"Русскій мір" вимирає. Населення Сходу України і Росії стрімко зменшується, Заходу України не змінюється

Оцінка статті на цей момент: +10/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 275660 Перегляди
  • 16 Коментарі
  • 15/03/2011Дата публікації

Урбаністичне населення не відтворює саме себе, а ознакою Донбасу стають вимираючі «шахтарські посьолки». Мешканцями цих селищ є не україномовні українці. На Волині й Буковині скорочення населення також, по суті, не відбувається. Давно зрозуміло, що в Росії відбувається демографічна криза, яка вочевидь обертається на катастрофу, - одна з причин колоніальна політика. Про демографічні і мовні тенденції в Україні та Росії ТЕКСТАМ розповідає науковий співробітник Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Національної академії наук України Анатолій Момрик

Записав: Олесь Кульчинський

Графіка: http://pollotenchegg.livejournal.com/

Варто говорити про проблему подвійної ідентичності в Україні, а не про вимирання російського етносу.Практично всі, хто за часів СРСР визнавали себе росіянами, насправді були ними лише частково. Практично ж ,як свідчили соцопитування , більшість з них була народжена в україно-російських сім’ях, або перебувала в змішаному шлюбі.

Після ж розпаду СРСР ці всі люди, звісно, постали перед вибором національної ідентичності. Таким чином обидва переписи, останній радянський 1989 року та український 2003-го, показали, що кількість росіян у країні скоротилася на три мільйони. Спочатку це, безумовно, викликало певний шок, заявки про вимирання росіян, тощо. Але ж причина тут була проста.

Три мільйони з 12-мільйонної спільноти росіян змінили свою ідентичність. Хоча й це не все. У Західній Україні, серед мешканців, що й далі визнавали свою російську ідентичність, різко – до чверті, а то й третини – зросла кількість тих, які назвали рідною мовою українську. Гадаю, наступний перепис населення не лише підтвердить ці показники, але й простежуватиметься більш значне скорочення чисельності російської меншини в Україні.

Ця тенденція неухильна. І в цьому разі, на мою думку, вона свідчить не про вимирання чи міграцію, а саме про зміну ідентичності. До речі, ця статистика обернено пропорційна тій, що в Росії. Якщо там кількість наших співвітчизників досі налічувала три мільйони, то зараз упала вдвічі. Але тут нам потрібно виділити іншу проблему в сучасних етнічних процесах. На Сході процентне відношення між людьми, для яких рідною є українська мова та тих, для яких – російська, приголомшливо змінилося.

Згідно з тими ж переписами в Східній Україні начебто відбулася спонтанна русифікація. І насамперед відсоток україномовних українців різко скоротився на Донбасі. Але ж усе далеко не так просто. Поміркуймо: адже пропорція змінилася саме за рахунок отих трьох мільйонів росіян, які переінакшили ідентичність на українську. Вони-то залишилися російськомовними. Отож постає питання : це є прогрес українського етносу, бо його кількісно побільшало, чи це трагедія, бо він стає російськомовним?

Маємо на нашій етнічній мапі дві протилежні тенденції, крім того, і дається взнаки довготривалий процес скорочення слов’янського населення на всьому пострадянському просторі. Адже він почався ще за періоду застою, коли подружжя в СРСР стали народжувати по одній дитині.

Та, якщо завдяки мусульманському населенню загалом у СРСР наслідки такого сімейного перевороту спочатку були непомітні, то тепер на наших очах відбуваються серйозні речі: почало відходити покоління дідів і бабусь цих однодітних сімей. Таким чином один онук уособлює чотирьох людей, і скорочення населення відбуватиметься й надалі – його кількість неминуче падатиме, як і по цілій Європі.

Якщо розглянути демографічні процеси в Західній та Східній Україні, то таки матимемо особливості – доволі цікаві й несподівані. Скажімо, в Закарпатській області період скорочення населення тривав усього-на-всього один рік. Загалом же населення там і далі зростає.

