Контрреволюційна література. ТЕКСТИ прочитали художній роман Ганни Герман.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 57204 Перегляди
  • 3 Коментарі
  • 18/09/2011Дата публікації

Упередження викликає сама постать автора, особливо такого, як Герман: ну як спокійно сприйняти рядки, написані людиною, яка з радіо «Свобода» перейшла до Партії Регіонів «покращувати життя вже сьогодні»? До того ж над Анною Герман пливуть темні духи художніх поразок більшості політиків-літераторів, а то й кумедій на кшталт «Малої Землі» Леоніда Брежнєва. Але книга виявилася досить пристойною і вона на відміну від останньої книжки Януковича не плагіат.

Контру вивчав:Олег Коцарев

І лише рідкісними маячками надії поблискують втішні приклади, як-от «Записки кирпатого Мефістофеля» Володимира Винниченка, що його талант приніс у жертву літературі політику, а не навпаки.

Що ж, коли, відкинувши нарешті упередження, берешся читати «Червону Атлантиду» Анни Герман, виявляється грандіозний сюрприз: ця книжка на порядок краща, ніж можна було очікувати. Її справді можна читати. Це зовсім не «Мала Земля» (правда, вже доводилося зустрічати сумніви щодо авторства «регіоналки» на рівні пліток), хоча, безперечно, і не «Кирпатий Мефістофель»!

Та почнімо таки з найкумеднішого. Якщо не рахувати трешуватого «псевдоякубовсього» портрету авторки (і загалом не надто вдалого оформлення), найсмішніша тут анотація до книжки. Вона лаконічна, тому наведу її цілком: «Рівень прози Анни Герман визначається не обсягом творів, а глибинним їх змістом». Речення так сподобалось упорядникам книжки чи авторці, що його ще й винесли на початок книги таким собі задумливим епіграфом, набраним курсивом.

Книжка «Червона Атлантида» складається з кількох творів. По-перше, це «Піраміди невидимі», анотовані як роман. По-друге, повість «Червона Атлантида». І кілька оповідань, означених як «фрески».

«Піраміди невидимі» є черговим продовженням нескінченної традиції літературного споглядання життя українського села, в даному випадку галицького. Особливої пікантності тексту додає те, що кожен невеликий епізод, чи глава, розділ, із яких він складається, майже безальтернативно увінчується смертю когось із персонажів.

Деякої незручності в читанні тут може додати величезна кількість діалектизмів, але значна частина з них розтлумачена в невеличкому «словничку» наприкінці книжки (називається він «Антикваріат», там поєднано галицькі сільські й міські діалектизми, полонізми, а також нівроку «антикваріатно» повідомляється, що «беха» - це автомобіль «BMW»).

Загалом же написано «Піраміди» цілком вправно, насичену (коли не сказати нестерпну) атмосферу життя села біля Ріки Герман відтворює переконливо й ефектно. Сюжети мають дещо притчевий характер, вони цілком навіть динамічні, драматичні й добре тримають читацьку увагу.

А от ті сторінки, де авторка вдається до абстрактного філософствування – це вже зовсім не те. «Узагальнення» і «проникнення в суть речей», як на мене, вельми банальні, лише дублюють і пережовують те, що про життя і смерть уже було сказано перед тим, у цікавішій, символічнішій формі.

Адже «Піраміди невидимі» й без того зображують циклічність, жорстокість, наївність, своєрідну красу селянського світу як одного з втілень світу людей, не завжди помітну всеохопність природної стихії. Та все це – в сьогоднішніх соціальних обставинах, де переплуталося зубожіння і збагачення, відкриття світові й усвідомлення власної обмеженості, свобода і дріб’язковість.

«Червона Атлантида» - твір зовсім з іншої сфери життя. Повість про трьох сильних немолодих жінок, які були колись причетні до найвищої УРСРівської номенклатури, а тепер прилаштовуються до «нового життя».

Здається, труднощі такого прилаштування Анна Герман співчутливо перебільшує, а втім, у ролі письменниці вона це собі абсолютно може дозволити. Що ще штучно перебільшено (і попереднє виправдання тут уже не підійде), то це «аристократичні», «антикварні» й незграбно акцентовані галицькі інтонації самого письма.

Дружба, стосунки на владних поверхах суспільства, любов, пристрасть, мистецтво – головні мотиви «Атлантиди». А ще трагедії, що можуть чигати на людину за кожним поворотом. У цій повісті авторка, виглядає, вже обійшлася без надмірного абстрактного філософування.

