Блогер з Мозамбіку Дмитро Яцюк допомагає українським мулатам знаходити батьків

Оцінка статті на цей момент: +4/-1
Читати Не читати Коментувати
  • 141330 Перегляди
  • 2 Коментарі
  • 04/06/2012Дата публікації

Серед тисяч африканських студентів, які навчалися в Україні ще з середини 1960 рр., обов’язково знаходилися такі, які зустрічалися з українськими дівчатами. Як знаємо з життєвого досвіду, від товаришування хлопців та дівчат часом народжуються діти. Все почалося з того, що дружина мого африканського товариша розказала, що «десь там у Росії, її тато має сина, якого не бачить з 1971 року». Також Дмитро розповів ТЕКСТАМ про життя в Мозамбіку, українську громаду і китайську загрозу.

Бесіду вів Євген Лакінський

Перше питання: яка ситуація з роз'єднаними українсько-африканськими родинами? Що це взагалі за родини і як ти їм допомагаєш?

Завдяки допомозі друзів та просто добрих людей, я швидко знайшов киянина Костянтина Ч. - сина мого африканського товариша.

Потім була молода одеситка Антоніна Ґ., про історію Кристини Сарайви писали у пресі, а Інтер навіть зняв про це невеликий сюжет . Коли мені вдається об’єднати розлучені родини, я тихо радію, надаю їм контактні данні та передаю подальший розвиток сюжету в їх власні руки...

Коли їх знаходжу, передаю кожній зі сторін контакти і кажу: «Добрі люди, ось вам контакти вашого сина чи доньки чи тата з мамою. Тепер контактуйте, спілкуйтесь, їздіть один до одного у гості, тощо. Я зробив все, що міг, подальше залежить лише від вас самих».

Звісно, що далеко не всі готові до цього моменту, але таке життя, я ж не можу жити «життям інших».

А як ти шукаєш загублених родичів?

Використовую будь які наявні можливості: пресу (у випадку Кристини інформація була надрукована у Києві, це дозволило дізнатися, що її мати переїхала у Італію, потім інформація була надрукована в італійській «Українській Ґазеті», таким чином ми дісталися до мами Кристини), оголошення у газетах (у випадку Костянтина об’яву побачив його шкільний товариш і знайшов мені адресу та контакти), блоґи.

У випадку Антоніни я шукав її батька у Ґвінеї – Біссау, з огляду на хаотичний стан країни – це зовсім не легко, тому мені допомагали ґвінейські блоґери та прості громадяни, колеги її тата, сусіди по району, тощо. Потім інформацію бачать знайомі, сусіди, мені допомагають ті, хто хоче зробити добру справу, тощо.

Як взагалі живеться афро-українцям?

По різному, з одного боку вони відчувають певну дискримінацію суспільства, бути «мулатом» в Україні – це тема окремої статті чи навіть дослідження.

З іншого боку, Україна продовжує бути країною соціальною, де громадяни продовжують цікавитися долею інших, намагаються допомагати тим, хто бореться за краще життя. Костянтин розказує, що добре знання української допомагає йому у стосунках з київською міліцією.

Він досить таки темний і кожен патруль, який його бачить, обов’язково його зупиняє, аби перевірити документи. Коли ж він відповідає їм українською, його одразу відпускають. Життя Антоніни більш трагічне, тато закінчивши вуз повернувся в Африку, мама померла, вона виховувалася у дитячому будинку, але сьогодні Антоніна успішний київський ДіДжей, працює інженером на Всесвітній Службі Українського Радіо.

Втеча у Африку

До речі, як тебе взагалі занесло до Мозамбіку?

Якщо коротко, то через кілька років після того, як батьки розлучилися, а мама закінчила правничий факультет КНУ Тараса Шевченка, вона виїхала у Мозамбік. Це був 1988 рік, полишити СССР було дуже важко, до дружнього Мозамбіку вона летіла з 15-денною туристичною візою, була змушена купляти квиток у зворотній бік, тощо.

