Життя на смітнику. Щоб зробити вулиці чистими, потрібні штрафи

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 174407 Перегляди
  • 17 Коментарі
  • 11/05/2012Дата публікації

Ми щойно прибрали цей парк, чи могли б ви сфотографувати нас на згадку? - звернувся я до незнайомого перехожого-юнака. Великий гурт учнів київської школи «Софія», що разом з учителями щойно прибрали все сміття у парку, чекає на історичний знімок. В очах у дітей – радість від щойно виконаної важливої місії. В руках – яскраві таблички «Ми прибрали це місце. Збережи тут чистоту!», які невдовзі прикрасять кілька дерев. Юнак радо погоджується, простягає руку по фотоапарат, і… кидає просто під ноги недопалок цигарки, яку щойно курив.

Сміттям переймався: Тарас Шамайда

Коли я присоромив хлопця, він зніяковів, і, після деяких вагань, підняв свій «бичок» і викинув в урну, що стояла за кілька метрів. Інцидент було вичерпано.

Очевидно, що цей хлопець, як і багато його співвітчизників, смітив механічно, 22навіть не замислюючись. Усі ці люди хотіли б жити в чистій країні, але мало хто з них замислюється, що причина, яка робить цю країну брудною – в них самих.

По вуха у смітті

Сміття на українських вулицях давно перейшло з розряду побутових проблем в ранг національної катастрофи.

Українські парки та вулиці, тротуари й двори буквально встелені сміттям – від поодиноких недопалків та папірців до цілих куп непотребу. Бруд у парках і лісах, на берегах річок і озер став настільки звичним, що багато хто взагалі не помічає його, сприймаючи як невід’ємну й неминучу частину пейзажу.

28 квітня тисячі українців вийшли на прибирання

І хоча Україна впродовж останніх поколінь і не належала до взірцево чистих країн, сміття на наших вулицях ще 15-20 років тому було незрівнянно менше.

Що ж змінилося? Поширене пояснення полягає в зростанні рівня споживання і поширенні різноманітних упаковок, внаслідок чого українці стали купувати значно більше поліетилену і пластику. І, відповідно, більше викидати. Це справді так. Раніше левову частку побутових відходів становили органічні продукти й папір, які швидко розчинялися. Тепер же в рази зросла не лише частка у відходах пластику, скла чи жесті, але й загальні обсяги цих відходів.

Проте одна справа – використовувати пластик, а зовсім інша – смітити ним де попало. Чому величезна частина цього непотребу опиняється не в урнах, контейнерах чи належно обладнаних звалищах, а в кущах чи й просто на тротуарах?

«Рятівне» пояснення, яке можна почути від багатьох українців – у наших містах дуже мало урн. І хоча урн справді мало, уважне спостереження свідчить, що цей позірний зв'язок дуже сумнівний.

. Та й не стане ж вихована людина кидати непотріб під ноги лише тому, що його треба пронести до урни, скажімо, не три метри, а триста.

Картина, яка стала типовою на зупинках громадського транспорту (незалежно від того, чи є там урна) – пасажир робить останню затяжку цигаркою і, за мить до того, як зайти в маршрутку, кидає недопалок просто під ноги.

Розсипи бичків оточують лавочки в парках і зупинки громадського транспорту, стеляться в траві обабіч пішохідних доріжок і під балконами, на яких люблять «подихати» курці.

До бичків додаються різноманітні обгортки, шкаралупа, лушпиння, пластикові пляшки й жерстяні банки, бите скло від кинутих пляшок. Величезна кількість українців навіть не замислюється над тим, щоб якось утилізувати сміття і просто кидає його де заманеться.

Саме це бездумне й безкарне свинство, яке охопило величезні маси людей, і є головною причиною стану наших вулиць. І лише здолавши його, зможемо звільнитися від бруду.

Типовий вигляд місць відпочинку

Величезна армія прибиральників (лише в Києві їх щодня працює десятки тисяч) за всього бажання не може зробити міста чистими, бо нове сміття з’являється безперервно й практично всюди, де ступає нога нашого співвітчизника.

Відпочити на березі річки в місті або в приміському лісі можна лише серед куп сміття, які залишають по собі інші «відпочивальники».

Щасливі власники автомобілів завалили сміттям будь-які зручні для відпочинку місця на природі навіть за десятки й сотні кілометрів від великих міст.