На Волині й Буковині скорочення населення також, по суті, не відбувається. Звідси на Західній Україні ситуація зовсім інша, ніж на Східній. Там і досі є чимало сіл, де традиційно багатодітні родини.

Мова йде про греко-католицькі сім’ї Галичини та протестантські – Волині й Буковини. Натомість урбанізований український Схід, де переважали переселенці й радянське за культурою населення, ще за «ударних стройок п’ятілєток» одразу перейшов на однодітні пари.

Урбаністичне населення не відтворює саме себе, а ознакою Донбасу стають вимираючі «шахтарські посьолки». Причому переважно мешканцями цих селищ є не українці з їх рідною мовою, а росіяни, або російськомовні українці.

Отож, можемо говорити, що українці в Західній Україні зростають, а росіяни Східної – скорочуються. Важливим також є питання, що вимирання відбувається в неблагополучних соціальних групах, відірваних від традиційної духовності, моралі та культури.

Ідеться про людей, які покидали свої села десь у Росії чи Білорусії й виросли в стандартній культурі вбогих радянських містечок. Тим паче шкідлива промисловість цих регіонів приплюсувала сюди й таке поняття як: «відправити на хімію». Усі вони поповнювалися насильно, коли за Хрущова ввели «умовний термін покарання». Людей, які скоїли дрібні правопорушення штибу хуліганства, і відправляли туди працювати на хімічні підприємства без права їх покинути.

Відповідно, рівень кримінальності цього населення завжди зберігався доволі високий і тим самим упливав на стан благополуччя, зокрема, на рівень алкоголізму й наркоманії. Також потрібно брати до уваги географічну зону зі сприятливими кліматичними умовами для наркотичних культур.

.

А як відомо, непропорційно високий, порівняно з Західною Україною, ріст наркоманії на Донбасі, в Миколаївській, Запорізькій та інших областях бере початок ще з Радянського Союзу. Та й істотних змін тут не відбувається. Те ж і з алкоголізмом, притаманним російським селам та спричиненим в Україні їхніми переселенцями.

У цьому плані ситуація принципово не змінилася з дореволюційного часу, коли шахтарські селища, отримуючи зарплатню, на тиждень ішли в «запой», і шахти просто ставали. Сюди-таки потрібно приплюсувати й фактор СНІДу, що поширюється на теренах Південно-Східної України через наркоманію.

Безперечно, є такий острах, що міграція на Захід змінить етнічну ситуацію в Україні. Але, страхи перебільшені концептуально не змінить. На жаль, зробити тут якісь підрахунки неможливо, тому що не існує жодних достовірних статистичних даних про кількість українців, яка назавжди емігрувала на Захід. Зрештою, самі ж українці, які виїхали, не зможуть сказати, хто з них повернеться назад. Причому не відобразить нам цієї картини й майбутній перепис.

Не треба також не забувати й про трудову міграцію українців зі Східної України до Росії, котра досі була малопомітно виражена. Гадаю, ця міграція пропорційно цілковито може врівноважити виїзд західноукраїнського населення в Європу.

Частково етнічні зсуви в Україні можна пов’язати з електоральними, себто значно більшою кількістю голосів виборців за помаранчевих кандидатів останніми роками, ніж у 90-ті – за представників правих партій. Але хіба що частково. Усе ж правий електорат підтримували схильні до індивідуалізму мешканці Центрально-Західної України.

Утім, якщо зараз окремі політологи ведуть мову про те, що мапа помаранчевих областей збігається з колишньою територією Речі Посполитої, то скажу більше: їхня межа відповідає й відповідатиме тому кордонові, що існував на цих територіях завжди.

За помаранчеву або ж українську ідею проголосували мешканці прабатьківщини слов’ян, себто Дніпровсько-Дністровського межиріччя, яке має абсолютно чіткі межі – болото Прип’яті на півночі, межа лісостепу зі степом – на півдні. Кіровоградщина та Полтавщина, що виступили за помаранчевих, якраз і сягають цієї межі.

