе до того, що владу підтримуватиме вузька група російських націоналістів, і їй буде невигідно просувати закон про мови.

Але як в останні дні діють прихильники української мови? Чи точніше, що з їхніх дій ми бачимо у ЗМІ? Депутати починають голодування. З точки зору завоювання симпатій більшості хід вдалий. Але потім підтягується "Свобода". Б'ються не обов'язково члени "Свободи", але свободівська агресія стає лейтмотивом акції. Спочатку агресивні гасла, потім бійка з Беркутом, взагалі щодня бійки. Що нам каже теорієя когнітивної відповідності? Правильно: "спосіб дії — є повідомленням. Авдиторія робить висновки стосовно мотивацій вчинків людей відповідно до послідовності їхніх дій".

Не важко здогадатися, що бійка з міліцією сприйматиметься більшістю як загроза для її і так неспокійного світу. Результат протилежний тому, який мав би забезпечити перемогу, а отже і захист мови. Висновок невтішний.

Невже автор цього демотиватора хоче жити у тому пеклі, в якому зараз живе Кавказ?

Бризнути в беркутівця сльозогінним газом - це особистий героїзм, але по відношенню до спільної справи – співпраця з режимом. Задирикуватість можна було б зрозуміти, аби протестувальників було сотні тисяч, і вони мали 80% підтримки у суспільстві. Коли ж «Беркуту» більше ніж учасників акції, а підтримка населення невисока, як у нашому випадку, «героїзм» нагадує анекдот про Іллю Муромця, який приїхав битися зі Змієм. Останній каже: «Та вийду битися, тільки із задниці вилізь».

Наприкінці 80-х - початку 90-х за схожим алгоритмом дискредитувався Народний Рух. Купка радикалів, яка потім десь безслідно розчинилася, часто робила екстравагантні витівки, страхаючи більшість. Самоназви у них були різні, але маси їх називали теж «рухівцями», як зараз україномовну людину часто автоматично записують у прихильники Тягнибока.

«Безкомпромісність і рішучість» виливалося у те, що Рух ніяк не міг вийти за межі кола своїх прихильників. Налякана більшість голосувала за «статус кво», тобто за комуністичну номенклатуру. Результат розхльобуємо й досі. Нічого дивного, усе логічно і закономірно, ніякого манкуртства. Чиста психологія.

Для хлопців і пенсіонерів вдарити беркутівця - це здійснити героїчний вчинок, все одно, що плюнути у Януковича. Замість тверезого розрахунку і продуманої тактики – емоції.

Нинішні патріоти діють як герої «Чорного ворона», без надії на перемогу і на підтримку всього народу. Схоже на родове прокляття або ж якийсь глибинний архетип, який вловив письменник. Фотожаби із закликом до бійок - теж з цієї опери.

Герої Шкляра героїчно програли. Одночасно з ними Ганді розвивав ненасильницький рух, і він переміг.

З часу першого ненасильницького руху виробилися десятки методів протидії, в тому числі і спецзагонам міліції. Пам’ятаючи про головну мету – завоювання симпатій більшості, можна придумати правильний хід у будь-якій ситуації.

Наприклад, «Беркут» починає штовханину: усі сідають на землю. Побиття сидячих - зовсім не та телекартинка, яку б хотіла бачити влада. Для неї «саме те» - штовханина з несамовитими націоналістами. Кожен удар по Беркуту мобілізує сотні розчарованих у ПР виборців прийти на виборчу дільницю і проголосувати за «менше зло».

Виростити сад і викинути урожай

Ще нюанс. Протестувальники, які розчаровані тим, що їх мало, почали постити креативи, у яких засуджуються люди, котрі поширюють контент у Неті, але не виходять на протести. Ганді, починаючи сатьяграху у Південній Африці, закликав своїх послідовників жодним чином не показувати свою зверхність тим, хто до руху не приєднався: лише дружелюбність і розуміння. Крім релігійного мотиву, був чисто практичний: відштовхуючи симпатиків ти зменшуєш кількість потенційних активістів. Але наші борці не люблять Ганді, вони захоплюються «Чорним вороном».

Сьогодні ж ми знаємо, що масові зрушення починаються з активних лайків і шейрів.

