Скандальна виставка в Могилянці закрилася. Так що таке «Українське тіло»?

Оцінка статті на цей момент: +9/-3
Читати Не читати Коментувати
  • 94194 Перегляди
  • 37 Коментарі
  • 02/03/2012Дата публікації

Можна розказувати про духовність, але від тілесних відчуттів нікуди не дінешся. Очевидно, дискурс «духовності» користується у нас значно більшим попитом, бо, завівши мову про тіло, неминуче доводиться стикатися з якимись «незручними» темами. Наприклад, роботи Вови Сая, який робить скульптури з курячої шкіри, про старість. Сам матеріал викликає негативні емоції, відторгнення, відразу, асоціюється з відходами. Є куряче м'ясо, яке їдять і бридка куряча шкіра, яку викидають. Насправді це стан в якому перебуває більшість наших пенсіонерів.

Завершилася скандальна виставка «Українське тіло». Про те навіщо виставляти провокативні роботи розповідає один з кураторів Леся Кульчинська:

Записав: Орест Зог

Нічого шокуючого на виставці насправді не було. «Порнографічною» виставку зробив саме Сергій Квіт.

Проблеми тілесності в українському суспільстві піднімати, як показує ситуація, ризиковано. Ще на етапі підготовки, коли ми озвучували тему «Українське тіло», то не раз стикалися з такою реакцію, ніби йдеться про щось непристойне. На вченій раді Могилянки коли обговорювали питання Центру візуальної культури, виставку назвали «злом», з яким потрібно боротися, на противагу «споконвічним моральним цінностям».

Це дивно, бо тіло в українському сучасному мистецтві далеко не новий сюжет. Можливо, вся справа в тому, що тіло «українське». Український же зазвичай дух. Навколо нас безліч оголених тіл в рекламі і це не викликає гострих дискусій чи обурення. Можливо, тому що нам демонструють молоді і красиві тіла.

Там де стикаєшся з тілом, яке не вписується у культ вічної молодості, краси і благополуччя відразу виникають звинувачення у «брутальності». Але для України старість, приміром, одна з дуже гострих проблем. У нас же країна старих. Роботи Вови Сая якоюсь мірою про це. Він робить скульптури старих людей з курячої шкіри. Сам матеріал викликає негативні емоції, відторгнення, відразу, асоціюється з відходами. Є куряче м'ясо, яке їдять і бридка куряча шкіра, яку викидають.

Насправді це стан в якому перебуває більшість наших пенсіонерів. Таке саме відчуття відрази, яке в нас викликає матеріал, з якого зроблені ці скульптури, ми відчуваємо і до злиденних пенсіонерів, з якими ніхто не хоче перетинатися і яких навіть не пускають у кав’ярні, бо вони не приємні, старі, погано пахнуть. А це, до речі, те становище, що чекає на переважну більшість з нас.

З одного боку, є оцей пієтет перед «поважною старістю», але бридке старіюче тіло – це те, що хотілось би залишити за межами поля зору. Роботи Вови Сая нас якраз і зіштовхують з цією суперечністю, між абстрактною «повагою до старших» та тілесною відразою, - від чого абстрагуватися неможливо.

Володимир Сай робить скульптури із курячої шкіри. Вони символізують старість, яка чекає на кожного з нас.

Мистецтво завжди симптоматичне щодо суспільства, це спосіб реагування на реальність і умови, які тебе оточують. Тому забороняти виставки це все одно що забороняти діагноз.

Важливо, чого ти приходиш на виставку і що ти там хочеш побачити. Якщо ти йдеш подивитися передусім на «прекрасне», то ти і побачиш там не більше, ніж «красиві», або «потворні» роботи. Але насправді з іншою оптикою можна побачити набагато більше. Тут важлива навіть не якась спеціальна підготовка, список літератури чи курс історії мистецтв. Важливо передусім бажання уважно дивитися.

Оцінювати вартість роботи набагато простіше, ніж думати. Це, як на мене проблема української арт-критики, яка дуже часто демонструє неспроможність на щось більше, окрім виставляння балів. Якоюсь мірою, це симптом ринкової ідеології, коли «експерти» з мистецтва вважають своєю основною компетенцією оцінювання вартості. Точніше, цим обмежуються.