Коли у мами з’явилася відповідна можливість, ми з молодшим братом переїхали жити до неї. Оскільки мама народилася у Росії, то у 2008 році нею зацікавився російський «Перший канал», що зняв про маму документальний фільм записавши її в росіянки.

Документалка про маму Дмитра

Ну а чому мама поїхала саме до Мозамбіку? Чи легко їй було акліматизуватися? Всеж-таки, Африка та СРСР - зовсім різні світи...

Поїхала у Мозамбік, бо була така можливість, не треба забувати про те, що юристи чи лікарі з України не могли працювати вільно у багатьох країнах світу, наприклад країнах Британської співдружності, через відмінності юридичної та медичної систем. У Мозамбіку вона могла працювати вільно, адже країна використовує те ж саме римське право, що і Україна.

Мамині перші враження? Вона прибула у країну у 1988 році, була тут сьомою жінкою з СССР. Йшла громадянська війна, але їй подобалася країна, подобалися люди, своєю простотою та безпретензійністю. Її перша робота – відділ кадрів у державній компанії, яка займалася здобуттям копалин. Мама мала маленький словничок, з яким перекладала місцевий «Закон про Працю».

У столиці та околицях – клімат суб-тропічний, у травні – червні (мозамбікською зимою), бувають прохолодні дні, наприклад у кінці травня 2011, у Мапуту була зафіксована температура всього +5°, це досить прохолодно. Акліматизація проходила більш – менш нормально, у літку (грудень – лютий) жарко, тому якщо є така можливість стараємося подорожувати у цей час. У зимку погода нам подобається більше, мріємо, аби так і було цілий рік.

40 років бурхливих змін

Ну а в тебе які враження від країни?

Мозамбік бурхливо розвивається, сьогодні головним чином за рахунок здобичі та експорту сировини, але сподіваюсь, що у майбутньому з’являться виробничі, чи хоча б переробні компанії.

Мало хто з українців бував у ваших краях. Ми, звісно, знаємо статистичні данні: площа – 799,380 км2, населення – 23,5 млн. Але це сухі цифри. Розкажи трохи про країну.

Останні 35 – 40 років країна переживає постійні бурхливі зміни. Спочатку колишня колонія, яка майже не мала національних кадрів намагалася будувати африканський соціалізм, потім повне економічне фіаско соціалізму та громадянська війна низької інтенсивності привели до зміни урядового курсу до «дикого капіталізму». Про себе також дає знати висока народжуваність при порівняно низькому рівні розвитку медицини, диких забобонах та пандемії СНІДу...

А що там зі СНІДом і чому він так швидко розповсюджується?

Ситуація у країні не найдраматичніша у Африці, але і не сама радісна. Офіційно хворіє близько 17% населення, але знайомі лікарі кажуть, що близько 30% пацієнтів державних лікарень хворі. Поширенню СНІДу сприяє багато чинників: природна полігамність людей. У Мозамбіку цілком нормально, коли у чоловіка є дві, а то й три дружини, кожна з них знає про іншу, буває вони навіть разом б'ють коханок чоловіка, щоб ті на чуже добро не заглядалися.

Низький культурний рівень, дуже важко пояснити людям, особливо селянам для чого потрібні запобіжні заходи, презервативи, різні комплекси: «а мені у презервативі не подобається!», «справжній секс – лише натуральний», забобони «СНІД придумали іноземці, аби винищити африканців!», тощо.

Дмитро Яцюк зі своєю дружиною Марією Кандідою, мозамбікською португалкою

Що тебе найбільше вразило у Мозамбіку? Що найбільше сподобалось?

Сподобались спокійні та неагресивні люди, в принципі, рядового мозамбікця потрібно довго і настирливо «діставати», аби він відповів аґресією на зовнішні провокації. Майже, як ми, українці.

Мовні проблеми

В Україні, російська зайняла панівне становище. Щось подібне було у Мозамбіку під час португальської колонізації. Яка тепер мовна ситуація у країні?