Звинувачувати у чомусь людей, котрі це роблять це, - пиляти гілку на якій сидиш, заганяти себе у гетто, згортати вітрила при попутному вітрі, виростити сад і викинути урожай.

Дивіться, що відбувається на мовних протестах. Широку аудиторію відлякують бійками і агресією, потенційних прихильників ображають в інтернеті. Невже хтось серйозно думає, що зневажливий демотиватор мотивує вийти на мітинг? Мало того, завдяки аналізу соцмереж науковцями доведено, що рух, у якому почалися взаємні звинувачення обов’язково програє. Цього разу програвати ми не маємо права, ставки знову занадто великі.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +12/-2
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 46

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

In theory, there is no difference between theory and practice. But, in practice, there is.

1. "Не важко здогадатися, що бійка з міліцією сприйматиметься більшістю, як загроза для її, і так не спокійного, світу."
"Для хлопців і пенсіонерів вдарити беркутівця це здійснити героїчний вчинок"
Ці два твердження протирічать одне одному :). Адже ці дві демографічні групи очевидно складають в Україні більшість.

2. З першим твердженням само по собі не все добре - український "середній клас" сприймає міліцію переважно різко негативно. В суспільстві ж в цілому панує думка "от напустять на бідних людей міліцію - і що ти зробиш ...?". Тому будь-який досвід скільки-небуть успішного силового спротиву міліції не очевидними кримінальниками мобілізує і надихає суспільство. Це чудово видно хоча б по реакції в коментарях.

3. НРУ кінцево дискредитували не витівки купки радикаілів, а пуста багаторічна балаканини. Були б навіть лише різкорадикальні дії - НРУ жив би і дисі в більш вузькому колі симпатиків.

1. Все залежить від того, для кого формується повідомлення. Якщо для тих, хто підтримує протестуючих, то таке повідомлення здатне змобілізувати їх. Якщо мешканців східного регіону, то таке повідомлення підкріплює тезу про агресивних бандерівців, які хочуть прийти до східняків і всіх українізувати насильницьким чином. Якщо поєднати ці два повідомлення в одне, то виходить, що загалом повідомлення працює на розкол сусільства, підштовхує до того, щоб невпевнені зайняли крайні позиції, а помірковані зайняли позицію "противсіхів". Відповідно, якщо відштовхуватись від статегії Ганді, то це помилковий шлях. Але правильний, якщо брати за приклад дії більшовиків з 17-го року.

2. Загалом погоджуюсь за винятком слова "насильницького". Мобілізує і надихає досвід будь-якого успішного протистояння міліції, не обов'язково насильницького.

3. Ось тут погоджуюсь повністю. Особисто з моєї точки зору НРУ поставив на собі хрест в, якщо не помиляюсь, 1995 році, коли вирішив не займатись економічними питаннями, а зосередитись на гуманітарних. Однак особисто мені такий різкорадикальний Рух був би не цікавим, а то й взагалі я б до нього ставився б негативно.

Я не прихильник саме насильницького спротиву і до методів ненасильницького спротиву відношусь з великою повагою :).

Щодо п. 1.
Та ні для кого повідомлення не формується :)). Адже ніхто з учасників за теорією не грає. Люди просто намагаються висловити свою точку зору та добитись виконання своїх вимог.
Спростимо поділ на групи "від редакції":
- група тих хто "за українську";
- байдужі;
- "за російську".
Тепер подивимось. Остання група завжди залишиться при своїх поглядах. При чому ніякої особливої мобілізації в цій групі не буде через ілюзорність для них якогось здобутку (ніякого "ущемлення прав" російськомовних не було і не має, це питання на останніх місцях) .
Байдужі переважно і залишаться байдужими.
Головне завдання в тому, щоб мобілізувати групу "за українську", адже вона незрівнянно чисельніша за нинішню кількість протестувальників. Членів групи мінімум 10 % від загальної чисельності населення. В Києві ці 10 % - десь 400 тис. людей. Виводьте з них "в пік" на мітинги 50 - 100 тис. і ви досягнете своєї цілі. Тобто все що ПОЄДНУЄ та МОБІЛІЗУЄ членів групи - добре. До речі раніше на цьому ж ресурсі і публікувались дуже цікаві висновки щодо того, що ідея тоді стає панівною, коли її активно підтримують близько 10 % населення.