Багато говорили про відсутність «цілісності». Але, по-перше, що таке «цілісність», і як можна встановити її наявність? Очевидно, цілісність виставки передусім складається, або не складається в голові глядача. А по друге, всі ці вимоги нагадують мені основне правило голлівудського продюсер сього кіно 2000-их, яке полягає в тому, що зміст фільму повинен вміщатися в одному реченні. Якраз такої заспокійливої готової-до-вжитку «цілісності» ми і хотіли уникнути.

Словосполучення «українське тіло» викликає в уяві чимало кліше, що складаються в доволі цілісну картину, чи не так? Але ж будь-яка цілісність є насправді ідеологічною фікцією. Завдання критичного мистецтва якраз і полягає в тому, щоб такі цілісності руйнувати.

Нам важливо було поєднати в полі зору глядача те, що зазвичай взаємовитісняється. Саму тому у нас, скажімо, роботи Саші Курмаза, присвячені дослідженню молодіжної тілесності та звабливим маскультурним образам поєднуються, приміром, з роботою Володарського про проблему політв’язнів. А робота Толіка Бєлова, в якій йдеться про брутальне поліцейське втручання держави в приватний простір поєднується з роботами Вови Воротньова, присвяченим «невидимій» повсякденній біополітиці.

Саша Курмаз досліджує "тілесні форми самопрзентації" української молоді. Він фотографує тільки реальних людей і речі, які їх оточують. Наприклад шоколадний член, який видніється на фотографії з тортом можна купити у магазині цукерок на Троєщині.

Ми не раз це підкреслювали, ця виставка це передусім спроба/запрошення до аналізу українського суспільства, але саме через досвід тіла. Тілесний досвід – це оптика, крізь яку ми пропонуємо поглянути на наше суспільство.

Можна як завгодно малювати картину світу і розказувати про духовність, але від тілесних відчуттів нікуди не дінешся. Очевидно, дискурс «духовності» користується у нас значно більшим попитом, бо, завівши мову про тіло, неминуче доводиться стикатися з якимись «незручними» темами, - чи то бідність, чи сексуальність, чи, скажімо, пенітенціарна система суспільства. Всі проблеми нашого соціуму безпосередньо позначаються на тілі кожного з нас, можливо, саме тілом вони і відчуваються найбільш гостро.

Вже сама назва виставки «Українське тіло» звучить скандально. Адже чимало умов, з якими змушені співіснувати українські тіла справді скандальні. Зокрема, і цей хворобливий моральний клімат, який призвів до того, що праця, в тому числі, тілесні зусилля, 17 українських художників, були зведені нанівець тільки тому, що ректор університету не здатний тверезо реагувати на зображення оголеного тіла.

Ми хотіли запропонувати матеріалістичний погляд. Не йшлося, щоб показати, яке воно українське тіло. Очевидно, українського тіла як «цілісності» не існує. Але існує та сукупність умов і чинників, з якими змушені співіснувати наші тіла, які на них впивають і на них відображаються. Ішлося про те, як ведеться тілу в умовах українського суспільства.

Сині стіни Вови Воротньова символізують простір офіційних установ в якому часто перебувають українські тіла: лікарні, міліція, суди, жеки, тощо

Коли в медіа почало гуляти твердження по порнографічність виставки журналісти, які приходили в Центр візуальної культури (виставка була закрита для відвідувачів, але відбувалися покази для преси – ред.) шукали там порнографію. Одні обурювалися, що порнографії нема, інші, що таки, да - є. Нажаль все обговорення виставки звелося по великому рахунку до того, є порнографія чи немає.

Зверніть увагу напис: «Моє порно, моє право» зроблено дзеркально,

Анатолій Бєлов намалював картину ще у 2009 році у знак протесту проти закону про боротьбу з розповсюдженням порнографії (закон передбачає кримінальну відповідальність, навіть якщо на вашому комп’ютері знайдеться одне порнографічне зображення – ред.)

Подивитися картину можна тут

Ця робота відтворює міліцейську кімнату для опізнання злочинців, коли людина, яку підозрюють в злочині дивиться ніби в дзеркало, а з іншого боку дзеркала стоїть міліціонер і за нею з підозрою спостерігає. Голі чоловіки, вони начебто у своїх квартирах, своїй приватні обстановці, а насправді під пильним оком наглядачів. Це робота про право на інтимний простір, втручання у який санкціоновано законом.