Ця ж територія фактично й була осереддям Київської Русі, значною мірою вона дублює й розквіт Галицько-Волинського князівства. Це-таки територія Корони Польської та Великого князівства литовського періоду його максимального розквіту часів князя Вітовта; це-таки територія Речі Посполитої початку ХVII сторіччя; це-таки територія Гетьманської України часів Хмельницького та після нього.

І цю ж таки територію за Другим універсалом визнав, власне, Україною Тимчасовий уряд Росії, іншими словами, п’ять тодішніх губерній: Волинську, Київську, Полтавську, Подільську, Чернігівську. Саме тут українці, слов’яни, мешкають останнє тисячоріччя. Усі теперішні вибори й чітко проводять цю історичну межу. І наразі я не бачу можливостей змінити цю межу. Адже, по-перше, ми не спостерігаємо трудової міграції з Західної України на Східну, лише – на Київщину та в окремі регіони на території Північного Причорномор’я.

По-друге, панівною мовою в східних регіонах залишається російська. Покоління дідів, яке розмовляло українською на Сході вимирає, а на зміну їм приходять російськомовні онуки. Звісно, вони знають українську мову навіть краще, ніж їхні батьки, однак вона не є їм рідною, а – вивченою, навченою. І хоча ми маємо українську міську культуру в Чернівцях, Львові, Луцьку чи Рівному, однак сумніваюся, що в найближчих поколіннях вона запанує у великих мегаполісах, іншими словами, в наших містах-мільйонниках.

Села, які оточують ці міста, на сьогодні володіють значно меншим демографічним ресурсом, ніж у минулому, відповідно й перетворення їх на міські окраїни, як у Києві, також стає неможливим. Якщо цей фактор функціонував у дев’ятнадцятому та першій половині двадцятого сторіччя, то нині він відійшов. Наприклад, єдина українська школа в Харкові за радянського часу належала селу, яке тільки-но ввійшло до складу міста. Тепер такі варіанти більше неможливі.

Можна сказати, що інформацію про згадані демографічні процеси збирає й частково аналізує наш держкомстат. Частково над нею також працюють в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України. Утім, і там, і там радше обробляють сухі статистичні дані.

Науковців же, які досліджують ці процеси саме як етнографічно-історичні, дуже мало. Наразі дисертація по цій тематиці на основі останніх переписів незабаром захищатиметься в Харкові.

Давно зрозуміло, що в Росії відбувається демографічна криза, яка вочевидь обертається на катастрофу.

Насамперед тут маємо статистичні дані про різке скорочення народжуваності, й одним із наслідків тут є невпинний притік населення в Росію з Далекого Сходу.

Протилежного маятника міграції надалі не буде. Окрім того, ось уже понад тридцять років, як вимирає «російське чєрнозємья». Ще одним свідченням такої катастрофи є відсутність трудового ресурсу в Росії. Вона нездатна забезпечити собі економічне зростання без сусідніх країн, чим і пояснюється велика міграція в РФ із країн Центральної Азії.

Cподівання, що основним джерелом «трудового ресурсу» стане Україна, в Росії не виправдалися, а єдиним «трудомістким» регіоном на її території став Кавказ. Таким чином економічне зростання там неухильно поєднуватиметься зі збільшенням неросійського населення.

Наразі вже половина населення, що народжується в Росії, це – неросіяни. А офіційно у віковій популяції до десяти років неросіяни загалом становлять четвертину мешканців РФ. Якщо ж склад національної меншини в будь-якій країні перевищує цифру в 25 відсотків від загальної кількості мешканців, це може спричинити міжетнічні конфлікти, що й відбувається наразі в багатьох регіонах Росії.

Владні спроби зупинити ці процеси – украй нечіткі, й загальмувати наближення цієї катастрофи неможливо. Адже процес деградації та скорочення населення почався ще за часів Брежнєва з вимирання «російського чєрноземья», половини самої серцевини Росії.