А що пропонують автори? Та дещо інше :).
Вони кажуть: "Радикальні українолюби? Ні-ні! Вони агресивні, вони працюють агресією на режим! А раптом русолюби піднімуться, а байдужі відвернуться від нас ...?!"
А ситуація така:
1. радикали складають добрячу частину ядра протесту; вичленими їх лишиться лише нечисленна інтелігентська тусовка (все в кращих українських традицієх дроблення нацдемів);
2. русолюби аналогічно не змобілізуються - з чого б їм це робити ...?;
3. байдужі в масі своїй і залишаться байдужими; на них сподіватись марно.

П.С. На мою думку, автори помиляються в аналізі.

Згоден, що русофіли не піднімуться, щоб самим розпочати якісь активні дії (за моєю абсолютно не експертною оцінкою підняти на активні дії русофілів буде навіть важче, ніж байдужих українофілів). Але от проголосувати за ПР як за захистників проти "злих бандерівців" - можуть. Вважаю, що дії, які підкріплють образ ПР і ВФЯ як "захистників" і "меншого зла" не йдуть на користь Україні. ПР завдяки "покращенню" зуміла суттєво втратити підтримку у своїх регіонах, подібні дії Свободівців (тим більше при "правильній" подачі з боку провладних ЗМІ) здатні їм цю підтримку повернути. Між іншим, неодноразово бачив в інтернетах позицію "я русский(ая) и постоянно общаюсь только на русском языке, но, блин, я против этого закона!".

Якщо вже спрощувати, то пропоную замінити "байдужих" (ті, яким плювати на це все) на пасивних (ті, яким може плювати, може не плювати, але в обох випадках вони нічого не роблять).

Тезу "радикали складають значну частину протесту, пасивних змобілізувати важко" вважаю правильно, але позицію "ну то й нічого про них і думати - працюємо на радикалів" вважаю помилковою. Хоча б тому, що радикалів хоч і багато у відсотковому співвідношенні, але мало в абсолютних величинах. Працюючи головним чином на мобілізацію радикалів досягнути досить правильної мети виводити 50-100 тис. киян вважаю нереальним. Бо радикалів серез киян, навіть проукраїнських - мало, значно менше необхідних 10%. А тому як не крути, а залучати людей з тих, хто не ходить на всі мітинги і протести - треба.

Ще невеличка замальовка з 2004 року. Спілкувався з тими, хто приїздив з Західними - вони були змобілізованими, готовими до активних дій. Спілкувався з киянами і мешканцями області - більшість з тих, з ким я розмовляв, не була спочатку готовою до активних дій, вони були проти Януковича, але приблизно на такому ж рівні, як зараз (а багато зараз киян виходить на акції проти Януковича?). Вони виходили з двох причин
а) там було мирно, спокійно, можна було гарно провести час і вважати себе розбудовником демократії
б) на майдані були всі нормальні люди (маю на увазі, що тоді було таке загальне сприйняття, що якщо людина на нормальна, то вона або вже на майдані, або була раніше і буде далі).

У чому я повністю погоджуюсь з авторами статті, так це з тим, що проблему і дії по її вирішенню потрібно розглядати не статично, а динамічно.

Знаєте, Схід на наступних виборах все одно голосуватиме за ПР :). Питання лише якою мірою. Але це все ж окреме питання яке й вимагає окремого аналізу. Однозначно (принаймні для мене) що сама мета прийняття цього закону - змобілізувати ядро електорату ПР (консервативних українофобів з совковим мисленням). Таких не більше 5 % від загальної кількості населення. І ця ціль вже досягнута.
Головне питання (і ціль протестів), на мою думку, змусити владу зупинити закон (не подати на підпис Януковичу, змусити не підписувати і т.д.).

Автори статті пропонують:
1. відсікти адекватних радикалів з групи "за українську";
2. працювати насамперед на байдужих / пасивних.;
3.не допускати мобілізації групи "за російську". Я вважаю це помилковим.