Вийшло так, що виставка «українське тіло» перетворилася на виставку про цензуру. І це, схоже, свідчить про те, що заборонено/дозволено це на сьогодні по великому рахунку ключова оптика, крізь яку тіло є видимим для українського суспільства. Поміж цими інтенсивними точками напруги, всі інші модуси тілесного досвіду потрапляють, нажаль, в свого роду сліпу пляму. Питання в тому, чи все ж таки про все це говорити, чи продовжувати витісняти, так ніби українського тіла з усіма його проблемами не існує, є тільки величний та прекрасний українських дух.

Припускаю, Квіта шокувала відео-робота Миколи Рідного де поряд з жіночою вагіною, подано табло для голосування у Верховні Раді. Сенс роботи в тому, щоб задуматися чому ці два зображення поряд. Можлива, набагато більш непристойним, ніж зображення вагіни ,є те що відбувається у Верховній Раді, наприклад купівля депутатів чи голосування чужим картками?

Не думаю, що це складні асоціації, тим більше для України. Рада у повсякденному розумінні людей це синонім непристойності. А коли показати поруч із цим «уособленням зла» кусок голого тіла, то усі претензії до політиків зникають, то вся увага і обурення спрямовується на боротьбу з порнографією. Хоча, насправді, боротися потрібно зовсім з іншим.

Довідка: Леся Кульчинська, закінчила Могилянку, кандидат наук, автор ТЕКСТІВ

Також куратурами виставки були Оксана Брюховецька та Сергій Климко

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +9/-3
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 37

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Прикро бачити, як люди витрачають час і здібності на пошуки естетичного сенсу в лайні. І як при цьому підмінюють поняття: замість здорової огиди до потворного в них з"являється "духовність", замість пропаганди порнографії та ексгібіціонізму - "боротьба з цензурою влади", замість примітивного, як дві копійки, епатажу, - якийсь "символізм", якого там насправді не знайдеш і під мікроскопом.

Забороняти такі речі не треба - навіщо? Естетичні збоченці та "дослідники калу" теж мають право на продукування гидоти та пошук символізму у фекаліях. Але хай вони роблять це у спеціально відведених для цього місцях. Мериліна Менсона навряд чи пустять проводити концерт у Ла Скалі - і це не цензура, а звичайнісінький здоровий глузд. Щодо придатності ЦВК для подібних "виставок", то Квіт цілком логічно пояснив, чому порнографії не місце в Могилянці, де вчаться неповнолітні.

Ви трохи відстали від життя. Сучасне мистецтво аріорі не передбачає естетичної насолоди. С

Саме тому його не слід вважати мистецтвом. Як не слід, наприклад, вважати їжею те, що не живить організм. На жаль, апологетів "непоживної їжі" (наприклад, з пінопласту і целофану) значно менше, ніж апологетів "неестетичного мистецтва" - бо перші без харчування виздихали б дуже швидко, а другі можуть існувати скільки завгодно. :-)

о, фундаменталісти підтягнулися! :)

До речі, такого поняття, як порнографія, до середини 19-го сторіччя не існувало. Його придумали у вікторіанську епоху, майже одразу ж заборонили і через це значним чином посприяли поширенню практики таємного розглядання сексуальних зображень.

Угу-угу, а Волга до 19 століття так само впадала в Каспійське море. Мова не про те, чи існувала порнографія в первіснообщинному суспільстві (насправді в античності вона точно існувала), і чи варто забороняти порнографію як таку. Питання чітке і конкретне: чи варто забороняти ПРОПАГАНДУ ПОРНОГРАФІЇ (саме тієї, яку заборонили тут в коментарях) У ВИШІ, ДЕ НАВЧАЮТЬСЯ І КУДИ ХОДЯТЬ НЕПОВНОЛІТНІ. Відповідь однозначна - забороняти треба.

Прикро бачити, як молода та освідчена людина майже слово в слово повторює виступ Микиту Сергійовича перед митцями. Там він саме про це й казав. Що мистецтво ПОВИННО давати естетичнц насолоду, а підараси показують світ крізь очко унітазу.
За минулий час у світ прийшло 2 покоління, я чесно гадав, щр на такому рівні не почую більше діскусій.
Я от чесно мав намір зауваження написати, с тепер бачу, що немає сенсу, бо Ви задали зовсім інший дискурс.

