«Острозька Академія» - невже в Україні є вищі навчальні заклади без корупції?

Оцінка статті на цей момент: +9/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 94147 Перегляди
  • 24 Коментарі
  • 23/01/2012Дата публікації

Останній конкурс – шістнадцять осіб на місце. Студенти відбираються принципово чесно, і це створює особливу атмосферу. Вона і рівень знань дозволяє отримувати те, що й робить виш вишем, і чого часто позбавлені студенти в Києві — інтелектуальне спілкування. Після цього й думай: а де насправді провінція? За рейтингом вузів по балу ЗНО абітурієнтів Острозька академія на 11 місці. При цьому ціна за навчання відносно низька. Цим вуз вирізняється на фоні усіх інших. ТЕКСТИ вирушили до Острога подивитися на Академію і її студентів.

Із студентами спілкувався Олесь Кульчинський

До Острога приємно просто навідатися. Оточене лісами містечко нараховує близько 12 тисяч мешканців. Із них приблизно три-чотири тисячі - студенти Академії. Тепер уявляєте? Атож. Практично всі студенти з часу заснування закладу в 1994 році вступають туди поза всякою корупцією, достоту як у «могилянку». І, власне, завдяки цьому в колишній твердині князів Острозьких панує напрочуд приємна атмосфера, зовсім інша, ніж у решті українських міст і містечок. Тут чисто на вулицях, добре заасфальтовані центральні дороги, і ввічливі люди, особливо – студенти.

Центральний корпус Академії

Не секрет, що чимало українських вишів запровадили в себе систему богадільні: там конференцію для галочки провести, тут –– когось прилаштувати, десь якусь «книжечку» видати, щоб студентам продати, то – гуртожиток інспектувати, а то – у музей, наче в дитсадку, третій курс водити. Важко повірити, але буває й інакше.

—Прошу, пригощайтеся, – пропонує мені до чаю шоколад першокурсниця Діана в студентській кав’ярні.

—Смачного, — додає її приятель Антон.

Після повсюдної хамуватості, суржику чи російськомовності студенство приголомшує мене своєю ґречністю та вишуканою українською. До речі, і чаєм тут пригощають особливим – кожен сорт має свою назву, штибу: «сангушки», «княгиня Гальшка», або «екзаменаційний», та й сама кав’ярня – мистецька. За кованими дверима зовсім поруч часто демонструються виставки сучасних художників. Останніми були гості з Польщі.

Студенти Діана і Антон

Отже, ми спілкуємося на теми укрсучліту, історії, студентського життя та навіть «помаранчевої» революції.

Cтуденти розповідають про дві книгарні неподалік, де можна придбати сучасну літературу. Повідомляють, що очікують Оксану Забужко, яка пообіцяла приїхати. Діляться враженнями від Андруховича, Іздрика й Ірванця, які час від часу читають їм лекції з літературної майстерності. Розповідають про велику книгозбірню академії, у чому я потім переконуюся на власні очі, а також – про те, як важко вчитися й нелегко сюди вступити – цього року конкурс був аж шістнадцять претендентів на місце.

До речі, одного зі знайомих письменника Ірванця я зустрічаю біля дверей академії. Це Чед. Він волонтер із Америки, з Техасу, приїхав сюди викладати англійську та спортивні дисципліни; також з ідейних міркувань опікується сиротами. Його співрозмовники Руслан та Софія, як я здогадуюся, регулярно практикують з ним мову; вони навіть мешкають в одному гуртожитку студмістечка.

Узагалі англійська – це вже давня традиційна «фішка» Острога. Щоб удосконалюватися, молодь нерідко намагається розмовляти нею між собою в побуті. А регулярні гості із Заходу, то іноземні викладачі, то студенти за обміном, допомагають здобути пристойні мовні навички. Наразі в академії навчається сім канадців; відповідно така ж кількість тутешніх студентів вирушила за океан.

—Як вам тут, Чеде? Подейкують, що західні волонтери не завжди витримують в Україні… – запитую я техасця.

–Мені подобається, тут гарна атмосфера. — відповідає він. – Хоча, певна річ, я розумію, що це такий своєрідний «острів» в Україні.

Техасець Чед і його приятелі-студенти

Чед влучно підбирає слово – «острів». Хочеться додати: «свободи». Тутешнє студентське радіо в такт моїм думкам саме вмикає на все подвір’я щось джазово-рокове.

