А якби уряд був більше схожим на iPod? Для цього особливо тупим виборцям варто заборонити голосувати
Голосування – настільки грубий інструмент, що в половині випадків ти не знаєш, чи не голосуєш часом проти власних інтересів. Голосування завжди було незрозумілим і ледь не випадковим тицянням по клавішах урядової машини. На щастя, завдяки інтернету у нас є можливість виправити користувацький інтерфейс свого уряду.
Може, потрібна гілка влади, яка діяла б незалежно з метою створення та підтримання юзер-френдлі інтерфейсу, за допомогою якого громадяни б могли керувати своїм урядом?.
Скот Адамс автор відомого в США коміксу Dilbert – про те, як перевести демократію з доби воскових свічок у добу АйПодів для The Wall Street Journal
Переклад: Артем Чапай
Знаєте, хто розумніший за цілий курс випускників Масачусетського Технологічного Інституту? Відповідь: ніхто.
Сьогодні, завдяки інтернету, ми можемо зібрати докупи колективний розум мільйонів. Я вирішив, що моя роль – допомогти у брейнстормінгу, передусім тому, що це легше, ніж жити на морозі в наметі та тримати при цьому постер. (Я знаю свої обмеження. Якось я спробував скоротити кількість прийомів душу з трьох до двох на день – і відчув себе жуком гнойовиком. Це було жахливо.)
Існує причина того, що наша урядова система змінюється повільно(це про США – ред.). Мені подобається уявляти уряд великою, складною машиною. Ми, громадяни – її користувачі. Чого нам завжди бракувало – то це добре розробленого інтерфейсу для користувачів.
Це й не дивно, якщо зважити на добу, коли було винайдено нашу систему. Тоді, інтерфейс вашого мула складався з дерев’яного дрюка та лексики, від якої у пірата в’янули вуха.
Голосування – настільки грубий інструмент, що в половині випадків ти не знаєш, чи не голосуєш часом проти власних інтересів.
Зміна може зайняти цілі роки, нікудишніх можновладців тяжко позбавити посади, а обрані посадовці повсякдень забувають про власні передвиборчі обіцянки.
Голосування завжди було незрозумілим і ледь не випадковим тицянням по клавішах урядової машини. На щастя, завдяки інтернету у нас є можливість виправити користувацький інтерфейс свого уряду.
Може, нам потрібна така собі четверта гілка влади, невеличка й економна, яка діяла б незалежно з метою створення та підтримання юзер-френдлі інтерфейсу, за допомогою якого громадяни б могли керувати своїм урядом. Компанія Apple могла б таке здійснити у свої славні роки – тоді, коли Стів Джобс робив усю роботу за всіх, а решта 60 тисяч працівників компанії витрачали час на те, щоб поширювати про нього скарбезні історії.
Уявіть, що ви можете піти на один сайт, щоб побачити найкращі аргументи за та проти з кожного питання, з лінками, які б доводили чи спростовували кожен факт. І уявіть, що незалежні оцінювачі оцінювали б кожен аргумент. Хороший суддя може вважати, що підсудний винен, і все ж присудити, що обвинувачення не довело його провину.
Аргументи можна оцінювати за критеріями контексту, точності та логіки.
Громадянам потрібна така допомога, бо ми не вміємо відрізняти добрі аргументи від поганих. Часом ми навіть не відрізняємо науку від магії. Я б надав приклади, але існує ненульова можливість того, що Сатана справді є й іронія привертає його увагу.
Найменше я хочу бачити опитування про думки людей, які знають так само мало, як і я. Я б краще дізнався про думки людей, які знають більше. З цією метою, уявіть, що вам заборонено відповідати на будь-які опитування виборців цієї нової гілки влади, поки ви не відповісте на ряд запитань, які встановлюють ваше знання матчастини.
Таким чином, коли оприлюднено результати, громадяни зможуть відфільтрувати думки тих, хто не знає тематики, від думок людей, які справді розуміють становище. Мене не турбує, що мільйони моїх співгромадян вважають, що президент Обама народився в Кенії. Але якщо вони вважають, що він прийшов звідти сюди пішки – я б хотів не знати тих думок, які у них можуть бути.
