Р

Революція з перервою на вечерю. Як живеться «окупантам» Гостинного Двору

Ми з студентом-економістом повільно рухаємось до серця Контрактової площі. Хочеться на власні очі побачити справжніх сквоттерів, що посеред Києва під донецькою владою створили мистецьку республіку. Нас цікавлять не полум’яні промови, якими звикли висловлюватися лідери усіх ініціатив, а тамтешній побут. - В принципі користі від Гостинного двору в такому вигляді, в якому він існував останні роки, нема жодної! – каже Антон Калюжний, житель Подолу і студент КМА. - Тому для мене Гостинний двір... Мені все одно що з ним буде.

По Гостинному Двору вештався: Сергій Клімович, kuluar.com.ua

Підходимо до Двору з боку постаменту Сагайдачному – вивіска "Dublin" ще висить. Вхід до мажорної кавярні Piano забитий фанерою. Зачинений вже більше року і легендарний для кожного могилянця "Полонез".

- Гарна ідея - наскрізний прохід через Гостинний двір. Ще один пасаж. Ще крутіше, якщо б зробили там всередині, в сквері... наприклад, вечори джазової музики, – розмірковує Калюжний. - Може, тоді краще б підтримати сквоттерів, котрі там проводять якісь творчі вечори?

"Окупанти" Гостинного Двору вночі. Фото із Фейсбуку Марини Лебедєвої

Хто ще не знає нагадаю: "окупанти" Двору вимагають не перетворювати будівлю у торговий центр, а створити такий собі мистецький центр із студіями і кав’ярнями.

Розглядаємо з цікавістю і непевністю відкриту браму до черева чотирикутної будівлі в класичному стилі, збудованої на початку 19-го століття і перебудованої у 80-хроках століття минулого. В побіленій арці – розтяжка із запрошенням досередини. По боках – афіші із анонсами мистецьких та освітніх подій. Далі – обвішана жовто-блактиними стрічками брама. Неспішно проходимо до подвір'я.

Митецький сквоттінг в дії

- О! Помічники до нас йдуть! – назустріч мені з Антоном виходять дві посміхнені енергійні жіночки. – Ви ж справжні кияни?! То зможете нам допомогти зі сміттям! А он там далі можна петицію підписати, – на столику вдалині присутні підписні листи, поряд з ними трилітрова банка для збору коштів. - Зараз ми вам лопати принесемо з мішками.

Стає зрозуміло, що ми отримали пропозицію, від якої неможливо відмовитись. Пізніше довідаємося, що цих перших громадянок республіки звати пані Мирослава і Влада Осьмак.

- О! І ви готові небайдужим допомогти?! – звертається тим часом пані Мирослава до якогось випадково "зальотного" на захаращене подвір'я.

– Теж мені свідомий киянин знайшовся! - Хвилею пізніше кидає вона з легким осудом в спину переляканому чолов'язі, що швиденько киває п'ятами на вихід у відповідь на пропозицію.

Йдемо в глибину двору, зарослого кущами та ялинками. Скрізь – так би мовити, мистецький безлад, на який з цікавістю споглядають кілька киян. В затінку про щось спілкуються четверо інтелігентів – чи то філософський диспут у процесі, чи то вивчення іноземної мови. Якщо підняти голову, то можна побачити навіть діжку з імпровізованим душем на верхній галереї.

Ліворуч в арках видно "житлову зону" – постелено карімати, мобілки на зарядці, нетбуки, наплічники тощо. За вчительським столом сидить струнка брюнетка і зосереджено працює салатовим маркером над якимось оголошенням.

Це Марія Лебедєва, один зі спікерів сквоттер-спільноти. Часто з революціонеркою в Гостинному дворі буває і її 15-річний син. Наступного дня вона засвітиться ще в одній конфліктній точці на мапі столиці – біля троєщинської "Ями".

Пані Мирослава пропонує мені лишити наплічник в підсобному приміщенні, яке планується облаштувати під митецьку галерею. Переконливість її і професійно уважні очі легко пояснити фахом цієї літньої жіночки. Вона працює на пострадянському просторі з родичами жертв стихійних лих або терактів. Як на мене, дуже цікава особистість.

На веранді сохнуть симпатичні графіті-пейзажі, а над головою висить величезна голова кота, наче з Пейзажки. Вона виконана з монтажної піни і пофарбована в оптимістичні кольори.