Це також можна зачислити до наслідків колоніальної політики Росії, коли тамтешнє населення в якості колоністів – як свого часу давні греки, або кілька сторіч тому англійці та іспанці з португальцями – спочатку масово виїжджало на Кавказ, відтак, починаючи зі сталінських часів, сюди добавилися Центральна Азія, Прибалтика та Молдова, певна річ, Україна. Отже, молодь виїжджала з регіону «російського чєрнозємья», й, звісно, не поверталася, залишалися тільки старі люди.

Реально там уже існують пустельні території, де, скажімо, розташувався райцентр, а в радіусі шістдесяти - дев’яносто кілометрів – жодного села. Відповідно, заселити їх більше неможливо, оскільки там – ні роботи, ні тих, хто бажає оселятися. А втім «у колоніях», на Далекому Сході, що за розмірами дорівнює кільком Європам, мешкає всього сім мільйонів людей.

Напротивагу лише в трьох областях Китаю, що пролягають уздовж південних берегів Амура, живе сто мільйонів осіб. Розміщення населення абсолютно непропорційне, і цілком реально, що воно вплине на історію в майбутньому.

Якби не кордон, ці російські пустелі вже давно були б заселені китайцями. Проте російський страх перед китайською експансією настільки великий, що наразі цій міграції стоять на заваді безліч юридичних перепон. Тому де-факто, ніякої масової міграції китайців у Росію поки-що не відбувається. Істерія на цю тему насправді безпідставна.

Натомість одну з найсерйозніших проблем для Росії вже становить ісламський Схід на півдні. Одразу після розпаду СРСР із країн Центральної Азії «додому» переселилися аж п’ять мільйонів росіян – на пограниччя з Казахстаном і Поволжям. Тим часом у самій РФ уже - 20% мусульман.

Експансія російської культури настільки сильна, що вона цілком здатна асимілювати у російський простір кавказців та азійські нації. Не будучи росіянами, ті можуть стати носіями російської мови, культури або ментальності вже на мусульманському ґрунті.

Сценарій же розпаду Росії на основі демографічно-етнічних зсувів стане ймовірнісним лише за умови, що до них додадуться й чинники максимальної економічної нестабільності та зміни сучасних владних еліт. Тоді можна очікувати змін, що кардинально вплинуть і на ситуацію в Україні.

Однак такі прогнози – це й значна частка далекої від науки емоційності, окрім того є лише одним із варіантів дальшого розгортання історії. Я ж, як науковець, намагаюся бути об’єктивним, отже, щонайперше ставлю за мету не доводити, а спростовувати їх.

_________________________

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Наш рахунок на ПейПел: ykarchev@gmail.com

Наш гаманець у гривнях на ВебМані

U336801545841

Гроші на рахунок можна слати і на телефон

096 551 68 93 - це Київстар

, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com

Якщо ви зробили пожертву, то просимо повідомити нас по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com і вказати, на яку платіжну систему ви переслали кошти

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +10/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 16

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Ну ... це просто свято якесь :)))! Спочатку матеріал Владимира про С/Г, потім цей - багато статистичних матеріалів, чимало різних аспектів, все в зручному для аналізу вигляді. Є що подивитись і над чім подумати. Можливо, навіть повернутись до матеріалу ще раз.
Звичайно, щось дискусійно. Матеріал по Росії куди менш ілюстрований та аргументований аніж хотілось би ... Та це, все ж деталі.

Виходить, що у нас, у Чернігівській області, населення найстаріше в Україні.)))))))
Якби це робило нас найрозумнішими...))))))))))))

Более того, в Черниговской области население уменьшается рекорными темпами. Ежегодно более, чем на 1%. Близкие к этому темпы в Сумской и Полтавской областях, но не настолько, как в Черниговской.
Авторы обращают внимание на абсолютные цифры сокращения населения и они велики в более населенных областях, Донецкой, Днепропетровской. Но относительные там средние. А наибольшие - в северных и северо-восточных.