У справу засмічення батьківщини активно включилися і селяни. Для більшості сіл звична картина: сусідня річка чи яр завалений сміттям.

Прибираємо самі

Громадські активісти, які не бажають миритися з перетворенням країни на суцільний смітник, переконані, що ключове завдання – зміна свідомості людей.

Тут є дві складових. Перша – громадські акції з прибирання. Друга - відчутно штрафувати тих хто смітить.

Прибрати разом свій двір чи парк, посадити на місці купи сміття дерева чи квіти, організувати роздільне збирання відходів – такі прості спільні дії допомагають виробленню звички ніколи не смітити.

Учасники ініціативи «Зробимо Україну чистою!» («Let’s do it Ukraine!»), разом прибираючи парки, утверджують ідею чистого довкілля. Вони переконані, що людина, яка хоч раз добровільно прибирала парк, вже не кидатиме сміття де заманеться і робитиме зауваження своїм друзям чи колегам, які ще не позбулися шкідливої звички.

Власне, Let’s do it Ukraine! - це частина всесвітнього руху, що виник 2008 року в Естонії. Тоді 50 тисяч жителів цієї маленької країни в один день очистили її від 10 тисяч тонн сміття. Ініціативу підхопили ентузіасти в різних країнах, і акція стала щорічною, охоплюючи все більше людей по всьому світу.

В Україні її започаткували двоє киян. Як усе починалося, згадує Юрій Пивоваренко, координатор національного проекту «Зробимо Україну чистою!»:

«На початку 2009 року киянка Катерина Стрипко приїхала із Західної Європи вражена чистотою. Перейнявшись темою довкілля, дівчина знайшла інформацію про естонську акцію і загорілася ідеєю провести щось подібне в Києві. А мене дістало, наскільки брудно в Парку партизанської слави, біля якого я живу. Навесні 2009 року я роздрукував на принтері заклики «Не смітіть!» і прив’язав у цьому парку до дерев. Потім став вести блоги і спеціально створений сайт на тему засмічення. Так на мене натрапила Катя. У вересні я організував свою першу акцію з прибирання, на яку прийшли 30 людей. А у грудні ми з Катею оголосили про намір провести акцію в масштабах усього міста».

Завдяки об’єднанню зусиль кількох громадських організацій цей намір у втілився у червні 2010 року в акцію «Зробимо Київ чистим!». Прибирати 20 парків вийшли 520 киян.

А вже у квітні 2011 року відбулося перше всеукраїнське прибирання в рамках ініціативи «Зробимо Україну чистою!». Більш як у 50 містах і селах робити країну чистою вийшли 22 тисячі людей.

«Це не був якийсь черговий суботник, а ці тисячі людей не були просто прибиральниками, - говорить Юрій Пивоваренко, - Ми відчули, що підготовка й проведення акції реально змінюють свідомість людей. Кожен учасник робить свій маленький внесок у справу звільнення країни від сміття. Людина, яка хоч раз з нами прибрала, більше не кине сміття повз урну».

Акція 28 квітня 2012 року вийшла ще масштабнішою, ніж торік. Загалом у більш як 100 містах і містечках близько 40 тисяч людей прибирали понад 400 парків. На всеукраїнському та місцевому рівні до «Зробимо Україну чистою!» долучилися сотні організацій, установ та компаній.

Сумське ноу-хау - збирання сміття байдарками

Усе це робилося по суті, без грошей. Учасники акції радо виділяють для прибирання свій вільний час, організатори теж працюють на волонтерських засадах. Партнери безкоштовно надають потрібний інвентар, вивозять і переробляють зібране сміття, допомагають поширювати інформацію.

«Коли дивишся накупу мішків зі щойно зібраним сміттям, а на місці, де це сміття було розкидано – чисту зелену траву, наочно бачиш, як Україна стає чистішою. Звичайно, щоб змінити свідомість багатьох і очистити від сміття всю країну, потрібен не один рік, але такі акції додають віри, що ми це зробимо!», - говорить координатор прибирання в Кривому Розі Олег Забояк.

Звичайно, в умовах тотального засмічення країни навіть такі масштабні прибирання – це крапля в морі. Але їх завдання – не стільки фізичне зменшення кількості сміття, скільки формування моди на чистоту, а водночас - об’єднання людей, які не хочуть більше терпіти засмічення країни.

Без штрафів ніяк

Лауреат Нобелівської премії з економіки Елінор Остром у книзі “Керування спільним” стверджує, що одним з необхідних елементів існування суспільства є покарання за порушеня правил.