Заходжу... і з подивом впізнаю в галерейній залі приміщення "Полонезу". Ну, добре, хоч не офісна діра! На стінах холу, де колись квартирувала легендарна пивниця, світлини старого Києва. На місці входу – розгорнуте простирадло проекторного екрану. Хоч бери і починай читати комусь лекцію...

Гостинного двору двірник

Виходимо знову на подвір'я і неквапом починаємо наповнювати мішки будівельним сміттям, ведучи філософську бесіду. Вітаємось зі ще одним "місцевим", могилянцем Данилом Євтуховим. Він – завсідник багатьох подібних контрвладних ініціатив у столиці.

Дивно, але нам не спекотно – два поверхи монументальної будівлі надійно бережуть від пекучого сонця. А бічні галереї, де живуть і чергують захисники Гостинного двору від реставраторів чи рейдерів - залежно з якої точки зору ви на них дивитеся - так само вдало рятують киян від субтропічних червневих злив. Також, на відміну від приміщення бібліотеки сусідньої Могилянки, не чутно звуків метро.

Проект реконструкції виглядає красиво, проблема лише в тому, що замість оригінального майданчика для культурних ініціатив приміщення перетворюється у банальний офісно-торгівельний центр, які однакові в усьому світі

Різко запахло фарбою - трішки вдалині якийсь митець працює з балоном над оригінальним полотном. Згодом стає зрозуміло, що на наших очах народжується нова галактика.

Десь після третього мішка чути звук мотоцикла – на дворі з'являється червоний 250-кубовий Hyusong, керований Ігорем Луценком, колишнім журналістом, а зараз підприємцем, неформальним лідером сквотерів і організатором багатьох акцій «прямої дії».

Пані Мирослава розповіла, що його ж бежевий джип Volkswagen Tiguan (далеко не "революційна" марка авто) щовечора заповнює собою в'їзд до республіки – таким чином захисники рятуються від небезпеки бути зачиненими і завареними заживо всередині Гостиного двору. Нагадаю - на початку захоплення найняті «реставраторами» люди намагалися заварити ворота двору. На думку громадян, небезпека захоплення Двору будівельниками досі лишається. Хоча з міліцією зв'язок вже налагоджено.

Хто стоїть за офшоркою, що разом з "Укрреставрацією" (компанія, чиї корені теж губляться десь за морями) і "Основою-Солсіф" пов'язана з намаганням "відремонтувати" Гостинний двір, невідомо. Грішать, як завжди буває в останні місяці, на Сашу "Стоматолога" Януковича, але напевне того ніхто не знає.

Від публічної підтримки будь-якої з політичних сил республіка відмовилася. Втім, за моєю інформацією, кілька великих клунків з харчами таємно приніс Анатолій Гриценко. Він же, здається, допомагає з оформленням різних скарг, заяв і позовів які мають на меті зупинити плани влади по реставрації будівлі.

- Мішків вам ще дати? – з посмішкою запитала у нас місцева активістка у салатових кросівках, що не без гордості назвала себе "двірником Гостиного двору". Каже, що на вихідні вивезли звідси дві машини (ціна послуги - 450 гривень за кожну), завантажені під зав'язку трухлявою деревиною перекриттів, залишками гіпсокартонних стін та іншим будівельним сміттям.

- Сашо! Краще бери хлопців і сходіть за водою. – каже пані Мирослава.

Іти довелось недовго – до Фролівського монастря. Воду жовтуватого кольору несли назад в півдесятку пятилітрових бутлів. Саша, студентка університету Шевченка, не хвилюється за шлунки республіканців. Каже, що в Гостиному дворі нічого не залежується - всі харчі зникають швидко, тож треба жити, як в тій приказці про велику сім'ю. До речі, жителі галерей республіки періодично міняються – психологічно важко кілька тижнів поспіль знаходитися в одному місці.

- Сама я їсти не хочу, - посміхається майбутній соціолог, - сьогодні Мирослава за свої 50 гривень нас всіх нагодувала. До речі, якщо хочете, то і вас нагодуємо, це така плата за поміч.

На подвір'ї вже стоїть столик з купою якихось пляшечок і серветочок – намічається майстер-клас з косметології. Нам же час чимчикувати далі.

Чемно прощаємося з республікою і через арку з жовто-блакитними стрічками повертаємось на Поділ.

Па-па, гостинний Гостинний двір...

протест самоорганізація урбанізм місто київ

Знак гривні
Знак гривні