Не шукайте обхідні шляхи. Виїжджати в Канаду краще легально.

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 285819 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 02/05/2012Дата публікації

Хтось з українців порадив: "напиши про те, що ти добре знаєш - про життя заробітчан у Канаді". Я здивувався, адже про заробітчан майже нічого не знаю. Натомість, багато знаю про іммігрантів, дещо про біженців. У Канаді, на відміну від, скажімо, Португалії є чітка і зрозуміла система імміграції. Іммігранти, біженці і заробітчани - три різні категорії. Через незнання різниці поміж ними, чимало народу стає жертвами аферистів.

Інструкція від Євгена Лакінського, Квебек

Автор попереджає: якщо можете не емігрувати – не емігруйте.

Вже писав про одне подружжя з Росії. Вони хотіли емігрувати, пішли до імміграційної агенції. У агенції їх навчили: "Їдьте до Монреалю і подавайтеся на біженство! Вигадайте, як вас тут переслідували. Канадці дурні! Вони усьому вірять! Дадуть велфер і статус!" За цю мудру пораду агенція взяла кілька тисяч доларів. Люди продали квартиру, кинули роботу і поїхали. Агенція розповіла, що і як робити.

Я бачив цих людей у Монреалі. Жили на далекій занедбаній вулиці. Їхню біженську справу взяли на розгляд - це кілька місяців. Було зрозуміло, що їм зрештою відмовлять. Велфер - це дуже мало, особливо для сім'ї. Вчитися вони не мали права (тобто мали, але без стипендії і за великі гроші). На кваліфіковану роботу не брали. На фізичну не можна було через проблеми зі здоров'ям. Вони чим далі впадали у депресію і готувалися до повернення. Витрачено було час і гроші, і нерви. Чоловік казав: "Я був кращої думки про капіталізм".

Найсумніше, що якби вони ще в Росії подалися на нормальну, професійну імміграцію - в них були б усі шанси отримати легальний статус. Вони були молоді, освічені. А якби навіть нічого не вийшло, то, принаймні, не зберегли б гроші та нерви.

Тому, перед тим, як робити різкі кроки, варто більше дізнатися про країну та її імміграційні правила.

У Канаді є кілька категорій мешканців:

1) Громадяни. Люди, які або тут народилися, або отримали громадянство пізніше.

2) Постійні мешканці: Permanent Residents/Résidents permanents. Це іммігранти, які отримали "постійний статус". Вони майже як громадяни, тільки що голосувати не можуть. Крім того, якщо така людина скоїть злочин, її депортують а статус відбирають (на ціле життя). Після 3-х років "постійного мешканства" можна подаватися на громадянство.

3) Біженці. Це люди, яких вдома переслідують. На практиці, деякі канадські "біженці" просто вигадали свої історії, бо в них не виходило іммігрувати інакше. Серед них є й українці.

Біженець - не найкращий статус. Так, дають велфер, а інколи - й гуртожиток. Можна легально працювати. Але дуже складно піти вчитися чи знайти кваліфіковану роботу. А про громадянство годі й мріяти.

Тому чималj псевдо-біженців (та й справжніх біженців) роблять усе, щоб покращити мову, знайти легальну роботу і якнайшвидше отримати статус Постійних Мешканців. Але деякі "біженці" цим не переймаються: мову вчити не хочуть, країною не цікавляться; отримують велфер, живуть у своєму "болоті", із скандалами, інтригами та дрібними шахрайствами ... Серед таких можна зустріти кого завгодно - і просто людей, що опустилися, і закінчених ледарів, і бандитів - професійних чи любителів. Тому деякі іммігранти дивляться на "біженців" звисока і навіть тримають дистанцію.

4) Тимчасові робітники. Ті самі "заробітчани". Але тут вони бувають різні. Я знав кількох висококваліфікованих програмістів, що приїхали за робочими візами, на престижну роботу із високою зарплатнею. Як правило, вони намагаються, знов-таки, отримати статус Постійного Мешканця. Їм це легше, ніж біженцям.

Є й інші заробітчани: мексиканські робітники на фермах Квебеку, ямаїканці на півдні Онтаріо тощо, тощо. Люди приїхали на сезонну роботу, за невеликі гроші. По її закінченню поїдуть назад. Чи є серед них українці - не знаю.

5) Нелегали та напівлегали. Вони приїхали за гостьовими чи туристичними візами. Такі візи не дають право працювати. Але чимало людей працює "на чорну" - нелегально і за готівку (за легальну роботу роботодавець зобов'язаний платити чеком). Якщо їх за цим застукають - депортують з країни. Але дуже мало хто попадається: у Канаді багато що спускається на гальмах.

Чимало українців, що приїхали на початку 1990х, починали саме так.

Хлопець чи дівчина приїжджає на літо до троюрідного вуйка - і вирішує залишитися. Починається акробатика: тимчасові візи, подавання на "біженство".

- Якби ти знав, як це важко! - казала мені одна знайома. - Не можна ані вчитися, ані працювати толком. Постійно у підвішеному стані...