Практик, багаторічний прем’єр-міністр Сінгапуту Лі Куан Ю у своїх мемуарах, в розділі присвяченому перетворенню міста на одне з найчистіших у світі підтверджує спостереження теоретика: «Ми почали з виховання наших людей. Після того, як ми переконали більшість з них, ми стали видавати закони, щоб карати меншість людей, котрі навмисно порушували правила».

Підтвердження маємо і в нас. Люди накидають знову і знову в місцях, начисто прибраних двірниками чи ентузіастами-волонтерами. А потім події розвиваються за

теорією розбитих вікон. Лише п’яниця чи невиправний нахаба кине пляшку або папірець на чистий тротуар, але багато хто це не вагаючись зробить, якщо вважатиме, що тут «все одно брудно».

Якихось пару століть тому вулиці західноєвропейських міст були завалені сміттям і залиті помиями. І не в останню чергу саме високі штрафи за накидання сміття докорінно змінили ставлення до чистоти багатьох європейських народів. І не лише європейських.

«Класика жанру», вже згаданий Сінгапур, який на момент проголошення незалежності 45 років тому був надзвичайно брудним:

«Сміття, бруд, безлад і сморід від гниючих залишків їжі перетворили багато частин міста в нетрі», - описує стан міста у вже цитованих мемуарах Лі Куан Ю.

Одним з елементів «перетворення Сінгапуру на країну першого світу» були штрафи за сміття.

За недопалок чи папірець, кинутий на вулиці, сінгапурець мав заплатити штраф, що сягав місячної зарплати. А зараз це одне з найчистіших і найзеленіших місць планети штраф за кинуте сміття там перевищує 600 доларів США.

У більш м’якій формі, але тим самим шляхом рухається більшість міст та країн Європи й Північної Америки.

В Латвії штраф за викидання сміття у місті доведеться платити від 100 до 1000 доларів США. Навіть у сусідній Білорусі розмір штрафу за кинуте на вулиці сміття – до 50 доларів, а в Грузії – 28 доларів для громадян і 113 доларів – для юридичних осіб.

І лише Україна, здається, рухається в зворотній бік.

Чи часто Ви бачили, або хоча б чули, як оштрафували за накидання сміття бодай одну людину? Навіть якщо вона смітить на очах у всіх? Такі випадки настільки рідкісні, що ними можна знехтувати.

Більше того, навіть статистики окремої по штрафах за засмічення не ведеться. Бо порушення, за яке можуть оштрафувати за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, звучить як «порушення державних стандартів, норм і правил, у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів». Дуже «конкретно», правда?

Організатор масового прибирання Юрій Пивоваренко повісив у своєму дворі плакат з поясненням для чого сортувати сміття

Під це визначення підходить що завгодно - від неправильного встановлення кіосків до ходіння по газонах. При цьому потрібно, щоб і потенційні порушники, і правоохоронці як мінімум знали ці загадкові «стандарти, норми і правила», які треба вишукувати в рішеннях найрізноманітніших органів влади та самоврядування.

Так от, за порушення всіх цих «стандартів, норм і правил» навіть у кількамільйонному і добре засміченому Києві міліція складає в кращому разі 2-3 протоколи на день, і далеко не всі вони стосуються сміття. Потім ці протоколи передаються до адміністративних комісій, які мають право накласти штраф за порушення, передбачити штраф.

Очевидно, що з такими розмитими формулюваннями й складними процедурами накладення штрафів подолати сміттєву епідемію не вдасться ніколи.

Щоб покласти край навалі сміття, громадські активісти розробили законопроект про внесення до Кодексу України про адміністративні правопорушення додаткової статті, яка прямо передбачає штраф за кидання сміття і покладає обов’язок штрафувати порушників на міліцію.

Розмір штрафу – від 340 до 850 гривень – для громадян і до 1700 гривень – для посадових осіб або підприємців. До співавторства законопроекту, зареєстрованого в Верховній Раді під № 9680, вдалося залучити депутатів з різних фракцій більшості та опозиції, включно з Віктором Януковичем - молодшим.

Однак від січня, коли проект зареєстровано, його не лише не включено до розкладу засідань, але навіть не розглянув профільний комітет.

Зрозуміло, що запровадження високих штрафів за накидання сміття і простого механізму їх стягнення, не призведе одразу до революційних зрушень, однак створить необхідне тло для виховання громадської свідомості, і початку боротьби із сміттям.

