Нові мусульмани. Історії про українців і росіян, які прийняли іслам

Оцінка статті на цей момент: +2/-1
Читати Не читати Коментувати
  • 103111 Перегляди
  • 17 Коментарі
  • 19/05/2011Дата публікації

Киевский журналист Андрей (Анвар) Деркач в юности едва не стал православным священником: «Для меня национальная церковь была неотъемлемой составляющей украинской идентичности», - вспоминает он. Настоятель храма, в который ходил Андрей, предложил ему поехать учиться во Львовскую семинарию, и юноша был внутренне готов даже к монашеству.

С неофитами общалась Айше Юнусова

56-летний симферополец Олег Каленчук стал одним из первых в Украине мусульманских неофитов. Вот уже 17 лет как он принял ислам и взял себе другое имя, в точности повторяющее имя всемирно известного боксера Мухаммеда Али. Хотя род занятий новообращенного украинского мусульманина едва ли не прямо противоположен. Симферопольский тезка американского боксера – художник-пейзажист, а его работы хранятся как в музеях Украины, так и в зарубежных частных коллекциях.

По словам Мухаммеда Али, всю свою жизнь он находился в поиске истины. Еще в советские время он прочел Библию и Евангелие, затем увлекался йогой и восточными религиями, изучал древнеиндийскую философию, ходил в протестантские церкви… Однако вопросы оставались, а сомнения не рассеивались. «Тогда я купил Коран в русском переводе, но, прочитав его, ничего не понял», - признается Мухаммед.

По его словам, лишь перечитывая Коран в третий раз, он осознал, что эта религия - то, что он искал всю свою жизнь. «Эти знания легли в мое сердце, и мне сразу же захотелось принять ислам, - вспоминает художник. - В тот же день, когда я это понял, я отправился в мечеть и даже взял такси - так торопился и боялся не успеть».

Арабська каліграфія. "Судний день прийде"

Мухаммед Али убежден, что именно после принятия ислама начался настоящий расцвет в его творчестве. По его словам, в своих работах он «воспевает величие Творца через Его творения, а само творчество рассматривает как поклонение Творцу». А вот в личной жизни после смены веры начались проблемы. Близкие отвергли художника: от него ушла любимая женщина, вместе с которой они воспитывали ребенка, не одобрили выбор своего сына и родители, а друзья насмехались и называли «Бен Ладеном».

Олег Каленчук став Мухаммедом Алі, й переживає творчий розквіт.

Лишь спустя 10 лет мать художника изменила свое мнение и тоже приняла ислам. Мусульманкой стала и новая женщина Мухаммеда Али, на которой он женился. «Приняв ислам, я стал самым богатым человеком на земле. Я стал благодарным, научился ценить и дорожить тем, что имею, я обрел гармонию с собой и с окружающим меня миром», - заверяет Мухаммед Али.

Пробиваться сквозь стену непонимания пришлось и другим новообращенным мусульманам, с которыми пообщались «ТЕКСТЫ». 26-летняя крымская предпринимательница Юлиана вспоминает, что к ее решению принять ислам окружающие отнеслись «негативно и даже брезгливо». Родных намерение девушки попросту шокировало. «Они и сейчас не упускают возможности подколоть меня, но уже терпимей», - улыбается Юлиана.

По ее признанию, она и сама, как большинство близких, первоначально и слышать ничего не хотела об исламе. «Я интересовалась христианством, читала несколько раз Ветхий и Новый Заветы, но оставалась на уровне веры в сердце и выполнения некоторых простых обрядов», - вспоминает девушка. Коран она решила прочитать скорее из любопытства и желания найти ответы на мучившие ее вопросы.

«Аллах открыл мне истину и вывел меня из невежества, я в слезах поняла, что ислам – это спасение для всех, но не всем это надо понять», - говорит Юлиана. По ее словам, став три года назад мусульманкой, она обрела смысл жизни. «Нет больше страха перед неурядицами, смертью, болезнями, людьми, неверующими, а есть твердое понятие предопределения и судьбы по воле Аллаха, который помогает мне во всех сферах жизни и в бизнесе», - делится Юлиана.

Киевский журналист Андрей (Анвар) Деркач в юности едва не стал православным священником. «Для меня национальная церковь была неотъемлемой составляющей украинской идентичности», - вспоминает он. Настоятель храма, в который ходил Андрей, предложил ему поехать учиться во Львовскую семинарию, и юноша был внутренне готов даже к монашеству. Но обстоятельства сложились так, что, вместо монастыря, он уехал в Западную Европу, где прожил более трех лет.