Чув історію одного галицького священника. Той приїхав за гостьовою візою, щоб "заробити грошей". Знайти нелегальну роботу не вдалося, на легальну не було прав. Та й з мовами були проблеми. Плюс, через незнання, переплатив за квартиру. Цілком респектабельна вдома людина ризикувала стати бомжем.

На щастя, його підібрала релігійна бабуся з діаспори, і безкоштовно поселила у своєму підвалі. Знайомі влаштували на фабрику до якогось українця - звісно, нелегально. Кілька місяців священник носив відра із розплавленою гумою. За копійки. "В нього аж руки були чорні" - пригадують очевидці. Нарешті назбирав гроші на квиток додому.

Тобто, нелегалом бути тяжко, "біженцем" - теж не весело.

Старовинна газета з оголошеннями про еміграцію

Але, на щастя, є легальна імміграція.

Яка вона?

а) Професійна імміграція

Треба маnи професію, потрібну у Канаді, і хоча б рік досвіду роботи. Крім того, треба бути молодим (до 42-43 років), без серйозних проблем зі здоров'ям, не мати кримінального минулого. Треба також знати англійську чи французьку. Ну й мати загально-позитивний настрій.

На інтерв'ю з імміграційним чиновником, один українець почав жалітися: "В нашій країні стільки проблем!". Чиновник відповів: "У Канаді теж є проблеми". І відмовив.

За рік чи два, та сама людина знов потрапила на інтерв'ю, але налаштована була інакше. І її взяли.

Взагалі, є система балів. Бали даються за вік, професію, досвід, знання мов, знання Канади. На все є свій коефіцієнт: до 35 років - максимальні бали за вік; але "старість" можна компенсувати іншими чинниками: фахом, досвідом... Буває, що людина 42 років проходить, а 30-річна - ні. Те саме і з іншими чинниками.

Люди емігрують сім'ями: чоловік, дружина, діти до 18 років (або старші, якщо вони ще студенти). Батьків з собою брати не можна. Дорослих дітей (не студентів) - також.

Від кожної сім'ї - лише один заявник: чоловік чи дружина. Як правило, подружжя міркує, в кого з них більше шансів набрати необхідні бали. Ця людина подається, як "основний заявник", а решта сім'ї - як його (чи її) супутники. Припустимо, якщо дружині 32 роки і вона програмістка зі стажем, а чоловікові 37 і він викладач історії, то основним заявником краще зробити жінку.

б) Сімейна імміграція.

Один знайомий мене запитав:

- А чи можу я взяти з собою батьків?

Відповідь: ні.

Вже після успішної імміграції, батьків можна взяти до себе... але лише у випадку, якщо ваш сімейний дохід вищій від певного ліміту. Тоді ви повністю відповідаєте за них фінансово.

Приблизно так само і з дорослими дітьми - їх теж можна спонсорувати.

Якщо громадянин(ка) Канади одружується з людиною з-за кордону, її теж можна забрати до себе. Але у разі розлучення, якщо така людина "сяде" на велфер, екс-чоловік (чи екс-дружина) має компенсувати урядові суму велферу.

Додамо, що у Канаді легалізовані шлюби поміж особами тої самої статі. На такі шлюби поширюються усі звичайні імміграційні правила.

в) Бізнес імміграція

Якщо в Вас є багато грошей і ви готові їх вкласти до канадської економіки, Канада готова дати Вам статус постійного мешканця. Звісно, треба щоб гроші були зароблені чесно - чи хочаб здавалися такими. Якщо Ви, припустимо, відомий кримінальний авторитет, то навряд чи Вас візьмуть.

Точну суму (як і інші подробиці) треба шукати на сайті Міністерства імміграції Канади

Податися на імміграцію можна у власній країні. Процес може тривати два-три роки. Треба заповнити кілька анкет, надіслати копії документів. Якщо усе буде добре, вас запросять на інтерв'ю до канадського посольства. Якщо інтерв'ю пройде добре, доведеться пройти медичний огляд і принести довідку з міліції про відсутність кримінального минулого. Якщо й тут усе добре, треба показати, що в вас є досить грошей, щоб протриматись перший рік, і покласти ці гроші до якогось канадського банку. І тоді, за певний час, вам дадуть імміграційну візу, що дає право на стати постійним мешканцем.

Інші варіанти:

Дехто приїжджає, як іноземний студент, і подається на імміграцію вже з Канади. Дехто знаходить легальну роботу у країні (на приклад, бебі-сітером) - і знов-таки, подається, вже звідси.

Додам, що в провінції Квебек є власна імміграційна програма. Вона схожа на федеральну, але дуже цінує знання французької та знайомство з Квебеком.

Пройшовши квебекську програму, людина отримує той самий статус постійного мешканця Канади, а на додаток - Certificat de sélection du Québec. Тобто, може жити по всій Канаді, а не тільки у Квебеку. Але якщо піде, припустимо, вчитися до квебекського вузу - матиме істотні знижки.

Всього, звісно, не перекажеш. Та й правила з часом міняються. Тим, хто хоче дізнатися більше, раджу кілька посилань:

Міністерство імміграції Канади - про професійну імміграцію

Міністерство імміграції Квебеку - про професійну імміграцію

Міністерство імміграції Квебеку - оцінити свої шанси

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!