Цивілізаційний поворот: Під час Євро-12 поляки стали ближчими за росіян.

2007 рік, Вроцлав, кнайпа «Lwowska». Сиджу і п’ю пиво з другом-поляком, істориком з Любліна Маріушем. Приїхали до Вроцлава після важкої конференції на тему акції «Вісла» у містечку Ополє. На вроцлавському Ринку їдуть приготування до прямої трансляції з Кардіфу, де мало бути визначеним місце проведення чемпіонату Європи з футболу в 2012 році.

Аж ось – крики радості. З кнайпи вилітає її власник, поляк львівського походження і несамовито кричить до мене: «Ви будете у Європі, ми будемо разом з вами у Європі!!» І ставить нам з Маріушем ще по пиву за рахунок закладу. Ейфорія переповнює усіх на головній площі Вроцлава.

Польські вболівальники у Донецьку

Пройшло 5 років. За цей час чимало змінилося в стосунку двох співорганізаторів Євро 2012. По-перше, змінилася влада. На момент присудження права проведення чемпіонату нашими країнами Польщею правили брати Качинські: Лех як президент і Ярослав як прем’єр. До України вони ставилися з ідеологізованим пієтетом.

Згодом повноту влади у Польщі обійняла Громадянська Платформа, котру прийнято вважати холодним реалістом у стосунках з Україною, в Україні ж прийшла до влади проросійська Партія регіонів на чолі з Віктором Януковичем. Підготовка до Євро велася мовби в двох паралельних світах.

«Всі забули про те, що Євро 2012 це спільний проект», - говорить Павел Пеньонжек, україніст та політолог з Варшави. Не останнім чином це пояснювалося належністю Польщі до Євросоюзу – в той час, коли Україна продовжувала жити за олігархічним укладом, незбалансованою політичною системою та непрозорими фінансами.

Тож змагання, «хто краще» підготується до Євро, могло хвилювати лише журналістів для підняття рейтингів своїх видань та читачів, здатних мислити в таких чорно-білих категоріях. І коли польські друзі казали: «А зате у вас уже побудовані стадіони в Донецьку і Харкові…», доводилося стинати плечима: «Чи знаєте ви, яким коштом для людей це зроблено? Що окрім стадіонів? Де інфраструктура?»

Розмови про конкуренцію у кращій підготовці заполонили медіа-простір Польщі у тематиці Євро надовго, і треба сказати, Україна не виглядала в оцінках польських оглядачів в позитивному сенсі. Доходило до відвертих кпинів над українською стороною.

Один з травневих номерів журналу «Polityka» вийшов із обкладинкою: «Ані коко, ані споко [алюзії до польського гімну Євро]: чи Україна зіпсує нам Євро?» Навіть шанси української збірної оцінювалися як «козацькі мрії», себто безнадійно. Польське суспільство було підготовлене до всеєвропейської ганьби.

11 червня українська збірна переграє шведську у Києві. Польське телебачення показує переповнену світлорадісну фанзону у Києві, синьо-жовте братання шведів з українцями. «Якщо наші не пройдуть, буду вболівати за ваших», - пише мені люблінська знайома Віолетта Печиколан.

Польська газета виходить із статтею: «Під час Євро 2012 Київ привабливіший, ніж Варшава». Що, зрештою, і не дивно: варшав’яки умудрилися так перекопати центр у зв’язку з будовою другої лінії метро, що навіть місцеві не знають, як краще добиратися з кутка в куток.

«Варшавська битва»

У Варшаві в той час готуються до російсько-польського матчу, окресленого польським «Newsweek» як «Варшавська битва». Матч, який спричинив вуличні бійки між поляками і росіянами закінчується так само внічию.

Київська фан-зона, далека від навколофутбольних польсько-російських розборок (польський міністр спорту порадила росіянам не жити в готелі «Брістоль», посольство в Польщі в Москві «попередило» російських фанів про кримінальну відповідальність за радянську символіку), вболіває за поляків; більшість українського сегменту «Фейсбуку» також. Український інтернет рясніє перепостами на тему: «чому я не вболіваю за Росію».

Наталія Брижко, колишня працівниця посольства Польщі в Україні, а нині директор «PAP-Media» зауважує: «Деякі поляки не сподівалися, що майже всі українці – принаймні Київ – будуть так вболівати за нашу збірну. Це було досить несподіване для поляків».

Вболівання за Україну

Україна наступний матч грає проти Франції у Донецьку. Польський «Ютуб» облітають ролики, як 80-тисячна львівська фан-зона, приблизно такої ж чисельності київська і кілька тисяч у донецькій та навіть варшавській фан-зоні співає гімн «Ще не вмерла Україна», такий схожий початком до «Jeszcze Polska nie zginęła».