Якщо Хрущов дійсно сказав фразу "підараси показують світ крізь очко унітазу", то мегареспект йому за таке визначення. :-)

Ще одна підтасовка. Авторка пише: "Роботи Вови Сая якоюсь мірою про це. Він робить скульптури старих людей з курячої шкіри." Поясніть, будь ласка, коли це робота під назвою "Шкіряна Венера" раптом стала "скульптурою старої людини". Тому, що не було іншої можливості пояснити її виразну бридкість?

Кілька слів про серію "Мужики, що дрочать" - гівношедевр такого собі Анатолія Бєлова.

Мое тело – мое дело» – гласит слоган его проекта. Мастурбируя и снимая это на свою камеру, я являюсь распространителем порно? У меня не должно быть публично артикулируемых вопросов о том, что происходит с моим телом? Моя сексуальная идентичность должна одобряться государством? На рисунках Белова эти и другие вопросы прорываются через все рамки нормативных представлений о телесности.

Коли автор мастурбує і знімає це на камеру - це його приватна справа. Коли він виставляє продукт своєї естетичної діяльності у галереї якого-небудь "сучасного мистецтва" - жодних претензій. Але що б зробили шановні панове захисники свободи мистецтва, коли б зловили такого ідейного дрочера на дитячому майданчику, де гуляють їхні діти? Я чомусь думаю, що толерантності до цього мистецького перформансу у них у цьому випадку не було б ні грама. Але вони чомусь вважають, що нормально мати такі "мистецькі твори" в ЦВК, куди цілком можуть зайти батьки з абітурієнтами, які приїхали подивитися на виш, а заодно вирішили зайти поглянути на актуальне українське мистецтво.

Це вже не цікаво! Про це вже говорили.
Виставка не на дитячому майданчику і не в маршрутці.
Центр Універсітету. От презервативи з Януковичем роздавали в центрі міста - там і діти буди, не тільки абітурієнти. І що?
Центр - універсітету. Центр має права на академічні свободи, на вибір тем, так навіть у Середні віки було.

Саме це і цікаво, і я розумію, чому симпатики гівновиставки намагаються переводити розмову із дійсно важливих моментів на суб"єктивні критерії та хибні порівняння. Ситуація цілком конкретна і недвозначна: ЦВК відвідують неповнолітні, тому демонстрація порнографії там абсолютно недоречна.

Цей коментар вилучено модератором.

Хе-хе-хе. Свободолюбна редакція готова захищати право виставляти члени та вагіни у центрі візуальної культури Могилянки. І ті ж самі люди видаляють ті ж самі зображення із сайту Текстів. Подібний підхід вже дві тисячі років має назву "фарисейство".

І як може чесна людина співпрацювати з фарисеями?

За тими ж принципами, за якими будував свої стосунки з фарисеями такий собі Ісус Христос. :)

Цей коментар вилучено модератором.

Цей коментар вилучено модератором.

Скульптури зі шкіри були класними. Біло-сині стіни теж. А взагалі цей весь скандал висмоктано з пальця. Закрити треба не ЦВК, а всю Могилянку, вкупі з Києвом і Землею.

Скандал висмоктано з пальця, це точно. Закрити це "мистецтво" неможливо - як не можна закрити лайно. Зате можна не вступати в нього самому і не дозволяти, щоб гівномистецтво вибиралося за межі спеціально відведених для нього місць. Але я дивуюся, чому нормальні люди раптом висловлюють бажання бути адвокатами лайна?

1) я не нормальний
2) я не бажаю бути нічиїм адвокатом, мені байдуже те, що відбувається в ЦВМ

Тю, а навіщо тоді коментувати?

Хадіси пророка Мухаммада рекомендують так: "По свидетельству Абу Хурайры (да будет Аллах милостив к нему), Посланник Аллаха (да благословит его Аллах и да ниспошлет ему мир) сказал: Чтобы быть хорошим мусульманином, надо не вмешиваться в то, что тебя не касается". :)

Виставка, скажемо так: неоднозначна. У цьому і слабка, і сильна сторона візуальних мистецтв - об'єкт можна тлумачити і так, і інак. Квіт мав право зробити те, що він зробив, якщо в Могилянці вчаться ще неповнолітні. Чого він не мав права, так це - давати оцінку творам, не маючи звання бакалавра мистецтв (чи які там у нас існують звання, пов'язані з мистецтвом/естетикою). У цьому відношенні Квіт поступив як рядовий Вася, який лускає "Сємками". А роботи сильні в тому сенсі, що вони скандальні. І цьому посприяв - як не парадоксально - сам ректор Могилянки.