Утім, окрім «свободи», ще дещо одразу впадає у вічі в Острозі. Академія водночас і намагається відтворити давно забуту традицію потужного освітнього центру середньовіччя, і – заснувати власну. Велика новозбудована бібліотека, циліндрична по центру, вивищується посеред затишного скверика, обнесеного давніми мурами. На її стінах одразу впадають у вічі пам’ятні таблиці — вони всіяні іменами та прізвищами діаспорних «фундаторів» книгозбірні.

Вікна одного з корпусів самої академії, споруди вісімнадцятого сторіччя, виходять у кам’янистий внутрішній дворик. Тим часом у центральному корпусі з галереї портретів на стінах за студентами стежать очима й українські шляхтичі, середньовічні меценати, і тодішні провідні вчені, знавці риторики та богослов’я. Однак, мабуть, основна родзинка – власна «спудейська» церква. Як запевняють мене тутешні краєзнавці, цей колишній костел францисканців — один із найкращих акустичних залів в Європі. А їхній університетський хор – переможець багатьох закордонних співочих конкурсів і частий гастролер.

Андрій, п'ятикурсник, піаніст і послушник

Ще не прочинивши в церкву двері, я чую, як з-за них долинають звуки піаніно. Це «послушник» і п’ятикурсник факультету «релігієзнавства» Андрій. Одягнений у строгий джемпер при краватці, він грає на самоті.

—Багато студентів відвідує храм ?

—Щоранку з десяток завжди є, у неділю – більше, — розповідає Андрій, відтак завалює мене інформацією на тему історії храму. Потім студент показує ікони ХVIII –ХІХ сторіч, що їх дарує кожен із випускних курсів, і це вже стало традицією. Нарешті, мій «гід» підводить мене до «оберегу» академії – давньої унікальної ікони ХVIII сторіччя, де Святий Стефан затуляє рукою вуста Христа.

«Містифікація» створюється в наслідок того, що образ святого було нанесено зверху на колишню, ще давнішу ікону «Пантократора». За переказами ¬ так він захищає Христа, зображення якого більшовики обрали за мішень для своїх куль. Я намагаюся сфотографувати «оберіг», але це ніяк не вдається. Андрій пояснює ще одну з особливостей «ікони» — сфотографувати її не вдається майже нікому, це робили лише зі спеціальним освітленням та професійним обладнанням.

Приязність та теологічні знання мого «гіда» також залишають напрочуд приємне враження.

Зрештою, таку поведінку я зустрічаю всюди: і в студентських їдальнях із майже символічними цінами, і навіть – у корпусах студентських гуртожитків, де вахтери не звертають на мене жодної уваги – це також, відверто кажучи, дивує.

—Тут тихо, тому вони й не зважають, – пояснюють мені студенти.

Я заглядаю до кількох кімнат. Подекуди із плям на стелі горішніх поверхів можна виснувати, що коштів академії таки бракує. Тому й більшість студентів винаймає в Острозі квартири. Ціни як на провінцію не низькі: від 350-ти до 1000-чі гривень.

Фактично за рахунок Академії і розвивається Острог. Містечко, справді, ошатне, з розвиненою інфраструктурою, хоча й потужної промисловості тут, по суті, немає.

Щоб довідатись і думку мешканців щодо академії, я звертаюся зі своїми запитаннями й безпосередньо до них.

Продавчиня, до якої я завжди навідуюся сьорбнути на вулиці «еспресо», переходить в розмові зі мною з російської на українську:

... Це мистецька кав'ярня

–Ви можете десь біля академії залишити сумку – і її ніхто й пальцем не зачепить. Я сама з Рівного, але вирішила перебратися сюди. Тут затишно, спокійно. Люди, справді, мають дохід за рахунок ренти. Крім того, завдяки академії місто розвивається. Дорога нормальна – сюди ж постійно різні делегації приїздять.

Дійсно, зовсім недавно Леонід Кучма вручав тут свої «іменні» стипендії, перед ним аншлаг у актовій залі зібрав Кличко. А взагалі, як кажуть студенти, перед кожними виборами в академії «тусується» ледь не весь політичний бомонд.

Словом, отака вона «волинська глухомань»: зі стипендіатами «фулбрайта» й «еразмус мундус», із випускниками європейських докторантур, із лекторами зі всієї України та Заходу, міжнародними науковими конференціями, вивісками на дверях кафедр штибу: «гендерні» чи «культурологічні студії», та навіть з проектом кафедри «ядерної фізики».

