Чиїм письменником був Микола Гоголь? Тарас Бульба соntra Акакій Акакієвич

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 122437 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 02/04/2012Дата публікації

Дуже цікавим є ставлення до Гоголя націоналіста Євгена Маланюка. Під час свого празького періоду життя і творчості між двома війнами Гоголю дісталися дуже злі рядки Маланюка. Проте вже в США у есеї “Нариси з історії нашої культури”” (1954) Маланюк захоплювався саме українською складовою творчості Гоголя, навіть поміщики з “Мертвих душ”, зазначав Маланюк, є українськими поміщиками, з українським характером. Річниця з дня наодження Гоголя вкотре дає привід: подискутувати по «укаїнськість» та «російськість» письменника.

Над Гоголем розмірковував: Вадим Джуваґа

Шкільна ретроспектива Гоголя була, як на мене, вдалою. Тільки на питання моєї вчительки російської літератури Марії Іванівни:“”Як ви вважаєте, Гоголь був українським чи російським письменником?”, -” ніхто відповісти не міг. Начебто і мова, якою писав Гоголь, російська, проте як можна “«Тараса Бульбу»” вважати російською книжкою, незважаючи на мову? Суперечки з цього приводу не згасають досі.

Видатний філософ і літературознавець Дмитро Чижевський називав Гоголя яскравим представником української школи в російській літературі (до якої входили М.Гнєдич, Є.Гребінка, В.Наріжний, Д.Мордовець (Мордовцев), В.Короленко та інші).

Народившись в Україні в часи, коли в народній пам’яті були живі традиції козацтва, Гоголь і в російській літературі за межами рідної землі зберіг українську духовно-культурну своєрідність. Подібно до його великого земляка Григорія Сковороди, він міг сказати: “”Світ (тобто Росія —- авт.) ловив мене, та не піймав”.

Першим серед росіян на українськість Гоголя звернув увагу “неистовый”” Віссаріон Белінський, відомий своїм неприйняттям всього українського (у цьому оспіваний радянським літературознавством “”революціонер-демократ”” “відзначився” більше, ніж царські чиновники).“

“Для творческого таланта Гоголя существуют не одни парубки и девчата, но и Тарас Бульба со своими могучими сынами, не одни малороссы, но и русские, и не одни русские, но человек и человечество. Какая глубокая мысль в том факте, что Гоголь, страстно любя Малороссию, все-таки начал писать по-русски, а не по-малорусски”, - писав Белінський, при цьому додаючи:“”Тем не менее жалко видеть, когда малое дарование попусту тратит свои силы... Хороша литература, которая только и дышит дубоватостью крестьянского ума!».

Для радянських літературознавців, в тому числі і українців, Гоголь був лише російським письменником. Не могла Росія віддати Україні таку глибу, як Гоголь, одного з найбільших світових письменників і мислителів ХІХ століття.

Микола Чернишевський писав з цього приводу: Давно не було в світі письменника, який був би такий важливий для СВОГО народу, як Гоголь для Росії. Я не знаю, як могла б Росія обійтися без Гоголя. Він розбудив у нас свідомість про нас самих. Для росіян Гоголь залишається “великим русским писателем”. Проте великий росіянин Алєксандр Герцен якось помітив: “Такі повісті Гоголя (йдеться про “малоросійські” повісті - авт.) неможливі у Великоросії за браком сюжету, оригіналу в нашій дійсності”.

“Русский писатель”, крім дивних і незрозумілих навіть для академіків від літератури слів, неодноразово виявляв свою українську сутність і внутрішнього неприйняття Росії. У “Вечерах”” можна прочитати таке: “”Як десь з’явилася чортівщина, то не жди добра, як від голодного москаля”. Або : “Мені так стало весело, немов би мою стареньку москалі вхопили”. В листі до Михайла Максимовича Гоголь називав Москву “дурною бабою” і радив кинути Кацапію та їхати до Гетьманщини (назва автономної гетьманської держави до 1764 року).

Про Київ Гоголь висловився так: “Він наш, він - не їхній!” Добре знаючи історію України (він отримав навіть звання професора історії Петербурзького університету), Гоголь не сприймав колоніальне становище України. Два його твори про Україну – “Тарас Бульба”” і “”Старосвітські поміщики”” являють собою різкий контраст двох епох в історії України. Протиставлення козацької героїки і занепаду української провідної верстви після поглинання України Російською імперією свідчить про те, як глибоко розумів Микола Гоголь національну трагедію України.

Гоголь був близьким саме до України Тараса Бульби, а не України Івана Івановича з Іваном Никифоровичем.

Як вказує літературознавець українського зарубіжжя Петро Голубенко, жертвою приєднання України до Росії і перетворення козаччини у забитих селюків і старосвітських поміщиків” став і сам Гоголь.

Будучи сином відомого українського драматурга Василя Гоголя-Яновського і маючи свій власний талант, юний Микола мріяв про славу і повну самореалізацію. Проте “существователи, населяющие Нежин, задавили корою своего ничтожного самодовольства высокое назначение человека. И между этими существователями я должен пресмыкаться» - так охарактеризував майбутній письменник своє тогочасне буття. І це в 18 років (1827.рік).

Саме тому Микола подався до столиці імперії, де життя для нього було ще гіршим, ніж у Ніжині. Варто тільки згадати його “Петербургские повести”.