«Я продолжал быть практикующим православным, соблюдал посты, регулярно посещал церковь, жертвовал по возможности на нужды храма и верующих, но все это время моя вера была в жесточайшем конфликте с разумом – не мог я понять, почему сотворенного Духа Святого и рожденного Марией Иисуса тоже считают богами наравне с Творцом, - говорит Андрей Деркач. - Внутренняя дисгармония росла, и после каждой воскресной службы я в церкви просил Господа так: «Помоги мне стать таким, каким Ты хочешь меня видеть!».

По словам Андрея, он всегда жил «с ощущением предстоящего возвращения – к Тому, кто сотворил этот и другие миры». Заинтересовавшись исламом во время работы в Украинской службе ВВС, журналист сделал для себя удивительное открытие о том, что ислам противостоит не другим религиям, как это часто преподносят в СМИ, а неверию, охватившему мир. «Когда я читал Коран в переводе на русский Эльмира Кулиева - я плакал, - вспоминает Андрей. - Это были слезы радости искавшего спасения и нашедшего его. Я читал то, что знал всегда, но не мог сформулировать».

Четыре года назад журналист стал мусульманином и утверждает, что, несмотря на жесткость формулировок, ислам вернул ему детские ощущения свободы и справедливости, которые он «тщетно искал в книгах и среди людей». «Единобожие примирило во мне веру с разумом и укрепило их. Убежденность в истинности ислама дала мне силы отказаться от заблуждения, в котором я пребывал почти двадцать лет сознательной, взрослой жизни», - говорит Андрей, взявший себе новое имя - Анвар.

Интересно, как Анвар совместил свою «украинскость» с новой верой. Мы задали ему этот вопрос.

Он напомнил слова из Корана о том, что Всевышний сотворил людей мужчинами и женщинами, народами и племенами, чтобы познавали они друг друга. «Ислам не мешает мне быть украинцем. Как и не мешает быть мужчиной, - говорит Деркач. - Да, мы, мусульмане всех национальностей, учим арабский язык, чтобы читать Священный Коран, а не его переводы. Мы читаем аяты во время намаза на арабском языке. В этом великая мудрость Аллага, который оберегает Коран от вмешательства людей с их ограниченными возможностями и неумной жаждой власти над себе подобными. А вот молитвы после намаза мусульмане обращают к Творцу на родном языке».

23-летнего симферопольского студента Петра Дранкова к принятию ислама подтолкнула… обычная общеобразовательная школа. Когда он учился в девятом классе, учительница истории раздала ученикам рефераты о различных мировых религиях. Школьники должны были прочитать их и пересказать на вводном уроке. Пете досталась работа, посвященная исламу. Информация об основных мусульманских постулатах пробудила в нем интерес. Девятиклассник стал читать всю доступную ему литературу об исламе и уже собрался принять эту религию, но его отговорили родители и друзья.

Однако желание стать мусульманином с тех пор не покидало Петра. Два года назад, будучи уже студентом четвертого курса юридического факультета университета, он таки свершил задуманное еще в школе и совсем не сожалеет о своем решении. «Мне никто не объяснял, что такое ислам, и никто не подталкивал к принятию веры - я как-то сам к этому пришел», - говорит Петр, также взявший себе мусульманское имя – Юсуф. По его словам, родители не поддержали его поступок, и длительное время в их отношениях был очень напряженный период. «Все мои попытки объяснить свой выбор до сих пор обрубаются ими на корню, - признается студент. - Мой брат тоже предвзято относится к мусульманам, телевидение и интернет нарисовали в его представлении определенную картину об исламе, согласно которой, если ты мусульманин, значит ты террорист и бородатый фанатик, угнетающий женщин».

Сейчас, по словам Петра-Юсуфа, его окружают друзья, точно также принявшие ислам, которым он доверяет больше, чем кому бы то ни было. Встретил он и девушку, на которой собирается жениться – она тоже русская, правда, наполовину, и выполняет все религиозные предписания для женщин-мусульманок. Сам же студент в свободное от изучения юриспруденции время учит арабский язык и заучивает Коран наизусть. «Мусульманами становятся разные люди и разными путями, но у всех них есть нечто общее – они задают себе вопросы и хотят знать ответы. И если непредвзято подходить к этому, то рано или поздно приходишь к исламу», - говорит Юсуф.

Думка експерта:

Олесь Кульчинський, сходознавець, перекладач

Раціоналістичні начала ісламу – одна з причин навернення етнічних європейців у іслам. Певна річ, достовірної статистики щодо таких випадків наразі немає ні на пострадянському просторі, ні в Західному світі. Тобто, їх не назвеш украй численним. Аналізуючи релігійні пошуки цих людей, насамперед варто виділити те, що в ісламі їх привабила чітка й логічна релігійна доктрина, як і – різноманітні концепції, що постали на її ґрунті.