Далі постає проблема: що робити із правильно викинутим сміттям, адже звалища переповнені. Відповідь проста і її знають навіть школярі: роздільне збирання і переробка. Але це вже тема окремої розмови.

Ми прибрали це місце

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 17

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Все замечательно, кроме одного.
Штраф не поможет.
Штраф в лучшем случае поможет стражам порядка повышать свой жизненный уровень.
В Сингапуре людям сказали - нельзя мусорить. Они и не мусорили. Сказали - штраф! Их полицейские взимали штраф, граждане им помогали - если кто не доглядел, подсказывали - вон тот бросил.
У нас тоже так будет?
Повторю рассказ. На Политико сделал опрос: "Представим, что украинская власть ввела штраф 500гр за бросание мусора мимо урны.
Какое действие населения окажется самым распространенным?" Ответы были:
Будут продолжать мусорить, когда нет рядом ментов, кто попадется заплатит ментам
Голосів: 38
Перестанут мусорить сами, другим будут делать замечания и сдавать ментам
Голосів: 3
Интересно, можно сделать такой опрос тут?

1) Громадяни в Сингапурі не допомагали поліції в перші роки, ця тенденція зявилася пізніше, коли люди відчули, як гарно жити в чистому місті. Не плутайте Сингапур з Німеччиною чи Швейцарією.
2) Що Ви хочете довести опитуваннями, яке не є репрезентативним (не кажучи вже про некоректно сформульоване запитання - про це Вам будь-який соціолог початківець скаже)? Не кажучи вже про те, що відповідати на такі питання кортить лише тим, хто проти. І справа не в тому, взагалі-то, що люди фантазують на тему своїх дій у гіпотетичній ситуації, а в тому, що вони насправді будуть робити, якщо раз, другий, третій почують, що хтось виклав 340 чи 850 гривень за кинуте сміття. Відповідь очевидна - значна частина людей смітитиме менше, а мільйони людей, які не смітять, лише підтримуватимуть штрафування. Звичайно, частина людей смітитиме за будь-яких обставин, просто в силу власної неадекватності, забуханості тощо.

Ви знаєте, я оце нещодавно їхав у електричці і помітив цікаву річ. В електричці ходять касири-ревізори, які перевіряють квитки у пасажирів і продають їх тим, у кого квитків чомусь немає. При цьому є три варіанта, якщо у людини немає квитка - вона може придбати квиток до того місця, куди вона їде, вона може просто придбати квиток до найближчої станції або вона може дати переівіряючому трохи менше грошей і обійтись без квитка.
Формально коли людина дає перевіряючому гроші, щоб мати можливість їхати без квитка - це хабар. Але я вперше бачу, щоб з хабара давали здачу (такса - 3 грн., якщо людина дає більше - їй повертають решту).

Це я все до того, що життя - дуже цікава і непроста штука, яка погано вкладається в прості схеми і моделі. Реальне життя в України в традиційні схеми майже зовсім не вкладається. :)

Ваша логіка проста - якщо штрафувати за неподобство, воно зникне. Нажаль, наша історія не підтверджує цеї тези.
Я завжди диувався, як люди, що життя прожили в Україні, продовжують вважати, що достатньо щось заборонити, як його не буде о)))
Причому Ви самі ж пишите - важлива масова підтримка. Але якщо такої підтримки немає, якщо самі міліціонери смітять і вважають це нормальним (так само, як паління), то як можна покладатись на штрафи, які саме ці міліціонери будуть виписувати?
Чому? Тому, що міліціонерів набирають з тих самих шарів, що смітять. Ви кажете - реформа міліції окремо, штрафи окремо? Але так не буває.
В Сингапурі з самого початку була дісціплінована та з високою мотивацією поліція. В Грузії реформи з того самого почали.
Виховання культури - це не штрафи накладати. Тут був приклад столиці колумбії - Боготи, мер якої нажсилав бригали акторів висміювати водіїв, що їздили не за правилами. Оце приклад!
А зменьшення ДТП я, наприклад, чіко пов'язую с Майданом. Саме з листопада 2004 у нас в Харкоі стали пропускати пешеходів на повороті та т.ін.