Варто порівняти веселих, здорових українських парубків і гостроязиких дівчат з Акакієм Акакієвичем і майором Ковальовим, від якого втік його власний ніс, щоб побачити глибоке розчарування українця в місті “духа неволи” (О.Пушкін). Думка проте, що прийдеться “”пресмыкаться» і в столиці, але вже серед сірих чиновників, доводила Гоголя до розпачу.

І результат не забарився: українська стихія генія видала нагору “Ревізор”, якого йому не пробачили ні цар Микола І, який за 10 років до того повісив декабристів, ні петербурзька навкололітературна публіка, різні Полєвие, Погодіни, Мрачковські, Булгаріни.

До речі, серед повішених декабристів були два українці Павло Пестель і Сергій Муравйов-Апостол. Останній походив з роду гетьмана Данила Апостола (до того миргородського полковника), безпосереднього земляка самого Гоголя. Гоголь народився в родовому помісті Апостолів у Великих Сорочинцях і хрестили його у церкві, поставленій гетьманом. Як і Гоголя, полковника Сергія Муравйова-Апостола примусила до збройного протесту проти імперії його козацький дух, дух гоголівського Тараса Бульби. Микола Гоголь не був військовим, тому його вияв козацького духу вилився на сторінки. Реакція імперських держиморд (це також гоголівський персонаж) була та ж сама — агресивне неприйняття. Фаддєй Булгарін навіть закликав закувати автора “Ревізора” в кайдани — і в Сибір.

До речі, козацько-український дух захоплював кінематографістів вільних країн — Франції, Англії, Німеччини, США. В СРСР не взялися екранізувати “Тараса Бульбу”, від якого тхнуло буржуазним націоналізмом. Тільки в сучасній Росії “Бульбу” таки екранізували, , проте з Гоголем бортківська екранізація майже нічого спільного не має.

Гоголь вирішив рятуватися - виїхав до Італії, де навіть небо нагадувало йому Україну. Там він завдав імперії ще один потужний удар - поему “Мертві душі”. І знову та ж саме протиставлення Тарас Бульба, який турбується долею батьківщини і Чічіков, якому на батьківщину наплювати (як не згадати тут вислів Леніна:“”А на Россию мне, батенька, наплевать”).

Правий був Алєксандр Герцен: “По мере того как Гоголь выходил из Малороссии и близился к России, исчезали наивные и прелестные образы. Нет более Тараса Бульбы. С московским небом все становится в нем мрачно, пасмурно и враждебно».

Але зла і трагічна іронія долі — перед смертю великий українець побачив не українське, не італійське, а саме московське небо.

Як би там не було, великий українець Микола Гоголь став, за висловом його соратника і ворога В.Бєлінського “першим реформатором Росії.

Головним аргументом на користь “російськості” Миколи Гоголя багато хто, а насамперед сучасні російські літературознавці (взагалі в Росії літературознавство ще з радянських часів дуже заполітизоване), ставлять мову творів Гоголя. “”Как Гоголь может быть украинским писателем, если он писал по-русски?” - патетично вигукувала “Литературная Россия” ще 1994 року.

Проте мова тут не головне. Нікому не прийде в голову назвати Шарля де Костера французьким письменником, хоча його легендарний роман “Легенда про Тіля Уленшпігеля” написаний французькою.

Англійською писав Рабіндранат Тагор, але ніхто не назве його англійським поетом, з тієї причини Владімір Набоков не є американським, а російським письменником, хоча він жив в еміґрації переважно у США більшість його творів написано англійською, зокрема скандально знаменита “Лоліта”.

Проте і з російською мовою творів Гоголя також не все ясно. Поета і літературного критика часів “срібного віку” Андрєя Бєлого виводили з себе численні українізми у російському тексті “Вечорів на хуторі”.

Бєлий української мови не знав, тому не міг зрозуміти значення багатьох слів. До речі, письменник і мовознавець з українського зарубіжжя Василь Чапленко нарахував у Гоголя близько 700 українізмів. На багато незрозумілих слів з точки зору людини, не знайомої з українською мовою, вказував і академік Сергій Виноградов, якому також не подобалась велика кількість “незрозумілих слів”.

І наприкінці варто згадати чомусь мало знану грань творчості Миколи Гоголя. Він, як історик (пригадуєте його викладання в Петербурзькому університеті?), написав нарис з історії України (1848 рік), збирав і записував українські народні пісні (близько 1000 пісень опубліковано видавцем Георгієвським до 100-річчя з дня народження Гоголя). До 100-річчя смерті Гоголя зусиллями АН СРСР видані його матеріали до “малоросійського” словника (1952 рік).

Варто відкрити для себе Миколу Гоголя - великого сина України, співця козацького духу.

Статтю про те чому Микола Гоголь є насправді Ніколаєм Хохлом читатй тут

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Чи Вам не здається, що розгляд приналежності Гоголя у категоріях "наш/не наш" - суттєво обмежує і навіть примітивізує суть питання, як, власне, і його творчості? Такий підхід, навіть при хорошій обізнаності у питанні, видається беззмістовним та контрпродуктивним.
Та й навіть якщо колись і вдалося б отримати чітку і змістовну відповідь на нього, що неможливо за означенням - що нам(Вам) дасть ця відповідь?

З повагою.