Обрядовість в ісламі, а також структура його общинності, чимось схожі на протестантські, котрі виникли всупереч християнській ортодоксальності. Як відомо, католицький догматизм багато в чому не відповідав вимогам часу, і ті стали підґрунтям для протестантизму. Іслам же не лише, як і протестантизм, знімає такі суто покладені на віру, ірраціональні речі як іконопис, складність обряду та «божественний» культ першоієрархів, але навіть іде далі – знімає в теології не менш ірраціональні питання й триєдності Бога, і його природи.

Тим часом, мусульманська община, умма, своїм поділом на безліч течій, у суті, знову-таки чимось нагадує демократичне розмаїття протестантських вчень. Мало того, на сьогодні серед арабських емігрантів у Франції частішають випадки й «протестантських» особистих стосунків із Аллахом. Себто, деякі сучасні правовірні вважають достатнім наодинці розстелити молитовний килимок у власній кімнаті й не те, що не шукати жодних посередників із Богом, але й не відвідувати мечеті.

Власне, ці всі перелічені аспекти можна назвати напрочуд сучасними, навіть модерними, отже, й привабливими сторонами ісламу, попри те, що вони були закладені ще в глибокому середньовіччі. Ця модерність наче наглядно відображена в симетричних «абстракціоністських» візерунках мусульманських розписів.

Є, звісно, аспекти й геть протилежні, вкрай дискусійні та суперечливі. Проте наразі мова не про них.

Цікавий факт

Африка: поле битви за душі

На Чорному континенті християнство упродовж десятиліття збільшувалося зі швидкістю в 11 млн. людей на рік. Це «південне» християнство – експансивне і непримиренне – неприховано і жорстко змагалося з не менш непримиренним і експансивним ісламом, який приростав із ненабагато меншою швидкістю (близько 10 млн. людей щорічно). Чисельно сили сторін виглядають майже рівними (різниця лише 50 млн. на користь християн – ніщо для мільярдної Африки).

Християни й мусульмани стикалися у кровопролитних військових конфліктах (як у Судані або в Нігерії), змагалися за анімістів і тотемістів у Екваторіальній Африці, а порівняно віднедавна відкрили масштабні кампанії з перекрадання душ одне в одного.

Якщо раніше вважалося, що іслам поширюється через інтенсивне дітонародження, а християнство – місіонерством (37% всіх охрещених на початку 2000-х в Африці були дорослими), то сьогодні мусульманська місія стає щораз наступальнішою.

Упродовж десятиліття мусульмани активно зводили мечеті там, де дотепер їхня присутність не була суттєвою; употужнювали пропаганду ісламу в медіа; відкривали спеціальні місця для християн у мусульманських школах; подекуди (як-от у Танзанії) – заохочували дівчат з християнських родин брати шлюб з мусульманами, пропонуючи їхнім батькам калим (причому розмір такого калиму був суттєво більшим за той, що зазвичай мусульмани платять іншим мусульманам). Боротьба за душу континенту, яку ведуть між собою християни і мусульмани, не дійшла ще, як виглядає, до найгострішої фази.

Інформація про Африку з РІСУ: risu.org.ua

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Наш рахунок на ПейПел: ykarchev@gmail.com

Наш гаманець у гривнях на ВебМані

U336801545841

Рахунок на BitCoin: 12A3CXQop4ofhJWTmdfffC1m2F5vVu1Wq1

Гроші на рахунок можна слати і на телефон

096 551 68 93

- це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com

Якщо ви зробили пожертву, то просимо повідомити нас по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com і вказати, на яку платіжну систему ви переслали кошти

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-1
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 17

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

>Раціоналістичні начала ісламу

Як можеь бути слово "раціоналістичні", стояти разом із релігією взагалі? Навіщо людям взагалі постійно стискати себе в догматах?

Стаття трохи схожа на рекламний буклетик "переходьте в Іслам", а Олесь Кульчинський тут відсмалив напалмом, як зауважив попередній коментатор, дуже цікаво дізнатися про "раціоналістичні начала ісламу", мені ще сподобалося і про "модерновість" розписів (нагадаю. симетричні абстрактні орнаменти широко використовували ще на стародавньому Криті, серед інших).

І взагалі, нмд не варто пртиставляти іслам і православ'я - мені здається, що чимось вони дуже близькі - можливо своєю ортодоксією (це я спрощую звісно, тому що в обидвох випадках є купа течій)

Я вам не скажу за всю Одесу (С) тим більше, що про іслам знаю приблизно нічого, але в самому по собі існуванні раціоналістичних начал в релігії немає нічого дивного. Нагадаю, що відродження науки і, зокрема, повернення до Аристотеля в 12-13 ст. проходило під гаслом: "Пізнання творіння Божого (природи) допоможе нам пізнати Святе Слово і, таким чином, наблизитись до спасіння". І така позиція була поширеною серед інтелектуалів мінімум до кінця 17-го - початку 18-го сторіччя.
Тертуліанівське "Credo quia absurdum est" в західному християнстві фактично забулось, оскільки потрібно було постійно протистояти в диспутах мусульманам, іудеям і просто сектантам, починаючи з катар.