У цих-таки давніх коридорах можна зустріти й одного з провідних українських фахівців у сфері кримінального права Петра Попелюшка, і відомого літературознавця Петра Кралюка, і члена УВАН у США та Канаді Аллу Атаманенку, і ще чимало, справді, науковців.

А що вже геть приголомшує – це чи не єдиний в Україні центр сакральних текстів, де зібралися кілька унікальних осіб: знавець арамейської, мови Христа, Дмитро Цолін, тлумач Острозької Біблії українською мовою, священик «спудейського» храму Рафаїл Турконяк, перший в Україні перекладач усього «Корану» та частий гість арабських країн Михайло Якубович і молодий дослідник давньоісландських текстів Віталій Щепанський.

Іноді, минаючи академічні парки, дворики, я прислухаюся до розмов студентів, чую вислови штибу:

–Вишукана кава вже вишукує мене? – каламбурить хтось неподалік від рубки студентського радіо.

—Не знаю, але в мене про економічні уявлення тієї пори…. – озивається ще чийсь голос біля барвистого табло, де у вічі миттю впадає афіша клубу інтелектуальних фільмів.

... А так вона виглядає зсередини

Отже, студентам «академії» не бракує знань. Єдине, що хотілося б значно дужче відчувати в їхній консервативній атмосфері – це якомога більше й сучасних, неформальних тенденцій, побільше того, що називають цифровою культурою. Вплив різноманітних субкультур, доволі доречно розбавив би цю «пізнавальну», втаємниченість. Студентському життю, здається, відчутно бракує інтелектуальної радикальності.

Чому так? Для порівняння.

У стінах цього університету зібрано молодь із різних куточків України, є навіть з Криму, Донбасу, Запоріжжя та інших східних регіонів. Задають тут тон і вихідці із Західної України.

Пригадую ще в дев’яностих я стикався в Західній Україні з багатьма обдарованими однолітками, які вступали саме сюди, далі перебиралися в Київ. Нерідко переможці обласних та республіканських олімпіад чи різноманітних наукових конкурсів, вони добре знали, що через хабарництво їм закрита дорога в багато начебто «престижних» вишів. Тому обирали «Острог», тоді ще філію НУКМА.

З часом відділившись від «могилянки», Острізька академія здобула й власне обличчя. Останній конкурс – шістнадцять осіб на місце – укотре це підтверджує. Завдяки тому, що студенти відбираються принципово чесно, тут і панує особлива атмосфера, де є повна можливість зосередитися на навчанні. Тим часом їхній рівень знань дає змогу отримувати те, що й робить виш вишом, і чого часто позбавлені студенти в Києві — інтелектуальне спілкування. Після цього й думай: де, насправді, провінція?

Утім, я часто порівнюю Острог із сусідніми волинськими містечками, в яких минуло півжиття. Там також повідкривали й «університети», і різні «інститути». І цей момент найбільш прикрий. «Сусіди» Острога з не менш визначною історією давніх освітніх центрів на його тлі, по суті, перебувають в стагнації. З їхнього інтелектуального середовища радше хочеться мерщій вирватися, а студенти частіше дивують «невіглаством», ніж знаннями. Причому, ще прикріше стає, коли знаєш недавнє минуле і цих містечок, і їхніх «вишів».

Коли НУКМА на чолі з В’ячеславом Брюховецьким у 90-х роках відкривала свої філіали, одним із яких колись була й Острозька академія, то, скажімо, намагалася це зробити і в сусідньому місті на основі тамтешнього педагогічного коледжу. Справа провалилася. Очевидно ректор теперішнього «інституту» вирішив, що відкрити замість філіалу НУКМА «власну освітню справу» — значно прибутковіше.

Натомість тодішній «проривний» мер Острога скликав туди всіх відомих вихідців зі свого міста, а незмінний з 90-их років ректор академії Ігор Пасічник відтоді й задає культурний тон та рівень вишу. Студенти ж ОА просто закохані у свого керманича.

–Якби Острізьку академію закривали? – ставлю я на останок багатьом запитання.

—Повірте, навіть найлінивіші з нас уже були б на пікетах у Києві, — запевняли мене «спудеї».