От я теж не розумію, чому навколо цієї виставки такий галас зчинили.
Сказати, щоб там було щось аж таке чудове не можна, що там було щось жахливе, чого неповнолітні не можуть побачити намальованим на стінах туалетів чи парканах - теж.

в цій галереї не надто часто було щось з того, що є Мистецтвом, яке надихає людей на щось прекрасне, дарує естетичне задоволення, сприяє розвитку духовності. для цього треба всього лише мати не спотворене відчуття Прекрасного. сумніваюсь, що хтось з прибічників виставкового центру хоч раз там бував з дітьми або батьками, чи організовував екскурсії для школярів (абітурієнтів, студентів, викладачів...).
якщо людина не знає як будувати, вона буде руйнувати. але перш за все себе. володіючи певними навиками можна возвеличити гидоту, так само втоптати в багно красу.

Я не був на цій виставці. Лише переглядав ілюстрації в статті тут та на Інфопорні. Виходячи з того що бачив, художня цінність подібних ... творів в кращому випадку сумнівна :).
Щодо того, мав право Квіт це закрити чи не мав. Судячи з того що я бачив - мав. Саме з заявлених ним причин.

Мистецтво, яке дарує естетичне задоволення це погляд навіть не 20, а 19-го сторіччь. Не дивно, що він у нас популярний ми у своєму розвитку далі "народництва" не далеко зайшли.

Сьогодні критерій естетично вдале/не вдале хибний. Мистецтво це також і спосіб аналізу дійсності, спосіб реагування на світ, реальність і умовим, які тебе оточують. Художник своїми засобами аналізує дійсність, він працює з емоціями, передає «меседж» на чуттєвому рівні. І для підготовленого глядача він відкриває нові рівні розуміння. Те як художник реагує на щось свідчить про ту ситуацію, в якій він це робить. Робота може мати естетичну вартість, а може і не мати.

Сучасне мистецтво передбачає, що відвідування виставки це більше інтелектуальний акт ніж спосіб отримання естетичної насолоди.

Страшно далеки они от народа (С)

Ох ... :))
Не знаю як на виставці, але в переглянутих мною картинках інтелектуального ще менше аніж естетичного.

Гм, а навіщо взагалі мистецтво, яке не дає задоволення і не має естетичної вартості? Адже якщо воно не дає задоволення, воно або сприймається нейтрально (глядачу байдуже), або дає незадоволення, так же? І саме таку реакцію ми маємо у випадку гівновиставки у ЦВК. Неестетичне мистецтво - це не мистецтво, з тої ж причини, з якої пластмасова їжа не буде їжею. Що ж до фрази "інтелектуальний акт", то це, як на мене, підходящий евфемізм до фрази "їб*ти мозок". :) Ось і весь "меседж". :-)

тільки маніяк може отримувати естетичне задоволення від картин Босха. Але Босх це визнане мистецтво.

Від деяких картин Далі взагалі нудить. І що Далі через мою субєктивну реакцію це не мистецтво?

Харе на хуторі сидіти, побувайте у світових музеях.

В мене виникло питання до прихильників естетики в мистецтві коли ви останній раз були у художньому музеї/на виставці і чи були там взагалі?

Ну добре, хай я хуторянин, який у своєму мистецькому розвитку застряг на рівні дев'ятнадцятого століття. Хай так. То поясніть мені, будьте вже такі ласкаві, в чому мистецька цінність тих дзеркальних малюнків? У відкритому зображенні статевого члена? Шановні, епатаж - то ще не мистецтво, інакше ми будемо змушені визнавати митцями кожного ексгібіціоніста, а під вивіскою "виклику суспільній моралі і порушенням хутірських шаблонів" може приховуватись банальний несмак.

Нарешті чути виклад - спокійний і зважений - розмаїття символічного наповнення виставки від людини, до неї причетної. Цього не вистачало.

На жаль, рівень дискусії здебільшого не відповідає рівню тексту (знову"прекрасне"/"потворне" як критерії, не кажучи вже про використання термінів а-ля "гівновиставка").

Не певен, що рівень виставки взагалі вартий якоїсь дискусії :)).