Ідея активного протиставлення релігії (темного мракобісся) і науки (просунутого раціоналізму) набула поширення в результаті чорного піару в епоху Просвітництва.

> І така позиція була поширеною серед інтелектуалів мінімум до кінця 17-го - початку 18-го сторіччя

Ми живемо у 21-му сторіччі, коли за шаленим темпом життя жодна релігія не встигає. Буває видумують нові чи доробляють старі. Хоча скинути той панцир простіше, аніж його нести.

Безбожник! Літаючий Локшинний Монстр покарає тебе!!!
:)

ХХІ століття кожен розуміє по-своєму.
Для дуже багатьох мусульман, з якими я спілкувався, немає ніякого конфлікту поміж 5-ма молитвами на день і літанням у космос, вживанням інтернету і перегляданням засідань ООН по ай-фону.

Я тут проблеми не побачив. Як завжди, не відділили світогляд людини від політичної інституції під назвою "церква". Відділіть і обговорення буде зайвим. Або буде йти з приводу зовсім інших питань...
Стаття інформаційно цікава. Як "в мірє інтєрєсного"...
Та й по ній...

Для більшості європейських (зокрема українських) християн, християнство - це "покабудкє". Це для них така філософія, або мода, або народна традиція тощо.

Тому ліві (та й неліві також) просто не можуть повірити, що хтось може ставитися до релігії якось інакше.

Але для багатьох мусульман, з якими я спілкувався, релігія (іслам) - це щось першочергове, щось понадусе.

Ось ви знаєте, щоп для більшості дівчат з арабських країн просто НЕМИСЛИМО вийти заміж за не-мусульманина? Вже національність - це другорядне, мова - це другорядне (Тягнибок би дуже здивувався).

Чоловік-мусульманин може одружитися з християнкою чи юдейкою (але не з буддисткою чи язичницею), за однієї умови: діти ОБОВ'ЯЗКОВО мають стати мусульманами.

Це дуже сильна релігія. Не дарма вона так швидко поширилася (Єгипет, Ірак, Сирія, Туніс були колись християнськими країнами

Но потомки христиан остались христианами, а потомки мусульман - мусульманами. Разница лишь в деторождении о)))
А на счет отношения мусульман к религии - так еще в 17-18вв и христиане с иудеями к своей религии также относились.
И все войны в Европе носили характер религиозных. Просто арабы (не мусульмане, мы же про малазийцев такого не скажем) не могут никак начать модернизацию.

За християнськими правилами, християни можуть одружуватися лише з християнками, а християнки виходити заміж лише за християн (просто більшості _сучасних_ християн ці правила по барабану).

За правилами ісламу, мусульманка теж може вийти заміж лише за мусульманина. А от мусульманин може одружитися з мусульманкою чи іудейкою (релігії Біблії), за умов, що діти будуть мусульманами.

І більшість мусульман і мусульманок, з якими я спілкувався, ставляться до цього серйозно.

А до чого модернізація? Є куча феміністок, програмісток, інженерок, лікарок у хіджабах (і хіджаби вони одягнули добровільно - я з ними багато говорив). І якщо жінка хіджаба не носить, це не значить, що їй правила пофіг.

Вы напрасно привязываете модернизацию к технике.
Модернизация - это образ жизни. Свободомыслие, толерантность и прочие прелести, пришедшие в Европу, начиная с 18в.
Вы говорите, что "правила христианам по барабану". Но в 19в. они уже были по барабану городским христианам, но свято чтились сельскими или местечковыми, жившими патриархальной жизнью. По мере включения населенных пунктов в модернизацию, и там к ним относились свободнее.
В арабских странах (не мусульманских, еще раз подчеркиваю), модернизация не пришла вслед за техникой и технологиями (примерно как в петровский или сталинской России).
Т.е. это не не особенность цивилизации, а обычная отсталость, неспособность сделать важный шаг в своем развитии. ПричемЮ мы же видим, неспособность именно общества. т.к. живущие в Европе арабы часто давно модернизировались.

Якого хріна півтексту російською? Для нього, що нема інших сайтів чи у крайньому випадку блогів? Я обурений такою поведінкою редакції.

Грошей на переклад немає, самим часу не вистачає.

В такому разі не варто ставити статтю.

Але в статті відображаєтья цікавий зріз і ігнорувати його через мову (а писала кримська татарка) було б не правильно.

Не переживайте, більшість статей, як і раніше буде українською.

Одного разу мені подарували книгу кримсько-татарської прози українською. Там було вказано все: хто її перекладав, хто робив підбірку і т. д. Але не було сказано, з якої мови. Вгадайте, з якої (не з крмисько-татарської).