У країні проживає близько 25 етнічних та суб-етнічних груп: шанґане, ронґа, бітонґа, ндау, сена, нянжа, кожна з цих груп говорить своєю африканською мовою, які належать до групи банту. Португальська мова вважається «мовою національної єдності», африканські мови мають статус «національних мов», вони вживаються на побутовому рівні, у середині окремих етнічних груп.

Деякі африканські мови, наприклад шанґане, мають роль вільної – мови, яка домінує у столиці і яку вивчають африканці з інших провінцій, аби не відставати від побутового мейнстріму.

У якому стані аборигенні, африканські мови? Чи вчать їх у школах? Чи є газети, радіопередачі, телепрограми?

У столиці в усіх школах викладання ведеться португальською або англійською мовами (останні – це здебільшого приватні міжнародні школи). У провінціях країни, у сільській місцевості, у деяких школах, з 1-го по 7-ий клас (початкова школа), у порядку експерименту, навчання ведеться мовою домінуючою у кожній окремій провінції. У старшій школі, з 8-го по 12-ий клас, навчання ведеться португальською. Через деякий час Міністерство освіти обіцяє проаналізувати ситуацію і вирішити чи експеримент варто поширювати на цілу країну.

Телебачення (за виключенням одної чи двох передач на релігійних каналах) ведеться португальською, газети та часописи також виходять виключно португальською. «Національними мовами» ведуться передачі на державному радіо, «Радіо Мозамбік», у кожній провінції своєю чи своїми мовами.

У країні вже виросло одне – два покоління людей, для яких рідна мова – португальська...

Я знаю, що ти чудово володієш португальською. А як з африканськими мовами?

Я вчив шаґане, нею говорять на півдні країни, а також у частині ПАР, яка називається Мапутоленд чи Ґазаленд, але мої пізнання у мові не дуже великі, думаю, що мої викладачі занадто багато часу приділяли теорії і дуже мало мовній практиці.

До речі, ти закінчив університет у Мозамбіку. Можна пару слів про тамтешню освіту?

Я навчався у приватному Університеті, який зараз називається «A Politécnica».

Його повна назва була «Вищий Політехнічний Інститут Університет». Навчання у приватних університетах коштує 12.000 – 15.000 доларів за п'ятирічний курс. Зараз країна переходить на Болонську систему, тому більшість курсів стають чотирирічними.

У державному університеті більші вимоги, часом величезні групи, набагато менша платня. Хоча іноземці платять більше, а ніж громадяни країни, але все одно менше, а ніж у приватних університетах, де такої «позитивної дискримінації» не існує. Рівень навчання такий, що дозволяє розумним студентам набиратися знань, а не дуже розумним набиратися відповідної термінології.

Європейське життя

Розкажи про європейців у Мозамбіку. Чи багато їх? Як вони там живуть?

За моїми підрахунками у країні проживає близько 50 тисяч європейців, половина – португальського походження, менше 10% від загальної кількості мають мозамбікське громадянство. Європейці працюють у різних галузях, здебільшого у приватних компаніях, у сфері послуг, особливо у ресторанному бізнесі, останнім часом також, як менеджери, інженери, спеціалісти з ІТ.

.

Європейці не є абсолютно сталою групою, існує суттєва різниця між поведінкою різних мікрогруп (при всій умовності будь яких спроб класифікації). Скажімо, «скандинави» готові розчулено милуватися кожною місцевою пташечкою чи там, скажімо ксилофоном. «Анґло-сакси» сповідують парадіґму Дра. Хауса. «Апенінці» та «іберійці» часто змішують бізнес із задоволеннями. «Слов’яни» люди щирі та непередбачувані, від них можна чекати самої широкої амплітуди проявів переживання за майбутнє цієї країни...

Українські мулати

Чи є в вас українська громада?