В моїй простенькій розбивці групи "за українську" і "за російську" це зовсім не радикали (в тій та іншій групи таких десь 1 % від загальної кількості громадян). Це люди що мають сформовану позицію та за певних умов здатні її публічно захищати. Тобто це ПОТЕНЦІАЛЬНІ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКИ. От їх і потрібно максимально залучити. Для цього їх слід ОБЄДНУВАТИ та МОБІЛІЗУВАТИ.
А "байдужі / пасивні" це свого роду прилипали. Вони корисні але в цілому погоду не роблять.

На радикалів з групи "за українську" працювати не треба. Вони цього не особливо й потребують :). Треба РАЗОМ з ними працювати на спільну мету. Вичленовувати їх неправильно і небезпечно. Тому що вони складають частину ядра протестувальників і значну частину самої групи "за українську" (якщо не більшу її частину - рейтин "Свободи" десь 5 - 6 %). В таких ситуаціях обєднуватись треба, а не займатись таким любим для нацдемів зайняттям - пошуком ворогів серед своїх :)).

Я бачу ми з вами сходимось у головному - потрібно об'єднуватись і поширювати протест. Якщо автори статті вважають, що потрібно відсікти адекватних радикалів, то я теж не можу з цим погодитись. Однак, на мою думку, йдеться не стільки про самих радикалів, а про те, щоб відсікти радикальні дії, які знаходяться на межі (або за межею) адекватності і відрізняються від провокацій головним чином найкращими намірами. І з цим я вже погоджуюсь.

Такий поділ мені видається аж занадто простим. Настільки, що він не працює. Бо якщо люди за українську, мають сформовану позицію і здатні її захищати, то чому маємо у Києві кілька тисяч людей, а не кілька сотень тисяч? На мій погляд це означає, що або цих людей просто значно менше 10%, або щось тут не так.

Однак повернемося до того, з чого починали - з насильницьких дій під час спротиву. Розумієте, однією з причин, чому Ваші аргументи мене не дуже переконують, є те, що я, за запропонованою термінологією, є "напівприлипалою" (якщо Беркут сьогодні вночі все ж розжене протестуючих і завтра будуть розповідати про зрадників, які о десятій вечора пішли додому замість того, щоб залишитись на ночівлю, знайте - то про мене :))). Можу погодитись з Вами, що я погоду не зроблю, але все ж зі мною протест буде більший, ніж без мене. І от особисто для мене наявність насильницьких дій під час протесту це швидше демотиватор, ніж мотиватор. Тому я проти - мене ними не змобілізуєш.

Як на мене, нічого відсікати взагалі не потрібно. Якщо "Свободівці" чи хтось інший готові до силового протистояння з "Беркутом" - чудово. Якщо інші в подібних ситуаціях масово сядуть на землю, зчепляться руками і змусять пернатих негарно виривати їх з ланцюга та тягти в автозак - теж чудово. І все це можна робити навіть в рамках однієї акції.
Головне - не шукати собі ворогів серед союзників. З таким підходом жменька українокультурної інтелігенції просто залишиться сама. А її функція в тому щоб ОЧОЛЮВАТИ подібні виступу. А що насправді? Постійні спроби створити якісь свої елітарні клуби: то ми "проти всіх" голосуємо, бо дуже чисті та культурні, то нам з "Свободою" не по дорозі, бо вони якісь не красіві :)).
А такі підходи вже працюють НА РЕЖИМ однозначно.

Щодо поділу. Вважаю, що оптимальним тут є саме перевірений принцип: "обирай найпростіший". Про що ми говоримо? Про здатність до протесту щодо мови. Тож і вичленовуємо тих кого:
- реально мобілізувати "за";
- мало реально мобілізувати;
- в принципі, можливо мобілізувати "проти".
В особі першої групи, отримуємо тих на кого і варто працювати лідерам протестувальників.
Ну то таке - моя думка, нікому не навязую :).

В\'ячеслав, я й сам відношусь до тієї ж категорії :)). Зараз, наприклад, я взагалі жодної участі не приймаю. Бо надто далеко їхати. На Майдані також не ночував. Тож щодо "прилипал" це не щоб дошкулити. Річ в тім, що я себе не переоцінюю - без мене Майдан відбувся б. А от без тих хто вийшов відразу, ночував на морозі в перші дні, ходив туди кожного дня зранку до ночі - ні. Те ж саме й зараз.