Дійсно, в Чернігівській області демографічна ситуація чи не найгірша. Це "найстаріша" область в Україні. І все це сумно - мої батьки з цієї області, там зараз живе наша бабуся ...:((
Щодо показників скорочення населення, то на тій самій карті вони показані як в абсолютних так і у відносних одиницях (кольорова градація).

Честно говоря, я не увидел на карте относительных показателей по численности - отдельно по рождаемости и смертности, да и то суммарно.
Дело в том, что на самом деле уже 2 года идет рост населения в Закарпатье - единственная область (не считая г.Киева) где рождаемость уверенно превосходит смертность. Зато там самая высокая отрицательная миграция зарубеж (правда. все равно меньше естественного прироста ). Все остальные отрасли Западной Украины стоят на месте - Волыеь и Ив-Франковская или уменьшают население - Львовска , Тернопольская.
А вот можно ли Закарпатье считать украиноязычной, у меня сомнения. Там люид настолько по-разному говорят и ощущают себя в зависимости от районов и в самом Ужгороде...В Береговом Вам по-украиснки ответит меньше человек, чем в любом донецком райцентре.

В нижній лівій частині тієї ж карти виведена градація зменшення саме ВІДНОСНОЇ чисельності населення по регіонам з 1990 по 2010: від - 18 % і більше(Чернігівська, Сумська, Луганська області) до - 5 % (західні області).
Закарпаття переважно україномовне. Принаймні Мукачеве, Ужгород- щодо них є особисті враження. Українською розмовляє явна більшість населення. А так регіон, звичайно дуже строкатий як в етнічному, так і в мовному плані. Те ж можна, наприклад, сказати і про Чернівецьку область :).

Я понял, куда вы смотрите. Да, просто там данные с 1990г. Сегодня в Полтавской области статистика хуже, чем в Луганской. А в Черниговской значительно хуже, чем в Сумской и Полтавской. в то же время, по Западным областям лучше, особенно Закарпатье, отчасти Волынь и Ив-Франковск.
Честно говоря, назвать тот язык, которым разговаривают в Ужгроде и Мукачево уркаинским я бы не смог. Но они его так называют о)))

Тепер зрозумыло чого стосувались вашы заперечення :)).
Як на мене це саме українська. Так, з численними зпозиченнями але основа, безумовно, українська. Тобто ситуація зовсім інша, анаж, наприклад, в Одесі (російська основа з запозиченнями різного походження) та Донецьку (російська основа з численними українськими запозиченнями).

Мені найбільше сподобалися карти із потерпілими від злочинів та членством в КПРС. Ну який ще потрібен доказ того, що комунізм - злочинна ідеологія? :-)

Вони щ співпадають із народженими у РСФСР

Тобто усі бездуховні русифіковані сов'єтизовані шахтарі або повимирають, або запишуться українцями (і перетворятья на духовних)? А люди духовні - галицько-волинські греко-католики та протестанти - навпаки, розмножаться? І по всій землі Українській настане Мир та Щастя?