Ну і навіщо Остром-то приплели? Покарання (у широкому сенсі слова - це може бути навіть просте зауваження) - це невід'ємний елемент будь-якого соціального інституту, а Остром як раз і пише в своїй книзі, що централізовані штарфи і покарання від спеціально уповноваженних людей не допомагають і допомогти у вирішенні проблеми спільного не можуть. Суть роботи Остром як раз в тому, що правила мають бути неформальними, тобто такими, за виконанням яких слідкують геть усі.
Відповідно ближче до ідей Остром буде не коли міліціонер буде штрафувати за кинутий папірець, а коли кинувшому одразу зроблять зауваження п'ять чи сім простих людей, які це побачили.

У Сінгапурі штрафи допомогли ще й як. Інша справа, що більшість має схвалювати правила і покарання за їх порушення.

Наскільки пам'ятаю в Остром йдеться про градацію покарань.

По-перше, самі правоохоронці мають схвалювати боротьбу за чистоту і самі не смітити.
По-друге, більшість громадян мають схвалювати чистоту і покарання за сміття.
коли цього немає, пропонувати штрафи - це піклуватись про життєвий рівень самих правоохоронців і більш нічого.

Не має жодного значення куди підуть штрафи у кишеню міліціянту чи в бюджет. Штраф зменшить кількість сміття. Збільшення штрафів за порушення ПДР зменшило кількість аварій, хоча свідомість мас залишається незмінною.

Гадаю, це Ваша впевненість.
Заборона палити в спільних місцях не призвела к зменьшенню палінння. Самі міліціянти палять ен менше за інших.
Думаю, що штрафи за папір не в смітник призведе до такого самого.
Люди, чомусь, думають, щр проблема - придумати, що правильно заборонити.

Міліція дійсно безвідповідальна, корумпована й непрофесійна, але це не значить, що ми повинні скасувати всі штрафи чи не запроваджувати нових. Це РІЗНІ проблеми - потреба в реформуванні міліції і потреба в чистоті.
Зі сміттям буде краща ситуація, ніж з курінням, з кількох причин:
1) Штрафи за куріння низькі, не кажучи вже що на перший раз порушник може обійтися "попередженнями". Будь-які низькі штрафи - це абсурд.
2) Наркозалежність курців. Людина, яка хоче курити, часто ні на що не зважає, бо фізично залежна від цигарки. Натомість залежності від кидання сміття не існує, тому ті, хто має звичку свинячити, не так сильно привязані до цієї звички.
3) Більша толерантність до курців. Хоча до 80% українців (у т.ч. половина самих курців) підтримують обмеження куріння в громадських місцях, для більшості з них це не принципове питання. Тоді як для решти 20% їхне "право на куріння" ))) дуже принципове. Зважаючи на те, що й самі менти часто курять (а у ментів-некурців курять колеги), виникає така собі солідарність (особливо зважаючи на сказане в пп. 1 і 2). У випадку зі сміттям такої солідарності не буде.
Щоб було менше хабарів і більше офіційних штрафів, звичайно, потрібна буде активність громадян. Якщо закон приймуть, тисячі людей, які боряться за чистоту своїх міст, будуть довбати міліцію запитами, публікаціями тощо, вимагаючи виконувати закон. І більшість населення цих людей підтримуватиме.

І все ж особисто я вважаю, що потрібно боротись не за штрафи, а за те, щоб люди не смітили. Штафи можуть бути засобом для досягненням мети, але аж ніяк не самою метою.
Проблема в тому, що у нас часто мета підміняється засобом - ввели штрафи і всі одразу задоволені - активісти отримали моральне задоволення, можливість написати звіт грантодавцю, депутати - чергову можливість пропіаритись під час чергових виборів і т.д. І якось всі забувають подивитись, чи досягли власне мети, чи ні.

Ось візьмемо, до прикладу, штафи за паління в громадських місцях. Їх вводили як засіб, щоб якщо не зліквідувати, то хоча б суттєво зменшити випадки такого паління. І що? Наскільки я зрозумів - навіть Ви погоджуєтесь з тим, що цей засіб не спрацював. Але я чомусь ні разу не чув думок типу: "Якщо штрафи це лише засіб і цей засіб не працює, то чи потрібні взагалі нам ці штрафи?".