Розумієте, потрібно, щоб дії одних не перекреслювали дії інших, щоб вектори зусиль складувались, а не взаємознищувались. Але для цього потрібно вступати в діалог, причому не тільки з однодумцями.

А щодо того, що без нас Майдан відбувся б... то правда. Але вже без сотні тисяч таких як ми - навряд. Оті активісти-фанатики, які здатні виходити на перший же заклик, ночувати і протистояти Беркуту (силовими чи несиловими методами) - це дуже важливо, причому там важливий навіть кожен окремо взятий активіст. Але вони мають бути не самі, а стати таким собі "центром кристалізації" - лише тоді буде успіх. Якщо ж вони будуть самі по собі, а ядром великого руху, то наврядчи вони досягнуть успіху.

З. І. В мене в імені насправді немає слешу, то просто двигунець сайту так реагує на апостроф. :)

1. Додам. Якщо просто протестувати, тихо-мирно стоячи під Українським домом, то це теж помилковий шлях, бо хоч такі дії і не змобілізують противників, але так само не змобілізує і прихильників.

Той варіант, який пропонують протестуючі (http://www.pravda.com.ua/news/2012/07/6/6968237/ ) цікавий, але на мій погляд є швидше "краще, ніж нічого". На мою думку більш правильно було б започаткувати дискусію щодо мовної проблеми в Україні (чи є вона взагалі, якщо є - які мають бути шляхи її подолання) прямо там, під УД, непогано б провести кілька круглих столів (запросити тих же представиників ініціативи "Перше грудня", Бузину), причому всі дискусії жорстко модерувати у напрямку, що метою є генерування пропозицій дій і вироблення конкретного проекту вирішення проблеми. Звичайно це все має хоч у поганій якості, але викладатись/транслюватись через інтернет.

Уявіть собі, аби в перший же ж день українці повелись так, як нам радить Наєм та інші моралісти: замість чинити спротив беркуту стали б підставляти шиї під кийки. Тоді б одразу, за білоруським сценарієм, всіх запакували б протягом 10 хв до автозаків. Люди б лише вкотре розчарувались: "спротив неможливий, треба сидіти та не висовуватись". Саме на це і розраховує влада.

Стаття дуже гарна, але надзвичайно суперечлива. Ненасильницбкий спротив дійсно неймовірно потужна річ, і Ганді нам у приклад, але мені здається, що ситуація в України вимагає навпаки більшої радикалізації (як це не сумно звучить). Я особисто не можу згадати жодного прикладу того аби у слов"янських країнах перемагав ненасильницький спротив. Може хтось навести приклади? Дійсно не можу пригадати.
А стосовно мобілізації електрорату, який після картинки з-під Українського Дому піде і вибере ПР, то невже ви сумніваєтеся у тому, що ПР пройде у ВРУ? Навіть якщо за них не голосуватимуть на Сході, вони все одно переможуть у наступних виборах, незалежно від того як проголосують. Ціль цієї статті благородна, але якщо ми хочемо реальних зрушень у суспільстві, то боюсь що єдиний вихідні - насилля, народні трибунали і суди Лінча.

Ненасильницькими методами опозиція перемогла комуністів у Польщі і Чехії.

Не сіте безнадію, протистояти фальсифікаціям українці уміють і неодноразово це робили. Зроблять і ще раз.

Ви впевнені, що суд Лінча не судитиме вас чи ваших близьких за помилковими звинуваченнями?

У Польщі і Чехословаччині були конкретні програми реформ (економічних і соціальних) на випадок потрапляння у владу, були люди, які могли ці реформи реалізовувати.
Я вважаю, що відстутність таких людей і програм в значною мірою і зумовлюють відсутність широкого опору владі. Бо коли опоненти влади змагаються між собою в популізмі, часто навіть не намагаючись зробити свої обіцянки правдоподібними, то це є швидше демотивуючим, ніж мотивуючим засобом.

Я впевнений у тому, що зараз український суд буде судити мене так як йому заманеться. Я моя вина чи її відсутність не є жодним критерієм у цьому разі. Суд Лінча мені видається більш справедливим ніж сучасний український суд.

Стосовно виборів, справа не тільки у фальсифікаціях. Я пропоную вам закластися: я кажу, що на найближчих виборах до ВРУ переможе Партія Регіонів, і навіть якщо трапиться Майдан-2, ПР все одно наберуть найбільший відсоток.