Висновки статті мають підстави бути...
Хотів би звернути увагу на деякі моменти.
Найшвидше старіє північ... Думаю, що чинники тут економічні, бо область аграрна з переважанням виробництва за промисловими технологіями, коли обробіток землі потребує менше і менше робочої сили. Це позбавляє молодь села перспектив і жене її в регіони з більшими можливостями. На закид про те, що є більш успішні південніші і південні аграрні області, можна сказати, що далі на південь починає бути вигідним трудомістке овочівництво, стає ближчим споживач і т.ін.
Що ж до Донбасу...
Справді, картина не приваблива. Не забудьте, що повсюдно за совка тут були супершкідливі виробництва і підприємства. От наше місто на 120 тисяч мало виробництва: хімічне, скловати, металургійне (чавун, феросплави, прокат), цинкове, свинцю, 3 скляних заводи, екстрактово-шкіряне, майолікових виробів, вогнетривів, обважнювачів і велику кількість "нешкідливих" типу бетонних та ножових виробів з електрообладнанням, де кислотами травили метал. Кожне з них має сітку. Люди там проживали в середньому 50 років в кращому випадку.
Скажіть, як живе смертник? Чи кожен здатен за тих умов виховувати дітей у відповідній атмосфері? Ні. Більшість пила і помирала. На сьогодні спиваються, сколюються і пропадають їх безпритульні діти.
Активна частина вже роками працює в Москві. Числені бригади скло- та домноремонтів на Уралі й живуть. Наслідок - сімей нема, дітей нема (західні заробітчани скоро відчують віддачу від власних вояжів роками, коли дітей бабусі виховують). Кругом - суцільні бюджетники. В, здавалось би депресивному місті знайти робітника на 3-4 тисячі зарплати - проблема. Ну, вони, якісь є, але робити не хочуть і не можуть. Можна подати оголошення на робочу професію і не отримати жодного звернення за 2 тижні. Оголошення ж на сторожа подаються на окремі номери, які можна відключити, бо телефон не замовкає:)
Саме оті жертви в людях на людинознищувальній індустріалізації і породжують образу східняків на іншу Україну. Люди прагнуть визнання чи що... Можливо - співчуття.
Звичайно, по факту, рівень культури, масової освіченості і традицій тут мізерний в порівнянні зі Львовом, скажімо... Але чи лише зневагою до всього донецького буде скріплюватись Україна? І чи та зневага є ознакою високої культури Европейців чи греко-католицьких традицій:)
Донбас чипляється за ті совіти, бо він чужий в українській (та й взагалі) культурі. Знаєте, ми завжди пишалися тим, що з добасу були найкращі солдати в Радянській Армії. Можливо, то було щось доступне, де наші хлопці могли виявити себе з кращого боку?
Звичайно, це не прохання нас пожаліти:) Ми також можемо навчити западенця поділитися чимось без жодного зиску для себе. Жертовності. Робочій смекалці.
Ми б могли багато в чому доповнювати один-одного.
Проте, пани Андрухович і Шкляр десь іншої думки:)
А влада в країні... Так вони ж вже років з 10 в Донбас лише на футболи приїжджають...

Це ще раз доводить, що російська духовність веде людей у прірву. Православ'я московського зразку не здатне боротися з викликами сучасності.

Думаю, що Ви не зовсім праві.
Я на сході не бачу жодної духовності. Чи яку духовність ви бачите в Росії? Шансон і Галкіна з Пугачовою? кілька театрів в Москві та Пітері? Так вони ж знову андеграунд... Маскульт новітнього совка їх затюкав давно. На сході - просто вакуум, який засмоктує сміття з півночі.
Православ'я? Так воно має роль однієї з політичних інституцій, нажаль. Якій владі служить - такі і вчинки.
Чи Ви стверджуєте, що українського зразку - здатне боротися з викликами сучасності? Мені здається, що люди горнуться до церков за політичними поглядами:( Так, звичайно, ми підтримуємо українські церкви, які підтримують українську державність. Але ж Ви вказуєте на більш глибокі процеси.
Думаю, що це спрощений погляд.

Абсолютно так! Але якщо по аналогії із процесом утворення "чорної дири" на місці зірки , яка гине, то неприємність засмоктування залишкового сміття можуть відчути не тільки прилеглі парсеки (Схід), а й більш віддаленні.

З Московським попом ні про яку духовність не може бути мови. Для України
зараз найважливішим було б прийняття закону про обов`язкове володіння гро-
мадян України українською мовою, хоча це потрібно було зробити ще на початку незалежності України.Надання громадянства України можливе тільки
за умови володіння українською мовою, а перед тим можна надавати 3-и річний вид на проживання. В Україні зараз надається громадянство іноземцям
навіть при поганому володінні російською мовою. Росії не беруть на роботу
наших медиків без володіння російською.