Добре продуманий користувацький інтерфейс міг би порівнювати позиції виборних представників із думками розумних громадян, які вивчили матчастину, а також із думками експертів.
Якщо є розбіжність, і політик перетворюється на негідника – система забезпечила б, щоб усі виборці до єдиного про це знали. Й тоді негіднику довелося б пояснювати причини своїх дій та поглядів.
Я також можу уявити конституційну заборону на всі передвиборчі внески для будь-якого кандидата, який набирає понад 10% за даними соцопитувань.
У нашій нинішній системи, мультимільйонер може запросто обратися, якщо вкладе в цю справу досить грошей. Для кандидатів, що не набирають і 10%, мабуть, не треба обмежень щодо передвиборчих фондів. У такий спосіб на поле можуть вирватися нові кандидати.
Кандидатам, що набирають понад 10%, можна дозволити використання лише публічних коштів на передвиборчу кампанію. Це робить умови гри рівними для всіх. Тоді би претенденти, набравши свої 10% за даними соцопитувань, більше не почувалися б зобов’язаними задовольняти корпоративних спонсорів або профспілки заради притягнення фондів на передвиборчу кампанію.
В теорії, інтернет міг би зробити ціну передвиборчої кампанії майже номінальною, як за нинішніми стандартами. Нова інтерфейсна гілка влади забезпечила б виборцям легкий доступ до відеокліпів, інтерв’ю, дебатів та корисних порівняльних матеріалів щодо позицій кандидатів. В нинішній час, кандидатам нема сенсу кататися по всій країні автобусом.
Якщо мені дозволять казати прямо: громадяни, які змінюють свої політичні погляди після того, як привітаються за руку з кандидатом, або побачать, як він їсть кукурудзяну кашу на вечерю – мабуть, не повинні голосувати.
А як щодо громадян, які не мають доступу до інтернету? Нам слід змінити конституцію та зробити доступ до інтернету одним з основних прав. Це здається необхідним для здорової республіки в нинішній час.
Найбільш поширене заперечення до проведення конституційних зборів з метою змінити основний закон – це загальне уявлення про те, що Конституція, начебто, створена настільки досконало, що покращувати її вже нікуди. Для людей, які так вважають, пропоную провести подумки експеримент. Уявіть, що Томас Джеферсон повертається в життя сьогодні. Гадаєте, він сказав би, що Конституція чудово працює? Або: чи ви думаєте, що він був такою людиною, що завжди вважала, що стан справ можна покращити? (Натяк 1: Сараї для рабів на віллі самого Джеферсона. ) (Натя/к 2: Американська революція.)
Уявіть, що ви показали Джеферсону інтернет. Думаю, він одразу створив би фірму-стартап, розробив три нові програми та запропонував нову форму уряду, що спиралася б на соціальні мережі – і все це ще до обіду.
Якби повернувся Джеймс Медісон, його б роздратувало те, що він був основним автором Конституції, а ми вшановуємо пам’ять тим, що нам байдуже, коли його день народження. Але коли б він припинив про це нити й помітив би, що система, яку він розробив, перетворилася на заморожений шматок смальцю, який жере гроші, а випорожнюється бюрократією – то мабуть, він би почав висловлюватися скромніше про свій внесок у створення цієї системи.
Я майже впевнений, що на Бенджаміна Франкліна не справив би враження темп, із яким ми вводимо нове. Він винайшов пошту та показав нам електрику, а ми аж 200 років вигадували емейл. Поганенько ми з’єднуємо точки, щоб побачити малюнок. На Конституції приліплено величезну червону кнопку з написом “оновити”, й така людина, як Франклін, дотепер уже б спиралася б об цю кнопку всією вагою. Можливо, нам слід використовувати всі інструменти, які залишили нам батьки-засновники.
Якщо ви вважаєте, що мої ідеї щодо ремонту республіки смішні та непрактичні – можливо, ви маєте рацію. Якщо у вас є кращі ідеї – саме час поділитися ними, бо те, що ви робили досі, не працює. І хтозна – якщо тяжко працювати і трохи пощастить, може, колись ви станете, як Джеймс Медісон. Я маю на увазі, не на монеті.