Що значить "переможе"? Отримає арифметично більше голосів від інших можливо. Але більшість не сформує. Без білоруського сценарію.

Отримає арифметично більше голосів. Більшість сформує "тушками", як і цього разу.

"Я особисто не можу згадати жодного прикладу того аби у слов"янських країнах перемагав ненасильницький спротив. Може хтось навести приклади? Дійсно не можу пригадати."

Україна 2004.

Україномовні мали б розуміти, що їх боротьба за свгю мову знаходиться в світовому тренді за збереження автентичних мов. Тим більше український проект загалом про-західний і легко знаходить розуміння і симпатії в світі. Цим нарешті потрібно почати користуватися! Більше риторики в руслі світових трендів. Ми не просто за українську рідну - ми за збереження унікальної маргіналізованої мови. Ми за російську, але не меншим чином за англійську, за татарську, ще одну ! Автентичну. Не тре йти проти течії, якщо течія працює на тебе.

Працювати і на закордоного глядача це, звичайно, правильно. Але погоди це не зробить - все головне має відбутися тут. Тому я не стільки б вкладав в світові тренди, скільки розширював протестні вимоги:
1. Пригноблення за національною / мовною ознакою в Україні (людина з розмовною українською - другого сорту, обмежена в правах - на роботу, людське поводження, освіту, культурний продукт на рідній мові, і т.д.) .
2. Про внутрішню окупацію (у владі одні іноземці, національне багатство належить іноземцям, в нас вкрали нашу Україну).
3. Україна в небезпеці (немає мови - немає держави, зараз здали мови - завтра продадуть Україну, вони роблять з України Кавказ - громадянська війна - майбутнє наших дітей в небезпеці).

При чому тут закордонний глядач? Україна має свій потужний медіа простір, які може конкурувати з світовими трендами? Ні, тоді потрібно використовувати те, що є.

>У нас є група прихильників української мови, група людей, котрі за розвиток української але проти ущемлення прав російської, група, якій байдужа мовна ситуація, прихильники двомовності з домінацією російської і зовсім мала група, яка вважає, що української мови не існує.

Я был возле Укринского дома - там представлена исключительно первая группа (aka националисты). Ходят свидомые в вышиванках и спорят друг с другом про то, насколько Ющ виноват в том, что он Ющ.

Вторая группа (aka русскоязычная) там практически не представлена и никто не собирается их приглашать и вести с ними диалог.

Системного мышления - нуль, одни эмоции и страшные картинки с разрезанным надвое языком.

Ну, то саме вона й має бути там представлена. Тож нічого дивного не бачу :)).
З терміном "націоналіст / націоналізм" раджу розібратись окремо. Там під це визначення підходить далеко і далеко не кожен.

>Ну, то саме вона й має бути там представлена. Тож нічого дивного не бачу :)).

это очень плохо, когда одни выступают под Европейским домом против закона, а другие в каком-то другом месте выступают за него и не понимают интересы друг-друга.

>З терміном "націоналіст / націоналізм" раджу розібратись окремо. Там під це визначення підходить далеко і далеко не кожен.

разумеется.

Та що ж тут не розуміти :/. Представники титульної нації (юридичний термін; в РФ, наприклад, такими законодавчо визначено росіян) вимагають надати своїй мові достойного її місця. А представники групи "за російську" не хочуть поступатись своїми зручністями.

З іншого боку, якби протести були суто мирними, ця влада до них би не прислухалась.

Женя, у мене досі є нералізована думка, що пост-радянські режими найбільше бояться саме креативного мирного протесту. Вдалий приклад ПомРев2004. Креативно, колір, слоган, пісня, поразка режиму. Десь так і потрібно діяти, але ще більш сміливо в креативі: англомовні, франкомовні плакати, призначені спікери, call центри, власна дружина - охорона від радикалів провокаторів, власні подкасти, відеоканали на Ютюбі, апеляція до прав людини, а не прав нації, колір і ще раз колір, домовлений колір і стиль одягу, один месадж - один протест, тощо.

Свідоміт нижче зауважив: потрібна нормальна організація протестів і ресурси.
Я додав: потрібно багато протестувальників.