1) Звичайно, штрафи (поруч з ініціативами з прибирання, вихованням дітей, впровадженням роздійльного збирання сміття і т.д. ) - це лише засіб.
2) Щодо законопроекту про штрафи за сміття - він не має жодного стосунку до грантів і грантодавців - його написали люди з власної доброї волі й без копійки грошей. Та й піар на штрафах для депутатів - річ сумнівна, бо саме виборці й свинячать, і саме цих виборців стануть штрафувати. Можливо тому цей проект і не спішать ставити на розгляд ВР.
3) Дивна у Вас логіка щодо штрафів за куріння. Ініціатори боротьби з курінням пропонують, як правило, дієві засоби. Там, де ці ініціативи втілюються в закон неспотвореними, вони діють (не на 100%, звичайно, але істотно). Як приклад - збільшення числа закладів харчування, де не курять зовсім, зали для некурців у більшості закладів. Але там штраф - від 1 тис. до 10 тис. грн. з закладу, тому це діє (звичайно, у випадках, коли люди звертаюиться з офіційними скаргами, а не "автоматично"). Чи акцизи 2 хвилі підвищення акцизів на цигарки, які за цією статтею збільшили надходження до бюджету з 2 млр. грн. до 14 млрд. грн. на рік., а число курців знизилося приблизно на 3% (це величезне число людей в масштабах України, а головне - тенденція). А там, де тютюнові лобісти в ВР спотворили початковий задум, звівши санкції за куріння в громадських місцях до "попередження" чи мізерного штрафу - звичайно ефект мізерний (хоча й тут при бажанні місцевої влади, можна досягати результату - наприклад, у Донецьку, де мер рішуче налаштований проти куріння, штрафують тисячі курців на рік, і люди стали менше курити хоча б у центральних парках). Але це не значить, що штрафи треба скасувати. Це знпачить, що їх розмір треба збільшити, а від міліції вимагати виконувати свої обовязки.

А звідки впевненність, що невеличкі штрафи (на папері можна написати які завгодно, але якщо вони будуть великими, то по факту просто буде певна такса для міліціонерів) принципово змінять ситуацію у випадку України? Ви посилаєтесь на досвід Сингапуру, а я нагадаю про досвід самої України, просто трохи в іншій сфері - безпека руху на дорогах. За порушення ПДР є штрафи, нерідко навіть досить великі. І що - дороги України є повністю безпечними? В мене не склалось таке враження. Висновок - сама по собі можливість штафу ще не є вирішенням проблеми.

І щодо того, що "не має значення, куди підуть штрафи" - особисто для мене мають. Особисто мені було б психологічно легше заплатити штраф за викинутий не в урну папірець, якби я точно знав, що на ці гроші на тому місці поставлять урну (тобто коли штраф - цільовий податок).

1) Ваше посилання на штрафи за ПДД - не на користь Вашої тези. Оскільки підвищення 3 роки тому штрафів на ПДД знизило смертність від ДТП в Україні на третину. Тобто за ці кілька років - це тисячі врятованих життів. Тобто штрафи якраз діють, а те, що вони не подобаються порушникам правил - так це природньо. А "повністю безпечними" не є жодні дороги в світі.
2) Люди смітять за кілька метрів від урн не менш масово ніж там, де урн немає. І на зупинках бички й обгортки кидають не в урни, а просто під ноги. Звичайно, краще, щоб урн було чимбільше, але це питання зручності для порядних людей (які й так ніколи не кинуть сміття повз урну), а не вирішення питання свинства.
Зрозумійте, ніякі виховні заходи й навіть залучення приватних компаній через роздільний збір сміття не дадуть ефекту, якщо не буде запроваджено жорстких штрафів для тих, на кого виховання чи аргументи не діють. Не треба винаходити український велосипед))). Звичайно, прийняття закону не означає його автоматичне якісне викоанння, але це перший крок. Без прийняття закону виконувати його точно ніхто не буде )))

Є ще "ефект розбитих шибок" - більше смітять там, де вже й так засмічено. Звичайно, будуть і такі, як той хлопець, який кинув недопалок на щойно прибрану галявину - але їх буде менше. Стереотип/рефлекс виробляється не відразу, але з часом таки виробляється.
Наприклад, я знаю під'їзд, де старенька бабуся багато років доглядала за ліфтом, тримала в чистоті, прикрашала якимись квіточками та іншими картиночками, вирізаними з поштових листівок. Воно хоч і трохи кічево виглядало - але, як на мене, щоб у такому ліфті насмітити й нагадити, треба бути більшою падлюкою, ніж у звичайному ліфті, який вже тут подертий, тут обписаний і там обпалений.

Хороша дискусія. Як завжди потрібен комплекс заходів і дія. Саме комплекс і дія.