Наталя Брижко вважає, що навіть наші футболісти слухали свій гімн більш щиро й проникливо ніж поляки свій.

Ціла Польща бачить в телевізорі, що в варшавську фан-зону вболівати за Україну прийшли не прибиральниці і збирачки полуниць, а студенти, лікарі, перекладачі і взагалі, як би сказали в СРСР, люди із обличчями, позначеними інтелігентністю.

Фатальна погода в Донецьку і ми програли Франції, котру потім у Києві обіграє Швеція. Польські ЗМІ виходять зі співчутливими заголовками: «Підтоплена Україна», «Небо за Францію», «Гроза налякала господарів». Неофіційні символи Євро в «Фейсбуку» Ясь та Івась готуються розірвати жабу, а Ясь при цьому втішає Івася: «Я зараз круасани принесу, будемо жорстоко макати їх у каву»…

У Польщі починається реальне «вболівання» за Україну. Як пояснює Даріуш Матерняк, це певним чином нагадувало позитивне ставлення під час Помаранчевої революції, але з певною відмінністю: «Думаю, що шанс позитивного підходу поляків до України не буде тепер змарнований, оскільки тоді це була політична подія, революція, це вимагало участі політиків.

Тепер же це спортивна подія, яка притягує «простих» людей, чимало з яких відвідало Україну. Також велика частина тих, хто дивилися трансляції з України в телебаченні, цікавиться, як там є насправді а напевно би хотіла вибратися туди найближчим часом». Ті з поляків, котрі таки наважилися приїхати в Україну попри волання проти від своїх родин та заголовки в газетах на кшталт «Єврокошмар України» (польський «Times») не пошкодували.

Київська піар-менеджер Юлія Іванова, що володіє польською мовою, зустріла двох поляків, батька (бізнесмена) Петра та сина (солдата-контрактника) Томаша з Ґлівіц (Сілезьке воєводство). Вони були готові спати хоч в спальниках на вокзалах, а в випадку коли би Київ їм не сподобався, збиралися відвідати Крим.

Натомість на вокзалі їх зустріли волонтери («гномики в зеленому»), поселили їх у квартиру на Оболоні за прийнятну ціну («все те що нормальній людини треба, є»). «Я знімаю все на камеру, усе їм [родичам, що залякували] покажу!», - обурюється Петро: «Тут це свято, у нас же фани зіпсували все».

Розуміння того, що Україна тут поруч, шириться Польщею, котра увесь час з моменту звільнення з пут комунізму «втікала» на Захід, а українців плутала із білорусами та росіянами, називаючи всіх разом «русками» чи зневажливим «люди зі Сходу».

Наталя Брижко розповідає, що має знайомого хлопця із легким ступенем аутизму, котрий на своєму «Фейсбуку» опублікував спільну мапу Польщі та України в національних кольорах. «Не уявляю собі, щоб таке було можливе ще рік тому. Щоб польська дитина знала, як виглядає мапа України і де точно вона знаходиться. У свідомості поляків зараз Україна набагато міцніше присутня, більш освоєна. Особливо для молоді. Для них це вже цілком зрозуміла справа, що мають такого сусіда як Україна, з якою Польща робила Євро. Немає навіть спогаду, що був якийсь Радянський Союз…»

Великою мірою до поширення знань про культуру та історію України має відношення масовий культурний десант з України, що перманентно має місце в Польщі (щоправда за польські гроші). Останньою такою акцією була «Ніч культури» в Любліні з 2 на 3 червня, на якій побували театри «Арабески» з Харкова та «Воскресіння» зі Львова, чимало музичних гуртів.

Парадоксальним чином польську прихильність українці заробили на скандальних висловлюваннях польських журналістів щодо ролі українських гастарбайтерів в польському суспільстві, - вважає Матерняк.

Спершу Бартош Венґлярчик, колишній шеф закордонного відділу «Газети Виборчої» обізвав українок домашніми роботами, а вже під час Євро двоє шоуменів, Куба Воєводський та Міхал Фіґурський тих таки українок обіцяли зґвалтувати, бо українці програли і тепер нема за кого вболівати. Група в Фейсбуку «Скажи НІ хамству Воєводського і Фіґурського» набрала за 5 днів 6 тис. членів.

Хоч спершу радіо Еска, на якому вони так «пожартували», спершу виправдовувалося, згодом мусило зняти їхню програму з виходу, а УЄФА відмовилося співпрацювати з Воєводським, котрий мав бавити глядачів під час півфіналу у Варшаві. Голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима так само вбачає в такій реакції позитив: «Реакція на передачу в радіо Еска показує що в цьому плані [покращення стосунку до українців] є прогрес». Інша справа, що сама можливість подібних висловлювань може свідчити про протилежну тенденцію, - вважає Пеньонжек.

тренд польща євро-12