А взагалі, пригадую Білорусь у середині 90х: проти «державницьких» ініціатив Лукашенка збиралися масові демонстрації - і їх тупо розгоняли ОМОНом.

Тупо дійшло до того, що режим невиїздний. Це влаштує українську еліту? Ніяким чином. Отож тупо у них не вийде.

Якби Ющенко був сантехніком або рибаком і став би чільником революції - то так, а він - вже працював у владі. Відбулася не народна революція, а пакт еліт - (стара передала новій, більш конкурентоспроможній владу із гарантією збереження багатства, свободи, деяких сфер впливу). Комуністична кучмівська номенклатура не програла - це було щось швидше схоже на слабку нічию. Саме тому жоден з бандитів не сидів у тюрмах. Без твердих домовленостей між Ющенко і Ко і олігархами-кучмістами - покотилося б багато голів, порозслідувалися б багато справ, було б викрито багато корупціонерів, зловживак, просто бандитів і шахраїв. Про попередню владу просто забули, а точніше - взяли перемир'я - дали їй час перегрупуватися(у ПР) і далі продовжили воювати. Саме тому аж ніяк не можна казати, що ПомРев є вдалим позитивним прикладом ненасильницького спротиву. Останній аж ніяк не був ключовим чи наріжним елементом перемоги.

Суто мирно можна багато чого зробити наприклад сісти навколо Кабміну чи Ради, або лягти і прикуватися один до одного навколо АП, або усім мітингом постійно переходити вулицю по пішоходному переходу, або постійно фотографувати чи знімати кожен крок Колєсніченка-Кідалова. І т.п. Але щоб це зробити потрібна координація і продумана стратегія. Ті хто може придумати і спланувати акцію не мають достатніх ресурсів, ті хто має - не можуть ні придумати ні спланувати.

//Ті хто може придумати і спланувати акцію не мають достатніх ресурсів, ті хто має - не можуть ні придумати ні спланувати.//

В тому й проблема.

А ще для проведення ефективної мирної акції треба бодай тисяч десять людей, яким не байдуже питання захисту мови і які готові заради цього вийти на демонстрацію.

Це трохи смішно звучить. Ви дуже спрощуєте. Бо виходить - що залишилося просте завдання - звести грошовитих і креативних організаторві - і вуаля! Якби так просто - уже б давно зробили.

Насправді той факт, що хтось має гроші, а хтось ідеї - аж ніяк не дає підстав стверджувати про наявність потенціалу.

Ск Вам конкретно потрібно грошей? Якщо я заплачу - ви гарантуєте результат? Якщо ні - чим готові заплатити за повернення грошей?(лакмусове питання)

До речі, ось вам приклад суто мироного спротиву:
http://www.pravda.com.ua/news/2012/07/6/6968266/
Фактично, все те саме. Єдина різниця між Черкасами та Києвом в тім, що мітинг в Черкасах був надто малим і від "Беркуту" захиститись не міг.
"Беркут" в Києві зупинила лише кількість та рішучість протестувальників, їх готовність захищатись.

Беркуту в Києві більше ніж протестуючих. Ви що серйозно думаєте, що він не зміг би за 10 хвилин усіх упакувати? Ви не знаєте, що у них є водомети, сльзогінний газ, світлові гранати і т.п. до того ж вони щодня тренуються щоб битися? В них ще є резинові кулі. На крайній випадок і бойові. І не думайте,що їх побояться застосовувати, якщо вважатимуть за потрібне.

Беркут поводиться нахабно провокує на дрібні сутички суто заради телекаритнки.

Усі протести владі до одного місця. Вони постійно моніторять стан громадської думки і свій рейтинг, через опитування. І це єдине що їх лякає. Не потрібно залучати на протести "байдужих", потрібно лише щоб опитування показували: потенційний електорат ПР проти її мовної політики, або мовна політика звужує електоральну підтримку до вузької групи російських націоналістів. І все. А цього можна досягти виключно мирними і креативними акціями. Пам'ятаючи, що меседж акції формує послідовність дій учасників.