У даний момент активність громади не дуже висока. Деякі активісти поїхали з країни, хтось повернувся до України, хтось перебрався у інші краї. Окрім того ситуація в Україні, фактичне закриття українського посольства в Анголі (яке опіковувалося Мозамбіком), також не надихають на високу громадську активність.

Кілька років тому я більш дієво займався громадською справою, громада трохи оживилась, але після того, як я полишив активну діяльність, громада також потроху розчинилася кожен у своїх справах.

Вся еміграція з пост – радянського простору є новою, всі люди опинилися у країні після 1975 року, тобто після проголошення незалежності Мозамбіку. Але є і винятки, наприклад на початку 1950 рр., у Мозамбіку працював Михайло Терещенко, міністр фінансів та іноземних справ в уряді Ніколая Керенського.

Трошки пізніше у країну перебрався на постійне проживання Лев Крюґер, по лінії мами – онук київського вчителя Арсенія Шворина, який був висланий царатом разом з родиною на Далекий Схід за участь у русі народників. Народжений у 1912, Лев помер у 1994, не доживши кількох місяців до своїх 92 років, у останні роки життя він почав писати книги, видавав свої твори у США, ПАР та Росії.

Чи багато мозамбікців українського походження (коли один з батьків - з України, а інший - місцевий)? Чи вони цікавляться Україною? Чи асоціюють себе з історичною батьківщиною? Чи сприймають їх за своїх новоприбулі українці, зокрема й бізнесмени?

Таких афро – українців у Мозамбіку близько 250 – 300 осіб, преважна більшість народилася між 1990 та 2000 рр., сьогодні вони ще діти або юнаки. Далеко не всі українські мами є національно свідомими громадянками, але звісно що існують родини де можна почути українську мову.

Більшість цих юнаків або поїхала з України ще зовсім маленькими, або народилася вже у Мозамбіку. Тому рівень ідентифікації з Україною, цікавість щодо українських справ не є дуже високою. Оскільки українських бізнесменів у країні обмаль, а афро-українців найманих робітників ще менше, то сьогодні поки що зарано однозначно судити про те, як одні оцінюють інших.

Наскільки легко українці отримують мозамбікське громадянство?

Більше всього це залежить від того, чи людина зв’язує своє подальше життя з країною. Тому українські жінки зі змішаних шлюбів таке громадянство потихеньку отримують, українські викладачі чи лікарі поки що не поспішають. Взагалі ж ця тема – табу, з огляду на те, що Україна не визнає подвійного громадянства, у першу чергу для тих, хто не є наближений для влади. У той же самий час, як ми буває дізнаємось, цей закон, здається, зовсім не стосується наших можновладців.

А чим Мозамбік міг би зацікавити український бізнес?

Мозамбік імпортує майже всі індустріальні товари, Україна могла би поставляти у країну різні продукти українського виробництва: від горілки (соків, мінеральної води) до автобусів, від систем світлофорів до мінеральних добрив. Україна виробляє непогані міські автобуси «Богдан», Мозамбік хоче відмовитися від використання мікроавтобусів, як міського транспорту, та перейти на транспортні засоби більшого розміру. Але Україна фактично закрила своє посольство в Анголі (посольство відповідало також за Мозамбік), хоча уряд проголосив пріоритетним напрямком діяльності Близький Схід та Африку, здається далі декларацій справа не пішла.

Взагалі, бізнес Східної Європи ще не відкрив для себе Мозамбік. Наприклад, у країні не працює жодна українська компанія, хоча українські товари потрапляють до Мозамбіка, правда на сьогодні наш товарообіг не перебільшує 15 – 20 мільйонів доларів на рік.

Чи правда, що Африка поступово перетворюється на китайську і індійську колонії?

Щодо Індії – це звісно перебільшення, а щодо Китая, то багато чого йде у цьому напрямку. Китай потребує сировину і готовий надавати великі кредити не вимогаючи реформ по демократизації африканського суспільства. Це, наприклад, відрізняє китайську позицію від позиції СССР, який у 1975-1989 також надавав кредити, але вони ув'язувалися з ідеологічною складовою.

