Закон про двомовну політику: кінець проекту пострадянської України, значна перемога «Русского міра»
Мова - останнє, що залишалося від моделі тієї незалежної держави, яку комуністи та нацдеми почали разом будувати у 1991 році, у результаті консенсусу. Не залишилося ні інфраструктури, ні економіки, ні навіть умовно-корисного пострадянського управлінського апарату.
Автор: Анатолій Бондаренко
Якщо почитати вступний розділ Конституції України (у якому зрештою і був зафіксований той консенсус), зрозуміло що станом на двадцять перший рік незалежності саме мова була головним пунктом, що а) створювала окрему від сусідів ідентичність, без якої національна держава не може існувати; б) виправдовувала наявність такої держави як наша, взагалі.
Дійсно, подивіться самі: невже ви скажете мені, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності нашої держави» (стаття 3)? Та невже? Може, піднімемо статистику тортур у міліції, чи оцінимо можливість пересічного українця відстояти свої права?
Для ілюстрації, давайте згадаємо коли в останній раз у суді було покарано мажора, що вбив пішохода на переході.
Суди працюють не як засоби вирішення конфліктів, а у якості механізму безкарності посадовців або просто мішків із грошима.
Державний механізм рухається виключно за допомогою корупції і служить лише як інструмент збагачення тих, хто його приватизував.
Зрештою, він не потрібен більшості громадян нашої країни взагалі, - такий державний механізм. Він тримається лише завдяки нашій обмеженій уяві - більшість з нас просто не розуміє, як може бути по-іншому.
Отже, мова - це єдиний сильний чинник, що виправдовував існування нинішньої української держави, бо тільки ця недолуга держава могла хоч якось захищати мову від поступового знищення. Відтепер цей чинник відсутній.
Із моменту вступу закону у дію від повного розпаду цього паразитарного утворення, де народ не зідйснює владу ані безпосередньо, ані через органи держвлади, у якому право змінювати конституційний лад було узурповане посадовими особами, де парламентаризм перетворений на повну профанацію, в якій закони «приймають» наперсточники, що голосують чужими картками, з порушенням процедур, силою, які вже навіть відкрито використовують бандитську фєню у прямому ефірі, отже тепер державний механізм від повного розпаду, на ідеологічному рівні, не утримує ніщо.
Так, його поки утримує авторитарний стиль правління Януковича, однак ми краще за «них» знаємо, наскільки слабким в один момент є те, що здається дуже сильним. Всі бачили, як сиплються немов карткові будинки здавалося б вічні і міцні авторитарні режими в арабських країнах.
Все дуже просто - мова, це відповідь на питання «хто ми такі?» Місце ідентичності пустим не буває. Хто не годує свою ідентичність, буде годувати чужу. Немає своєї - буде інша, та що в російських серіалах. І тоді до побачення, президент Янукович! Привіт, пенсіонер загальноросійського значення із села Нові Петрівці!
Отже, ми побачили не перемогу більшості, а перемогу русскаго міра, що зробив ще один серйозний крок для знищення незалежності.
На наших очах закінчується проект пострадянської України. Чи буде якась інша? Все залежить від громадян цієї країни, якщо такі є. Зрештою, в такі моменти не жаль все кинути і спробувати почати з нуля.
Як варіант - у канадській провінції Альберта, лише треба домовитися з місцевим губернатором про масове переселення мільйонів тих, хто готовий туди виїхати прямо тепер. Кажуть, він теж українець.