" ...потрібно лише щоб опитування показували: потенційний електорат ПР проти її мовної політики, або мовна політика звужує електоральну підтримку до вузької групи російських націоналістів. І все."
Та все, звичайно :))). Питання лише в тім, як ПРАКТИЧНО цього можна досягти. Бо і електорат ПР не проти і електоральну підтримку ПР все це не звужує. Більше того - свою задачу з мобілізації власного електорату вони вже виконали.
А щодо методів, то думаєте виборця ПР ви "пробєте" сидінням на спеці великими групами чи масовим ходінням під прапорами, чи якимось мовним креативом? Ну-ну. Голосували і голосуватимуть.

Коротше, колами ходимо :).

Сила не в тому, щоб битися з Беркутом сила в тому, що коли першу партію упакують прийдуть інші люди, потім ще одні, а потім ще одні, а коли перших випустять вони знову вийдуть на акцію. Це і є ненасильницький спротив. Він ставить владу у патову ситуацію. Коли ви лізете битися. то після того, як вас упакують ніхто на ваше місце не прийде, бо у вас буде імідж агресивного неадеквата.

Дозволю собі ще одну відповідь. Ви кажете:
" ...сила в тому, що коли першу партію упакують прийдуть інші люди, потім ще одні, а потім ще одні".
Але нічого подібного немає. Чому? А люди не виходять. А чому не виходять? А тому що люди просто не вірять в протести, в те що ними щось можна змінити маючи справу з ПР.
Навіть авторський колектив і то вважає: "Усі протести владі до одного місця." І люди так думають. І я також.
Ось хоча б тут, внизу сторінки: http://obkom.net.ua. Цілком репрезентативний зріз групи "проти Януковича". Подивіться, до речі на варіант що перемагає в опитування. Я не говорю що це добре. Але саме так є.

Відома істина: протест одинаків може розвалити тоталітарну країну (СРСР напр), але в напів-демократичній країні(або пост-тоталітарний) можна змінити БУДЬ-ЩО, якщо на протест вийде більше 100 тис чоловік.

"Відома істина: протест одинаків може розвалити тоталітарну країну" - у Вас дуже незвичний гумор! ))

Це не гумор. СРСР став монстром на глиняних ногах після виходу десятка інтелліґентів в Москві в день окупації Чехослованнчини і коли в день заборони Тіней Забутих Предків купка киян вийшла під памятник Шевченка. Тоді стало зрозуміло, що ідеологічно-ідеальну країну не побудувати.

Ну, просто не можу це ігнорувати :))).
СРСР розпався з наступних причин (навскидку, в порядку зменшення вагомості):
1. різке падіння цін на енергоносії в 80-х;
2. величезні військові витрати;
3. професійна та моральна деградація управліської верхівки;
4. Афганістан + Чорнобиль;
5. Горбачов.
І лише десь там, в кінці десятка (а то й на початку наступного) виступи жменьки дисидентів :).

"в напів-демократичній країні(або пост-тоталітарний) можна змінити БУДЬ-ЩО, якщо на протест вийде більше 100 тис чоловік"
Не будемо далеко ходити за прикладами. Україна 2004. Феноменальні за масовістю, рівнем самоорганізації та позитивом мітинги. І якого ж результату ці виступи досягли? Та по суті лише одного - ЗМУСИЛИ судову владу визнати факт фальсифікацій та призначити новий тур виборів. І ВСЕ :))). Тобто зробили те що в будь-якій нормальній країні суд зробив би і без жодних масових виступів.

П.С. Stan, ви надто ідеалізуєте країну в якій не живете :)).

але зараз українцям так бракує хоча б декількадесят імен - прикладів агресивних неадекватів. А то дисбаланс - провансальців-свідомітів - море, а рішучих і сміливих недовгодумів - взагалі нема. Усе має бути для здорового розвитку - і побиття і кулі, і активне сидіння на тротуарах. Інакше рух виглядатиме як людина без рук.

Все ж маю думку, що важливо не лише зуміти сформулювати і заявити свою позицію (честь і хвала авторам, які зуміли це зробити), але й намагатись поспілкуватись з людьми, які мають трішки іншу позицію. Хоча б просто щоб почути їхні аргументи і з'ясувати в чому саме ви з ними розходитесь і чи не є ці розходження уявними і поверховими.
Ось, до прикладу, даю кілька посилань:
http://reznichenko-d.livejournal.com/294652.html
http://dniprovska.livejournal.com/14520.html