Від редакції: Академію поки що не закривають, але чинний міністр освіти Дмитро Табачник всіляко намагається перешкоджати закладу. В 2011 році міністерство скасувало статути створених за європейським взірцем університетів – Києво-Могилянської та Острозької академій. Внаслідок цього університети опинилися в підвішеному стані, а Острозька академія – без ректора і можливості його обрати без чинного статуту.

Оцінка статті на цей момент: +9/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 24

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Схоже на джинсу. Жодного недоліку. Корупції немає - це смішно. Спробую поспілкуватися зі знайомою що навчалася в академії. Якщо вийде, викладу інсайдерську інфу =)))

Отже прошу вибачення, за наїзд. Більшість випускників мають достойні знання для регіону. А вчитися, як і вступити, можна без хабарів.

Цей коментар вилучено автором.

Вибачення приймаються:)
Критика це завжди позитивно. Завдяки вам виникла цікава дискусія про позитив і негатив у журналістиці.

Та яка джинса, усе пізнається в порівнянні та з досвіду. Краще один цей виш, ніж десяток-другий київських, чи всяких обласних, повірте вже на слово. Приколупатися, звісно, до чогось можна було, але смисл, якщо позитив суттєво переважає на тлі суцільного бедламу?

До речі нічого не сказано про викладачів. Хто це? Випускники академії? Корінні Острогівчани чи всеукраїнський контингент? Що їх мотивує бути викладачами саме Острозької академії?

До речі, сказано:) Лектори різні: приїжджають з різних міст України, деякі з Заходу. Острогівчани також є. Коли виш засновувався, його мер скликав туди відомих вихідців із містечка, вони переселилися додому.

Уточню претензію - нічого конкретного.

Узагалі-то, щонайменше 9 осіб згадано персонально

Я так зрозумів це не постійні викладачі, а приїжджі що проводять поодинокі лекції. Я ж кажу про тих хто тягне студентів від 1-го до 4-го курсу. Які дають найважливіше - "матчастину".

Це така особливість української аудиторії. Як тільки напишеш, про когось щось добре відразу звинувачують у джинсі. Відповідно всі пишуть і показують одні проблеми, і реальна картина викривлюється. Потім аудиторія скаржиться: "ЗМІ говорять тільки про чорнуху".

Про джинсу:

1.ТЕКСТИ ніколи заказух у статті не ставили і не планують ставити

2.Вишу з конкурсом у 16 чоловік на місце не має сенсу розміщати заказуху а) на маловідвідуваному сайті. б) задовго до вступної кампанії

3. Ідея поїхати в Остріг виникла після того, як ми зробили рейтинг вишів і побачили наскільки вирізнється Острозька Академія з поміж інших вишів за рівнем ЗНО абітурієнтів і ціною оплати.

"Це така особливість української аудиторії. "
Бо треба писати і про недоліки теж. Що потрібно вишу. В чому його проблеми. І т.д. То може це проблема укр. журналістики висвітлювати однобоко (занадто добре чи занадто погано)?

"1.ТЕКСТИ ніколи заказух у статті не ставили і не планують ставити"
Окей. Я лише сказав що схоже.

Тексти ні. Автору, чому б ні? Уявім якщо автор заприятелював з ректором чи ще з кимось з академії. Йому і хочеться написати про заклад у всій красі. А хочеться ж приблизної об'єктивності....

Як це не дивно, редакції звжди несуть відповідалльність за тексти, які публікують і роблять усе можливе, аби автор не в формує всунув заказуху. Це легко помітити. До того ж у нас порядок тем формує редакція, а не автори.

Ви праві в тому, що автор не написав як формується штат викладачів. Але наш бюджет не дозволяє оплатити журналісту декілька днів перебування і роботи у відрядженні, аби дати відповіді на усі питання. Нажаль.

Основний недолік Острога вказаний – відсутність інтелектуального радикалізма, консерватизм.

В Україні близько 3 вишів, котрі не деградують, а розвиваються і відповідають поняттю університет. І всі під тиском влади. Їхати в один з кращих універів і вишуковувати там дрібні недоліки, які є скрізь - це абсурд, коли в 99% інших вишів країни немає і половини того, що є в Острозі.

Якби ми знайшли там педофілів, сектатантів, мегакорупціонерів чи осередок Батьківщини/Свободи/Регіонів у ректораті, ми б про це написали, але в такому випадку поїздка втрачала б сенс, бо такого добра на кожному кроці.

Ідея була в тому, щоб написати історію, про те, як на фоні загального занепаду люди професійно роблять справу.