Сьогоднішній Китай бажає лише одного – вільного доступу до сировини, у Мозамбіку – це деревина, у інших країнах Африки – це може бути нафта чи корисні копалини.

Китайські бізнесмени, що ведуть справи у країні, намагаються брати на роботу мозамбікців африкансько-китайського походження, дітей мішаних шлюбів.

Чи багато соціальних контактів поміж європейцями та африканцями? Чи є, приміром, мішані тусовки? Зокрема в університетах? А шлюби/стосунки?

Думаю, що не помилюся, якщо скажу, що таких контактів більше, а ніж, наприклад, у країнах Британської співдружності. Змішані компанії присутні в університетах, у приватних фірмах, тощо. Хоча як у будь якій іноземній країні тут не прийнято приходити у гості без запрошення, ну, а ситуація, коли хтось вломлюється до друга вночі, аби випити та поговорити «за життя», звісно, може статися лише серед дуже близьких друзів, умовно кажучи зі Східної Європи.

Змішаних шлюбів не так і багато, але вони є, у країні можна знайти змішані пари афро – українського, афро – португальського, афро – італійського походження. Те ж саме стосується і просто відносин, час від часу, особливо у столиці, можна побачити такі пари. Часто вони не є рівними соціально. Якщо чоловік європеєць, він більш заможній, якщо чоловік африканець, більш заможною є його партнерка.

Розкажи про португаломовний блоґ присвячений твоєму одруженню. Чи давно він існує?

Блоґ існує близько року, 14 травня виповнюється рівно рік нашому весіллю, блоґ був створений напередодні одруження. Наше весілля було сплановане та відбулося, як «перше спонсороване весілля Мозамбіку», у травні минулого року інформацію про цю подію надрукувало більше сотні сторінок кирилічного сеґмента інтернету.

Орієнтуюсь на читачів з португаломовних країн світу (далеко не всі знають, що таких країн є вісім). Поки що наша сторінка не є дуже відомою, але деякі читачі з Бразилії пишуть, що починають кожен ранок саме з читання блоґа.

У січні цього року ми з дружиною мандрували Україною, тому у блозі друкувалися наші дорожні замітки, насамперед Карпатами та Західною Україною. Теми дописів – самі різні, від Маланки до катанні на конях у Верховині, від походів до «Криївки» та «Музею Сала» до фотосесії вулицями Львова. Люди, які належать до третьої – четвертої ґенерації українців залюбки читають статті про Україну мовою своєї країни – португальською.

На останок – банальне питання: що б ти побажав читачам "Текстів"?

Сьогодні я зрозумів, що практично забув, як робляться паперові літачки, ті, які ми запускали у школі. Мої студенти писали тест (викладаю в університеті), а я намагався пригадати своє дитинство. Тому бажаю всім читачам «текстів» не забувати про самі прості речі минулого і звісно бажаю, аби вони коли-небудь відвідали Мозамбік, побачили справжню Африку та познайомилися з нашою громадою, обіцяємо, що з нами буде безпечно та весело!

Довідка: Дмитро Яцюк народився у м. Дауґавпілс (Латвія) у 1975 році. Його батько поєднував спорт із кравецькою справою, адже, як професійний спортсмен європейського рівня, він заробляв всього близько 200 рублів у місяць. Мама працювала кіномеханіком у кінотеатрі, мабуть звідси у Дмитра «фанатська» любов до кіно. У 1979 родина переїжджає до України, тут у неповних 16 років Дмитро починає писати, друкується у близько дюжині українських періодичних видань, включаючи легендарний львівський «Пост-Поступ». З початку 1990 рр., він проживає на південному сході Африки, у Республіці Мозамбік.

Оцінка статті на цей момент: +4/-1
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 2

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

що це за тумба-юмба? кому це цікаво? думаючим мабуть )

Цей коментар вилучено модератором.