Що ж до персонажів, то за бажання, людина обізнана може спробувати повгадувати в них прототипів. Адже головні героїні досить довгий час «тусувалися» з пізньорадянськими дисидентами і митцями, а одна з них, дружина якогось діяча з комуністичної майже-зовсім-верхівки, навіть з нудьги закручує роман із «найкращим художником країни» на ім’я Іван і ледь не руйнує йому родину.

Спогади жінок чергуються з картинками сучасної епохи і – часів Помаранчевої революції. Це той момент, коли знову доведеться повертатися до питання політики, трохи зачепленого вже на початку рецензії.

Це важливо і навіть цікаво: перед нами психологічно переконливе і загалом непогане зображення революції «з того боку барикад». Ось героїня вибирається разом з іншими з узятого в облогу «великого сірого дому» під знущальні вигуки мітингувальників, ось намагається проїхати на машині через натовп, а її хочуть змусити почепити помаранчеву стрічку. Ціла купа «страждань»!

Взагалі, політичний підтекст цілої книжки має саме таке спрямування, хоча й не надто виразне, а тим більш не нав’язливе – Герман час від часу акцентує розчарування від незалежності, від революції, ніби й не звеличує совкове минуле, але не забуває виставити наперед і ті його реалії, які виглядають позитивними; на фоні брудних, неголених, явно несвідомих того, що вони роблять, революціонерів показує в одному епізоді дуже благородного і незламного Януковича. Треба визнати, що це певний ексклюзив для української літератури, особливо зважаючи на стерпний художній рівень, а відтак – річ корисна.

Про останні кілька оповідань-«фресок» багато не скажеш. Це, мабуть, найслабша частина книжки. Їхні дуже пласкі, хоч і психологічно накручені, сюжети можна було би компенсувати лише цікавими формальними, орнаментальними знахідками, а їх в Анни Герман немає: вона може бути сильна лише на хвилі більш-менш стрімкої й динамічної історії.

Отож, книжка Анни Герман, представниці, якщо вірити соцопитуванням, найгіршої влади України за всі 20 років незалежності, вийшла загалом не найгіршою. Так і хочеться побажати їй остаточно переключитися з політики на літературу, тим більше, що з передніх рядів «проффесорської команди» її вже явно витискають.

«Червона Атлантида»

(уривок)

… Була зима. Брудна, холодна і революційна.

Спочатку ми сиділи, як миші, в Великому Сірому Домі. Але нас звідтіля викурили. Якось увечері усі двері виявилися заблокованими. Нам зробили ганебний коридор і по одному під улюлюкання збудженого натовпу пропускали крізь стрій. Не вистачало лише шпіцрутенів.

Я сказала собі, що крізь стрій не піду – вискочила на закритий дворик, звідкіля виїжджав зазвичай Перший. Там було темно і порожньо. А до проходу, який ще єдиний був не заблокований, уже сунув натовп. Неля була на шпильках. На майже суцільному льоді… Кожен рятувався, як міг. До Нелі, яка тут випадково опинилася – прийшла до чоловіка полагодити якусь справу, нікому не було жодного діла…

Враз фари автомобіля розтяли темряву – якийсь високопоставлений чи не дуже теж, мабуть, припізнився. Неля стала навпоперек дороги – прошу вас, відвезіть мене! Він швидко відчинив передні дверцята – заскакуйте! І вони буквально в останні секунди вирвалися з внутрішнього подвір’я.

За якусь хвилю натовп з помаранчевими стрічками уже заполонив внутрішній дворик Сірого Дому.

Місто було на піднесенні. На Хрещатику палили багаття. Герої революції виголошували палкі промови, артисти співали зі сцени пісень – карнавал був у розпалі. У наметах кохалися юні революціонери з такими ж юними революціонерками, і здавалося, що настала година Блаженства для зневажених і скривджених людей, які за великим рахунком ніколи не мали своєї мови, своєї влади, ніколи самі господарями на своїй землі не були. (…)

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 3

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Не зрозумів, що ви тут обговорюєте!
Помічниця Януковича за паспортом та за указами про її звільнення, призначення, нагородження - Ганна Герман.
А автор цієї книжки - Анна Герман.
Хто така - невідомо!
Ось на це питання треба дати відповідь для початку!
Автора!

треба ще перевірити, чи є в книзі посилання на джерела, чи все видано за свої власні думки..

Блін, треба читати, а то я тільки Иллюзию страха Турчинова читав. Хоч останнім часом занурився у укрсучліт. Осилив Ворошиловград Жадана. Це якись жах, літературна Годзилла типу Юзіка Кілевича. Жадан - король графоманів. 450 сторінок взагалі ні про що. Хотів кинути після 20, але це би не давало права писати те, що я написав. Втім, чого чекати в країні, де верхивкою гумору, хоч і альтернативного, вважається Подеревянський.