Це, до речі, справді вже нездорова тенденція. Користувачі ЗМІ заздалегідь націлені лише на критику й негатив - виходить, від порцій такої інфи вже наче залежиш як від якогось подразника нездрових емоційних задоволень

До того ж вчитися там важко тим хто погано знає англійську, адже моя однокласниця туди поступила і мала дуже високий бал по ЗНО, але коли я з нею зустрічався, то коли говорила про англійську, то ледве не плакала...Англійська- казала - практично кожен день, а от у мене в ЮрАкадемії в Харкові лише раз на тиждень і якщо серйозно, то це практично ніяких знань не дає. Більшість студентів навіть і на ту однісіньку пару не приходять (а потім в кінці семестру дружно складаються грошенятами і отримують хороші бали) Тому навіть той, хто раніше трохи розбирався в ній, то зараз сильно отупіли.І ще одне, у нас курс англмови закінчується через 2 з половиною роки, тому думаю розумієте, що студент після 5-го курсу практично неї забудеться, якщо не буде займатися додатково.

В Україні відмінне знання англійської на жаль не є критичним. Уміння прочитати і звязати кілька слів в simple present достатньо щоб влаштуватися після вузу на роботу. А далі вже робота навчить. А якщо постійно її не використовувати, то те навчання ні до чого. Наприклд, як для більшості розуміння складносурядних чи складнопідрядних речень, які вчили в школі. Чи там якихось амінокислот...

Раз на більшості робіт ангійська не потрібна значить їїі у вузу вчити не потрібно.Дивна логіка. Але чому дивна? Зовсім ні - руссій язик і бєз іностанного аткриваєт аборігєнам акно в мір.

Ти вже вивчив мікробіологію? Чи в тебе теж дивна логіка і ти це не вчиш. бо це тобі не потрібно?

чим більше її будуть хвалити в таких статтях, тим швидше її розгонять й зіпсують... Табачника не для того ставили, за вказівкою Москви, міністром - щоб він українську освіту розвивав.. Через пару років (якщо ця влада буде).. Розгромлять Могилянку, а потім доберуться й до Острозької...

Прекрасний матеріал! Браво, Олесь :)!
Чув про цей заклад, але навіть не здогадувався що він такий класний та непересічний.
До речі, а чи так вже потрібен вишу інтелектуальний радикалізм? Чесно сказати, вже дещо дістав образ студента, щось на кшалт ".. з книжкою Мао в руках та петардою в задниці" (вибачте за грубість, це була цитата :))).
Може саме відсутність такого радикалізму і має бути тим що вирізняє Академію?

Дякую!:) Узагалі, відповідаючи й "Патріотові" добавлю, що стиль також навіяно тамтешньою атмосферою та особистими відчуттями. Я "сто років" не був в Україні в місцях, де чутно стільки ввічливих слів. Тут анічого не вигадано. Радикалізм? :) Мені здається, від нього важко втікати в сучасному світі. Тобто, це свідчення недостатного впливу на студентів сучасних дискурсів, або ж недостатнього ознайомлення з ними, коли вони не притягують їх повально:), й студенти більше залишаються в своєму академічному полі. Зрештою, я не так багато спілкувався, щоб дійти якогось остаточного висновку. Але, принаймні, те, що в Острозі модерна й постмодерна інтелектуальна література популярніша, ніж в багатьох інших закладах - це також очевидно.

А де працюють випускники академії?

Назву декілька компаній, де працюють мої знайомі: Citibank, Ernst&Young, ГУРТ, Опора, День, Польська Академія Наук, СанІнБев, Saatchi&Saatchi, Visotsky Consulting, Global Logic, різні ВУЗи. Хоча, я б не сказав, що ОА продукує якихось агресивних менеджерів чи мегапопулярних людей, чиїми роботодавцями можна тут похвалитись...

Хотілося б щиро подякувати автору за хороший матеріал. Будучи випускницею ОА (2010), можу підписатися під кожним написаним словом! Свого часу, довелося обирати між ВУЗом в Києві та ОА, і знаєте що, ще жодного разу не пошкодувала за свій вибір. І більше того, мрію, щоб мої діти теж там навчалися. Моя сестра цього року теж закінчує академію. А авторам всіх попередніх постів порадила б прокататися в Острог на екскурсію, і тоді стане все зрозуміло без слів. Щасти!